Авторське право

Як показує практика, значна частина правопорушень і злочинів у сфері інтелектуальної власності  реєструється саме у цій галузі. Тому виникає питання, чому, а відтак – що робити: якими правовими  та організаційними заходами запобігти  порушенням? Тим більше, що внаслідок  поширення порушень прав виробників фонограм зростає тиск на економіку  України з боку розвинених країн  світу.

Адміністративну відповідальність в основному пов’язують із адміністративним правопорушенням. Його легальне визначення міститься у ст. 9 КУпАП: „Адміністративним  правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає  на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність” (4, с.5; 5, с.44). Слід зазначити, що це визначення є морально застарілим і піддається критиці стосовно об’єкта правової охорони і протиправного діяння. [4]

Не вдаючись у наукову  дискусію з цього питання, зазначимо, що ми поділяємо думки А.С. Васильєва, який зазначає, що не може бути соціально  не шкідливих правопорушень, а тому і немає правопорушень, які б  не були суспільно небезпечні. Тобто  діяння, яке завдає шкоду суспільним відносинам, обов’язково є суспільно  небезпечним злочином [11, с. 35].

Звідси адміністративним правопорушенням авторських і суміжних прав визнається передбачене Кодексом України про адміністративні  правопорушення або іншими законами суспільно небезпечне винне діяння, вчинене суб’єктом адміністративного  проступку, і яке посягає на громадський  порядок у сфері авторського  і суміжних прав. Це дозволяє при  визначенні контрафакту використовувати  формальні визначення, що містяться  у чинному законодавстві. Юридичне закріплення цих відносин подано у чинному законодавстві України, зокрема у ст. 50 Закону України  „Про авторське право і суміжні  права”, інших законах. Так, у ст. 9 Закону України „Про захист економічної  конкуренції” від 11 січня 2000 р. зазначено, що: „Положення ст. 6 цього Закону не застосовуються до договорів про  передачу прав інтелектуальної власності  або про використання об’єкта  права інтелектуальної власності  в тій частині, в якій вони обмежують  у здійсненні господарської діяльності сторону договору, якій передається  право, якщо ці обмеження не виходять за межі законних прав суб’єкта права інтелектуальної власності” [2,3].

Нині деякі з порушень прав інтелектуальної власності  і зокрема авторських і суміжних прав набули суспільно небезпечного характеру, що потребує активного втручання  у ці процеси, у тому числі встановлення кримінальної відповідальності за такі правопорушення. Так, особливої проблеми набуло виробництво в Україні  і розповсюдження неліцензійних  СD-ROM. Як у 2001 р., так і в квітні 2002 року спеціальна комісія уряду  США знов звинуватила Україну в порушеннях прав інтелектуальної власності. Це означає посилення економічних санкцій проти українських товаровиробників і втрату завойованих позицій на світових ринках. Аналізуючи ці обставини зрозуміло, що або на нашій території діють підпільні виробництва, або через територію України спрямовано потік контрафактних СD-ROM, або хтось спеціально „роздуває” проблему там, де її нема. Наприклад, за даними США з України щороку на західні ринки надходить більше 70 000 000 СD-ROM. Тож можливо ми змінили напрями експортного потенціалу? Схоже що ні. Проте проблема існує і її треба вирішувати. Для цього повинні бути задіяні всі можливості права і державного апарату.

В Україні право інтелектуальної  власності відносно нове правове  явище, яке хоча й побудоване на тих  же засадах, що і в інших країнах, але ще не забезпечене належним чином  ні матеріально, ні організаційно, ні кадрово. Не потрібно забувати і реалії перехідного  періоду: значна криміналізація економіки, корупція, низька законослухняність  населення, низький рівень достатку основної частини населення, зокрема  молоді і проблеми її працевлаштування, що призводить до вимушеного придбання  контрафактного товару. Здебільшого, як свідчить практика, порушниками авторських і суміжних прав є молоді люди, які  обізнані у технічних особливостях копіювання носіїв. Крім того, ослабли  публічно правові способи охорони  прав інтелектуальної власності. Ми погоджуємося з тим, що „сучасне адміністративне  право має розглядатися переважно  як засіб забезпечення належного  дотримання та дієвого захисту прав і свобод людини і громадянина  у сфері функціонування держави” . Але воно не повинно бути осторонь тих злочинів, що вчиняються у приватній сфері і впливають на державні та економічні інтереси. Якщо адміністративні методи державного регулювання економіки базуються на державній владі і включають у себе заборони, дозволи і примус [14, с. 22], то їх необхідно використовувати для превенції порушень, у тому числі, й у сфері інтелектуальної власності. На етапі правової реформи йдеться про якісно нову систему регулювання відносин між суб’єктами інтелектуальної власності і державою, суть якої зводиться до того, що юридична або фізична особа має бути рівноправним учасником цих відносин [10] і може вимагати від держави у особі її органів здійснення ними своїх повноважень.

Розглядаючи питання про  захист виробників фонограм, яке в  першу чергу полягає у відповідальності за порушення авторських і суміжних прав, зазначимо її дискусійний характер у науці. Слід підкреслити, що саме визначення поняття відповідальності є досі актуальним. Так, одні вчені виходять з того, що кримінальна відповідальність – це реакція на злочин, отже, без  злочину немає і відповідальності. В основному з цим можна погодитись, але в той же час не кожен злочин закінчується притягненням винного до кримінальної відповідальності. Це може статися внаслідок його малозначності, латентності тощо.

Інші вчені висловлюють  думку, що кримінальна відповідальність виходить від держави і накладається нею за порушення правових норм [15, с. 42]. Деякі із учених притримуються конструкції відповідальності, що заснована на її загальносоціологічному тлумаченні. Вони виходять з того, що юридичній відповідальності необхідно надати більш широке значення. До неї повинна входити не тільки ретроспективна (негативна, пасивна) відповідальність, як наслідок правопорушення, але і відповідальність у позитивному сенсі. Позитивною (перспективною, активною) відповідальністю пропонується вважати певний внутрішній стан порушника. Іншими словами, злочинець повинен переживати щодо вчиненого ним злочину, усвідомлювати свою провину в ньому.

Ми погоджуємося із твердженням, що „юридическая ответственность – это правовая обязанность правонарушителя претерпевать меры государственного принуждения, порицающие его виновно совершенное противоправное деяние и заключающиеся в лишения личного или имущественного характера” [15]. Хоча слід підкреслити, що осудом протиправної поведінки є сам факт притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Важливо домагатися, щоб і сам правопорушник чи злочинець також засудив свою протиправну поведінку. Тоді притягнення до відповідальності, так чи інакше, означатиме не тільки обмеження свободи і покарання, але й усвідомлення порушником недопустимості порушення у подальшому.

Незважаючи на те, що більшість  віддає перевагу першому підходу [15, с. 13], ми схильні притримуватися концепції відповідальності як „зобов’язання” [10, с. 24]. Застосування заходів державного примусу (покарання) є зовнішньою стороною відповідальності, об’єктивним вираженням її виду і міри. Внутрішній бік відповідальності – суб’єктивне сприйняття злочинцем покарання і переживання, які він відчуває при накладенні на нього покарання. Якщо порушник його не сприймає, то ефективність покарання незначна. Деякі з порушників прав інтелектуальної власності не так бояться самого покарання (майнового), як розголосу: доведення факту покарання до інших осіб із оточення порушника – колег по роботі, рідних, друзів тощо. Тому навряд чи можна вважати таку концепцію однобічною і неповною. Звичайно, відповідальності без стягнення не може бути. Стягнення є наслідком порушення і мірою адміністративної та кримінальної відповідальності.

Таким чином, об’єкти авторського  права і суміжних прав прямо чи опосередковано захищаються цілим  рядом інститутів адміністративного  права, які у сукупності можуть забезпечити  публічно-правову охорону інтелектуальної  власності на загальному рівні. Але  правові наслідки порушення прав на окремі об’єкти інтелектуальної  власності зовсім інші і потребують кримінально-правового регулювання. Тому ми ще раз наголошуємо на доцільності  диференційованого регулювання  адміністративної відповідальності за порушення у сфері інтелектуальної  власності.

 

ВИСНОВКИ

 

Форми, прийоми, методи наукової і художньої творчості можуть бути найрізноманітнішими, але вони завжди є результатом творчого процесу, об’єктивним виявом покликання, пошуку, винахідливості тощо. Основними напрямами  духовної творчості народу є наукова  діяльність, література і мистецтво. Об’єктивні результати цих видів  творчої діяльності людини і є  предметом правової охорони.

Авторське право охороняє не окремий текст твору та не його форму, а твір в цілому, як єдність  форми та змісту. Однак тут потрібно сказати, що охорона твору, передусім  пов’язана з його формою, яка  надає можливість відокремити його зовнішніми ознаками, а зміст охороняється остільки, оскільки він виражений  в певній формі.

Нині в Україні активно  формується система національного  законодавства в цій важливій сфері інтелектуальної власності. Держава прагне охопити нормами  авторського права усі без  винятку сфери використання творів, зокрема при їх виданні, публічному виконанні, тиражуванні засобами звуко- і відеозапису, при випуску промисловим  способом, переробках, адаптаціях, розповсюдженні шляхом продажу, прокату.

Метою цієї курсової роботи є розкриття поняття авторського  права, висвітлення об’єктів авторського  права та суб’єктів авторських відносин.

При розгляді цієї роботи автор дізнався про особливості авторського  права, його суб’єктів та об’єктів, про відповідальність за порушення  авторських прав.

Отже, авторське право - сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення  і використання творів літератури, мистецтва й науки.

Недосконалість законодавства, яке регулює відносини в сфері  авторського права створює значні матеріальні  проблеми для авторів  творів.

Очевидно те, що значення і роль об’єктів авторського права  для соціально-економічного прогресу суспільства важко переоцінити, швидше навпаки. Там де належним чином  сприяють інтелектульній діяльності, досягається високий рівень добробуту  народу. Світовий досвід свідчить: прогресу досягають там, де цінують інтелектуальну діяльність і вміло використовують її здобутки.

Проблема полягає також  і в тому, що мало одержати бажані результати творчої діяльності, їх ще треба раціонально використати, а це не легше ніж їх створити.

Наша країна має досить потужний інтелектуальний потенціал, на її рахунку багато досягнень світового  рівня, але здебільшого ці досягнення не були раціонально спрямовані на користь нашого народу через недостатню увагу до цього питання з боку держави.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Україна, 1996.
2. Закон України від 11 січня 2000 р. „Про захист економічної конкуренції” // Орієнтир. – 2000. – № 50.
3. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 4 лютого 1994 р. // Голос України. 15.02.1994р.
4. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Кодекси України. – Т. 1. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 1002с.
5. Цивільний кодекс України від від 16.01.2003 № 435-IV.
6. Постанова Кабінет Міністрів України №784 «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» від 18 листопада 1994 р.
7. Постанови Пленуму Верховного суду України (1995-1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Відп. редактор П.І. Шевчук. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 72 с.
8. Азімов Ч. Н., Сібільов М. М. Цивільне право України: — Х. : Право, 2000. — 365с.
9. Антологія української юридичної думки: В 6 т. / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України / Ю.С. Шемшученко (заг.ред. ), Я.М. Шевченко (упоряд.) — К. : Видавничий Дім "Юридична книга", 2002.
10. Бабаскін Анатолій Юрійович, Цивільне право — К. :  Видавничий дім "Ін Юре", 2004. 
11. Безклубий І. А    Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар:У 2 ч. / — К. :   Видавничий дім "Ін Юре", 2004
12. Бірюков Іван Андрійович, Заіка Юрій Олександрович, Співак Віктор    Миколайович. Цивільне право України. Загальна частина: . — К. : Наукова думка, 2000.
13. Боброва Д. В., Дзера О. В.,Кузнєцова Н. С. Цивільне право України: — К. : Юрінком Інтер, 2001.
14. Еременко В. Содержание и природа исключительных прав (интеллектуальной собственности) // Интел-лектуальная собственность. – 2000. – № 4. – С.29. Шишка Р.Б. Право інтелектуальної власності: погляд на проблему // Право України. – 1999. – № 1. – С. 55–58.
15. Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика. Том 1. // Право интеллектуаль-ной собственности. – К., 1999.
16. Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики: зб. наук. статей / За ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - 424 с.
17. Луць В. В. Цивільне право: Підручник для студ. юрид. вузів і  — К. : Вентурі, 1997
18. Пузь О.Д. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. - 544 с.
19. Савченко Леся Анатоліївна.     Цивільне та сімейне право. Загальна частина:  Ірпінь, 2001.
20. Тацій В. Читачам журналу Інтелектуальний капітал // Інтелектуальний капітал. – 2002. – № 1. – С. 5.