Авторське право

3) публічну демонстрацію  і публічний показ;

4) будь-яке повторне надання  розголосу твору, якщо він здійснюється  іншою організацією, ніж та, що  здійснила перший розголос твору;

5) переклад творів;

6) переробку, адаптацію,  аранжування та інші подібні  зміни творів;

7) включення творів як  складових частин в збірники, онтології, енциклопедії;

8) розповсюдження творів  шляхом першого продажу, відокремлення  іншим шляхом чи шляхом здавання  в майновий найм або в прокат  і шляхом іншої передачі в  перший продаж екземплярів твору;

9) представлення своїх  творів публіці таким чином,  що її представники можуть  здійснити доступ до творів  з будь-якого місця і будь-який  час за їх власним вибором;

10) здачу в майновий  найм чи комерційний прокат  після першого продажу, відокремленні  іншим чином оригіналу чи екземплярів  аудіовізуальних творів, комп’ютерних  програм, баз даних, музикальних  творів в нотній формі, а  також творів, зафіксованих у  фонограмі чи відеограмі або  у формі, яку зчитує комп’ютер.

11) імпорт екземплярів  твору. [3]

Автор може передати всі  чи частину прав, що йому належать: на завжди чи на певний термін, на визначеній чи на всій території. Передача майнових прав автора здійснюється шляхом підписання авторського договору. Майнові права, які він передає мають бути описані в договорі. Передача прав на використання твору здійснюється на певний термін, після закінчення якого всі права переходять знову до автора.

Службовим твором вважається твір, створений в порядку виконання  службових обов’язків чи трудового  договору між автором і роботодавцем. Якщо в тексті договору прямо передбачено, що автор повинен створювати твори  наукового, літературного і художнього характеру, то створені ним твори  повинні бути віднесені до службових. На практиці трудові договори рідко  укладаються в письмовій формі. В цьому випадку про обов’язки  працівника можна робити висновок по посадовій інструкції. Для визнання твору службовим, обов’язки мають  для їх створення мають бути переглянуті  і передбачені в інструкції. Для  працівників творчих професій, що працюють на умовах творчого договору зазвичай передбачається створення  таких творів - докладів, графіків робіт, інвестиційний та інших проектів, баз даних, бізнес-процесів, положень, інструкцій. [11]

Як вже вказувалося  вище, авторське право може перейти до інших осіб на основі: певних подій чи договору.

До осіб, що отримали авторські  права без договору, в результаті подій, відносяться:

1) видавці упорядкованих  творів;

2) спадкоємці автора і  осіб, що отримали авторське право;

3) особи, що отримали  майнові права в результаті  ліквідації юридичної особи.

Набути майнові права  по договору можуть як юридичні особи  так і фізичні. Набути авторську  права можна на основі:

1) авторського договору  на передання прав;

2) авторського договору  на відокремлення прав;

3) трудового договору, що  передбачає створення службових  творів.

Особи, що отримали майнові  права по договору відокремлення  володіють отриманими правами одноосібно, тобто ніхто інший цих прав не має. В цьому значенні можна  говорити, що відокремлені права є  виключними. Тому особа, що тримала майнові авторські права за цим договором, має право забороняти використовувати твір тим способом, право на яке вона набула. Як правило, за договором відокремлення передається максимум прав, хоча можуть передаватися і деякі права. В межах отриманих прав їх власник може:

1) використовувати твір  для власних потреб, не роблячи  його доступним публіці;

2) розповсюджувати твір;

3) передавати майнові  права іншим особам;     Особа, що набула авторські права по договору, також, як і автор має право проставляти Знак охорони авторського права на кожному екземплярі твору а також передавати по спадковості.

Автор має право на плату за використання твору. Така плата за твір, охороняється Законом про авторське право, називається авторською винагородою. Авторська винагорода має бути виплачена незалежно від того, чи був даний дозвіл на використання твору. Авторська винагорода не є формою оплати праці, так як виплачується не за виконання трудових обов’язків, а за використання продукту творчої діяльності. Це справедливо у відношенні до винагороди за використання службових творів, так як виплата таких винагород передбачена не трудовим законодавством, а законодавством про авторські і суміжні права. [16]

Винагорода за використання твору здійснюється у формі:

• одноразового платежу;
• відрахувань за кожний поданий екземпляр чи за кожне використання твору;
• комбіновані платежі.

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ АВТОРСЬКИХ ПРАВ

 

 

3.1Поняття, ознаки і  принципи відповідальності за  порушення авторських прав

Юридична відповідальність за порушення авторських прав це передбачені  законом вид і міра примусового  зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового  характеру за вчинене правопорушення в галузі авторського права.

Ознаки юридичної відповідальності за порушення авторського права  та суміжних прав такі:

1. Спирається на державний  примус у формі каральних, штрафних  і правовідновлюючих (компенсаційних) способів.

Державний примус — це державно-владний  вплив відповідних державних  органів і службових осіб на поведінку  людей. Кримінальне і адміністративне  законодавства передбачають державний  примус, який завжди реалізується через  діяльність спеціальних державних  органів, а цивільне законодавство  — можливість добровільного виконання  обов'язків (відшкодування заподіяної шкоди).

Держава покликана вживати  певних заходів примусу до суб'єктів (фізичних або юридичних осіб), які  вчинили правопорушення у сфері  авторського права. Ці примусові  заходи мають правовий характер і  є мірами легального державного примусу: вони здійснюються лише компетентними  органами у визначених законом формах.

2. Виражається в обов'язку  особи зазнавати певних втрат  — позбавлення конкретних благ  особистого (позбавлення волі, посади, права обіймати певні посади  та ін.), організаційного і майнового  характеру (конфіскація майна  (незаконно виготовленої продукції,  обладнання, примірників творів, матеріальних  носіїв комп’ютерних програм  тощо), штраф) за свою вину, тобто  нести кару, яка є новим, додатковим, юридичним обов'язком, що не існував до правопорушення.[13]

3. Настає лише за вчинені  або вчинювані правопорушення  у разі встановлення складу  правопорушення щодо порушення  авторського права. Ця вимога  є обов'язковою при покладанні  кримінальної або адміністративної  відповідальності. Суб'єктом юридичної  відповідальності може бути лише  особа (фізична або юридична), винна в порушенні правових  розпоряджень.

4. Здійснюється компетентним  органом у суворій відповідності  з законом, а саме — з  санкціями норм права, якими  встановлюються вид і міра  покарання. Юридична відповідальність  є реалізацією санкції правової  норми в конкретному випадку  стосовно конкретної особи.

5. Здійснюється в ході  правозастосовної діяльності за  дотримання певного процедурно-процесуального  порядку і форм, встановлених  законом (цивільним процесуальним  і кримінально-процесуальним, законом  про адміністративні правопорушення). Поза процесуальною формою юридична  відповідальність є неможливою.

Порядок притягнення до юридичної  відповідальності за порушення авторського  права та суміжних прав визначається нормами процесуального права: породжувані  ними процесуальні правовідносини служать  формою відносин юридичної відповідальності.[13]

Принципи юридичної відповідальності за порушення авторського права  — це незаперечні вихідні вимоги, що ставляться до правопорушників і  дозволяють забезпечувати правопорядок у суспільстві щодо захисту авторського  права. Вони є різновидом міжгалузевих принципів права, відображають його глибинні усталені закономірні зв'язки.

У демократичній, соціальній, правовій державі юридична відповідальність передбачається лише за діяння, що є  протиправними:

1) за фізичні діяння (а  не за думки, світогляд, особистісні  властивості);

2) за суспільне шкідливі  і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою.

3) за юридичне заборонені  діяння, тобто діяння, що суперечать  природі права і літері закону;

4) за власні діяння  правопорушника.

Юридична відповідальність ґрунтується на принципах:

1) законності — полягає  у тому, що юридична відповідальність:

-   настає за діяння, передбачені законом; застосовується  в суворій відповідності з  визначеним законом порядком;

-  припускає наявність  складу правопорушення (тобто наявність  протиправного, винного діяння);

-      настає  лише перед передбаченими законом  компетентними органами;

- припускає конституційність  закону, що встановлює міру відповідальності.

2) обґрунтованості — виражається  в:

-  установленні самого  факту вчиненого правопорушником  протиправного діяння як об'єктивної  істини;

-   встановленні інших  юридичне значущих фактів, пов'язаних  з висновками про факт і  суб'єкта правопорушення;

3) доцільності — полягає  у відповідності обраного заходу  впливу на правопорушника цілям  юридичної відповідальності (захистити  правопорядок, виховати поважне ставлення до права).[9]

Цей принцип вимагає:

- індивідуалізації державно-примусових  заходів залежно від тяжкості  правопорушення і властивостей  правопорушника як особи відповідальності (ст. 61 Конституції України: «Юридична  відповідальність особи має індивідуальний  характер»);

-  пом'якшення і навіть  відмова від застосування заходів  відповідальності за наявності  можливості досягти її мети  іншим шляхом;

4) невідворотності — полягає  в:

- неминучості настання  відповідальності правопорушника;

- оперативності застосування  заходів відповідальності за  вчинені правопорушення;

- професіоналізмі і добросовісності  діяльності правоохоронних органів;

- ефективності заходів,  застосовуваних до правопорушників;

5) своєчасності — означає

-   можливість притягнення  правопорушника до відповідальності  протягом строку давності, тобто  проміжку часу, не занадто віддаленого  від факту правопорушення.

6) справедливості — виявляється в такому.

-    кримінальне покарання  не встановлюється за проступки;

- при встановленні заходів  покарання і стягнення не повинно  принижуватися людська гідність;

-   зворотної дії  в часі не має закон, що  встановлює відповідальність або  посилює (але не пом'якшує) її;

-   за одне правопорушення  встановлюється тільки одне покарання.

Ст. 61 Конституції України  проголошує, що ніхто не може бути двічі  притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

 

3.2 Види юридичної відповідальності  за порушення авторських прав 

 

Запорукою сучасного процесу  гуманізації законодавства і  цивілізованого прогресу є вільне та ефективне здійснення людиною своїх прав і свобод [8, с. 163]. Це забезпечується шляхом надання учасникам відносин свободи у здійсненні своїх прав і державної допомоги особам з боку уповноважених державних органів. Власне, демократична правова держава існує для того, щоб допомагати та сприяти людині у здійснені нею прав і законних інтересів, охороні та захисту їх у разі порушення. Тобто необхідність встановлення адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення авторського права і суміжних прав згідно з Конституцією України права і законні інтереси фізичних осіб становлять основний зміст діяльності держави в особі її органів [1]. Отже, держава самостійно повинна забезпечувати цей захист на загальному і спеціальному рівнях. Загальний рівень – охорона правопорядку в державі взагалі, спеціальний – діяльність спеціалізованих державних органів з профілактики, виявлення правопорушень та злочинів у сфері інтелектуальної власності, проведення дізнання по них та притягнення винних осіб до відповідальності.

Не менш важливим для іміджу України, як країни, де дотримуються права  та свободи громадян, – є прозора  економічна діяльність, здатність держави  швидко виявляти правопорушення та злочини  і приймати ефективні заходи щодо попередження і припинення протиправної діяльності осіб, які їх вчиняють. Якщо у перехідний період поширення набуло порушення авторських і суміжних прав, що пояснюється об’єктивними і суб’єктивними факторами, то зусилля  держави у даній сфері повинні  бути спрямовані на захист саме цього  сектору економіки. Значна частина  порушень зумовлена появою на ринку  інтелектуальної власності нових  товарів – носіїв об’єктів авторського  і суміжних прав, швидким моральним  старінням і наявністю швидкісних каналів й технологій розповсюдження. З поширенням на пострадянському  просторі індустрії шоу-бізнесу  зміщуються й акценти у праві  інтелектуальної власності. Більшої  значимості набуває авторське право  і суміжні права.