Наркотичні анальгетики

2)  водний розчин кодеїну фосфату не дає синього забарвлення з розчином заліза (III) хлориду і K3[Fe(CN)6] і не виділяє вільного йоду з розчину НЮ3;

3)  при нагріванні кодеїну фосфату з концентрованою хлоридною кислотою і невели­кою кількістю FeCl3 з'являється синє забарвлення (див. кодеїн);

4)  з огляду на утворення апоморфіну дає реакцію Пеллагрі;

5)  реактив Ердмана з кодеїну фосфатом дає жовто-буре забарвлення, яке перехо­дить у синє;

6)з реактивом Фреде утворюється зелене забарвлення, яке переходить у синє.
Кількісне визначення:

Алкаліметрія в присутності спирто-хлороформної суміші, індикатор - фенолфталеїн, s = 1/2:

Застосовують при тих захворюваннях, що й кодеїн-основу. Менше токсичний (вміщує приблизно 80 % кодеїн-основи) і тому його можна приймати дітям, старшим від 6 місяців, по 2-10 мг. Для дорослих рекомендують у дозах 10-20мг.

Випускають у вигляді порошку.

Зберігають за сп. Б в затемненому місці.

Лікарські речовини - похідні піперидину

Піперидин - повністю гідрований аналог піридину:

До лікарських засобів, похідних піперидину, належить зокрема про­медол.

10. Промедол (Promedolum) Trimeperidini Hydrochloridum *

Синтезують промедол за методом І. Н. Назарова:

Властивості. Білий кристалічний порошок без запаху або зі слаб­ким запахом. Легко розчинний у воді і хлороформі, розчинний в етанолі, практично не розчинний в ефірі та бензолі.

Реакції ідентифікації:

1)  хлорид-іон виявляють з розчинами AgN03 і HN03 - випадає білий осад AgCl, розчинний у розчині аміаку;

2)  з насиченим розчином пікратної кислоти випадає жовтий осад пікрату;

3)   з формальдегідсульфатною кислотою утворюється пурпурово-червоие забарв­лення, яке переходить у коричневе з фіолетовим відтінком;

4)  на естрове угруповання проводять гідроксаматну реакцію.

Кількісне визначення:

1. Ацидиметрія в неводному середовищі в присутності ртуті (П) ацетату, індикатор - кристалічний фіолетовий, s = 1.

2. Аргентометрія, зворотне титрування, s = 1.

3.    Йодометрія, зворотне титрування, s = 1/3.

4.    Алкаліметрія у присутності органічного розчинника, s = 1.

5.    УФ-спектрофотометрія.

Промедол є замінником морфіну, виявляє сильну знеболювальну дію, але, як і морфін, може викликати пристрасть.

Застосовують при травмах, операціях, в акушерській практиці, при болях, пов'яза­них зі спазмами гладкої мускулатури (стенокардія, інфаркт міокарду, печінкові, ниркові, кишкові кольки), виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, в анестезіології.

Приймають всередину по 25-50 мг, вводять підшкірно або внутрішньом'язово - по 1 мл 1 % або 2 % розчину.

Випускають у таблетках по 25 мг, ампулах і шприц-тубках по 1 мл 1 % і 2 % розчинів.

Зберігають за сп. А, відпускають з такими ж обмеженнями, як морфін та інші нар­котичні анальгетики.

11. Prosidolum (Просидол).

Білий з жовтуватим відтінком кристалічний порошок, розчинний у воді. За структурою і фармакологічними властивостями подібний до промедолу. Застосовують як анальгетичний засіб при травмах, інфаркті міокарду, панкреатиті, ниркових, печінкових і кишкових кольках та ін.

Вводять внутрішньом'язово, підшкірно та інтравенозно по 0.5-1 мл 1 % розчину.

Випускають в ампулах по 1 мл 1 % розчину.

Зберігають за сп. А, відпускають за спеціальними рецептами.

12. Phentanyli citras (Фентаніл, син. Сентоніл, Fentanil, Fentanylcitrat, Fentanyl citrate, Fentanest, Haldid, Leptanal, Sentonyl та ін.).

Білий кристалічний порошок, майже нерозчинний у воді, легкорозчинний в етанолі. Виявляє сильну, але короткочасну анальгетичну дію.

Вводять внутрішньом'язово для медикаментозної підготовки до операції 1-2 мл 0.005 % розчину. При операціях під місцевою анестезією вводять як додатковий зне­болювальний засіб інтравенозно або внутрішньом'язово 0.5-1 мл 0.005 % розчину. При гострих болях при інфаркті міокарду, стенокардії, інфаркті легенів і печінкових кольках вводять інтравенозно або внутрішньом'язово 0.5-1-2 мл 0.005 % розчину.

     Випускають 0.005 % розчин в ампулах по 2 і 5 мл.

Зберігають за сп. А. Відпускають за спеціальними рецептами (як морфін та інші анальгетики).

13. Piritramide (Піритрамід, син. Дипідолор, Piritramid, Pyrium).

Сильний наркотичний анальгетик швидкої дії. Застосовують при болях різного по­ходження, при хірургічних операціях і після них, а також для знеболювання пологів. Вводять внутрішньом'язово по 2 мл 0.75 % розчину. Випускають в ампулах по 2 мл (вміщують 15 мг піритраміду).

Зберігають за сп. А, відпускають з такими обмеженнями, як морфін.

Побічна дія наркотичних анальгетиків.

Негативний вплив морфіну на дихання, травний канал, артеріальний тиск обмежує в деяких випадках його застосування як анальгетика.

При систематичному введенні морфіну розвивається зниження чутливості-толерантність. При цьому ефект морфіну вимагає постійного підвищення дози, іноді у 100 раз перевищує терапевтичну. Механізм толерантності зумовлений з нами на пострецепторних етапах біохімічних процесів, що викликані активаціє опіоїдних рецепторів, ГТФ і поєднання з N-3-протеїном, що стимулює активніс аденілатциклази. Тобто при толерантності порушується трансляція сигналу від рецептора до ефектора. Певне значення має зниження рівня морфіноподібних невропептидів, що пов'язано з окупацією опіатних рецепторів морфіном.

Найпідступнішою властивістю морфіну є розвиток морфінізму — хронічного отруєння, що зумовлено поєднанням психічної, фізичної залежності і толерантності. Емоційно позитивна дія морфіну є підґрунтям психічної залежності, хворобливої пристрасті.

Морфінізм призводить до тяжких порушень психічного стану, руйнування особистості. Ін'єкції морфіну часто виконуються в нестерильних умовах, внаслідок чого з'являються абсцеси і флегмони. Спостерігаються вегетативні розлади. Знижується рефлекторна збудливість: Хода стає млявою, розвивається інсомнія (безсоння), імпотенція, тяжке виснаження.

Лікування і прогноз при морфінізмі ускладнюються тяжким станом абстиненції (синдром утримання), що виникає після спроби відмовитися від введення морфіну або обмежити його кількість. З'являється серцебиття, пітливість, чхання, кашель, підвищується температура тіла, стає хрипким голос, непевною — хода. Загострюються хронічні захворювання (бронхіальна астма, невралгія). Порушується апетит, з'являється блювання, пронос, біль у животі. Хворий худне, стає неспокійним, кричить, стогне, бігає по кімнаті, благає ввести йому морфін. Іноді розвивається загрозливий стан колапсу, що може закінчитись летально. Розвивається потяг до введення лікарських засобів, з'являється агресивність. Лікування хворих на морфінізм малоефективне. Воно складається з психотропних засобів, введення лікарських засобів, що сприяють зменшенню явищ абстиненції (транквілізатори, клофелін, загальнозміцнювальні засоби). Після лікування в 65 % випадків через деякий час настає рецидив.

Одна з причин пристрасті й абстиненції полягає у зменшенні вмісту енкефалінів і ендорфінів у головному мозку, тобто відбувається механізм негативного зворотного зв'язку: морфін пригнічує звільнення енкефалінів і зникнення їх із синаптичної щілини. Тому раптова відміна морфіну призводить до дефіциту енкефалінів, не компенсованого введенням екзогенного ліганда. Симптоми хвороби припиняються після відновлення процесу утворення природного невромодулятора.

Негативні властивості морфіну стимулювали пошуки нових препаратів. Ефективні синтетичні засоби було отримано серед похідних фенантрену, бензоморфану, фенілпіперидину.

Гостре отруєння морфіном відбувається при перевищенні дози, внаслідок нещасного випадку, хворими на наркоманію. Токсичний ефект морфіну настає при парентеральних дозах, що перевищують 120 мг. За особливих умов ( штучна вентиляція легень, оперативне втручання) вводять близько 8 мг/кг анальгетика внутрішньовенно.

Зростання концентрації морфіну в крові викликає подальше гальмування сітчастого утвору. Це призводить до специфічного морфінового сну, що має поверховий характер і наявність яскравих сновидінь. Може розвинутися морфінова кома, що є характерним симптомом гострого отруєння, спостерігається підвищення сухожильних рефлексів (колінного, п'яткового — ахілового).

У високих дозах морфін має пряму дію на центри спинного мозку, а саме на драглисту речовину задніх стовпів. Пригнічення дихального центру Виявляється патологічним періодичним диханням Чейна-Стокса. Знижується артеріальний тиск, розвивається брадикардія, гіпотермія, анурія, міоз.

Невідкладна допомога. Призначають промивання шлунка 0,05 % розчином калію перманганату, що окиснює алкалоїд, вводять вугілля активоване, сорбенти і засоби, що підвищують збудливість дихального центру (інгаляції карбогену — суміші 5-7 % вуглекислоти і 93-95 % кисню, кероване дихання, введення аналептиків). Позитивний вплив мають рефлекторні подразники, що перешкоджають розвитку сопорозного стану (гірчичники, розтирання, холодні обливання). Повторно вводять атропіну сульфат для зниження тонусу парасимпатичної нервової системи і підвищення збудливості дихального центру.

Найефективнішими засобами лікування при гострому отруєнні морфіном є антагоністи опіоїдної системи налоксон, налтрексон, зокрема часткові антагоністи, наприклад налорфіп

Висновок.

Усі наркотичні аналгезивні засоби здатні викликати лікарську залеж­ність — наркоманію. Характерними її ознаками є психічна та фізична зале­жність, розвиток толерантності (звикання). Психічна залежність до морфіну проявляється нестримним потягом до нього. Вона може сформуватись уже через 2-3 тижні нерегулярного введення цього засобу. При регулярному, кожні 4-6 годин, введенні морфіну психічна залежність до нього може розви­ватися вже через 24 год, особливо якщо перші ін'єкції препарату викликали ейфорію. Фізична залежність формується протягом 2-3 місяців. На цій стадії наркотик втручається в усі обмінні процеси в організмі, взаємодіє з опіоїдними рецепторами, внаслідок чого зменшується продукція ендогенних опіоїд-них пептидів. При раптовій відміні наркотику в середньому через 12-18 год розвивається синдром відміни. З'являються сильні судомні скорочення сму­гастих м'язів усього тіла, блювання, пронос (10-20 разів на добу), часте позі­хання, сльозотеча, нежить, чхання (20-30 разів підряд), безсоння. Частішає дихання, підвищуються артеріальний тиск і температура тіла. З'являються страх, тривога, депресія, збудження, агресивність. У цьому стані наркоман здатний на будь-які злочини, аби дістати наркотик. Синдром відміни описа­ний у новонароджених дітей, матері яких під час вагітності зловживали нар­котиками. Нелікований синдром відміни минає за 10-14 днів, але за цей час людина може померти. Тому такі пацієнти підлягають лікуванню у спеціалі­зованих стаціонарах.

Ще однією характерною ознакою наркоманії, що спричинена наркотич­ними аналгетиками, є розвиток толерантності. Добова доза морфіну, яку при­ймає пересічний наркоман і яка здатна попередити явище абстиненції, стано­вить 300 мг. Описані випадки, коли наркомани вводили собі щодобово 2-4 г і навіть 14 грамів морфіну. Якщо на певний час робиться перерва у прийомі звичного наркотику, толерантність до нього зменшується і введення препа­рату в попередній дозі може призвести до розвитку гострого смертельного отруєння.

Лікування будь-якої наркоманії повинно бути комплексним, включати як призначення медикаментів, так і здійснення заходів для попередження кон­такту наркомана зі звичним середовищем. Необхідно пам'ятати, що навіть після вилікування психічний потяг до наркотику може залишатися впродовж багатьох років.

Використана література:

1.      Державна фармакопея України 2001р. Харків.

2.      Державна фармакопея України Доповнення 2004р. Харків.

3.      Туркевич М., Владзімірська О., Лесик Р. «Фармацевтична хімія» Вінниця 2003р..

4.      Безуглий П.О., Грищенко І.С. «Фармацевтична хімія» Нова книга 2002р..

5.      Туркевич М.М. «Фармацевтична хімія» Київ 1983р..

6.      Беликов В.Т. «Фармацевтична хімія» Москва 1985р..

7.      Ковтуненко В.О. «Лікарські засоби з дією на ЦНС» Київ 2003р..

8.      Маяковський М.Д. «Лекарственные средства» Москва 2008р..

9.       Фармакологія І.С.Чекман Вища школа Київ 2001р..