Економічна оцінка ефективності запропонованого зовнішньоторговельного контракту на експорт сталі

За оцінками експертів, експорт української сталі в 2011 році виросте на 13,5% в річному  вираженні до 27.5 млн. т, у тому числі, за рахунок збільшення постачань напівфабрикату в країни Південно-східної Азії на 18% до 3.84 млн. т. Крім того, BG Capital прогнозує ріст внутрішнього попит на металопродукцію на 22% в 2011 році, до 7.7 млн. тонн. Близько 6 млн. т з цього об'єму забезпечать вітчизняні метзаводи. При цьому можливе зняття обмежень (мита у розмірі 15-63%) на постачання української металопродукції в Канаду дозволить наростити експорт ще на 150-250 тис. т.

З точки зору компаній, експерти прогнозують, що Алчевський МК і ДМК ім. Дзержинського продемонструють найбільш високий ріст по сектору на рівні 18%. АрселорМиттал Кривий Ріг і ММК ім. Ілліча також збільшать випуск продукції на 15% кожен, Азовсталь наростить випуск сталі на 10%.

Ключовими рисами для  вітчизняного ГМК в 2011 році, на думку  аналітиків BG Capital, являються (1) високі ціни на сировинні матеріали, в першу  чергу, на залізняк, вартість якого на внутрішньому ринку на 10-15% вище за експортні контрактні ціни (2) дефіцит коксівного вугілля на внутрішньому ринку при різкому рості цін на вугілля на початку року (3) можливе введення обмежень на експорт української металопродукції на європейський ринок.

Сьогодні Україна експортує  близько 80% виробленої сталі. Цьому  сприяє не тільки належна якість виробленої продукції, але й давно сформоване коло зовнішньоекономічних партнерів  з США, Туреччини, Росії, Німеччини, Південної Кореї, Бразилії, Ірану, Польщі та інших країн світу.

Структура експорту при цьому залишається  незмінною вже протягом 5 останніх років. Налагодженість існуючих експортних каналів збуту продукції дозволяє українським підприємствам зосереджувати увагу на поступовому вдосконаленні технології виробництва та обробки сталі, не змінюючи товарної структури їх асортименту, орієнтуючись на сталий попит у країнах-імпортерах.

Згідно оцінок експертів, сьогодні реалізацією сталі в Україні  займається близько 200 різних компаній. При цьому деякі можуть претендувати на роль лідера. По обсягах закупівель і реалізації сталі лідируючі позиції втримують такі компанії, як: «Леман – Україна», Українська горно-металургійна компанія, «Запорожметаллхолдинг», «МД-Груп», , «Комэкс», «Викант», «Трансагентство» та «Каскад».

Важливе місце в структурі ринку  займає Українська асоціація металоторговців (УАМ). Головне завдання в діяльності цієї Асоціації - захист і розвиток внутрішнього ринку сталі. Досягнення цієї мети УАМ бачить у консолідації гравців на ринку, установленні на ньому чітких спільно розроблених й однакових для всіх правил поведінки, прийнятих у країнах з розвитий економікою. Ці принципи, а також тенденції щорічного збільшення споживання сталі в Україні та світі повинні дати можливість залучення додаткових джерел інвестування в розвиток  сталевих компаній.

Європейський досвід, коли процеси  обробки й доставки металу делегуються  сервісним металоцентрам, сьогодні хоч і повільно, але починає впроваджуватися й в Україні. Деякі вітчизняні сталеві компанії вже не тільки реалізують сталь, але й здійснюють її переробку: поздовжнє й поперечне різання аркуша, виробництво з отриманої смуги фасонного прокату тощо.

Один з методів роботи на ринку, що активно реалізують найбільші  учасники ринку сталі – створення  власної мережної структури. Розглядаючи систему реалізації, експерти відзначають, що практично вся сталь, яка використовується будівельним комплексом, купується в основному не у виробників, а у трейдерів. Відбувається це тому, що більшість металургійних підприємств (включаючи і їхні збутові підрозділи – торгові доми) бажають працювати тільки з великими кінцевими споживачами.

Що стосується системи реалізації прокату, то для неї характерна яскраво  виражена спеціалізація з урахуванням  функціонального призначення матеріалів. Більшість вітчизняних компаній, які виготовляють, наприклад, конструкції з тонколистової сталі, розвивають регіональну мережу збуту своєї продукції, підвищують якість технічної підтримки та вносять зміни в структуру продажів. Сьогодні вони пропонують повний комплекс сервісних послуг, починаючи від розробки проекту та закінчуючи гарантійним і післягарантійним обслуговуванням [7].

Україна успадкувала від Радянського  Союзу потужний ринок сталі, висока конкурентоздатність якого підтримувалася за рахунок таких основних факторів: забезпеченість власною сировиною (зокрема, залізною рудою й коксівним вугіллям), розвинене транспортне повідомлення й гарна логістика (близькість портів), наявність недорогої й кваліфікованої робочої сили, дешеві енергоносії. Країна щорічно добувала близько 100 млн. тонн залізорудної сировини й 60 млн. тонн коксу, що повністю задовольняло потреби вітчизняної металургії в сировину. Ціни на нього тоді були в кілька разів нижче світових. Що стосується транспортних витрат, то на початку минулого десятиліття транспортні витрати на тонну готового прокату на українських металокомбінатах становили 15 доларів, тоді як у Європі – 45.

В 1986-1989 роках на основних металургійних  підприємствах країни була проведена  модернізація вартістю 2,5 млрд. доларів, що еквівалентно нинішнім 15 млрд. доларів. Ці величезні інвестиції значно поліпшили  технічний стан галузі. Тобто, на початку 1990-х років український ринок сталі мав надзвичайно високий запас міцності, що повністю компенсував неефективний менеджмент, процвітання бартеру, демпінг на зовнішніх ринках збуту і забезпечував до того ж високий рівень рентабельності. Надалі  сприятлива кон'юнктура на ринках сталі дозволила власникам сталеливарних активів швидко накопичити капітал, завдяки чому в Україні менш ніж за десять років з’явився міцний олігархічний прошарок [14].

У той же час експлуатація ресурсів на зношування та відсутність якісних змін у галузі в наступні сімнадцять років призвели до закономірних наслідків. Найбільш зручний час для технічного переоснащення галузі, що випав на 1990-і роки (тоді ще діяли сировинні, кадрові і логістичні переваги, вартість інвестицій була незрівнянно нижче, а період інвестиційного циклу коротший), було втрачено. Причому в той час у гірничо-металургійному комплексі проводився так званий експеримент (податкові і інші преференції металургам), тобто були всі умови для безболісної і швидкої модернізації.

Відсутність інвестицій у сферу  поліпшення продуктивних властивостей сировини призвело до консервації низьких  стандартів якості. Так, вміст заліза в залізорудній сировині вітчизняного виробництва не перевищує 63%, тоді як у бразильських та австралійських виробників – 67%. Провідні російські горнозбагачувальні комбінати (Михайлівський і Лебединський) довели цей показник до 68 – 70%. При цьому важливо пам’ятати, що зменшення на один відсоток змісту заліза в руді призводить до зростання  енерговитрат на 1,1%. Це значить, що тільки внаслідок використання менш якісної сировини українські металокомбінати витрачають на 5 – 6% більше енергоресурсів, ніж компанії в країнах ЄС і США, які працюють на привізній сировині з Австралії та Бразилії. Низька якість не дозволяє нашій країні повноцінно заробляти навіть на сировину: вона затребувана лише в Східній Європі та Китаї, в той час як найдорожчі ринки сталі, наприклад, західноєвропейський, залишаються для нас закритими [12].

Виходячи з останніх заяв китайського  уряду, внутрішнє споживання, підігріте державними вливаннями, не може повною мірою компенсувати спад попиту з боку інших держав, що також свідчить не на користь світового ринку сталі.

У свою чергу, для України важливими  торгівельними партнерами є нафтодобувні країни - Росія та держави Близького Сходу. Це головні імпортери виробів із сталі, продукції машинобудування і частково хімії. Тому збереження високої ціни на нафту на світовому ринку побічно впливає на українську економіку.

Отже, мі плануємо укласти угоду  на поставки продукції до Китаю.

2. Правове обґрунтування можливості здійснення зовнішньоекономічної угоди з експорту сталі

2.1. Аналіз законодавчої бази

Однією з найбільш важливих проблем  в процесі здійснення експортно-імпортних  операцій є підготовка та укладання зовнішньоекономічної угоди – матеріально оформленого договору двох або більше суб’єктів ЗЕД та їх іноземних контрагентів, якщо інше не встановлене законом або міжнародним договором України, та спрямована на спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності [2].

Зовнішньоекономічний контракт (угода) укладається відповідно до принципів  законодавчої бази, представленої перш за все Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» №3268-IV (3268-15 від 22.12.2005). Даний Закон регулює основні аспекти укладання ЗТК, дає визначення основних термінів, які вживаються у ЗЕД та пояснює основні моменти здійснення зовнішньоторговельних угод. В аспекті дослідження, яке проводиться в даній роботі, одним з найбільш важливих нормативно-правових документів є Закон України «Про державне регулювання імпорту промислової  продукції» №361-V зі змінами та доповненнями від 16 листопада 2006 року [2].

Цей Закон встановлює порядок тарифного  і нетарифного  регулювання експорту та імпорту сталі для створення рівних умов конкуренції між продукцією вітчизняних постачальників та продукцією нерезидентів, а також деякі методи цінової підтримки товаровиробників України.

Даний Закон також регламентує: [4]

• Правила атестації виробництва сталі;
• Вимоги до обробки сталі;
• Забезпечення виробником контролю якості і безпеки сталі;
• Підтвердження належної якості і безпеки сталі;
• Порядок переміщення через митний кордон сталі українського походження;
• Порядок переміщення через митний кордон сталі іноземного виробництва;
• Державний контроль та нагляд за якістю і безпекою сталі;
• Відповідальність за порушення законодавства у сфері якості та безпеки сталі;
• Аспекти міжнародного співробітництва України у сфері забезпечення якості і безпеки сталі [3].

Таким чином, використання положень даного Закону дозволяє охопити всю сферу  ринку сталі в Україні, всі  аспекти відносин в сфері торгівлі сталлю за участі українських та іноземних  контрагентів.

Окрім названих нормативних актів  на території України в даній сфері діють також: [9, с. 67]

• Закон України «Про якість та безпеку промислової продукції»;
• Закон України «Про захист прав споживачів»;
• Закон України «Про підтвердження відповідності»;
• Інші нормативні акти та положення, які регламентують порядок здійснення торговельної діяльності на ринку сталі України.

2.2. Нормативно-правові умови укладання зовнішньоторговельного контракту на експорт сталі

Укладання будь-якого зовнішньоторговельного контракту (ЗТК) вимагає дотримання нормативно-правових умов. Це означає не тільки відповідність договору положенням головних нормативно-правових актів – Законів України, але й відповідність продукції, що імпортується або експортується умовам сертифікації. Сертифікація продукції – це процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості встановленим законодавством вимогам. Оцінка відповідності включає в себе: незалежні випробування продукції, обстеження виробництва або сертифікацію системи якості, технічний нагляд [11, с. 98].

Процедура підтвердження відповідності  в законодавчо регульованій сфері  є обов’язковою для виробника, постачальника, чи уповноваженого органу з сертифікації. Сертифікація в Україні розподіляється на: 1. обов’язкову – це сертифікація на відповідність обов’язковим вимогам нормативних документів, а також вимогам передбаченим діючими законодавчими актами України. До обов’язкових вимог відносяться: безпека життя та здоров’я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля; 2. добровільну – це сертифікація на відповідність вимогам, які не віднесені нормативними документами до обов’язкових, а також сертифікація продукції, що не включена в «Перелік продукції, що підлягає обов’язковій  сертифікації в Україні». Добровільна сертифікація проводиться на добровільних засадах у порядку, визначеному договором між заявником та органом із сертифікації [10, с. 58].

Порядок проведення сертифікації продукції, у випадку даного дослідження  – сталі – відповідно до встановленого  порядку (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Порядок проведення сертифікації сталі [16, с. 42]