Шпаргалка по "Корпоративному бизнесу"

 • уявлення про оптимальну і допустиму модель поведінки працівників у колективі, які відображають систему внутрішньо-групових цінностей, що стихійно склалися.

 Як  правило, в корпораціях є великі акціонери та пайовики, які мають право реального контролю. Дуже важливо не забувати, що ідеї засновників та власників контрольних пакетів корпоративних прав про ефективність організації самі сформувалися під впливом певних культурних норм і цінностей. Все, що власник може вкласти у свої плани відносно організаційної культури, перебуває під значним впливом самої культури.

 Надзвичайно важливим елементом корпоративної  культури є відносини "крупних" учасників корпоративного управління з дрібними акціонерами, менеджментом та іншими працівниками. По суті, визначення місії корпорації залежить від особистої культури засновників та власників контрольного пакета корпоративних прав. В існуючих моделях корпоративного управління регуляторні бази намагаються захистити права дрібного акціонера, але в рамках нормативних вимог є багато можливостей зменшити або розширити можливості впливу дрібних акціонерів на управління.

 У цьому  плані важливим елементом корпоративної  культури є надійність та прозорість інформації, яку отримують акціонери, особливо дрібні. Суттєвим елементом корпоративної культури є також реальний вплив громадськості на стан справ у тій чи іншій корпорації. Показником високої корпоративної культури є запровадження у відносини власників контрольного пакета та інших учасників корпоративного управління відносин соціального партнерства, що означає рівне ставлення до всіх акціонерів, доброзичливе, але вимогливе ставлення до менеджменту та інших працівників даної корпорації.

 Важливим  чинником корпоративної культури є  оптимальна дивідендна політика в корпорації. Дивіденди в організації з високою корпоративною культурою повинні виплачуватися не'хай і не у великих розмірах, але регулярно. Випадки, коли є необхідність інвестування всього прибутку в розвиток виробництва, повинні з відповідним тактом і вмінням бути пояснені всім дрібним акціонерам. Елементом корпоративної культури є захист дрібних акціонерів шляхом запровадження можливості голосування засобами зв'язку, використання кумулятивного голосування. Навіть за умови існуючих нормативних вимог щодо кумулятивного голосування його надзвичайно складно провести за невисокої корпоративної культури власників контрольних пакетів.

 Висока  корпоративна культура передбачає оптимальну взаємодію акціонерів і менеджменту підприємства та інших його працівників. Саме тут проявляються елементи організаційної культури. Не слід забувати, що саме від менеджменту залежить формування внутрішньої культури даної організації. У деяких моделях корпоративного управління обов'язковою вимогою є участь працівників підприємства у роботі наглядової ради акціонерного товариства, але реальне здійснення ними управлінських функцій значним чином залежить від рівня корпоративної культури в даній організації.

 Важливим  елементом корпоративної культури є відносини корпорації з навколишнім середовищем у широкому розумінні цього слова. Це відносини насамперед з державою та громадськістю країни, з постачальниками та споживачами, територіальними громадами. Корпоративна культура має включати високий рівень культури в галузі виробництва, екології, фінансів, маркетингу. Особливо важливим елементом корпоративної культури є реакція корпорації на справедливі вимоги, які можуть стосуватися участі акціонерного товариства в охоронні довкілля, освітніх програмах, програмах охорони здоров'я та ін.

 Корпоративна  культура значним чином залежить від національних та історичних особливостей територій, де знаходиться та діє корпорація. На формування корпоративної культури звичайно впливає певна уніфікація принципів корпоративного управління, що розглядалася в попередньому параграфі підручника, Але за всіх цих умов ніколи не буде корпорацій з однаковою корпоративною культурою.

 Стосовно  України, то існує велика кількість  акціонерних товариств з певною корпоративною ідеологією, які виникли у процесі приватизації державного майна, та акціонерні товариства, в яких є частка іноземного капіталу в статутному фонді. Це впливає на формування культури таких акціонерних товариств. Зараз в Україні прийнято "Принципи корпоративного управління", які розроблені з використанням міжнародного досвіду і повинні впливати на підвищення рівня національної корпоративної культури.

 Впровадження  корпоративної культури вітчизняних  акціонерних товариств дасть змогу удосконалити сферу корпоративного управління, запобігти виникненню конфліктів. Можна вивести складові корпоративних відносин, відповідно до яких можуть бути сформульовані такі елементи:

 • відносини  між власниками контрольних пакетів  акцій та дрібними акціонерами;

 • зв'язки акціонерних товариств з державою та громадськістю України;

 • відносини  між. акціонерами і менеджментом та іншими працівниками підприємств;

 • стиль  відносин між структурними підрозділами акціонерного товариства;

 • відносини  акціонерного товариства з постачальниками та споживачами;

 • ставлення  до співробітників і обов'язки акціонерного товариства стосовно співробітників;

 • ставлення  корпорації до відповідальності перед  суспільством та оточуючими.

 Звичайно, зазначені вище складові корпоративної культури не є вичерпними, вони можуть бути доповнені за врахуванням специфіки діяльності вітчизняних підприємств, місця їх розташування, форм контролю над корпорацією.

 13.Поняття корпоративної власності

 Сучасні економічні теорії щодо суті і ролі акціонерного капіталу в економічних системах виходять з того, що в умовах корпоративного сектору зміщуються акценти з максимізації прибутку, які характерні для приватного підприємства, на максимізацію інтересів власників, а також інших учасників корпоративних відносин. Базовим завданням корпоративного управління є управління майном в інтересах власників. Тому найважливішим моментом корпоративного управління є чітка регламентація відносин власності в корпораціях. Якщо йдеться про товариства корпоративного типу, то вони формують власність, притаманну такій організаційно-економічній формі. Якщо розглядати державні підприємства як корпоративні, то існує певна специфіка формування власності, оскільки такі підприємства отримують власність в повне господарське відання, або оперативне управління, яке має певну специфіку.

 Термін "власники" в корпоративній  сфері може застосовуватись у кількох вимірах. Перший вимір стосується учасників або акціонерів. Вони є власниками корпоративних прав і здійснюють власне управління ними. Акціонери є власниками цінних паперів у вигляді акцій, облігацій, опціонів. Вони є приватною (для юридичних осіб — господарських товариств — колективною) власністю, з якою акціонери здійснюють відповідні операції.

 Другий  вимір цього терміна стосується власності корпорації як юридичної особи.

 Акціонери як власники мають не дуже тісні  зв'язки з обраною фірмою, за наявності високоліквідного ринку цінних паперів вони можуть без надмірних труднощів реалізувати свої акції. У товариствах з обмеженою відповідальністю це зробити складніше, проте можливо. Відносини акціонерів з товариством мають такі характерні риси: інвестування в акції здійснюється на термін існування фірми, ці відносини не потребують періодичного переоформлення. Не треба також забувати, що за умови ліквідації акціонерного товариства право на отримання своєї частки майна акціонери мають в останню чергу.

 Взагалі корпоративні підприємства функціонують як господарські ланки на основі певних основних та оборотних фондів, які вони використовують з більшою чи меншою ефективністю. Проте виробничі та невиробничі фонди господарських товариств формуються на початкових стадіях залежно від угод їх засновників та учасників, які визначають мету діяльності, способи розподілу часток між засновниками і величину початкового капіталу, який буде застосовуватись для господарської діяльності товариства. Своєрідною є природа власності самого товариства. Річ у тім, що власність господарських товариств розглядається як об'єднана (спільна) власність. В Україні власність господарського товариства вважається колективною, і воно є власником:

 • майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність;

 • продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

 • одержаних  доходів;

 • іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

 Капітал товариства формується за рахунок внесків  учасників товариства. Майно, що передається засновниками і іншими учасниками товариства у власність, являє собою внески учасників та засновників товариства, що можуть виступати у різних майнових формах.

 Цивільний кодекс України зазначає, що господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасником товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

 продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці. Практика показує, що внесками можуть бути різні матеріальні та нематеріальні цінності, які можуть відображатись у бухгалтерському обліку на балансі товариства і відповідати законодавче визначеному переліку.

 Особливо  слід звернути увагу на те, що при  створенні товариства виникає капітал, який є власністю не окремих, акціонерів, а товариства. Це означає, що учасники мають у товаристві свої корпоративні права, але воно (товариство) є суб'єктом господарських відносин. Воно є власником цього майна, несе ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування. Щоправда, установчими документами може бути передбачено інший порядок відповідальності за економічні ризики, проте така відповідальність має відповідати чинному законодавству. Будівлі, споруди, обладнання, гудвіл та інші цінності не є власністю окремого акціонера, і. він не може здійснити відчуження якогось клаптика AT, оскільки усе це є власністю товариства як юридичної особи. Він може отримати якусь матеріальну частку AT тільки у разі його ліквідації, після розрахунків з кредиторами та ін. Його власністю є лише акція як свідоцтво його корпоративних прав, і з нею він може здійснювати усі наведені вище дії. Винятком можуть бути тільки випадки, коли власник корпоративних прав передав якесь майно на правах користування. При цьому можливі варіанти відчуження, що має бути чітко відображено в установчих документах. Слід зазначити, що більш складні відносини власності і відповідальності за неї склались у повних та командитних товариствах, які передбачають різні варіанти зобов'язань осіб і відповідальності, про що йшлося вище.

 Щодо  власності на виготовлену продукцію  та інших доходів, то це положення у господарських товариствах майже не відрізняється від інших організаційних форм підприємств.

 За  даними фахівців, загальна структура  власності корпоративного сектору промисловості України у 2003 p. була розподілена таким чином: підприємствам України належить 16,79 % ; інвестиційним та іншим фондам — 9,87; банкам — 7,87; державна частка становить 19,76; іноземні інвестори володіли 13,75; власники пакетів більше 5 % (фізичні особи) — 10,30; дрібні акціонери (фізичні особи) — 10,69; адміністрація підприємств — 10,98 % .

 14.Вплив відносин власності на повноваження учасників і контроль у товаристві

 Практика  розвитку корпоративного сектору в  розвинутих країнах, а відтепер і в Україні вказує на суперництво учасників акціонерних товариств у боротьбі за власність з метою досягнення повноважень, які забезпечують певний рівень контролю над діяльністю корпорацій. У зв'язку з цим доцільно зупинитись на частках власності, які надають відповідні рівні контролю.

 Насамперед  треба з'ясувати суть контрольних, блокуючих та інших пакетів акцій. Є кілька підходів до понять контролю. Світова економічна наука вважає класичним контрольним пакетом акцій 50 % плюс 1 акція. Водночас є багато прикладів, коли контрольний пакет становив значно меншу частку (іноді навіть 7—9 %) за умов широкої "дифузії" власності на акції. Така ситуація складалась, коли існувала велика кількість дрібних акціонерів, які не могли реально здійснити свої управлінські функції.

 В Україні  визначення контрольного пакета має певні особливості. З 1991 p. існує законодавча вимога проведення загальних зборів акціонерів лише за умови наявності більш ніж 60 % акціонерів. Така вимога зводить у деяких випадках класичний контрольний пакет (50 % плюс 1 акція) до ілюзорного, оскільки навіть маючи 59 % акцій, не можна провести легітимні загальні збори. Така ситуація є проблемною і дискусійною в колах вітчизняних науковців і практиків. Є думки щодо зниження вимоги з 60 до 50 % для проведення зборів, а при повторному проведенні загальних зборів, які не відбулися, ця частка може бути й меншою.

 Сьогодні  основні підходи до проблеми власності  і, відповідно, контролю над корпоративним утворенням можна розглядати так. Якщо йти від інтересів меншості, то "10 % плюс 1 акція" забезпечують право вимоги скликання позачергових зборів або їх самостійне скликання та обов'язкового внесення у порядок денний питань власників такого пакета.