Автор: Пользователь скрыл имя, 19 Октября 2011 в 22:51, шпаргалка
Работа содержит ответы на вопросы по дисциплине "Корпоративный бизнес".
Поняття "корпоративне управління" широко використовується в західній економічній літературі і досить швидко запроваджується в Україні. Це пояснюється поширеною формою корпоративного господарювання і власності, необхідністю управління нею й стрімким розвитком такої власності в Україні
Слово "корпорація" походить від лат. corporatio (об'єднання, співтовариство) та означає об'єднання, союз, що створюються на основі професійних або станових інтересів Тому зрозуміло, що корпоративне управління є управлінням специфічною об'єднаною власністю 3 іншого боку, всі власники мають певні відносини власності з корпорацією.
Природа корпоративної власності не є простою, і відповідно корпоративне управління як категорія також являє собою склад ну систему економічних відносин, яка включає багато внутрішніх і зовнішніх елементів. Проте треба мати на увазі те, що таке поняття, як "корпоративна власність", не використовується в законодавче правовій базі України, хоча знайшли застосування поняття "корпоративні права" та "корпорація". Водночас термін "корпоративне управління" застосовується досить часто. На сьогодні не існує єдиного визначення корпоративного управління ні в зарубіжній, ні у вітчизняній науковій літературі. Часто під корпоративним управлінням розуміють загальний менеджмент, що не точно визначає його сутність. Іноді корпоративне управління подають як систему органів управління або сукупність організаційно-правових норм. Усі визначення мають право на існування, але складність проблеми потребує більш глибокого підходу. Тому слід вивчати корпоративне управління в кількох його вимірах.
Отже,
якщо брати корпоративні права як
найбільш загальний об'єкт
Головною метою корпоративного управління є отримання частини прибутку, яку називають дивідендом. Дивіденд — це частина прибутку (платіж), що проводиться на користь власника (довірених осіб власника) корпоративних прав, емітованих юридичною особою внаслідок розподілу частини її прибутку.
Отже, вивчення проблематики корпоративного управління здійснюється з урахуванням інтересів власників корпоративних цінних паперів, які, у свою чергу, досліджуються через розвиток і функціонування підприємств — емітентів корпоративних прав.
Корпоративне управління розглядає здійснення господарських операцій працівниками й управління менеджерами виходячи з найбільшої ефективності діяльності корпорації не тільки з погляду менеджменту організації, а й її власників. Є фактом, що не завжди інтереси власників та корпорації (як підприємства) збігаються. Тому корпоративне управління в системі загального менеджменту спрямоване на отримання кінцевого результату, яким є найбільш оптимальне узгодження інтересів суб'єктів корпоративних відносин — власників, менеджерів, працівників, суспільства. Ці інтереси, як правило, різні, їх узгодження в корпораціях здійснюється через реалізацію повноважень і відповідальності.
Різну роль у діяльності корпорації можуть відігравати різні органи управління: загальні збори, наглядові ради (ради директорів), правління (виконавчі директори), ревізійні органи. Створення чіткої системи взаємодії цих органів є першочерговим завданням і об'єктом корпоративного управління.
Суть корпоративного управління може бути більш конкретизована під час визначення його суб'єктів і об'єктів.
В Україні господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені у формі юридичної особи, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Для організації акціонерних товариств більшості країн Європи у XVII—XVIII ст. був потрібний спеціальний дозвіл урядів (так звана концесійна система). Протягом XIX ст. концесійна (дозвільна) система змінюється явочною системою, для якої не потрібно мати попередній урядовий дозвіл, а лише необхідне виконання особливих, визначених нормативно-правовою базою, умов для заснування. Така система, розвиваючись і вдосконалюючись, залишається й тепер у світовій практиці регулювання діяльності господарських товариств.
Існує така система також в Україні. Згідно з нею до господарських товариств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Це ті види господарських товариств, які можна заснувати в Україні. Усі без винятку товариства є юридичними особами, що можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Крім того, у зарубіжній практиці зустрічаються також товариства, що формуються без укладення юридичних угод. В Україні такі товариства законодавством непередбачені.
Як і інші юридичні особи, господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді, арбітражному та третейському суді від свого імені. Проте для руху корпоративних прав діють певні обмеження. Так, майже в усіх країнах для фізичних осіб (громадян) вони обмежуються Їх легальними доходами і необхідністю при купівлі значних пакетів акцій чи інших корпоративних прав виправдати джерела оплати. Крім того, придбання підприємством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог антимонопольного законодавства. Є певні обмеження управління господарськими товариствами, які випливають з поняття "пов'язані (афілійовані) особи", що передбачає антимонопольне ускладнення набуття корпоративних прав, обмеження за цінами, договірними зобов'язаннями.
Господарські товариства повинні обов'язково мати своє назву, а також зазначення виду товариства, для повних і командитних товариств — прізвища (найменування) учасників (учасника) товариства, а також інші необхідні відомості. Найменування товариства наведено в його установчих документах. Під ним воно заноситься до державного реєстру і функціонує — виступає контрагентом в угодах. При цьому треба не допускати, Щоб найменування знову створюваного товариства збігалося з уже існуючими, оскільки це може викликати позови з боку останніх за використання назви, іміджу фірми та ін. Найменування товариства не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств, відомств і громадських організацій.
Місцезнаходження (розташування) товариства має бути в Україні. Це не означає, що в Україні не можуть здійснювати господарську діяльність господарські товариства, створені за кордоном, які мають неукраїнське місцезнаходження. При реєстрації на українській території вони мають певну специфіку, оскільки потрібно реєструватись у Міністерстві закордонних справ. Ліцензійній палаті тощо. Товариства можуть створюватися з певно визначеними термінами або без чіткого визначення Їх. Термін діяльності товариства може бути невизначеним, при цьому власники можуть здійснити його ліквідацію на свій розсуд. Ліквідація можлива також за рішенням арбітражного суду в разі банкрутства і порушення антимонопольного законодавства.
Для здійснення господарської діяльності та регламентації основних принципів і форм корпоративного управління в товариствах створюються установчі (установчий) документи, які затверджуються засновниками і потім реєструються органами державної влади. Положення про те, що в акціонерних товариствах, товариствах з обмеженою та додатковою відповідальністю установчим документом є лише статут, а в повному та командит-ному— засновницький договір, з 2004 р. встановлено Цивільним кодексом України. Але дуже багато господарських товариств були створені на основі регуляторної бази 1991 р. і тому вони мають як статут, так і засновницький договір, інша справа, що тепер не всі ці документи повинні подаватися для реєстрації суттєвих змін. Таким чином, для окремих видів господарських товариств є певні особливості. Так, акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються та діють на основі лише статуту, а повне і командитне товариство — тільки засновницького договору. В деяких інших країнах установчими документами є і статут, і засновницький договір. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.
Оскільки установчі (установчий) документи є основою для формування системи корпоративного управління, вони повинні містити певні обов'язкові відомості, зокрема, про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників (засновника) та учасників (учасника), найменування та місцезнаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, у яких потрібна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчого документа, а також порядок ліквідації і реорганізації товариства.
Особливістю розробки установчих (установчого) документів є те, що відсутність наведених вище відомостей в установчих документах є підставою для відмовлення у державній реєстрації товариства. В цілому роль установчих документів особлива, оскільки прийнявши їх, товариство здійснює діяльність за їх пунктами. Особливо важливим для акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю є прийняття статуту. Справа у тім, що засновницька угода приймалася в цілому для засновників і визначала їх частки, переходи власності тощо. Водночас у статуті зазначено види діяльності, права Спостережної (наглядової) ради, Правління, Ревізійної комісії (аудиту), права та обов'язки посадових осіб товариства. Слід пам'ятати, що до установчого документа можуть бути включені положення та умови, які не суперечать законодавству України.
Статут є базовим документом для побудови системи корпоративного управління. Цілком зрозуміло, що товариства не можуть жити за один раз і назавжди розробленим установчим документом і час від часу виникає потреба вносити до них певні зміни. Ідеальним варіантом для будь-якого товариства була б розробка таких документів один раз, проте, як свідчить практика, майже кожна корпоративна структура вносить різні зміни.
Засновники (засновник) та учасники (учасник) товариства можуть самостійно змінювати установчий документ, але при зміні видів діяльності, місцезнаходження та деяких інших положень потрібно приймати нові поправки або документи у новій редакції і реєструвати їх в органах державної влади, для чого потрібні час і матеріальні витрати. Зміни, які сталися в установчому документі товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за такими самими правилами, як і встановлені для державної реєстрації товариства. Законодавством визначено, що товариство зобов'язане у 5-денний термін повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення необхідних змін до державного реестру. Як правило, в Україні така практика не набула значного поширення, тому несуттєві зміни не вносяться або вносяться на розгляд органів державної реєстрації за один раз.
Важливим моментом є сам процес створення господарського товариства. Оскільки такий процес потребує певного часу, то процедура створення має певні етапи. Оскільки законодавством визначено, що товариство може відкривати розрахунковий та інші рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди тільки після його реєстрації, то угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення загальними зборами товариства. Важливим елементом для України є можливість створення акціонерного товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю одним учасником. Це накладає певну специфіку при створенні таких товариств. Але практика показує, що перш за все товариства з єдиним учасником створювалися у формі державних акціонерних товариств. Зараз розвиток форми створення господарських товариств з одним учасником лише розпочався.
Якщо акціонерне товариство або товариство з обмеженою чи додатковою відповідальністю створюється кількома учасниками, ці особи в разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають у письмовій формі договір, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку в статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов'язковим.
На час до державної реєстрації товариства в банках відкривається тимчасовий рахунок, на якому акумулюються кошти, потрібні для здійснення статутної діяльності товариства. Так, для створення акціонерного товариства треба мати статутний фонд у розмірі не менш як 1250 мінімальних заробітних плат (планується таку норму залишити для відкритих акціонерних товариств, а для закритих — зменшити до 625), а для товариства з обмеженою відповідальністю — 100 мінімальних заробітних плат. Оскільки для реєстрації необхідно "набрати" (оплатити) певні відсотки від статутних фондів, то на тимчасовий рахунок вони й акумулюються. При створенні товариств різних видів застосовують окремі процедури, проте оскільки основною формою корпорацій є акціонерне товариство, то шляхи його формування, особливості внесення вкладів, реалізації акцій будуть розглянуті нижче.