Статистичне дослідження національного багатства

Існує дві форми статистичного спостереження:

1) Статистична звітність – це  головна форма статистичного  спостереження, за її допомогою  статистичні органи отримують  необхідні дані у вигляді звітних  документів, які встановлюються  законодавством. Ці дані можуть  бути періодичними (річна, піврічна, квартальна, щомісячна, щотижнева, щоденна). Статистична звітність може бути загальнодержавна і відомча. Відомча звітність може мати окремі бланки, не схожі на загальнодержавні, носити закритий характер.

2) Спеціально організоване статистичне спостереження проводиться з метою отримання додаткових даних чи відомостей, які відсутні в звітності, або з метою їх перевірки. Прикладом може бути перепис населення, перепис обладнання тощо. Популярності сьогодні набуває моніторинг – спеціально організоване статистичне спостереження за станом явищ, об'єктів і процесів сукупності, які характеризуються суспільно-політичними, суспільно-економічними індикаторами (переважно це ціни, індекси, рейтинги).

Способи одержання інформації.

1) Безпосередній облік фактів – використовується тоді, коли ви маєте безпосередній доступ до фактів.

2) Документальний – отримання інформації через документи первинного обліку;

3) Опитування – інформація отримується у вигляді відповіді на поставлене запитання.

Опитування може бути:

• експедиційне (усне) – реєстратори заповнюють формуляри спостереження і водночас перевіряють правильність відповідей і їх вірогідність;
• самореєстрація – респонденти самі записують відповіді в статистичних формулярах; недоліком такого способу є велика кількість помилок;
• кореспонденція – спеціальні дописувачі заповнюють формуляри згідно з інструкцією і передають відомості до статистичних органів. Кореспонденти бувають добровільні чи платні. Прикладом може бути нагляд за якістю продукції;
• анкетне;
• явочне – респонденти самостійно з'являються до органів статистики і повідомляють дані про себе. Прикладом може бути постановка на облік у військкоматі, оформлення шлюбів.

Людське суспільство, незалежно від  його масштабів, може існувати лише в тому разі, якщо додержує певних економічних законів. Бажання окремих осіб, груп людей чи цілих країн нехтувати об'єктивно існуючими законами призводить, як учить історія, до необхідності болісних зрушень у суспільстві, щоб зрештою пристосуватися до цих законів. Результатом такої «перебудови» найчастіше є штучне зменшення кількості споживачів за допомогою концтаборів, війн, голодної смерті з метою приведення її у відповідність до зменшеного обсягу життєвих благ.

Як ми знаємо з економічної  історії, виробництво необхідної кількості матеріальних благ та послуг забезпечується підтриманням на відповідному рівні процесу їх відтворення. І хоча цей процес безперервний, відправним пунктом його є створення необхідних елементів для виробництва матеріальних благ. Ніяк не применшуючи значення послуг та створення багатства в грошовому вигляді, все ж доводиться констатувати той беззаперечний факт, що без матеріальних благ ні послуг, ні грошей не існує. З огляду на це, говорячи про елементи виробництва, можна зробити висновок, що основним елементом (і фактором) виробництва є праця, яка забезпечує здійснення цього процесу лише в разі її об'єднання з уречевленими факторами виробництва — засобами виробництва, за допомогою яких праця впливає на предмет праці для створення продукції. Тобто загалом під уречевленими факторами виробництва розуміють засоби виробництва та предмети праці. Але існування суспільства не обмежується лише періодом участі його членів у процесі виробництва. Для відтворення фізичних та моральних сил суспільство, як ми знаємо, створює і підтримує функціонування соціальної сфери: житлово-комунального господарства, системи охорони здоров'я та освіти, управління, безпеки тощо. А це також потребує наявності певних уречевлених елементів: будівель, споруд, устаткування і т. ін. В умовах ринкової економіки створення чи видобуток необхідних суспільству матеріальних цінностей потребує залучення фінансових ресурсів, наявність яких є первинною передумовою забезпечення виробництва уречевленими засобами та предметами. Облік і аналіз цих уречевлених елементів, необхідних для існування суспільства, виконує статистика національного багатства. Статистика національного багатства — це система показників, за допомогою яких вимірюють наявні та нагромаджені в країні цінності, призначені для підтримання безперервності та розширення процесу суспільного відтворення. Показники національного багатства за найважливішими елементами (у цілому і на душу населення) є найістотнішими характеристиками суспільно-економічного розвитку, досягнутого країною.Обсяг, структура та ефективність їх використання (виключаючи, звісно, майно населення, яке є специфічним елементом, і на відміну від інших відіграє у відтворенні пасивну роль) впливають на основні темпи й пропорції розвитку країни, зростання національного доходу та рівня життя населення. На визначення цих характеристик національного багатства і спрямована, насамперед, система статистичних показників, які можуть бути об'єднані в такі групи: 1) обсягу і структури; 2) відтворення складових; 3) динаміки національного багатства в цілому та його складових елементів; 4) розміщення по території.

Найважливішими складовими частинами національного багатства  у всій сукупності матеріальних благ, споживних вартостей є:

1) створені й нагромаджені у  країні виробничі фонди, які, у свою чергу, діляться на основні й оборотні. До основних належать засоби праці (машини, верстати, устаткування, будівлі, споруди тощо), які використовуються у декількох виробничих циклах. До оборотних належать предмети праці (сировина, матеріали, паливо та ін.), які витрачаються повністю протягом одного виробничого циклу;

2) основні невиробничі фонди, тобто  фонди, які функціонують у соціальній  сфері,— школи, лікарні, житлові  будинки, культурно-освітні та  спортивні об'єкти;

3) домашнє майно населення: житлові будинки, товари довгострокового користування, одяг тощо;

4) товарні запаси народного господарства (запаси готової продукції на  складах, резерви і страхові  запаси).

Надзвичайно важливим компонентом  національного багатства є залучені у процес виробництва природні ресурси, котрими виступають земля, ліс, води, розвідані корисні копалини, повітря, тощо. До нематеріальної форми національного багатства належать нагромаджений виробничий досвід людей, їхні здібності, потреби, творчі обдаровання, культурні цінності. Роль цього компоненту національного багатства за умов НТР надзвичайно зростає.

Розподіл  національного багатства у суспільстві  залежить від форми власності  на засоби виробництва, усієї системи  економічних відносин, рівня розвитку продуктивних сил, соціальної структури, політичної, юридичної влади та інших факторів. Основну частину національного багатства становить економічний потенціал країни. До нього належать виробничі фонди, матеріальні оборотні засоби і запаси, природні ресурси, сукупний робітник з його загальноосвітнім, професійним, культурним рівнем, потребами і творчими здібностями. Від ефективності його використання залежить економічний та соціальний прогрес суспільства.

Елементи  національного багатства по-різному  взаємодіють в умовах певного типу економічного розвитку (розширеного відтворення). Розрізняють екстенсивний чи інтенсивний типи економічного розвитку.

При екстенсивному типі економічне зростання досягається  шляхом кількісного приросту всіх елементів  продуктивних сил, насамперед факторів виробництва, при незмінному рівні технічної основи виробництва. Наприклад, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться ще така ж кількість машин, верстатів, устаткування і такої ж якості, застосовується вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівня освіти, такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому випадку продуктивність праці й ефективність залишаються незмінними.

При інтенсивному типі економічного зростання збільшення масштабів  випуску продукції досягається шляхом якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів виробництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, а у наш час революційна форма його розвитку — НТР, що розгортається.

Інтенсифікація виробництва знаходить своє вираження у зростанні суспільної продуктивної сили праці (тобто у збільшенні виходу кінцевої продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів, при економії живої, уречевленої праці), у підвищенні якості продукції, ефективності виробництва. При інтенсивному типі економічного зростання ступінь використання національного багатства, економічного потенціалу суспільства зростає, у ньому (національному багатстві) здійснюються структурні перетворення. Зокрема, змінюються співвідношення між виробничими й невиробничими фондами на користь останніх, збільшується питома вага основних фондів і зменшується частка матеріальних оборотних засобів і запасів, зростає частка домашнього майна населення, особливо предметів довготривалого користування.

У процесі розширеного відтворення  відбувається поєднання інтенсивних  і екстенсивних факторів економічного зростання. Тому розрізняють переважно  інтенсивний або переважно екстенсивний тип такого зростання. Оскільки більшість  джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини, вільні трудові ресурси тощо) надзвичайно обмежені, а для суспільства властиве прогресивне економічне зростання, необхідно переходити до переважно інтенсивного його типу. Це означає рішучий перехід до праце-, фондо- і ресурсозаощаджуючих технологій зростання ефективності суспільного виробництва.

Можлива і інша класифікація економічного зростання: по величині його темпів. Які темпи вигідніше? На перший погляд відповідь проста: краще мати високі темпи. У цьому випадку  суспільство отримає більше продукції і у нього буде більше можливостей задовольнити свої потреби. Але при відповіді на це питання потрібно враховувати два моменти.

По-перше, яка якість продукції. Навряд чи можна радіти, якщо збільшення випуску, наприклад, автомобілів досягнути за рахунок машин, які потім, через недоробки, у висновках ДАІ фігурують як причина аварій або катастроф.

По-друге, важлива структура  приросту виробництва. Якщо в ньому  переважають капітальні товари і, відповідно, питома вага товарів для населення незначна, то в цьому мало хорошого для народу. І навпаки, якщо домінують товари для теперішнього споживання, то в майбутньому така економіка стикнеться з проблемами...

Нульовий темп економічного зростання  на відносно невеликий час не загрожує великими негативними наслідками, оскільки може здійснюватися за рахунок зниження матеріалоємкості, підвищення фондовіддачі і продуктивності праці.

Що стосується негативних темпів, які мають місце в Україні, то це — свідчення кризових процесів в національній економіці країни.

Для оцінки економічного зростання все більше значення придбавають  такі показники добробуту, як тривалість життя, величина вільного часу і т.п.

Економічну ефективність не можна  розглядати як раціональне і ефективне  використання лише якогось одного з факторів виробництва (наприклад робочої сили), а всіх виробничих факторів (речові фактори виробництва, управління виробництвом тощо), що передусім залежить від їх оптимального розподілу.

Економічну ефективність далі слід зіставляти із соціально-економічною оптимальністю. Остання передбачає проведення державою такої макроекономічної політики (за допомогою оподаткування кінцевих доходів, соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка б не гальмувала стимулів до праці, до підприємницької діяльності тощо, з одного боку, і бажання прожити лише за рахунок соціальних витрат держави — з другого.

Для постійного зростання  суспільного багатства необхідно:

по-перше, щоб найбільш раціонально використовувалися  всі засоби виробництва і робоча сила;

по-друге, щоб у виробництво широко впроваджувалися найбільш передові форми і методи організації праці, досягнення науки, інформація;

по-третє, щоб засоби виробництва, які йдуть на заміщення й нагромадження, відповідали найновішим досягненням  науки і техніки;

по-четверте, щоб робоча сила вивільнялася із сфери матеріального  виробництва із зростанням продуктивності праці й переміщувалася у сферу  нематеріального виробництва, або  сферу послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, рекреаційні послуги тощо);

по-п'яте, виділяти засоби для розвитку соціальної сфери (будівництво житла, шкіл, дитячих садків, медичних закладів тощо) і охорони навколишнього середовища.

Суть економічного зростання  легко зрозуміти, розглянувши модель, що відображає зв”язок між використаними ресурсами та отриманим продуктом. Коли комбінація (поєднання) ресурсів залишається незмінною, то для збільшення обсягів продукту необхідно залучити більшу кількість ресурсів.

Існує цілий ряд інших  чинників, які значно впливають на темпи економічного зростання. Наприклад, немає ніякого сумніву, що обширні запаси різноманітних природних ресурсів, якими володіють США, внесли вагомий внесок в економічне зростання країни. Хоч велика кількість природних ресурсів є могутнім позитивним чинником економічного зростання, це зовсім не означає, що країни з недостатніми запасами приречені на невисокі темпи економічного зростання. Притому, що в Японії природні ресурси обмежені, темпи економічного зростання цієї країни в післявоєнний період були значними.