Роль бюджету держави у збалансованому розвитку національної економіки

Автор: Пользователь скрыл имя, 28 Февраля 2013 в 16:21, курсовая работа

Описание работы

Бюджетна політика впливає на бюджетний процес, який інтегрує окремі його складові: розгляд, затвердження, виконання і контроль за бюджетними коштами. Слід зазначити, що бюджетну політику розробляє Міністерство фінансів України, як це й передбачено Указом Президента України "Про Положення про Міністерство фінансів України" від 26 серпня 1999 року п. 108/99. В Указі серед основних завдань міністерства на першому місці — розробка та проведення єдиної фінансової, бюджетної, податкової політики. У Конституції України відзначено, що Верховна Рада затверджує Державний бюджет України та вносить зміни до нього, контролює виконання бюджету, приймає рішення щодо звіту про його виконання.

Содержание

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ЯК ФАКТОРА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
1.1. Бюджетна політика України, її основні риси та елементи
1.2. Видатки державного бюджету України на економіку та їх роль в її збалансованому розвитку
Висновки за розділом 1

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИДАТКІВ БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ НА РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
2.1. Аналіз впливу складу і структури видатків бюджету на економічний розвиток держави
2.2. Аналіз впливу бюджетної політики на розвиток національної економіки: вітчизняний та зарубіжний досвід.
Висновки за розділом 2

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ
Висновки за розділом 3

ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Работа содержит 1 файл

plan_Ivan.doc

— 164.50 Кб (Скачать)

В даному випадку завданнями інформаційно-аналітичного забезпечення є:

- визначення інформаційних потреб, достатніх для моніторингу на постійній основі стану соціально-економічного розвитку країни і бюджетної сфери в комплексі;

- організація системи моніторингу  стану соціально-економічного розвитку  країни й бюджетної сфери; □  встановлення першоджерел інформації  щодо соціально-економічного розвитку країни (макропоказники економічного й соціального розвитку), а також стану бюджетної сфери (дані бюджетної статистики) та установ, які мають її надавати;

- добір необхідної інформації (статистичних  даних) щодо визначеної сукупності показників, які характеризують соціально-економічний розвиток країни (макропоказники економічного й соціального розвитку) і функціонування бюджетної сфери (дані бюджетної статистики), а також чинників (процесів), які впливають на їх стан;

- оцінка достовірності, повноти і своєчасності надання інформації щодо соціально-економічного розвитку країни й бюджетної статистики;

- попередня обробка отриманої  інформації за всіма показниками,  які характеризують соціально-економічний  розвиток країни, функціонування бюджетної сфери та процеси (внутрішні й зовнішні), які впливають на їх стан;

- аналітична обробка інформації  за статистичними показниками  та індикаторами бюджетної статистики;

- збирання цільової інформації  для поглибленого аналізу конкретних  загроз соціально-економічному розвитку країни й бюджетній сфері з виявленням чинників і умов появи загроз.

1.2. Видатки державного  бюджету України на економіку  та їх роль в її збалансованому розвитку

 

Видатки бюджету відіграють провідну роль у фінансовому забезпеченні потреб соціально-економічного розвитку суспільства. На обсяги, склад і структуру видатків впливають обсяги і характер функцій держави, адже в умовах товарно-грошових відносин будь-яка держава повноцінно зможе виконувати свої функції, маючи для цього необхідну суму бюджетних ресурсів.

Відповідно до Бюджетного кодексу  України видатки бюджету —  це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним  бюджетом, за винятком коштів на погашення  основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Поняття "видатки" у кодексі розкривається за допомогою витрат, а витрати — за допомогою видатків, зокрема підкреслюється, що витрати бюджету — це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

На перший погляд, видатки і витрати характеризують одні й ті самі процеси. Однак насправді між видатками й витратами є суттєві відмінності.

Так, термін "видатки" використовується для найменування тих розподільних відносин, які пов'язані з використанням  централізованого грошового фонду держави. Вони здійснюються на стадії розподілу ВВП, характеризуються одностороннім рухом грошових коштів (Г->) і не обмінюються на відповідні еквіваленти. Суб'єкт відносин виділяє видатки (видає гроші зі свого фонду) для їхнього подальшого використання без одночасного отримання еквівалентної вартості товарів чи послуг.

На відміну від видатків бюджету, витрати здійснюються відповідними суб'єктами на стадії обміну, характеризуються двостороннім рухом вартостей (Г—>Т), тобто обмінюються на необхідний еквівалент вартості товарів чи послуг. Крім цього, витрати є елементом формування собівартості продукції і послуг, що виділяються і реалізуються розпорядниками бюджетних коштів. Тому проведення витрат виходить за межі сфери бюджетних відносин і стосується кінцевого використання бюджетних ресурсів держави. Отже, видатки бюджету за певних умов перетворюються на витрати (виплата зарплати, оплата вартості товарно-матеріальних цінностей, комунальних послуг тощо). Однак окремі видатки можуть не набувати форм витрат, а виділені бюджетні кошти продовжуватимуть свій рух (виплата стипендій, соціальних допомог, погашення позик тощо). Отже, розпорядники бюджетних коштів є суб'єктами бюджетних відносин, через яких забезпечується виконання видаткової частини бюджету. Розпорядниками бюджетних коштів виступають керівники бюджетних установ, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету. За обсягами наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних і розпорядників нижчого рівня (другого, третього ступеня). Головними розпорядниками бюджетних коштів виступають керівники міністерств, відомств, центральних установ, управлінь та відділів місцевих державних адміністрацій і виконавчих комітетів місцевих рад. Розпорядниками коштів другого ступеня є керівники установ, які підпорядковуються головному розпоряднику й одночасно мають у своєму підпорядкуванні керівників нижчого рівня. Розпорядниками коштів третього ступеня є керівники низових ланок, бюджетних установ базового рівня, які не мають у підпорядкуванні суб'єктів господарювання нижчого рівня.

 

Так, видатками бюджету будуть вважатися  кошти, затверджені у бюджеті  відповідним правовим актом, встановлені  обсяги бюджетних асигнувань розпорядникам  бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису (1), а також видатки розпорядника бюджетних коштів, затверджені у кошторисі (2). Процес використання бюджетних коштів на виконання бюджетних програм (3,4, 5, 6) слід вважати витратами, які списуються за рахунок видатків розпорядника бюджетних коштів (7). Після закінчення звітного періоду видатки за кошторисом розпорядника бюджетних коштів списуються на видатки бюджету. Така схема є спрощеною, оскільки у процесі виконання бюджету беруть участь розпорядники коштів різних рівнів, однак вона дає можливість визначити межі використання термінів "видатки бюджету" та "витрати", прослідкувати логічний взаємозв'язок між ними.

У процесі розкриття сутності видатків доцільно виходити з позицій, що бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.

Розподільні процеси, пов'язані з  видатками бюджетів, характеризуються різноманітністю та взаємозв'язком. Вони охоплюють розмаїття відносин з приводу розподілу і використання коштів бюджетного фонду держави і відображають напрями розподілу бюджетних ресурсів держави. В основі такого розподілу лежать функції держави, їх обсяг і характер, визначені Конституцією України. Причому є тісний діалектичний взаємозв'язок між видатками бюджетів і функціями держави, який полягає у тому, що збільшення функцій зумовлює збільшення видатків, і навпаки. Функції держави є визначальним чинником, який впливає на обсяги видатків бюджетів та їх розподіл і використання, адже без достатнього рівня бюджетних ресурсів такі функції якісно виконати не можливо. Тому в теорії і на практиці під час складання бюджету, визначення його параметрів держава зобов'язана виходити не з обсягів доходів, а з потреби у видатках. Це підтверджується світовим історичним досвідом та фінансовою наукою.

У процесі використання коштів бюджетного фонду держава вступає у відносини  з:

— підприємствами, організаціями  та установами з приводу їхнього фінансування;

— фізичними особами, громадянами  країни з приводу виплат, пов'язаних із соціальними гарантіями;

— юридичними і фізичними особами, іноземними державами, міждержавними  об'єднаннями з приводу повернення державних позик і сплати відсотків;

 

— органами місцевого самоврядування з приводу бюджетного регулювання;

— іншими суб'єктами відповідно до чинного  законодавства. Сукупність цих грошових відносин становить зміст видатків бюджетів як об'єктивного економічного поняття.

У результаті прийняття законодавчих актів видатки бюджетів як об'єктивне економічне поняття набувають конкретних матеріальних форм, зокрема кошторисного фінансування, бюджетних інвестицій, державних трансфертів, бюджетних кредитів, бюджетних резервів. Саме цим забезпечується єдність теоретичних основ і практики організації видатків бюджетів.

Видатки бюджетів виявляються за допомогою  конкретних видів, які характеризуються якісно та кількісно. Якісна характеристика дає змогу встановити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна їх величину. Кількісна і якісна сторони можуть вступати у суперечність, причому гострота таких суперечностей може бути суттєвою, мати руйнівні наслідки. Наприклад, потреби Української держави, що визначаються якісною характеристикою, значно перевищують кількісну сторону, тобто суму видатків, необхідну для задоволення відповідних потреб суспільства. Це супроводжується постійним недофінансуванням (більше половини) усіх галузей економіки та соціально-культурної сфери, одним з найнижчих рівнів життя громадян серед європейських країн, інфляцією, бюджетним дефіцитом, соціально-економічною нестабільністю, зростанням недовіри до влади, скороченням чисельності населення тощо. У таких випадках держава зобов'язана регулювати ці процеси, приймати оптимальні рішення, навіть якщо вони будуть непопулярними, мати розроблену стратегію поведінки.

Видатки бюджетів характеризуються певними  ознаками. Наукову класифікацію видатків доцільно здійснювати за такими ознаками: роллю у виробництві ВВП, роллю у відтворюючих процесах суспільним призначенням, рівнями бюджетної системи, рівнями повноважень, функціональним призначенням, відомчим призначенням, цільовим призначенням, програмним призначенням, формами фінансування.

Так, за роллю і місцем видатків у виробництві ВВП видатки бюджетів можна поділити на дві групи:

1) видатки, пов'язані з розвитком  виробничої сферн; 

2) видатки, за допомогою яких  забезпечується функціонування  і розвиток сфери суспільних  послуг.

 Обидва напрями для держави мають важливе значення і є об'єктивно необхідними. Держава у ролі організатора відносин у виробничій сфері та власника виробничих засобів зобов'язана вкладати кошти у розвиток тих підприємств та галузей, які визначають її могутність, оскільки такі затрати швидко скуповуються, сприяють значному збільшенню ВВП, що є матеріальною основою бюджету.

Водночас значну частину бюджетних  коштів держава змушена вкладати у розвиток сфери суспільних послуг, що є основною умовою її функціонування. Освіта, охорона здоров'я, культура, соціальне забезпечення, оборона, управління є тими підвалинами, які забезпечують існування та розвиток держави, якісне виконання нею своїх функцій.

Таким чином, за допомогою видатків бюджетів держава має можливість:

— регулювати розподіл грошових коштів між виробничою сферою і сферою суспільних послуг;

— впливати на вартісну структуру  виробництва;

— стимулювати розвиток пріоритетних, нових галузей та виробництв, суттєво  впливаючи на зміцнення своєї  економічної могутності.

За роллю у відтворюючих процесах видатки бюджетів поділяють на поточні і капітальні. Поточними вважаються видатки, які спрямовані на забезпечення простого відтворення і стосуються фінансування поточної діяльності перехідної мережі підприємств, організацій та установ. Капітальні видатки — це видатки розвитку, пов'язані з розширеним відтворенням і фінансуванням інвестиційної та інноваційної діяльності. За використання такого поділу видатків Бюджетний кодекс України передбачає можливість формування поточного бюджету і бюджету розвитку.

Використовуючи поділ видатків за суспільним призначенням можна виділити чотири групи: видатки на економіку, видатки на соціальні заходи, видатки  на оборону та видатки на управління. Це дасть можливість забезпечити  бюджетними ресурсами всі напрями  суспільної діяльності держави (економічної, соціальної, оборонної та управлінської) і створити базу для розроблення функціональної класифікації видатків.

За рівнями бюджетної системи  можна виділити видатки Державного бюджету України та видатки місцевих бюджетів. Обсяги та спрямування видатків першої групи визначаються щорічними законами про Державний бюджет України, а другої — рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад.

Враховуючи різні види повноважень  органів державної влади, управління та місцевого самоврядування видатки бюджетів ділять на три групи: видатки на здійснення неделегованих державних повноважень (які не можуть бути передані місцевому самоврядуванню), видатки на здійснення делегованих повноважень і видатки на здійснення власних повноважень.

 

За функціональним призначенням видатки  бюджетів відповідно до функцій держави  згідно з Бюджетним кодексом України  та функціональної класифікації поділяються  на десять груп (до 2001 р. таких груп нараховувалось 26), зокрема, на: загальнодержавні функції, оборону, громадський порядок, безпеку та судову владу, економічну діяльність, охорону навколишнього природного середовища, житлово-комунальне господарство, охорону здоров'я, духовний та фізичний розвиток, освіту, соціальний захист та соціальне забезпечення. Співвідношення видатків між цими групами визначається спрямованістю бюджетної політики. У зв'язку з необхідністю соціального захисту громадян з низьким рівнем доходів у сучасних умовах найбільша частка видатків спрямовується на соціальний захист та соціальне забезпечення.

Розроблення та виконання бюджетних  програм потребують у процесі  наукової класифікації застосування такої  ознаки, як відомче призначення. Класифікація видатків за відомчим призначенням здійснюється відповідно до відомчої класифікації, де кількість груп залежить від кількості головних розпорядників бюджетних коштів.

За цільовим призначенням видатки  бюджетів поділяються на конкретні  види відповідно до економічної класифікації. Такий підхід дає можливість забезпечувати  ефективний фінансовий контроль за цільовим використанням коштів бюджетів.

Програмне призначення передбачає поділ видатків за відповідними програмами. Такі програми можуть бути довго-, середньостроковими і річними. Перелік програм та обсяг річних видатків на їх виконання визначаються щорічно законом про Державний бюджет України, рішеннями місцевих рад про відповідні бюджети.

Згідно з чинним законодавством України всі видатки бюджетів розподіляються між ланками бюджетної  системи. Такий складний і суперечливий процес розмежування видатків має базуватися на наукових принципах і регулюватися чинним законодавством.

Розподіл видатків між окремими ланками бюджетної системи доцільно здійснювати за такими принципами:

Информация о работе Роль бюджету держави у збалансованому розвитку національної економіки