Саме  ця рівновага є змістом фінансової стійкості, яка є головним компонентом (умовою) загальної стійкості підприємства. Фінансова стійкість відображає такий стан його фінансових ресурсів і такий ступінь їхнього використання, при якому підприємство має можливість вільно маневрувати грошовими коштами, здатне забезпечити безперервний процес виробництва та реалізації продукції, а також покриття витрат на його розширення та оновлення.

     Економічною практикою ряду підприємств доведено, що мати тільки передову виробничу технологію, найдешевшу робочу силу або успішно діючу службу реалізації продукції на сучасному етапі для компанії вже недостатньо. Зовнішнє середовище організації часто змінюється. Сьогодні підприємства для функціонування на ринку та збереження конкурентоспроможності повинні постійно планувати свою господарську діяльність. При цьому кожна зміна несе не тільки загрози, але і нові додаткові можливості для досягнення майбутньої економічної вигоди. Підприємство повинно своєчасно виявляти зовнішні та внутрішні фактори нестійкості фінансового стану, проводити стратегічні та оперативні зміни для збереження фінансової стійкості. Отже, необхідно вивчати способи управління фінансами підприємств та використовувати нові підходи, які дозволять у повній мірі реалізувати переваги планування фінансової стійкості [29, с. 165].

     При розробці послідовності планування фінансової стійкості підприємства необхідно враховувати фактори  зовнішнього та внутрішнього середовища в їх тісному взаємозв’язку, розподіл залучених підприємством фінансових ресурсів, обсягів фінансових вкладень за конкретними напрямками діяльності підприємства, структурними підрозділами та проектами, що реалізуються підприємством [19, с. 86]. Схема запропонованої послідовності планування фінансової стійкості підприємства наведена на мал.. 2.1. 

Етап 1. Планування фінансового розвитку підприємства 

 

Етап 2. Аналіз фінансової стійкості підприємства

                

Етап 3. Розробка рекомендацій для управління фінансовими ресурсами підприємства

Мал.. 2.1. Послідовність планування фінансової стійкості підприємства. 

  Етап 1. Планування фінансового розвитку підприємства. На даному етапі проводиться постановка задач стратегії і тактики стійкого фінансового розвитку підприємства. Встановлюються альтернативні шляхи розвитку і формулюються основні напрямки розвитку для подальшої роботи над ними.

Завданням прогнозу на цьому етапі виступає детальне вивчення можливостей підвищення економічної активності підприємства у перспективних напрямках економічного росту. Проводиться оцінка затрат  на реалізацію кожної альтернативи використання фінансових ресурсів та її ефективності відповідно до поставлених цілей.

     Етап 2. Аналіз фінансової стійкості підприємства. Оцінка фінансового потенціалу підприємства. Здійснюється аналіз внутрішніх факторів – складових потенціалу підприємства. На даному етапі необхідно визначити наскільки цілеспрямовано, взаємоузгоджено та раціонально взаємодіють елементи фінансової системи між собою, наскільки раціонально організована сама система, її структура, тому що від цього залежить величина фінансового потенціалу, а отже, і наближення фінансової  системи до стійкої рівноваги. Стан фінансової системи підприємства тим ближчий до стійкої рівноваги, чим більший потенціал підприємства.

     Аналіз  впливу зовнішнього середовища на фінансову  стійкість. Значну увагу на даному етапі  треба приділити фактору найбільш слабких елементів фінансової системи  підприємства. Від прогнозу даного етапу вимагається виявлення основних обмежень у технологічній області, у відтворенні основного капіталу, у виробничо-організаційній, макро- та мікроекономічній, інституційній сферах і т.д. Необхідно проаналізувати, яким чином підприємство може успішно протидіяти зовнішнім факторам та реагувати на них, посилюючи позитивні наслідки у власному фінансовому стані.

     Прогнозування фінансової стійкості підприємства. Проводиться комплексна оцінка фінансової стійкості підприємства та визначається тип фінансової стійкості за обраний  період часу, а також можливі критичні точки розвитку фінансової системи. Важливою складовою методики оцінки та прогнозування фінансової стійкості являється чіткий розподіл дії планів стратегічних і оперативних заходів залежно від типу фінансового стану підприємства.

     Етап 3. Розробка рекомендацій для управління фінансовими ресурсами підприємства. Для підприємства управління фінансовою стійкістю може виступати важливим фактором підвищення ефективності його діяльності, тому що дозволяє оптимізувати процес використання різних видів ресурсів. На даному етапі проводиться аналіз наявних можливостей запобігання фінансовій нестійкості на основі виконання вимог щодо економічного розвитку підприємства.

     Таким чином, використання даної послідовності  планування фінансової стійкості підприємства повинно забезпечити стійкий розвиток підприємства, фінансування різних видів діяльності підприємства із зовнішніх та внутрішніх джерел, а також раціональне використання фінансових ресурсів.

 

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ЗБІЛЬШЕННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

 
 

     Досягнення  високих результатів роботи підприємства припускає  управління процесом формування, розподілу і використання прибутку. Управління включає аналіз прибутку, її планування, і постійний пошук можливостей збільшення прибутку.

     На  багатьох підприємствах існує підрозділ економічних служб, які займаються постійним аналізом собівартості, вишукують шляхи її зниження, щоб отримати приріст прибутку. Але значною мірою ця робота забезпечується інфляцією і зростанням цін на вихідну сировину і паливно- енергетичні ресурси. В умовах різкого зростання цін і нестачу власних оборотних коштів у підприємств можливість приросту прибутку в результаті зниження собівартості виключена [14, с. 112].

     Збільшення  обсягу реалізації продукції в натуральному вираженні за інших рівних умов веде до зростання прибутку. Зростаючі обсяги виробництва, що користується попитом, можуть досягатися за допомогою капітальних вкладень, що вимагає направлення прибутку на покупку більш продуктивного устаткування, освоєння нових технологій, розширення виробництва. Цей шлях зараз для багатьох підприємств утруднений або майже неможливий через інфляцію, зростання цін і недоступності довгострокового кредиту. Підприємство, що володіє засобами і можливостями для проведення капітальних вкладень, реально збільшують свій прибуток, якщо забезпечують рентабельність інвестицій вище темпів інфляції.

     Не  вимагає капітальних витрат прискорення  оборотності оборотних  коштів, що також веде до зростання обсягів виробництва і реалізації продукції. Однак інфляція досить швидко знецінює оборотні кошти, підприємствами на придбання сировини і паливно-енергетичних ресурсів спрямовується все більша їх частина, неплатежі покупців і необхідна передоплата відволікають значну частину коштів з обороту покупців [27, с. 28].

     У цілому для підприємств України характерне зниження обсягів виробництва протягом останніх років.

     У цій ситуації, здавалося б, логічно  припустити різке падіння  маси прибутку. Але статистичні дані свідчать про зворотне. При зростанні витрат на виробництво продукції і зниження обсягів її випуску прибуток зростає внаслідок постійного підвищування цін. Збільшення ціни саме по собі не є негативним чинником. Воно цілком обґрунтовано, якщо пов’язано з підвищенням попиту на продукцію, поліпшенням техніко-економічних  параметрів і споживчих властивостей продукції, що випускається.

     Оскільки  прибуток від реалізації продукції  займає найбільшу питому вагу в структурі балансового прибутку, то аналіз чинників, що його визначають, має значення для виявлення резервів зростання всього балансового прибутку [27, с. 31].

     При стабільних економічних умовах господарювання основний шлях збільшення прибутку від реалізації продукції полягає в зниженні собівартості витрат. Особливо важливо це для підприємств обробних галузей, на яких питома вага вартості сировини в собівартості істотно вище, ніж на аналогічних підприємствах розвинених країн, значна вага відходів.

     Зокрема, в машинобудуванні питома вага металовідходів загалом, споживанні чорних металів протягом багатьох років стабільно займає більше 20%, а питома вага стружки в загальному утворюванні металовідходів - 45%. Це свідчить і про застосування морально застарілого обладнання.

     У видобувних галузях приріст прибутку досить складно забезпечити в результаті зниження собівартості видобутку корисних копалин з-за природно-природних причин. В основному це може досягатися внаслідок збільшення обсягів видобутку.

     У галузях, орієнтованих на кінцевого  споживача вирішальне значення

мають обсяги виробництва та реалізації продукції, зумовлені попитом, рівень собівартості, але без шкоди для якості споживчих товарів.

     На  величину прибутку від реалізації продукції  впливають склад, і розмір нереалізованих залишків на початок, і кінець періоду. Значна величина залишків приводить до неповного надходження виручки та недоотримання прибутку.

     Резервом  збільшення балансового прибутку, може бути, прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і іншого майна підприємства. Якщо раніше операції, пов’язані з вибуттям основних фондів, не надавали помітного впливу на фінансові результати, то тепер, коли підприємство має право розпоряджатися своїм майном, має сенс звільнитися від зайвого і не встановленого обладнання, попередньо зваживши, що вигідніше - продати його або здати в оренду [20, с. 91].

     Прибуток  може бути отриманий від реалізації нематеріальних активів, що мають попит на ринку. Їх продажна ціна визначається здатністю приносити дохід. Для обчислення прибутку з продажної ціни виключаються

витрати, пов’язані зі створенням або придбанням нематеріальних активів з урахуванням витрат за їх доведення до стану, в якому вони здатні приносити

дохід.

     Крім  чинників збільшення обсягу виробництва  продукції, підвищення цін просування продукції на незаповнені ринки, невблаганно висувається проблема зниження витрат на виробництво і реалізацію цієї продукції, зниження витрат виробництва.

     У традиційному уявленні найважливішими шляхами зниження витрат є економія всіх видів ресурсів, споживаних у виробництві: трудових і матеріальних.

     Так значну роль у структурі витрат виробництва  займає оплата праці. Тому актуальна задача зниження трудомісткості що випускається продукції, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності адміністративно-обслуговуючого персоналу.

     Зниження  трудомісткості продукції, росту продуктивності праці можна  досягти різними способами. Найбільш ефективні з них - механізація та автоматизація виробництва, розробка і застосування прогресивних, високопродуктивних технологій. Проте одні заходи щодо удосконалювання застосовуваної техніки і технології не дадуть належної віддачі без поліпшення організації виробництва і праці.

     Матеріальні ресурси займають до 3/5 у структурі витрат на виробництво продукції. Звідси зрозуміло значення економії цих ресурсів, раціонального їх використання. На перший план тут виступає застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів. Важливо й підвищення вимогливості і повсюдне застосування вхідного контролю за якістю надходження від постачальників сировини і матеріалів, комплектуючих виробів і напівфабрикатів.

     Скорочення  витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягти шляхом кращого використання цих фондів, максимального їхнього завантаження. На закордонних підприємствах розглядаються також такі чинники зниження витрат на виробництво продукції, як визначення і дотримання оптимальної величини партії закуповуваних матеріалів, оптимальної величини серії закуповуючої у виробництво продукції, рішення питання про те, робити самим або закуповувати в інших виробників окремі компоненти або комплектуючих виробів [12, с. 18].

     Відомо, що чим більше партія що закуповується  сировини, матеріалів, тим  більше розмір середньорічного запасу і більше розмір витрат, пов’язаних

із складуванням цієї сировини, матеріалів. Разом з  тим придбання сировини і матеріалів значними партіями має свої переваги. Знижуються витрати пов’язані з розміщення замовлення на товари, із прийманням цих товарів, контролем за проходженням рахунків і ін. Таким чином, виникає задача визначення оптимального розміру що закуповується сировину і матеріалів, щоб уникнути зайвих витрат і збільшити прибуток. У поєднанні з традиційними шляхами зниження витрат на виробництво продукції знову виниклі чинники які дозволять у комплексі довести величину витрат виробництва до оптимального рівня, отже збільшити прибуток.