"justify">     Довгострокові зобов’язання:

• Довгострокові кредити банків
• Відстрочені податкові зобов’язання
• Інші довгострокові зобов’язання

     Поточні зобов’язання:

• Короткострокові кредити банків
• Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями
• Векселі видані
• Кредиторська заборгованість
• Інші поточні зобов’язання

     Доходи  майбутніх періодів.

     Співвідношення  між окремими групами активів  і пасивів балансу мають важливе  економічне значення та використовуються для оцінки й діагностики фінансового  стану підприємства.

     Оцінка  фінансово-економічного стану підприємства на фіксовану дату здійснюється на підставі аналізу офіційних документів – звітів про: фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал і системи розрахункових показників.

2.2. Оцінка прибутковості та активності

 

     Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками – прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

     Рентабельність  – це відносний показник ефективності роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках [11, с. 21].

     Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в  кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

     Рентабельність  активів (Ра) характеризує ефективність використання всього наявного майна  підприємства та обчислюється за формулою 2.1.: 

Ра = Пз(ч)\ Ка  * 100  

де Пз(ч) – загальний (чистий) прибуток підприємства за рік;

Ка – середня сума активів за річним балансом.

     Обчислюючи  цей показник, виходять як із загального (до оподаткування), так і з чистого (після оподаткування) прибутку. Єдиного  методичного підходу тут не існує. Тому треба обов’язково зазначити, який саме прибуток узято.

     Показник  рентабельності сукупних активів може бути дезагрегований, якщо підприємство здійснює різні види діяльності (за її диверсифікації). У цьому разі поряд із рентабельністю всіх активів  визначається рентабельність за окремими видами діяльності (наприклад, рентабельність виробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо) [11, с. 22].

     Рентабельність  власного капіталу (Рвк) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів за формулою 2.2.: 

Рвк= Пч \ Кв * 100 

де Пч – чистий прибуток підприємства; Кв – власний капітал підприємства.

     Величина  власного капіталу береться за даними балансу підприємства або його звіту  про власний капітал на певну  дату (після 1 січня 2000 року).

     Рентабельність  акціонерного капіталу (Рак) свідчить про верхню межу дивідендів на акції та обчислюється за формулою 2.3. так: 

Рак = Пч \Кст * 100 

де Кст  – статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій).

     Цей показник можна обчислювати також  як рентабельність акціонерного капіталу від звичайних акцій. Тоді з прибутку Пч віднімають фіксовані дивіденди на привілейовані акції, а зі статутного капіталу – номінальну вартість цих акцій.

     Рентабельність  продукції (Рп) характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Вона визначається за формулою 2.4. 

Рп = Прп \ С рп * 100 

де Прп  – прибуток від реалізації продукції за певний період;

С рп – повна собівартість реалізованої продукції.

     Рентабельність  продукції можна обчислювати  також як відношення прибутку до обсягу реалізованої продукції. Саме в такому вигляді цей показник використовується в зарубіжній практиці.

     У багатономенклатурному виробництві  поряд з рентабельністю всієї  продукції обчислюється також рентабельність окремих її різновидів. Рентабельність одного виробу (Рі) розраховується за формулою 2.5.: 

Рі = (Ці – Сі)\Сі 

де Ці, Сі – відповідно ціна й повна собівартість і-го виробу.

     Ділова  активність підприємства є досить широким  поняттям і включає практично  всі аспекти його роботи. Специфічними показниками тут є оборотність  активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської  заборгованості.

     Оборотність активів (nа) – це показник кількості оборотів активів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто 

nа =В\Кa 

де В  – виручка від усіх видів діяльності підприємства за певний період; Ка – середня величина активів за той самий період. За цих умов середня тривалість одного обороту (ta) становитиме

ta = Дк \ na

де Дк – кількість календарних днів у періоді.

     Оборотність товарно-матеріальних запасів (nтмз) виражається  кількістю оборотів за певний період: 

nтмз=СР/Мз 

де Ср – повна собівартість реалізованої продукції за певний період; Мз – середня величина запасів у грошовому виразі.

     Активність  підприємства у сфері розрахунків  з партнерами характеризується середніми  термінами оплати дебіторської та кредиторської  заборгованості [16, с. 44].

     Середній  термін оплати дебіторської заборгованості покупцями продукції підприємства (tодз ) обчислюється за формулою 2.6.: 

tодз  = Зд * Дк \ Vпр  

де Зд – дебіторська заборгованість (заборгованість покупців); Дк – кількість календарних днів у періоді, за який обчислюється показник (рік – 360, квартал – 90); VПР – обсяг продажу продукції за розрахунковий період.

     За  період tодз платіжні вимоги підприємства до покупців перетворюються на гроші. Зрозуміло, що скорочення цього періоду  є економічно вигідним, а продовження (проти встановленого терміну або проти минулого року) – небажаним і потребує з’ясування причин.

     Середній  термін оплати кредиторської заборгованості постачальникам (tодз ) визначається співвідношенням за формулою 2.7.: 

tодз  = Зк * Дк \ М

2.2. Оцінка управління фінансовою стійкістю підприємства

 

     Фінансова стійкість підприємства є однією з головних умов успішної і стабільної роботи підприємства в ринкових умовах. Якщо підприємство фінансово стійке,  платоспроможне, то воно має ряд  переваг перед іншими підприємствами такого ж профілю при отриманні кредитів, залученні інвестицій, у виборі постачальників і в підборі кваліфікованих кадрів. Чим вища стійкість підприємства, тим більш воно незалежне від несподіваної зміни ринкової кон’юнктури і, отже, тим менше ризик банкрутства [18, с. 50].

     Управління  фінансовою стійкістю є одним  з основних елементів фінансового  менеджменту на підприємстві, необхідною передумовою стабільного розвитку підприємства [18, с. 50]. 

     У сучасних умовах господарювання на підприємство впливає багато чинників, які знижують фінансову стійкість. До основних деструктивних чинників можна віднести істотну зміну структури та скорочення попиту, кризу неплатежів, недосконалу роботу таких економічних інститутів як банківська, кредитно-грошова, податкова системи.

     Багато  вчених розглядали поняття фінансової стійкості як невід’ємної складової фінансового стану успішно діючого підприємства. Так, наприклад, Федорова О. та Бєлих Л.П. визначають це поняття наступним чином: «Фінансова стійкість – це певний стан рахунків підприємства, який гарантує його постійну платоспроможність» [6, с. 7].

     В.В. Ковальов і О.Н. Волкова стверджують [3, с. 32], що одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства – стабільність його діяльності у довгостроковій перспективі. Вона пов’язана із загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів. Отже, фінансова стійкість характеризується співвідношенням власних і позикових коштів. Хоча, розглядаючи аналіз майнового положення, В.В. Ковальов вважає, що стійкість фінансового становища підприємства в значній мірі залежить від доцільності й правильності вкладення фінансових ресурсів у активи. З погляду Тридіду О. – фінансовий стан вважається стійким, якщо організація має у своєму розпорядженні достатній обсяг капіталу для того, щоб забезпечувати безперервність своєї діяльності, пов’язану з виробництвом і реалізацією продукції в заданому обсязі, а також повністю й вчасно погашати свої зобов’язання перед персоналом по виплаті заробітної плати, бюджетом по сплаті податків і постачальниками за отримані від них поставки й послуги, формувати засобу для відновлення й росту необоротних засобів [28, с. 14].

     Найбільш  повно, на наш погляд, розкриває проблему фінансової стійкості підприємства Г.В. Савицька: «Фінансова стійкість підприємства - це здатність суб’єкта господарювання функціонувати і розвиватися, зберігати рівновагу своїх активів і пасивів в мінливому внутрішньому й зовнішньому середовищі, що гарантує його постійну платоспроможність і інвестиційну привабливість у межах допустимого рівня ризику» [26, с. 337].

     Дослідження різних точок зору стосовно змісту поняття «фінансова стійкість» показує, що по досліджуваній проблемі немає єдиного погляду різних авторів. Не всі автори викладають своє формулювання поняття «фінансова стійкість». Більшість із них представляють фінансову стійкість більш вузько, ніж варто було б, виражаючи фінансову стійкість одним або двома показниками. Однак очевидно, що фінансова стійкість – багатомірне економічне явище, отже, виражається системою показників.

     У системі складових елементів  фінансової стабільності підприємства фінансова стійкість займає одне із головних місць. Тому необхідним є  пошук шляхів досягнення певного  ступеня фінансової стійкості підприємства. Для забезпечення фінансової стабільності функціонування підприємства у перспективі необхідно визначати конкретний рівень фінансової стійкості та здійснювати її кількісну оцінку. Велике значення мають визначення ”певного ступеня” фінансової стійкості, низки чинників, що обумовлюють межу стійкості, обґрунтованості методичних підходів до її оцінки, особливо в умовах економіки кризового періоду. Кожне підприємство має визначити межу своєї фінансової стійкості. Недостатня фінансова стійкість підприємства може призвести до його неплатоспроможності, а надлишкова – сприятиме створенню ”зайвих” запасів та резервів, у зв’язку з чим зростуть витрати на їх утримання, спостерігатиметься недоотримання прибутку та гальмування темпів економічного розвитку підприємства [28, с. 17].

     Визначення  стандартизованої межі фінансової стійкості  є складним процесом. Загальна стійкість  підприємства може бути забезпечена  лише за умови стабільної реалізації (своєчасної оплати за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи) й  одержання виручки від реалізації продукції, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов’язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Отже, загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення доходів над витратами.