Казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками

          Світовий досвід переконує, що  найефективнішим є формування  і використання бюджетних коштів  шляхом створення нової фінансової  структури з підлагодженим механізмом виконання державного та місцевих бюджетів у вигляді казначейства. Головним призначенням національних казначейств є  сприяння  оптимальному  управлінню  державними  фінансами

шляхом  забезпечення  своєчасного і повного  формування  дохідної  частини національних бюджетів усіх рівнів та цільового використання бюджетних коштів при одночасному зменшенні видатків на державне фінансування. При цьому роль казначейства у виконанні бюджету може бути як пасивною (коли казначейство лише виділяє ресурси бюджетним установам для виконання їх програм), так і активною (коли казначейство має право встановлювати обмеження на зобов'язання або оплату урядових видатків).

          Загалом структура і роль казначейства, принципи його організації в  окремих країнах визначаються історичними і культурними особливостями, а також економічною ситуацією і розподілом повноважень між різними органами державної влади. У різних країнах на казначейство покладені свої характерні функції.

          Для аналізу економічних процесів, які відбуваються у національній економіці, першочергове значення має теорія розширеного відтворення. Одним із головних елементів цієї теорії є інвестиційний процес. Саме від обсягу та якості інвестиційного фонду держави залежать темпи економічною розвитку, стан економічного процесу тощо [21, с.3].

          Для розв'язання широкого спектра  проблем подолання економічної  скрути в Україні, для забезпечення  національного піднесення треба  насамперед забезпечити матеріальну  базу економічних реформ як  на рівні окремих підприємств, компаній, так і на рівні країни в цілому. На нашу думку, саме в цьому полягає глибинний сенс тих процесів, які відбувалися в господарстві країни протягом 90-х років. Зростання, яке спостерігаємо останніми роками в Україні засвідчує, що на мікро- і макрорівнях сформована певна фінансова база, яка дає змогу здійснити просування у напрямку застосування новітніх технологій, нових підходів до менеджменту. Така робота дасть можливість українським підприємствам вийти на досягнутий в інших країнах рівень результатів виробництва та виробничих відносин. При цьому рух уперед буде тим динамічнішим, чим ширшим буде фронт  перетворень  виробничих  процесів  як  в організаційно-економічному,

так і у техніко-технологічному плані.

          Велика частка національного продукту у вартісному вираженні прибирає форми бюджетних ресурсів, окремі складові яких суттєво вирізняються з точки зору їхньої інвестиційно-регулювальної ролі у відтворювальних процесах. Так, обсяги й напрями використання ресурсів бюджетних цільових фондів апріорі визначені та жорстко регламентуються державою через Державне казначейство України, яке здійснює фінансування бюджетних видатків.

           „Державні фінанси", тобто насамперед  система бюджетів держави, в  ринкових умовах є одним із  найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери [30, с.31].

          Історія зародження, становлення  і розвитку казначейства надзвичайно  багата і тривала.

          Термін «казначейство» походить  від поняття «казна», яке в перекладі з тюркської означає сукупність фінансових ресурсів держави. Казначейство (the Treasury) в перекладі з англійської означає скарб, цінність.

          Терміни «казна» і «казначейство»  мають різні тлумачення в різних  країнах. Це можна пояснити розвитком та еволюцією з роками казни як суспільного фінансового інституту, який є частиною спадку, традицій і культури в різних державах.

          Проблематику     діяльності      територіальних     органів     Державного казначейства України  досліджують такі вітчизняні вчені, як:  П.Г. Петрашко, О.О. Чечуліна, В.Г. Александров, С.О. Булгакова, О.I. Назарчук,  Н.I. Сушко, К.М. Огданський, С.І. Юрій, В.І. Стоян та інші.

         Розглядаючи сучасні аспекти проблеми функціонування інституту казначейства, як керуючої системи у сфері фінансів, ми не можемо не розглянути історичні корені цього явища. Без цього кроку виключається можливість прийняття ефективних управлінських рішень у сфері бюджетних правовідносин на сучасному етапі. Неможливо кваліфіковано орієнтуватися у

певних  проблемах,  не   розуміючи   їх   історичну  сутність  і  не   володіючи

напрацьованим за минулі часи досвідом.

          Наприкінці 18 століття Петро І прийняв рішення заснувати такий вид управляючої державної установи як колегія. Створюючи колегії, Петро І перш за все прагнув виділити крупні групи справ та доручити кожну з них особливій вищій установі. Центральною  ідеєю функціонування колегії було колегіальне прийняття як управлінських рішень, так і рішень за результатами обговорення будь-якої справи. Серед усіх колегій особлива увага приділялася камер-колегії, берг-колегії, комерц-колегії, мануфактур-колегії та штатс-конторі. Коло їх завдань було окреслене вирішенням найбільш важливих питань того часу, а саме управлінням фінансами,  справами, пов'язаними з розвитком промисловості, торгівлі та взагалі народного господарства.

          Зосередимо свою увагу на камер-колегії. Вона повинна була збирати доходи, а також шукати додаткові джерела надходження грошових коштів в казну держави. Витрачанням державних коштів займалась штатс-контора. Першим президентом камер-колегії був призначений князь Дмитро Голіцин. Це відбулося 15 грудня 1717 року.

          За часів правління Катерини  II відбулися деякі зміни в діяльності камер-колегії. До зобов'язань, які були раніше додалися інші, а саме :                                                                                                                                                                                                                                                                                                        

• збір доходів як в повному обсязі, так і у визначений час;
• доставка зібраних доходів до необхідних місць;
• забезпечення збереженості зібраних доходів;
• складання щорічних реєстрів про доходи кожного уєзду губернії, при цьому наведена інформація повинна бути точною;
• доведення усіх відомостей про доходи та витрати губернії до відома державного казначея.

          За часів правління імператора Павла була заснована посада державного казначея. Таким чином, фінансове управління в країні як і раніше здійснювалося казенними палатами, але тільки тепер під наглядом державного казначея.

          У 1821 році 2 лютого  був виданий  імператорський указ про заснування

департаменту  державного казначейства, головним завданням якого були:

-   контроль за рухом коштів  по надходженням та витратам  усіх

              казначейства;   

• здійснення головного рахівництва усіх надходжень та витрат держави.

         Можна сказати,  що  саме з   цього періоду і почалося становлення Державного казначейства, яке протягом часу приймало все більш розвинені форми та державну значимість.

          Казначейство як спеціальний  фінансовий орган, що відав  касовим виконанням державного  бюджету, в Росії був заснований після 1863 року як департамент державного казначейства у складі Міністерства фінансів. Усі зібрані казначейською системою прибутки надходили на єдиний рахунок у Державному банку. Казначейство організовувало стягування податків, зборів, мита, вело облік прибутків держави і відпускало кошти на витрати, передбачені державним бюджетом.

          Повний бюджет України був  складений при гетьмані Павлові  Скоропадському. Загальну суму його  прибутків обраховано на 3.249.730.000 крб., видатків - 5.346.735.000. Дефіцит у 2.097.005.000 крб. мав бути покритий випуском серії білетів державної скарбниці на суму 1.004.650.000 крб. та іншими кредитними операціями на суму 1.092.355.000 крб. Можна вважати, що з Маніфесту Олександра І «Про затвердження міністерств» від 8.10.1802р. серед перших міністерств було і Міністерство фінансів. В його завдання входило управління державним майном, яке давало необхідні доходи, і фінансування державних потреб.

          Україна, як відомо, була провінцією  Росії. Між нею та іншими  провінціями щодо бюджету нічого відмінного не було. Спроби побудувати бюджет України на базі власної державності здійснювалися у 1917-1920 роках. Центральна Рада наприкінці 1917 року намагалася зробити незалежними фінанси України від фінансів Росії. [12, с.15-1]

          За  часів  Радянського  Союзу  касове  виконання  Державного бюджету

здійснював    Державний   банк    СРСР.    Система     виконання   Державного бюджету, що функціонувала  в колишньому СРСР, була досить ефективною і в цілому відповідала потребам централізованої планової економіки, її функціонування забезпечувала органічна взаємодія, з одного боку, державних банків, з другого - Міністерства фінансів, його місцевих органів та галузевих міністерств і відомств.

          Із здобуттям незалежності в Україні виникла природна необхідність створення прийнятої в усьому світі фінансової структури для контролю за виконанням бюджету.

          Зміни в 1993 році функцій Національного банку України, закріплення його незалежності від уряду України ускладнили процес касового виконання Державного бюджету через банківську систему, призвели до некерованості бюджетним процесом, розпорошення бюджетних коштів на рахунках, відкритих в установах комерційних банків. В багатьох випадках безпідставно затримувалося перерахування коштів через банківську систему, внаслідок чого до державного бюджету України кошти надходили із запізненням або зовсім не надходили. Питання видаткової частини державного бюджету також були не регульовані. Практично контроль зі сторони держави за виконанням державного бюджету та управління наявними коштами не здійснювалися. З іншого боку, реалізація принципу самостійності бюджетів усіх рівнів призвела до неможливості виконання державного бюджету фінансовими органами. Таким чином, виникли об'єктивні передумови для створення у державі окремого органу виконавчої влади, який би забезпечив прозорість бюджетного процесу на стадії його виконання, створення системи ефективного управління бюджетними коштами, здійснення контролю за цільовим спрямуванням бюджетних коштів, надання користувачам достовірної інформації про виконання Державного бюджету України. [14, с.18]

          У 1995 році Указом Президента України "Про Державне казначейство" від 27.04.95р. №335 засноване  Державне  казначейство  України, постановою 

Кабінету  Міністрів  визначені його структура, основні завдання та функції.

          Сьогодні новостворене Державне  казначейство намагається продовжити  те, що започаткували перші українські  казначеї.

          В своєму розвитку Державне казначейство України пройшло певні етапи, які супроводжувались заснуванням організаційної структури органів казначейства, перерозподілом виконання функцій як між банківською і фінансовою системами, галузевими міністерствами і відомствами, так і між підрозділами центрального апарату Міністерства фінансів України, його місцевими фінансовими органами із запровадженням казначейського виконання бюджетів, шляхом здійснення оплати рахунків розпорядників коштів за надані їм товари та послуги на підставі поданих підтверджувальних документів. При цьому запроваджено процедури контролю, які здійснюються органами Державного казначейства. 1996 рік став роком завершення створення структури органів Державного казначейства, яка налічує на сьогодні близько 13 тисяч працівників. [15, с.19]

          Була розпочата передача функцій  фінансування від галузевих управлінь  Міністерства фінансів України  Головному управлінню Державного  казначейства. 2001 роки стали для  казначейства роками оптимізації  процесу управління бюджетними  ресурсами  шляхом  удосконалення функцій по  виконанню видаткової частини бюджету. З 1 січня 2004 р. на казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками були переведені місцеві бюджети Івано-Франківської області.

          Підводячи підсумки пройдених  етапів розвитку казначейської системи необхідно відзначити , що органи Державного казначейства України реалізували функцію обслуговування місцевих бюджетів, при цьому було забезпечено:

• відповідну прозорість бюджетного процесу;
• поточний контроль за цільовим спрямуванням коштів;
• достовірність звітних даних про виконання Державного  бюджету

за  видатками. 

1.2. Видатки місцевих бюджетів та  їх види

          Використання бюджетних коштів безпосередньо пов'язане з виконанням державою та органами місцевого самоврядування покладених на них завдань, найважливішими з яких є регулювання суспільного відтворення, задоволення потреб населення, управління державою, забезпечення охорони правопорядку, функціонування національної оборони, здійснення міжнародного співробітництва, охорона навколишнього природного середовища тощо. Широке коло державних завдань зумовлює різноманітність напрямів витрачання коштів, які зосереджені в централізованому фонді грошових коштів держави.