Дефіцит бюджету: причини виникнення

Слід відзначити, що можливе і штучне заниження дефіциту бюджету, що може здійснюватися за допомогою наступних інструментів:

1) «податкової амністії», що дозволяє платникам, які раніше ухилялись від сплати податків, внести за один раз всю суму, рівну певної частини загального податкового збору;

2) заходів щодо збору прострочених податкових платежів;

3) введенням тимчасових або доданих податків;

4) відстрочками виплат заробітної плати працівникам державного сектора;

5) відстрочкою обов'язкової індексації заробітної плати відповідно до динаміки рівня інфляції;

6) розпродажем державних активів;

7) наявністю схованого дефіциту, обумовленого позабюджетними видатками. До числа останніх відносять централізовані кредити, надавані на пільгових умовах Центральним банком. Крім того, Центральний банк може фінансувати окремі операції, пов'язані з державним боргом, покривати збитки від заходів щодо стабілізації обмінного курсу валюти, рефінансувати сільське господарство й т.п. У результаті цього ростуть збитки ЦБ і підсилюється інфляція, а дефіцит не росте.

Штучне завищення розмірів дефіциту державного бюджету може відбуватися в результаті наступних обставин.

По-перше, при оцінці величини державних видатків не завжди враховується амортизація в державному секторі економіки.

По-друге, важливою статтею державних видатків є обслуговування державного боргу. Однак дуже часто величина процентних виплат по боргу виплачуються за рахунок інфляційних виплат. При високих темпах інфляції, коли розходження в динаміку номінальних і реальних процентних ставок досить значні, це завищення державних видатків може бути досить істотним. Можливі навіть ситуації, коли номінальний (офіційний) дефіцит і державний борг ростуть, а реальний дефіцит і борг знижуються, що істотно утрудняє оцінку проведеної урядом політики. Тому при вимірі бюджетного дефіциту обов'язково необхідне виправлення на інфляцію. З урахуванням цього виправлення визначаючий бюджетний дефіцит, що являє собою різницю між номінальним дефіцитом і величиною відсотка по державному боргу, помноженої на темп інфляції. Загальний дефіцит бюджету за винятком інфляційної частини процентних платежів являє собою операційний дефіцит.

Вважається, що саме по собі наявність дефіциту бюджету ще не є сигналом економічного неблагополуччя. Дуже часто дефіцит розглядається як важливий інструмент економічної політики держави, насамперед макроекономічного регулювання. Умілий обіг із цим інструментом дозволяє державі вирішити досить широке коло економічних і соціальних проблем. Однак необхідно мати на увазі, що тривала незбалансованість бюджету може впливати на розміри сукупного попиту й доходи, рівень цін, стан платіжного балансу. Тому стратегічною метою для будь-якої держави, безумовно, є збалансований бюджет.

Існують різні думки про те, як і протягом якого часу варто забезпечувати збалансованість бюджету. Так, відповідно до теорії щорічно балансуючого бюджету, що була широко поширена як теоретична основа державної політики більшості розвинених країн до 30-х рр. XX в., варто досягати рівності доходів і видатків держави щорічно. Це, на думку прихильників даної теорії, дозволяє національним урядам проводити більше відповідальну політику. Держава живе по коштам, не накопичує борги, не провокує інфляцію. Якщо відбувається зниження доходів, то держава повинна або збільшувати податки, або знижувати видатки. В умовах, коли збільшуються грошові доходи, держава повинна діяти прямо протилежно, тобто знижувати податки або збільшувати видатки. У цей час цієї теорії на практиці дотримуються обмежене число країн, головним чином країни із що розвивається й перехідною економікою.

Отже, бюджетний дефіцит вимагає постійного пошуку шляхів його подолання, тобто збалансування доходів і витрат бюджету. Конкретні заходи держави в цьому напрямі можуть бути різними, але в результаті зводяться до створення можливостей зростання доходів та скорочення видатків бюджету. З цією метою необхідно:

1) вдосконалити податкову систему, забезпечити оптимальний рівень податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов для підприємницької діяльності;

2) посилити відповідальність суб’єктів господарювання та їх керівників, зокрема особисту майнову і кримінальну відповідальність, за дотриманням вимог законодавства, своєчасність і повноту розрахунків з бюджетом та державними позабюджетними фондами;

3) залучити до інвестиційної сфери особисті заощадження населення;

4) забезпечити фінансову підтримку малого та середнього бізнесу шляхом розробки і виконання цільових програм розвитку малого і середнього підприємництва;

5) перейти від бюджетного фінансування до системи надання субсидій, субвенцій, інвестиційних позик суб’єктам господарювання;

6) запровадити науково-обґрунтовану систему прогнозування значень показників, що беруться за основу формування доходів і видатків бюджету, використовувати при бюджетному плануванні нормативи бюджетної забезпеченості.

РОЗДІЛ ІІ. ОЦІНКА ДЕФІЦИТУ БЮДЖЕТУ ЗА 2006-2011 РОКИ

2.1. Розгляд дефіциту бюджету на державному рівні

Для аналізу існуючих меж розміру дефіциту державного бюджету в Україні доцільно дослідити його динаміку (рис. 2.1).

З рисунку 1 можна зробити висновок, що за роки незалежності у політиці дефіцитного фінансування можна умовно виділити декілька етапів.

Перший етап (1992-1999 p.) характеризується тенденцією до скорочення бюджетного дефіциту з 13,7% до 1,5% ВВП.

Рис. 2.1. Дефіцит державного бюджету 1992 – 2010 років у % до ВВП [18]

Цей період пов'язаний з економічною кризою і негативним її впливом на обсяги дефіциту, з одного  боку, та негативним впливом бюджетного дефіциту на соціально-економічні процеси у суспільстві з іншого. Негативні соціально-економічні наслідки характеризуються різким зменшенням обсягів ВВП, обвальною інфляцією ( у  більше ніж 10050 разів) та підвищенням цін, величезним обсягом та  зростанням державного боргу, а також витратами на його обслуговування та  погашення, створення фінансової піраміди облігацій внутрішньої державної  позики, що призвело до зменшення валютних резервів, неефективним управлінням бюджетними коштами та інше.

Другий етап (2000-2002 p.) характеризується зведенням Державного бюджету з профіцитом, що позитивно позначилось на усіх показниках  соціально-економічного розвитку країни.

Третій етап (2003-2005 p.) пов'язаний з проголошенням політики пріоритетного соціального розвитку та реалізацією соціальних програм,  внаслідок чого спостерігається тенденція до зростання обсягів дефіциту бюджету та його частки у ВВП з 0,4 до 2,6%.

Четвертий етап (2005-2011 p.) характеризується поступовим скороченням частки бюджетного дефіциту, проте в умовах останньої фінансової кризи 2009 року дана тенденція може бути порушена.

Дефіцит державного бюджету за аналізований період склав 11,0 млрд. грн. (рис. 2.2), що становить 31,0 % граничного розміру, встановленого Законом про Державний бюджет України на 2011 рік.

Порівняно з показником січня – червня 2010 року розмір дефіциту державного бюджету зменшився на 15,5 млрд. грн., або майже на 60,0 %.

Рис. 2.2 Динаміка дефіциту (–) / профіциту (+) державного бюджету за січень – червень 2006–2011 років [18]

Як свідчать дані таблиці 2.1, по загальному фонду бюджету профінансовано дефіцит у сумі 9,0 млрд. грн., або на рівні 26,9 % планового річного обсягу, по спеціальному фонду – у сумі 2,0 млрд. грн., що становить 102,2 % планового річного обсягу.

Фінансування державного бюджету за борговими операціями склало 37,3 млрд. грн., що перевищує річний плановий показник на 44,5 % (табл. 2.1). Порівняно з минулим роком цей показник збільшився на 3,9 млрд. грн., або на 11,7 %. Запозичення здійснені у сумі 59,5 млрд. грн., або 67,6 % річного планового показника. Із них річний план по внутрішніх запозиченнях виконано на рівні 78,4 %, по зовнішніх – на рівні 56,1 %. Частка внутрішніх запозичень перевищує частку зовнішніх запозичень і складає 59,4 %. Подібна структура спостерігається за платежами з погашення боргу, де погашення внутрішнього боргу становить 67,9 %, зовнішнього – 32,1 %.

Залишки бюджетних коштів на кінець червня 2011 року становили 59,8 млрд. грн., з них 43,5 млрд. грн. – по загальному фонду. Їх обсяг збільшився на 20,4 млрд. грн., у тому числі по загальному фонду – на 21,2 млрд. грн.

Таблиця 2.1

Показники фінансування Державного бюджету України
за січень – червень 2007–2011 років [18]

Як видно з рис. 2.2, обсяги запозичень до державного бюджету протягом І півріччя 2011 року порівняно з І півріччям 2010 року збільшилися на 29,1 %, а порівняно з І півріччям докризового 2008 року – у 28,3 раза.

Рис. .2.3 Порівняння обсягів запозичень до державного бюджету та погашення державного боргу у січні – червні 2006–2011 років [18]

Запозичення до державного бюджету були здійснені в обсязі 59,5 млрд. грн., з них на зовнішньому ринку було залучено 24,1 млрд. грн., на внутрішньому ринку – 35,4 млрд. грн., з них до загального фонду – 33,5 млрд. грн., з яких майже 4,0 млрд. грн. – на капіталізацію Родовід банку.

Кошти, що залучаються на фінансування проектів від міжнародних організацій економічного розвитку, надійшли у сумі 1,5 млрд. грн., або 42,0 % запланованого річного обсягу. Зазначені надходження на 1,1 млрд. грн., або у 4,0 раза, більше, ніж за І півріччя 2010 року.

Погашення боргу у І півріччі 2011 року здійснено у сумі 22,2 млрд. грн., або 35,7 % річного планового обсягу, що більше, ніж у 1,7 раза перевищує аналогічний показник 2010 року (рис .2.3.).

Погашення внутрішнього боргу становило 15,1 млрд. грн., або 40,2 % річного планового обсягу, зовнішнього боргу – 7,1 млрд. грн., або 28,8 %.

Структура джерел фінансування протягом січня – червня 2006–2011 років не демонструє сталість (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Структура джерел фінансування державного бюджету за січень – червень 2006–2011 років [18]

Головним джерелом фінансування у І півріччі 2011 року стало перевищення обсягів внутрішніх запозичень над погашенням внутрішнього боргу, яке склало 50,2% у загальній структурі джерел фінансування дефіциту бюджету. Перевищення обсягів зовнішніх запозичень над погашенням зовнішнього боргу становило 34,2%, значна частка також припадає на надходження від приватизації – 15,6%.

2.2. Розгляд дефіциту місцевих бюджетів

За даними Державного казначейства України, до загального та спеціального фондів місцевих бюджетів (з урахуванням міжбюджетних трансфертів) надійшло 82,6 млрд. грн., що на 15,8%, або на 11,3 млрд. грн., більше за відповідний показник минулого року.

Без урахування міжбюджетних трансфертів надійшло 39,8 млрд. грн., що на 9,3% більше, ніж у І півріччі 2010 року.

Рівень виконання річного плану доходів, затвердженого місцевими радами, становив 47,4%. Рівень виконання річного розрахункового показника Міністерства фінансів України на 2011 рік склав 47,4% (у січні – червні 2010 року – 48,9%).

Виконання дохідної частини місцевих бюджетів характеризують дані, наведені у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Динаміка надходження доходів до місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів) за січень – червень 2009–2011 років [18]

Частка доходів місцевих бюджетів у зведеному бюджеті становила 22,3 %, що на 2,8 в. п. менше за відповідний показник 2010 року.

Водночас частка доходів загального фонду місцевих бюджетів у доходах зведеного бюджету зменшилася на 4,6 в. п. і склала 21,6 %. За питомою вагою доходів спеціального фонду місцевих бюджетів відмічається збільшення на 6,6 в. п. до 26,9 % (рис. 2.5).

Рис. 2.5 Частка доходів державного та місцевих бюджетів у доходах зведеного бюджету за січень – червень 2008–2011 років [18]

Обсяг сукупних видатків місцевих бюджетів (з урахуванням коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету) становив 83,3 млрд. грн., що більше відповідного показника 2010 року на 19,5 %.

Обсяг видатків місцевих бюджетів загального та спеціального фондів (без урахування коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету) склав 82,0 млрд. грн., що більше показника січня – червня 2010 року на 23,3%.

Розрахункові показники Міністерства фінансів України на 2011 рік виконано на 56,7%, у т.ч. за видатками загального фонду – 55,4%, спеціального фонду – 71,6%. Рівень виконання планових показників, затверджених місцевими радами на 2011 рік, становить 46,7%.

Виконання місцевих бюджетів за видатками характеризують дані, наведені у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Динаміка видатків місцевих бюджетів (без урахування коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету)
за січень – червень 2009–2011 років [18]

Частка видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті становила 43,7%, що на 4,9 в. п. більше, ніж аналогічний показник 2010 року. У тому числі, частка видатків загального фонду збільшилася на 3,1 в. п. і склала 45,5%, частка видатків спеціального фонду – на 11,0 в. п. до 31,9% (див. діаграму 4.4.20).

Рис. 2.6 Частка видатків державного та місцевих бюджетів у видатках зведеного бюджету за січень – червень 2008–2011 років [18]

За даними Державного казначейства України, у І півріччі 2011 року було перераховано 42,8 млрд. грн. міжбюджетних трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджетів, що становить 45,6 % річного плану. З них до загального фонду місцевих бюджетів надійшло 47,2 % річного плану. До спеціального фонду надійшло 21,8 % від запланованого обсягу на рік.

Стан перерахування трансфертів, що передаються з державного бюджету до місцевих, характеризують дані, наведені у таблиці 2.4.