Бюджетно-податкова політика

Вона має важливе значення, оскільки, по-перше, через державний бюджет перерозподіляються 30—50 % від обсягів реального ВВП країни, а по-друге, дана політика спроможна регулювати як сукупний попит, так і сукупну пропозицію, отже і грошовий обіг.

В даний час бюджетно-податкова  політика і бюджет невіддільні одне від одного. Ця політика є найважливішим  інструментом формування державного бюджету.

Таким чином, бюджетно-податкова  політика — це сукупність фінансових заходів держави по регулюванню  економіки за допомогою змін державних  доходів і витрат.

На нашу думку, економічну сутність бюджетно-податкової політики слід надавати з  визначення категорії  бюджету. Таким чином, з вищезазначеного випливає, що податкова політика є частиною бюджетної політики держави, оскільки її метою є формування фінансових ресурсів  бюджету з одночасним стимулюванням ділової активності суб’єктів господарювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Бюджетно-податкова політика України і шлях її вдосконалення на сучасному етапі.

 

2.1. Сучасний стан бюджетно-податкової  системи України

 

Економічну ситуацію кожної країни значною мірою зумовлює податкова система держави, складовими елементами якої є бюджетні витрати й система оподаткування, що включає досить широке коло податків різної спрямованості.

На сьогодні є підстави стверджувати, що бюджетно-податкова  система виявилася неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб’єктів  господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби у  кредитних ресурсах. Дуже негативно  вплинули на результати господарської  діяльності суб’єктів нарахування  на фонд оплати праці. Надмірна кількість  податкових пільг зумовила необгрунтований  перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови  для господарювання. Усе це призвело до виникнення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від  оподаткування, затримки податкових надходжень.

           Питання про вдосконалення податкової системи, що відповідає стратегії євроінтеграційного розвитку країни, сприяє інноваційно-інвестиційної моделі економічного зростання, знаходиться в центрі уваги наукової та громадської думки з часу здобуття незалежності України. Особливо сьогодні, на державному рівні визнано гостроту проблеми оподаткування, пов'язаної з надмірністю податкового тягаря, що є однією з причин фінансової нестабільності підприємств,  зменшення сукупного попиту, частини податкових надходжень до бюджету й економічної кризи.

Система оподаткування України  розвивається поступово, зміни, які  відбувалися за роки незалежності, були позитивні: кількість податків було зменшено, податкові ставки знижено, зменшилась також кількість звільнень  від оподаткування, водночас розширилась база оподаткування, значно поліпшилось надходження податків [5, с.21].

Однак, в сучасних умова  податкова система України має ряд недоліків:

- значна складність та суперечливість податкової системи;

- фіскальна спрямованість податкової системи і недостатня орієнтація регулюючої функції на стале економічне зростання;

- витрати на адміністрування окремих податків є значними порівняно з доходами бюджету, що формуються за рахунок їх справляння;

- значна нерівномірність розподілу податкового тягаря через наявність великої кількості податкових пільг та існування різноманітних схем ухиляння від сплати податків;

- непрозорість податкового регулювання;

- діяльність Міністерства фінансів, Державної податкової служби, Держмитслужби щодо реалізації державної податкової політики є недостатньо узгодженою і ефективною внаслідок недосконалого правового регулювання їх взаємовідносин;  корумпованість і каральний зміст податкових відносин [8, с.229].

Відповідно до наявних  проблем, основними завданнями податкової реформи в Україні мають бути:

- формування нового інституційного середовища оподаткування, сприятливого для реалізації принципу рівності всіх платників перед законом;

- підвищення фіскальної ефективності податків за рахунок розширення податкової бази, покращання адміністрування, зменшення масштабів ухилення від сплати податків;

- забезпечення більш рівномірного розподілу податкового тягаря між платниками податків;

- демократизація податкової служби України, а саме зміна ідеології її функціонування на основі реформування податкової служби.

На сьогодні Концепцією реформування податкової системи, яку схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007 року № 56, передбачено, що реформування податкової системи проводитиметься до 2015 року виходячи із стратегічних цілей - побудови соціально-орієнтованої конкурентоспроможної ринкової економіки та інтеграції у європейське співтовариство відповідно до положень Конституції України, Універсалу національної єдності, завдань, передбачених проектом Державної програми економічного і соціального розвитку на 2007 рік, а також Прогнозу показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків і фінансування на 2008 - 2010 роки, схваленого постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2006 року № 1359 [3]. Відповідно до положень цієї Концепції реформування податкової системи здійснюватиметься трьома етапами: на першому етапі (протягом 2007 року) передбачалось проведення заходів, спрямованих на подолання основних недоліків податкової системи, розроблення та ухвалення Податкового кодексу; на другому етапі (2008 - 2012 роки) передбачається реалізація положень Податкового кодексу для створення сприятливого середовища сталого економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі; на третьому етапі (2013 - 2015 роки) передбачається поглиблення реформування податкової системи з урахуванням досягнутого соціально-економічного рівня розвитку держави [2, с.20]. Підсумовуючи результати Концепції реформування податкової системи за 2007 рік, можна сказати, що не повністю були виконані обіцянки нашої держави. Бачимо, що було прийнято проект Податкового кодексу України, який схвалений на засіданні Кабінету Міністрів України 17 жовтня 2007 року, але в загальному не відбулось покращення податкової системи України, подолання її основних недоліків, не відбулась також ліквідація тіньового сектора економіки, велика кількість підприємців приховують свої справжні доходи від діяльності, щоб не сплачувати великої суми податків до бюджету України. Тому хочеться, щоб держава втілювала Концепцію реформування податкової системи не тільки на папері, але й в реальному житті.

Також серед недоліків  податкової системи України варто  виділити наступні. По-перше, спрямованість  на фіскальне наповнення бюджету, яке  характеризується сучасною ситуацією щодо виконання у IV кварталі 2009 р. податкових надходжень за рахунок сплачених податків за І квартал 2010 р., що призведе в свою чергу до неможливості виконання податкових надходжень у поточному році. По-друге, вона характеризується високим податковим навантаженням на підприємців. Аналізуючи рівень даного показника за 2007-2009 рр., згідно підрахунків податкове навантаження на економіку України впродовж досліджуваного періоду зростало. Якщо у 2007 р. цей показник становив 33,3 %, то у 2008 р. - 39,2 %, а вже у 2009 р. він зріс до 56,1% [15].  Головними причинами таких негативних тенденцій було значне зростання державного боргу протягом 2008-2009 рр. та падіння економіки у 2009 р. Тобто цей показник перевищив навіть показники в розвинених країнах світу ( в Іспанії - 37,2 %, в Великобританії - 36,6 %, в Німеччині - 36,2 % у 2008 р.) [16]. По-третє, податкова система характеризується значною затратою часу платниками податків на ведення та організацію податкового обліку та звітності і значними фінансовими витратами в свою чергу. За даними рейтингу, який був складений Всесвітнім банком, у минулому році Україна посіла 181 місце в списку з 183-х країн за простотою сплати податків. Загальна кількість податків, які сплачують суб'єкти господарювання в Україні, в середньому становить 147 податків, що займає 736 годин. На адміністрування податків бізнес щорічно витрачає понад 4 млрд. гривень. У цьому рейтингу Україна стоїть в одному ряді з такими країнами, як Ямайка, Гамбія, Узбекистан і Конго. Податкова система України, характеризується неузгодженістю та протиріччям окремих норм податкового законодавства, їх нестабільністю, безсистемним наданням пільг та перекручування сутності окремих видів податків; витратами на адміністрування певних податків, які значні порівняно з доходами бюджету, що формуються за рахунок їх справляння [7, с.115].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Перспективи вдосконалення  бюджетно-податкової системи України

 

Останніми роками особливо актуальною стала проблема нестачі  фінансових ресурсів органів місцевої влади та нестабільність їхніх доходних джерел. За таких умов вагомим чинником стабілізації економічної ситуації в країні має стати ефективне  використання системи місцевих податків і зборів, яка здатна перетворити територіальні громади із дотаційних на суб’єкти, які самостійно, за рахунок власних доходів спроможні розв’язувати будь-які соціально-економічні проблеми.

Багаторічна практика місцевого  оподаткування в нашій країні приводить до висновку, що система  місцевих податків і зборів виконує  у нас ніби допоміжну роль щодо державного оподаткування, торкаючись таких об’єктів, які або не становлять інтересу для державного фіску, або  за своєю природою не можуть бути охоплені державними податками.

Важливим елементом реформування системи місцевого оподаткування  є відмова від неефективних податків і зборів, які не мають ні фіскального (іноді надходження від податків не перевищують витрат по стягненню), ні регулюючого значення. Тому й  вони не використовуються місцевою владою. До таких слід віднести: збір за участь у бігах на іподромі, збір за виграш на бігах на іподромі, збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, збір за видачу ордера за квартиру, збір за проведення конкурсного  розпродажу і лотерей. Саме ці збори не передбачені у проекті Податкового кодексу. Замість них пропонується ввести такі збори, як: будівельний, туристичний, за розміщення обєктів грального бізнесу. Передбачається встановлення широкого діапазону між нижньою та верхньою ставками цих податкових платежів, що дасть змогу обгрунтовано запроваджувати місцеві податки і збори з урахуванням особливостей їх справляння на території кожної територіальної громади.

Піднесення ролі місцевого  оподаткування неможливе без  запровадження податку на нерухоме майно (нерухомість), який належить до групи податків на власність. Введення податку на майно може стати найбільш стабільним доходом для місцевих бюджетів, які не враховуються при  визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Цей податковий платіж виступатиме  як оплата вартості суспільних товарів  і послуг, що пропонуються місцевими  органами влади, оскільки домовласники й підприємці обирають місце проживання, що забезпечує оптимальне співвідношення вартості майна і якості суспільних послуг. Вартість майна збільшується, якщо місцеві органи влади пропонують якісні суспільні послуги [4].

Органам місцевого самоврядування, на нашу думку, слід передати ті фіскальні  інструменти, які фактично є місцевими (тобто зараховуються до місцевих бюджетів). До таких належить плата  за землю та податок з власників  транспортних засобів. Ці податкові  платежі мають високу прибутковість  і стабільно надходять до бюджетів. Крім того, базу оподаткування плати  за землю доцільно встановлювати  на місцевому рівні, а органи місцевої влади без великих додаткових витрат (у порівнянні з іншими місцевими  платежами) можуть організувати систему  контролю за сплатою таких податків.

До основних напрямів вдосконалення  бюджетно-податкової політики як регулятора ділової активності держави, можна віднести: 

-  легалізацію латентних форм  оподаткування (введення єдиного соціального податку замість відрахувань до діючих соціальних фондів і введення його до складу податкової системи);

-  упорядкування податкових  пільг.  Видається обґрунтованим уніфікувати  ці  пільги,  різко  скоротити  їх  кількість,  зробити  більш  прозорими  та  підвищити  їх  стимулюючі  й  регулюючі властивості.  Насамперед,  слід  відпрацювати  системну  концепцію  таких  перетворень,  в  якій визначити,  що  повинно  стимулюватися  податковими  пільгами,  а  що  –  шляхом  прямого бюджетного фінансування, визначити цілі надання пільг та їх реалістичність. В іншому разі не виключені  відміна  одних  та  поява  інших  (насамперед,  пов’язаних  з  інтересами  окремих лобістських груп) пільг; 

-  здійснення  комплексу заходів по стимулюванню  платоспроможного попиту  населення, насамперед - за рахунок істотного збільшення заробітної плати, а з цією метою - вдосконалення організації  справляння  податку  з  доходів  фізичних  осіб  та  перегляд  системи  пенсійного забезпечення;

-  спрямування фіскальної  ефективності  податків  на  залучення внутрішніх  фінансових  ресурсів для створення нових робочих місць і прискорення процесів торговельної інтеграції з ЄС, адже, як показує досвід країн Центральної та Східної Європи, залучення зовнішніх фінансових ресурсів не є обов’язковим елементом прискорення ринкових реформ;

-  підняття  ментальності  податків  шляхом  підвищення  якості  надання  освітніх  послуг,  доступності  медичного  обслуговування  населення,  фінансування  розвитку  науково-технічного потенціалу,  підтримки  розвитку  села,  проведення  земельної  реформи,  тобто  продовження проведення  структурних  реформ  в  основних  галузях  економіки  (шляхом  підвищення технологічного  рівня  виробництва,  прискореного  розвитку  машинобудування  з  метою  техніко-технологічного оновлення підприємств, розбудови інфраструктури аграрного ринку). Поряд з цим неодмінно  має  удосконалюватися  механізм  контролю  за  виконанням  державних  (цільових) програм,  упорядковуватися  структура  головних  розпорядників  коштів  державного  бюджету  та оптимізуватися кількість бюджетних програм в межах можливості їх реального виконання [13].

Подальші  дослідження  щодо  вдосконалення  бюджетно-податкової  політики  України спрямовуватимуться не тільки на пошук альтернативних джерел доходів, а й на посилення ролі складових  елементів  бюджету  в  адаптації  до  середньозважених  показників  ЄС.  З  цією  метою доцільними  будуть  доопрацювання  у  системі    моніторингу  факторів,  які  визначають  загрози бюджетній  безпеці,  визначення  оптимальної  кількості  податків  та  формування  виваженої державної політики видатків.