Стратегiя зниження ризикiв iнвестицiйноi дiяльностi

У п’ятому розділі  „ Розробка стратегії управління ліквідністю проекту” сформульовано методологічний підхід до розробки стратегії управління ліквідністю проекту реальних інвестицій, вдосконалено методику структурування активів проекту за ступенем їх ліквідності, обґрунтовано методи компенсування низької ліквідності проекту реальних інвестицій, розроблено методи зниження валютних ризиків.

        Одним з найбільш значущих аспектів фінансового аналізу проекту є визначення ступеню ліквідності інвестицій, тобто їх спроможності бути реалізованими протягом короткого періоду часу без втрачання своєї ринкової вартості при зміні раніше прийнятих інвестиційних рішень й необхідності реінвестування капіталу. Запропоновано відокремити п’ять груп: активи в абсолютно ліквідній формі, високоліквідні активи, середньоліквідні активи, низьколіквідні активи та неліквідні активи; на прикладі проекту капіталовкладень  ВАТ „Спецтехскло” обґрунтовано критерії структурування активів по групах ліквідності.

        Джерелом компенсації низької ліквідності проектів реальних інвестицій в умовах транзитивної економіки є не тільки високий дохід. Існують інші варіанти компенсування ліквідаційного ризику, – не в грошовій формі, а у вигляді реалізації економічних інтересів інвесторів через створення призначеної кількості робочих місць, збереження контролю над підприємством (наприклад, за рахунок реінвестування частини дивідендів) тощо, – у випадках інвестування підприємства його інсайдерами. Існують також можливості управління ліквідаційними ризиками, що докладно розглянуті у дисертації, такі як самострахування шляхом створення резервів та їх розміщення на низько ризикових банківських депозитах, вдосконалення внутрішнього аудиту інвестиційних активів, розробка комплексної стратегії управління ліквідністю проектів реальних інвестицій.

        Нестабільність транзитивної економіки проявляється у значних коливаннях курсів валют, що впливає на рівень цін постачання ресурсів, на витрати по проекту, на рівень ліквідності активів проекту. Тому управління валютними ризиками постає найважнішою складовою стратегії інвестиційного ризик-менеджменту. Хеджування процесу реалізації продукції дозволяє стабілізувати фінансовий результат, але перешкодами для українських підприємств є низький рівень розвитку ринку фондових цінностей, біржової інфраструктури, відсутність інформаційного забезпечення ф’ючерсних операцій, відокремленість українського фондового ринку від міжнародного, нестача у підприємств вільних фінансових ресурсів для маневрування на ф’ючерсному ринку, дефіцит кваліфікованих кадрів, які спеціалізувалися б на управлінні фінансовим портфелем підприємства. Тим не менш є сенс розпочати формування системи управління валютними ризиками, організаційного й методичного забезпечення мінімізації валютних ризиків інвестиційної діяльності.

ВИСНОВКИ

        У дисертації вирішена науково-прикладна проблема розробки стратегії зниження ризиків інвестиційної діяльності. Наукове значення її вирішення полягає в тому, що вперше створено теоретичний апарат, який дозволяє впроваджувати методологію ризик-менеджменту в умовах української економіки. Сутність цієї методології – це змінення розуміння власне проблеми зниження ризиків: як мінімізації ризиків реальних інвестицій в оновлення виробничої бази підприємств, замість створення безризикового портфелю фінансових інвестицій. В основу розробленої методології покладено системний підхід до організації ризик-менеджменту на підприємстві, тоді як раніше розглядалися лише окремі можливості зниження ризиків у процесі передінвестиційного дослідження проекту. Вперше запропонована методика оцінки ефективності ризик-менеджменту шляхом зіставлення витрат і збитків, від яких вдалося застрахувати проект.

1. Ризик є фактором будь-якої  управлінської діяльності, його  слід розглядати в економічній  науці і практиці у взаємозв’язку  всіх управлінських функцій, які реалізуються на мікро-, мезо- та макрорівнях відносно використання всіх факторів виробництва: матеріальних, людських та грошових ресурсів. Запропонована автором концепція управління розвитком виробництва в умовах невизначеності та ризику сформульована як необхідність забезпечення процесу прийняття рішень з урахуванням невизначеності багатьох параметрів зовнішнього та внутрішнього середовища, високої динаміки змін на базі ефективної стратегії ризик-менеджменту.

2. Сутність системного  підходу полягає в розгляді ризик-менеджменту як сукупності елементів, які, у свою чергу, мають складну структуру. Ефективність функціонування цієї системи, як і будь-якої іншої, визначається налагодженістю взаємодії її елементів, яка залежить від правильного (з точки зору відповідності об’єктивним умовам) їх структурування, формально-організаційного втілення, яке відповідає ситуації, а також від якості, обсягу й рівня обробки інформації. Сукупність методів формування стратегічних напрямків інвестиційного ризик-менеджменту, системи запобіжного управління та комплексу тактичних способів мінімізації ризиків складає сутність запропонованої методології.

3. Ризикостійкість  – це сукупність властивостей  системи, що досліджується, які  визначають характер реагування  системи на зміни рівня ризиків. Алгоритм формування стратегії ризик-менеджменту запропоновано для реального інвестування й обґрунтовано на прикладі ВАТ “Слов’янський завод високовольтних ізоляторів”.

4. Сучасні інформаційні  системи й технології стали  необхідним інструментом ризик-менеджменту. Із технологією обробки інформації пов’язано організацію функціонування інформаційних потоків, зокрема каналів її набуття зовні, каналів внутрішньої інформації (даних аналізу, аудиту), каналів оперативної виробничої інформації. Запропонована автором інформаційно-логістична концепція полягає в тому, щоб перейти до забезпечення  обґрунтування управлінських рішень шляхом ефективного використання інформації, що дозволить оптимізувати стратегію ризик-менеджменту з урахуванням факторів ризику.

5. Порівняльна характеристика існуючих методів зниження ризиків (диверсифікації, контрактного трансферу, страхування, хеджування та самострахування) заснована на  розроблених критеріях якісного аналізу ефективності цих методів – універсальність, результативність, можливість застосування на тій чи іншій стадії розвитку ринкової інфраструктури, автономність (незалежність від зовнішніх чинників), ступінь складності реалізації, рівень спеціалізації функцій страхування.

6. Під технологією ризик-менеджменту  слід розуміти сукупність оптимальних для наданих умов методів зниження можливих збитків у процесі інвестиційної діяльності на підставі вивчення закономірностей виникнення та розвитку ризикових ситуацій. Поняття „технологія” припускає стандартність підходів до нормування ресурсів, що задіяні в процесі управління ризиками, об’єктивність аналізу, системність впливу, планування стратегічних, тактичних й оперативних заходів – інакше кажучи, налагодженість механізму ризик-менеджменту. Обґрунтування оптимального варіанту інвестування з урахуванням ризику дозволяє ранжирувати альтернативні інвестиційні проекти за ступенем ризику і, таким чином, підвищити точність економічної експертизи проекту інвестицій.

8. Управління грошовими активами  проекту реальних інвестицій  являє собою комплекс управлінських заходів щодо формування, ефективного використання й організації їх обігу. Основними завданнями оптимізації грошових потоків по проекту є: забезпечення збалансованості обсягів грошових потоків; забезпечення синхронності їх формування; забезпечення максимума чистого грошового потоку по проекту.

9. Механізм реалізації  цих завдань містить принципи, етапи й методи управління  грошовими потоками інвестиційного  проекту. Принципи – це високий  динамізм, гнучкість адаптивність; варіативність підходів до оперативного регулювання грошових потоків; інтегрованість системи управління грошовими потоками в загальну систему інвестиційного ризик-менеджменту. Етапи управління грошовими потоками проекту, що впроваджується на підприємстві, – це а оптимізація середніх залишків грошових коштів по проекту та вибір ефективних форм регулювання середніх залишків грошових коштів.

10. Контролінг  фінансових показників є частиною  механізму управління ризиками  й містить: систематичне визначення  величин показників фінансово-господарської діяльності інвестора та реципієнта  – сканування; періодичне формування звітної бази даних, їх групування, узагальнення й аналіз – моніторинг; оперативне регулювання з метою оптимізації фінансової діяльності – власно контролінг. Для забезпечення реалізації функцій контролінгу  із найменшими витратами доцільно використовувати „інфраструктуру” бухгалтерського обліку, тобто первинну інформацію, систему її групування й узагальнення у розрізі відповідних аналітичних й синтетичних рахунків.

12. Можливості  інвестиційного ризик-менеджменту,  як і ефективність управлінських  заходів взагалі, визначаються  особливостями виробничої та  управлінської структур підприємства. Із точки зору створення передумов  формування механізму запобіжного  управління ризиками дивізіональна дворівнева структура управління із предметною спеціалізацією дозволяє вирішити низку проблем, що проілюстровано на прикладі ВАТ „Слов`янський завод важкого машинобудування”. Також потрібно створення достатньо потужної внутрішньої інформаційної системи, яка формується з даних бухгалтерського, фінансового й оперативного  обліку, економічного аналізу, внутрішнього аудиту. Реалізація функції управління ризиками на підприємстві пов’язана із значними організаційними зусиллями, створенням спеціальної підсистеми в системі менеджменту.

13. На прикладі  ВАТ „ДМЗ” проілюстровано процес  управління ризиками інвестиційної  діяльності, який протікає на  двох рівнях: виконавчому й координуючому.  На виконавчому рівні здійснюється  контроль рівня ризиків, виникаючих (ідентифікованих) при розробці й реалізації проекту інвестицій; прогнозування розвитку ситуації; обґрунтування можливих варіантів регулюючих заходів. На координуючому рівні виконуються командно-контрольні процедури узгодження роботи усіх учасників проекту по зменшенню ризиків.

14. Одним з найбільш значущих  аспектів фінансового аналізу  проекту є визначення ступеню  ліквідності інвестицій, тобто їх  спроможності бути реалізованими  протягом короткого періоду часу  без втрачання своєї ринкової  вартості при зміні раніше прийнятих інвестиційних рішень й необхідності реінвестування капіталу. Запропоновано відокремити п’ять груп: активи в абсолютно ліквідній формі, високоліквідні активи, середньоліквідні активи, низьколіквідні активи та неліквідні активи; на прикладі проекту капіталовкладень  ВАТ „Спецтехскло” обґрунтовано критерії структурування активів по групах ліквідності.

15. Джерелом компенсації низької  ліквідності проектів реальних  інвестицій в умовах транзитивної  економіки є не тільки високий  дохід. Існують інші варіанти  компенсування ліквідаційного ризику, – не в грошовій формі, а  у вигляді реалізації економічних  інтересів інвесторів через створення призначеної кількості робочих місць, збереження контролю над підприємством (наприклад, за рахунок реінвестування частини дивідендів) тощо, – у випадках інвестування підприємства його інсайдерами. Існують також можливості управління ліквідаційними ризиками, що докладно розглянуті у дисертації, такі як самострахування шляхом створення резервів та їх розміщення на низько ризикових банківських депозитах, вдосконалення внутрішнього аудиту інвестиційних активів, розробка комплексної стратегії управління ліквідністю проектів реальних інвестицій.

16. Нестабільність транзитивної  економіки проявляється у значних  коливаннях курсів валют, що  впливає на рівень цін постачання  ресурсів, на витрати по проекту,  на рівень ліквідності активів  проекту. Тому управління валютними ризиками постає найважнішою складовою стратегії інвестиційного ризик-менеджменту.

17. Хеджування процесу реалізації  продукції дозволяє стабілізувати  фінансовий результат, але перешкодами  для українських підприємств  є низький рівень розвитку ринку фондових цінностей, біржової інфраструктури, відсутність інформаційного забезпечення ф’ючерсних операцій, відокремленість українського фондового ринку від міжнародного, нестача у підприємств вільних фінансових ресурсів для маневрування на ф’ючерсному ринку, дефіцит кваліфікованих кадрів, які спеціалізувалися б на управлінні фінансовим портфелем підприємства. Тим не менш є сенс розпочати формування системи управління валютними ризиками, тому що підприємства, які зроблять це раніше, отримають у найближчому майбутньому конкурентні переваги перед іншими. У дисертації розроблено організаційне й методичне забезпечення мінімізації валютних ризиків інвестиційної діяльності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ  РОБІТ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1.Попова А.Ю. Стратегия снижения рисков инвестиционной деятельности. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 1998. – 270 с.

2.Попова А.Ю. Риск-менеджмент инвестиционной деятельности. – Харьков:

Издательский центр Харьковского национального университета им. В.Н. Каразина, 2003. – 266 с.

Статті у наукових фахових виданнях

3.Попова А.Ю. Проблемы минимизации рисков инвестиционной деятельности промышленного предприятия//Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины: Сб.науч.тр./НАН Украины. Инт-т экономики пром-сти. – Донецк, 1997. – С.26-33.