Бюджетне право та бюджетні правовідносини

       Ці  повноваження Україна має як держава, на території якої здійснюється єдина  бюджетно-фінансова політика.

       Друга група повноважень  України пов’язана з тим, що головну роль у її бюджетній системі відіграє Державний бюджет. У сфері свого бюджету держава має такі повноваження: на затвердження Державного бюджету України відповідно до ст. 85 Конституції України і ч. 5 ст. 44 Бюджетного кодексу; на складання Державного бюджету за загальним і спеціальним фондами (ст. 13 Бюджетного кодексу і Закон про Державний бюджет на відповідний бюджетний період); на отримання закріплених за Державним бюджетом доходів відповідно до ст. 29 Бюджетного кодексу; на визначення напрямів використання бюджетних асигнувань (призначень) і їх розмірів за напрямами (ст. 95 Конституції України, ст. 87 Бюджетного кодексу); на створення в Державному бюджеті резервного фонду для здійснення непередбачених витрат, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету, розміром не більш як один відсоток обсягу витрат загального фонду бюджету (ст. 24 Бюджетного кодексу); на визначення видів видатків, які внесено до Державного бюджету і які забезпечують конституційний лад держави, державну цілісність і суверенітет, незалежне судочинство та інші витрати, що не передаються до місцевих бюджетів; на надання трансфертів з Державного бюджету у вигляді:

1. дотації вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, районним бюджетам і бюджетам міст республіканського значення Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;
2. субвенції на здійснення програм соціального захисту;
3. субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень унаслідок надання державою податкових пільг;
4. субвенції на виконання інвестиційних проектів;
5. інших субвенцій. Розміри цих міжбюджетних трансфертів затверджуються в Державному бюджеті окремо для кожного бюджету. [2]

       У межах повноважень, що встановлюються щорічними законами про Державний бюджет, Кабінет Міністрів України в особі міністра фінансів може надавати гарантії щодо виконання боргових зобов’язань суб’єктами підприємницької діяльності на умовах платності, терміновості, майнового забезпечення і зустрічних гарантій, одержаних від інших суб’єктів (ст. 17 Бюджетного кодексу). Законом про Державний бюджет України Верховна Рада України щорічно встановлює граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державного боргу, основна сума якого не повинна перевищувати 60% фактичного обсягу валового внутрішнього продукту України (ст. 18 Бюджетного кодексу). [2]

       Міністр фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України має право  на здійснення внутрішніх і зовнішніх  запозичень в межах і на умовах, передбачених Законом про Державний бюджет України (ст. 15 Бюджетного кодексу України). [2]

       Держава в особі Верховної Ради України  та органів виконавчої влади наділена повноваженнями і щодо місцевих бюджетів. На підставі статей Конституції України, Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" і Бюджетного кодексу між державою, Автономною Республікою Крим і місцевим самоврядуванням встановлюються відносини з приводу забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на них функцій (ст. 142 Конституції України).

       Держава зобов’язана:

       – надавати фінансову підтримку органам місцевого самоврядування і брати участь у формуванні місцевих бюджетів (ст. 142 Конституції України);

       – гарантувати органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (ст. 64 Бюджетного кодексу);

       – затверджувати диференційовані і єдині нормативи відрахувань від загальнодержавних доходів і податків до місцевих бюджетів вищого рівня (ст. 65,66,68 Бюджетного кодексу);

       - вилучати у місцевих бюджетів  до Державного бюджету частину  надлишку у разі перевищення  прогнозованих показників доходів  місцевих бюджетів розрахункового  обсягу витрат відповідного бюджету  (ст. 100 Бюджетного кодексу);

       – визначати розміри субвенцій і цільові напрями їх використання (ст. 102,105 Бюджетного кодексу);

       – здійснювати контроль за законним, доцільним, економним використанням коштів і належним їх обліком. [2] 

       3.3. Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування

       Конституція України (ст. 140) встановлює, що місцеве  самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання  місцевого значення в межах Конституції  і законів України.

       Бюджетні  повноваження органів місцевого  самоврядування полягають у встановленні порядку проходження місцевих бюджетів (складання і розгляд проектів місцевих бюджетів, їх затвердження рішеннями про місцеві бюджети, їх виконання, здійснення контролю за їх виконанням і затвердження звітів про виконання місцевих бюджетів). Згідно зі ст.. 75 Бюджетного кодексу особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний період Раді Міністрів АР Крим, місцевим державним адміністраціям і виконавчим органам відповідних рад доводить Міністерство фінансів України. Оскільки в Україні існує єдина бюджетна система і бюджетні відносини регулюються єдиним бюджетним законодавством (ст. 4 Бюджетного кодексу), органи місцевого самоврядування, самостійно вирішуючи питання місцевого значення, мають повноваження у сфері бюджетної діяльності, які можна поділити в три групи: 1) щодо Державного бюджету України; 2) щодо власного бюджету; 3) щодо бюджету нижчого рівня.

       До  першої групи належать:

       – право отримувати з Державного бюджету України в повному обсязі фінансування для здійснення окремих повноважень органів виконавчої влади, які на підставі ст. 143 Конституції України передаються їм законами. Держава для здійснення цих повноважень передає органам місцевого самоврядування кошти Державного бюджету України або відносить до місцевого бюджету у встановленому законами порядку окремі загальнодержавні податки й передає їм об’єкти державної власності, а органи місцевого самоврядування сприяють повному і своєчасному надходженню загальнодержавних податків і зборів на своїй території. У випадках неможливості покриття своїх першочергових потреб за рахунок власних, закріплених і регулюючих доходів вони мають право на отримання допомоги у вигляді дотацій і субвенцій (ст. 64-67, ч. 2 ст. 82, ч. 2 ст. 83, 99,102-107 Бюджетного кодексу);

       – право виконувати рішення органів державної влади, що призводить до додаткових витрат органів місцевого самоврядування, тільки в межах переданих їм ресурсів;

       – право на поділ видатків місцевих бюджетів на такі, що пов’язані з виконанням (1) власних повноважень і (2) делегованих повноважень органів виконавчої влади (ст. 92 і 93 Бюджетного кодексу);

       – право спрямовувати кошти загального фонду місцевого бюджету на фінансування установ і закладів, які утримуються за рахунок бюджетних асигнувань (ст. 88-90 Бюджетного кодексу);

       – право на фінансування програм соціально-економічного розвитку своєї території, пов’язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також надання субвенцій, пов’язаних із розширеним відтворенням (ст. 91 Бюджетного кодексу);

       – право на встановлення нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, географічного і економічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних потреб, установлених законом (ст. 67 Бюджетного кодексу);

       – право на власні і закріплені законом за місцевими бюджетами на стабільній основі загальнодержавні доходи і визначення напрямів використання бюджетних коштів як гарантії самостійності (п. 3 ст. 7 Бюджетного кодексу); [2]

       – право на забезпечення збалансованості своїх бюджетів з боку центральних органів державної влади без урахування доходів від місцевих податків і зборів;

       – право органів місцевого самоврядування одержувати компенсацію з державного бюджету у разі, коли держава не забезпечує заздалегідь їх видатки щодо виконання рішень державних органів;

       – обов’язок органів місцевого самоврядування передавати з місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку доходів над видатками у разі, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків і зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету. [3]

       До  другої групи повноважень  належать:

       – право всіх представницьких органів місцевого самоврядування затверджувати свої бюджети (п. 4 ст. 138, 143 Бюджетного кодексу);

       – право на гарантовану державну дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб, установленому законом.

       Автономна Республіка Крим і місцеві ради можуть приймати бюджети з дефіцитом, але  тільки в частині дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит цих бюджетів покривається за рахунок запозичень.

       Не  допускається затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських  і селищних бюджетів з дефіцитом (ст. 72 Бюджетного кодексу).

       Рада  Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністративні, виконавчі органи відповідних рад за рішенням відповідних представницьких органів можуть одержувати короткострокові позики у фінансово-кредитних установах на строк до трьох місяців, але в межах бюджетного періоду в порядку, визначеному Міністерством фінансів України (ст. 73 Бюджетного кодексу). В межах повноважень, установлених щорічними рішеннями про відповідні бюджети, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим і міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов’язань суб’єктів підприємництва лише на умовах платоспроможності, певного терміну, майнового забезпечення і зустрічних гарантій, одержаних від цих суб’єктів. Оскільки бюджетна система України побудована на принципі єдності, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації і виконавчі органи відповідних рад зобов’язані надавати необхідну інформацію Міністерству фінансів України для проведення розрахунку розмірів міжбюджетних трансфертів та інших показників. [2]

       Місцеві фінансові органи розробляють інструкції щодо підготовки бюджетних запитів  відповідно до Типової форми бюджетних  запитів, визначеної Міністерством  фінансів України. Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів у строки і в порядку, встановленому місцевими фінансовими органами.

       Бюджетний кодекс містить окремі заборони відносно Державного і місцевих бюджетів. Так, п. 8 ст. 13 не допускає створення позабюджетних  фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами.

       Органам місцевого самоврядування Бюджетний  кодекс України (ст. 85 ч. 2) забороняє  планувати і здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів (ст. 86 Бюджетного кодексу), а також здійснювати впродовж бюджетного періоду витрати на фінансування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів.

       Бюджетний кодекс забороняє надання позик  з одного бюджету іншому (ст. 73 Бюджетного кодексу України). [2] 

       4. Нормативно-правове регулювання бюджетних відносин в Україні

       Формування  бюджету, а також регламентація  доходів та видатків здійснюється згідно з бюджетним законодавством України:

       1. Конституція України

       2. Бюджетний кодекс України

       3. Закон про Державний бюджет на поточний рік

       4. Інші закони, що регулюють бюджетні відносини; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. [19, 24]

       Конституцією  України (ст. 95) визначено загальні засади формування бюджетної системи України, побудовані на справедливому і неупередженому розподілі суспільного багатства  між громадянами і територіальними громадами.

       Виключно  Закон про Державний бюджет України  визначає будь-які видатки держави  на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих  видатків. Таким чином, Конституція  обмежує фінансові ресурси, якими  може оперувати Уряд протягом бюджетного періоду для забезпечення державної політики. Принципом бюджету визначається його збалансованість; регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

       На  виконання завдань та положень Конституції  України був розроблений і 21 червня 2001 р. прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив верховенство бюджетного законодавства, оскільки всі нормативно-правові акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йому та Закону про Державний бюджет України (ст. 4). Визначено структуру та принципи бюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітлено міжбюджетні відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків між бюджетами різних рівнів.