Бюджетне право та бюджетні правовідносини

       1.3. Бюджетна класифікація

       Одним із заходів, що забезпечують єдність  бюджетної системи країни, є бюджетна класифікація. Питання бюджетної  класифікації надзвичайно важливе  для законодавчого органу, оскільки пов'язане з інформацією, аналізом, контролем та ревізійними перевірками. Щодо інформації, то вона дає легіслатурі можливість зрозуміти, що відбувається з бюджетними надходженнями й видатками, і створює основу для планування на наступний і подальші роки. Щодо контролю бюджетна класифікація визначає категорії прийняття рішень та умови обговорення бюджету. На виконавчому рівні вона утримує відомства у межах запланованих видатків, а відтак і намірів легіслатури. З погляду ревізійних перевірок класифікація дає можливість перевіряти відхилення від передбачених бюджетом витрат, проводити попередні й періодичні перевірки, а також перевірки результативності діяльності.

       Детальніша  класифікація залежить від того, яка  інформація потрібна і як рада має  намір обговорювати бюджет. Загалом, бюджетна класифікація існує для досягнення трьох цілей: контроль, регулювання й планування, а також для забезпечення трьох типів інформації: про видатки, результативність та ефективність. Постатейний бюджет ясно показує, на що витрачаються ресурси.

       Бюджетна класифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу стосовно доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

       Бюджетна  класифікація має  такі складові:

       1. Класифікація доходів бюджету. Доходи бюджету класифікують за розділами: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. До неподаткових надходжень відносять доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження. Трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротні основі. Трансферти вперше включені до доходів бюджету на рівні законодавчого акта – Бюджетного кодексу.

       2. Класифікація видатків (утому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету. Видатки бюджету класифікують за: функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків); економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків); ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація); бюджетними програмами (програмна класифікація).

       Функціональна класифікація дає змогу відстежувати й аналізувати динаміку зміни державних видатків різного функціонального призначення та прогнозувати наступні видатки. Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації, як розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, АРК, органів місцевого самоврядування; підрозділи та групи, в яких конкретизується спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, АРК чи органів місцевого самоврядування. Наприклад, розділом функціональної класифікації є Освіта (0900), підрозділом – вища освіта (0940), групами – вищі навчальні заклади І та II рівнів акредитації (0941) та вищі навчальні заклади III та ІУ рівнів акредитації (0942). Запровадження з 2002 р. нової функціональної класифікації видатків бюджету було здійснено з метою приведення її у відповідність з міжнародними стандартами, зокрема класифікацією функцій управління (КФУ), опублікованою статистичним відділом ООН.

       Економічна  класифікація видатків деталізує використання коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, всі види господарської діяльності, виплати населенню (трансферти) та інші категорії). Такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх отримувачів у позиції виконання бюджету. За економічною класифікацією видатки поділяються на:

       – поточні, тобто такі, що забезпечують фінансування поточної діяльності підприємства, установи та організації (оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг, видатки на відрядження, представницькі видатки, оплата комунальних послуг та енергоносіїв тощо);

       – капітальні видатки (капіталовкладення), під якими розуміють платежі з метою придбання капітальних активів, стратегічних і надзвичайних запасів товарів, землі, нематеріальних активів або невідплатні платежі, що передаються отримувачам для придбання таких активів, компенсації втрат, пов'язаних за руйнуванням чи пошкодженням основних фондів;

       – кредитування з вирахуванням погашення. До цієї категорії належать платежі усіх рівнів, у результаті яких у них з'являються фінансові вимоги до інших економічних одиниць, що передбачають обов'язкове повернення коштів.

       Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів. Завданнями відомчої класифікації є оптимізація кількості головних розпорядників бюджетних коштів, поліпшення бюджетного планування та побудова чіткої, організаційно досконалої системи державного управління. Перелік головних розпорядників коштів державного бюджету був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 січня 2000 р. № 13. У зв'язку з переходом на нову функціональну класифікацію до наказу Міністерства фінансів України "Про упорядкування розпорядників коштів державного бюджету" від 13 березня 2000 р. № 47 було внесено зміни, внаслідок яких кількість головних розпорядників істотно зменшилася.

       Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом на підставі бюджетних запитів  головних розпорядників бюджетних  коштів. Планування видатків із застосуванням програмно-цільового методу передбачає розробку, аналіз та добір програм на стадії стратегічного планування. Кожна програма має чітку мету реалізації, завдання, терміни та етапи (за наявності) фінансування. З 2002 р. місцеві органи влади зобов'язані при складанні й виконанні місцевих бюджетів використовувати тимчасову класифікацію видатків місцевих бюджетів. Це є наступним кроком у поширенні програмно-цільового методу у фінансуванні місцевих бюджетів.

       3. Класифікація фінансування бюджету. Вона визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися у результаті перевищення доходів бюджету над його видатками (до цієї групи належать платежі з погашення основної суми боргу). Поява даної класифікації пояснюється переходом України на міжнародні стандарти статистики державних фінансів. Класифікація фінансування бюджетну здійснюється:

       – за типом кредитора, оскільки джерела покриття дефіциту (фінансування) бюджету можуть бути внутрішні (надходження від сектора державного управління, від фінансово-кредитних органів тощо) та зовнішні (позики від міжнародних організацій економічного розвитку, міжнародних фінансових організації, іноземних комерційних банків тощо);

       – за типом боргового зобов'язання, які можуть емітуватися у формі облігацій внутрішньої та зовнішньої державної позики, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань; депозитів та цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю у розрізі внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування.

       4. Класифікація боргу. Вона систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Критерії класифікації боргу є аналогічними з класифікацією фінансування бюджету і взаємопов'язані з ним. Якщо класифікація боргу за типом кредитора визначає зовнішнє або внутрішнє джерело, то за типом боргового зобов'язання розрізняють заборгованості залежно від терміну розміщення фінансового зобов'язання – довгострокові (від 5 до 10 років), середньострокові (від 1 до 5 років) та короткострокові (до одного року). [5, 208] 

       2. Бюджетне право та бюджетні правовідносини

       Бюджет  є центральною ланкою фінансової системи держави, а фінанси, як уже  зазначалося, це система грошових відносин, у процесі яких утворюються і використовуються централізовані грошові фонди, потрібні для виконання завдань і функцій держави або органу місцевого самоврядування. Тому сукупність правових норм, що регулюють відносини в сфері бюджету, і становлять бюджетне право, є основним розділом фінансового права. Предмет бюджетного права становлять відносини України та органів місцевого самоврядування в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України і відповідних місцевих представницьких та виконавських органів. Відносини, що регулюються бюджетним правом, виникають у зв’язку зі створенням, розподілом і використанням централізованих фондів грошових коштів, які надходять у розпорядження держави та органів місцевого самоврядування на кожній території. їх можна об’єднати в певні групи, що регулюють окремі сторони бюджетної діяльності й досить чітко відрізняються одна від одної:

1. види бюджетів, що належать до бюджетної системи України, принципи їх зв’язку;
2. структура доходів і видатків як бюджетної системи в цілому, так і кожного виду бюджетів, принципи розподілу доходів і витрат між бюджетами;
3. повноваження України і місцевих органів самоврядування у сфері бюджетної діяльності. [15, 196]

       У юридичній літературі норми бюджетного права за змістом поділяють на матеріальні й процесуальні. Бюджетні матеріальні норми закріплюють структуру бюджетної системи України, перелік доходів і видатків та порядок їх розподілу між бюджетами, а також повноваження суб’єктів бюджетних правовідносин у галузі бюджетів. Процесуальні норми встановлюють порядок проходження бюджету – складання і розгляд його проекту, затвердження і виконання бюджету, а також складання, розгляду й затвердження звіту про його виконання.

       Для здійснення владних повноважень  представницькі органи держави чи окремих  адміністративно-територіальних одиниць повинні мати в своєму розпорядженні грошовий фонд – бюджет. Право на самостійний бюджет є основним матеріальним правом, з якого випливають інші права – право на надходження до бюджету визначених законодавством доходів і фінансування заходів, пов’язаних з їх функціонуванням.

       Отже, бюджетне право України як підгалузь фінансового права – це сукупність правових норм, що регулюють бюджетний устрій, структуру й порядок розподілу доходів і видатків бюджетної системи, повноваження держави і органів місцевого самоврядування в галузі бюджетів і бюджетний процес.

       Бюджетно-правові  норми, що становлять бюджетне право, є  видом фінансово-правових. Вони мають  усі особливості розглянутих  вище. Всі вони виражені в імперативній формі, тобто мають категоричний характер. Всі суми платежів до бюджету, заплановані під час складання проекту бюджету, стають обов’язковими після ухвалення акта про бюджет. Виконавчі органи повинні виконати обов’язки, покладені на них законом про державний бюджет і рішеннями місцевих рад про місцеві бюджети щодо збору доходів і мають право на цільове витрачання їх у розмірах, передбачених цими актами. Всі учасники бюджетних відносин мають права і обов’язки, покладені на них нормами актів бюджетного законодавства. Врегульовані бюджетно-правовими нормами бюджетні відносини набувають форми бюджетних правовідносин.

       Бюджетні  правовідносини – це вид фінансових правовідносин. їм властиві особливості, про які йшлося вище (виникнення з фінансової діяльності і грошовий характер; одна сторона відносин наділена владними повноваженнями щодо іншої сторони, яке б місце в системі органів держави вона не посідала; виникнення, зміна і припинення їх завжди пов’язані з нормативно-правовими актами). Проте бюджетні відносини виникають з окремого виду фінансової діяльності, тому мають свою специфіку. Як і всі види фінансових відносин, бюджетні правовідносини, по-перше, виникають, змінюються і припиняються на основі законів (ст. 92 Конституції України). Ст. 96 Конституції України встановлює, що Державний бюджет України затверджується на період з 1 січня по 31 грудня, тобто закон про державний бюджет приймається на річний (бюджетний) період, і отже, всі відносини, що виникають на основі закону про державний бюджет, діють протягом одного періоду – з 1 січня по 31 грудня. [1] Це дає підстави для висновку, що бюджетні правовідносини є періодичними. З початком нового бюджетного періоду і дією нового закону про державний бюджет або рішення місцевої ради про місцевий бюджет виникають нові бюджетні правовідносини. Якщо в актах про відповідні бюджети йдеться про тих самих суб’єктів правовідносин, які брали участь у них у минулому бюджетному періоді, то з початком нового бюджетного періоду відносини поновлюються і тривають до закінчення року.