Бюджетне право та бюджетні правовідносини

       Другою  особливістю бюджетних правовідносин є те, що в них бере участь вужче коло суб’єктів, ніж в інших фінансових відносинах. Суб’єктами бюджетного права є юридичні особи, які беруть участь у розподілі доходів і витрат між різними видами бюджетів або одержують з державного чи місцевого бюджету грошові кошти в різних формах (фінансування, дотація, субвенція тощо), або беруть участь у стадіях (одній стадії) бюджетного процесу. Отже, не бувають суб’єктами бюджетних правовідносин юридичні особи – підприємства та організації недержавної і немуніципальної форми власності. їх взаємовідносини з бюджетом опосередковуються через податкові й кредитні відносини. Не можуть бути суб’єктами бюджетних правовідносин і окремі громадяни, їх взаємовідносини з бюджетом також опосередковуються через податкові, трудові чи інші види правовідносин. [15, 198]

       Бюджетні  відносини, згідно зі ст. 4 Бюджетного кодексу  України, регулюються: Конституцією України; нормами статей Бюджетного кодексу  України; законами про Державний  бюджет України; законами України, що встановлюють джерела доходів державного і місцевих бюджетів; нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, які стосуються формування і виконання державного та місцевих бюджетів; нормативно-правовими актами центральних органів виконавчої влади, прийнятими відповідно до Бюджетного кодексу України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України; рішеннями органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийнятих відповідно до Бюджетного кодексу України.

       Основним  систематизованим актом серед названих джерел є Бюджетний кодекс України, який складається з шести розділів і введений у дію з 01.01.2002 р.

       Розділ  перший – Загальні положення. У цьому розділі визначено: відносини, що регулюються цим кодексом, основні терміни, поняття бюджетного періоду, перелік джерел бюджетного законодавства, принципи побудови бюджетної системи, поняття бюджетної класифікації. У ньому також міститься поняття бюджетного процесу стосовно державного й місцевого бюджетів; визначено головних розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження, порядок формування резервного фонду для різних видів бюджетів, порядок проведення фінансового контролю й аудиту, оприлюднення бюджетних матеріалів.

       Розділ  другий – Державний бюджет України. У ньому подано склад доходів і видатків та порядок складання прогнозів Державного бюджету України, Основні напрями бюджетної політики, розгляду проекту бюджету Верховною Радою в трьох читаннях, затвердження Державного бюджету України, роль Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства в різних стадіях бюджетного процесу, основи ведення бухгалтерського обліку і звітності після закінчення бюджетного періоду.

       Розділ  третій – Місцеві бюджети. У ньому йдеться про доходи і витрати місцевих бюджетів, закріплені за місцевими бюджетами, стадії бюджетного процесу стосовно місцевих бюджетів.

       Розділ  четвертий – Міжбюджетні відносини. Визначено критерії розмежування видів видатків між бюджетами; витрати, які не враховуються під час визначення міжбюджетних трансфертів. Розкрито механізм передачі видатків на виконання власних повноважень між місцевими бюджетами і на виконання делегованих повноважень; подано фінансові нормативи бюджетної забезпеченості; врегульовуються питання міжбюджетних трансфертів, дотацій вирівнювання для місцевих бюджетів, різних видів субвенцій з державного бюджету.

       Розділ  п’ятий – Контроль за дотриманням бюджетного законодавства і відповідальність за бюджетні правопорушення. Йдеться про повноваження з контролю за дотриманням законодавства Верховної Ради України, Рахункової палати, Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної контрольно-ревізійної служби, Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів місцевих рад. Визначено поняття бюджетного правопорушення, критерії нецільового використання бюджетних коштів, порядок ухвалення рішення про накладення стягнення й оскарження його, закріплено за Міністерством фінансів визначення форми, порядку й передавання за призначенням протоколу про бюджетне правопорушення.

       Розділ  шостий – Перехідні положення. Визначено строк дії деяких положень – до 5 років, вміщено перелік законів, які має прийняти Верховна Рада України для того, щоб бюджетне законодавство відповідало прийнятому Бюджетному кодексу України. [2]

       У зв’язку з ухваленням Бюджетного кодексу положення нормативно-правових актів під час здійснення бюджетного процесу можна застосовувати  лише тоді, коли вони не суперечать нормам Конституції України, Бюджетного кодексу України і законів про Державний бюджет України. Якщо норми чинного бюджетного законодавства суперечать нормам міжнародних договорів України, поданих на ратифікацію, Верховна Рада розглядає разом із ратифікацією договору проекти законів про зміну відповідних норм бюджетного законодавства України.

       Якщо  до Верховної Ради України подано законопроекти, що впливають на прибуткову й видаткову частини бюджету (ст. 27 Бюджетного кодексу України), обов’язковою умовою є одержання експертного висновку Комітету з питань бюджету Верховної Ради і Міністерства фінансів України. Такі закони потрібно оприлюднювати до 15 серпня року, що передує плановому бюджетному періоду. Інакше їх можна застосовувати тільки з початком бюджетного періоду, наступного за плановим.

       3. Бюджетні права  та повноваження

       3.1. Бюджетні права як правовий інститут

       Конституція України надає право на власний  бюджет як матеріально-фінансову базу функціонування державі і органам місцевого самоврядування всіх рівнів. Загальне право на бюджет містить низку повноважень для кожного суб’єкта бюджетних правовідносин, що визначаються чинним законодавством. Оскільки бюджет для органу державної влади і органу місцевого самоврядування є основним централізованим фондом грошових коштів, без якого неможливе його існування, всі відносини, що виникають у галузі бюджетної діяльності, регулюються нормами фінансового (бюджетного) права.

       Конституційне право на бюджет у держави й  органа місцевого самоврядування робить їх суб’єктами бюджетного права. Законодавством визначається зміст цієї правоздатності, тобто сукупність суб’єктивних прав і обов’язків, які мають держава і органи місцевого самоврядування в галузі бюджету. Причому права і обов’язки у галузі бюджету названих вище суб’єктів установлюються не тільки бюджетним законодавством, а й законами про органи місцевого самоврядування і т. ін. Для того, щоб в сукупності визначити права та обов’язки держави і органів місцевого самоврядування у галузі їхніх бюджетів, потрібно "зібрати" норми різних галузей права в єдиний правовий інститут. Ці норми належать до конституційного, адміністративного і фінансового права.

       Окремо  такий інститут не існує, проте для  визначення найважливіших суб’єктивних повноважень органів держави і органів місцевого самоврядування в галузі їхніх бюджетів потрібно досліджувати норми конституційного, адміністративного й фінансового права, тобто інститут бюджетних прав або повноважень є міжгалузевим і містить норми різних публічних галузей права, які регламентують суб’єктивні бюджетні права органів держави і місцевого самоврядування. Отже, до нього слід віднести норми конституційного, адміністративного права і все бюджетне право.

       Бюджетні  права (повноваження у вигляді прав і обов’язків) є суб’єктивними (на відміну від бюджетного права як сукупності правових норм), тобто надаються органам держави, органам місцевого самоврядування та їхнім виконавчим органам. Бюджетне право як частина фінансового права визначає коло суб’єктів, що стають правосуб’єктними. Бюджетні права – це суб’єктивні права, що належать тим суб’єктам бюджетних правовідносин, які нормами бюджетного права наділені правосуб’єктністю.

       Суб’єкти  бюджетного права можуть мати суб’єктивні  права і встановлені законодавством обов’язки. Чинне бюджетне законодавство, закони про органи місцевого самоврядування і місцеві державні адміністрації дають змогу класифікувати бюджетні права України й місцевих органів самоврядування:

       Бюджетні  права України  в галузі:

1. консолідованого бюджету України;
2. Державного бюджету;
3. місцевих бюджетів. [2]

       Бюджетні  права місцевих органів  самоврядування в  галузі:

1. Державного бюджету;
2. власного бюджету (обласного, міського, районного);
3. бюджетів нижчих органів місцевого самоврядування. [2]

       На  кожному рівні бюджетної системи  України бюджетні права (повноваження) мають певні особливості, пов’язані  із загальними повноваженнями органів  влади відповідного рівня (Автономна  Республіка Крим, область, район тощо). Проте є й загальні риси, що дають змогу визначити бюджетні права України і місцевих органів самоврядування як сукупність повноважень (прав і обов’язків), що належать їм в особі органів державної влади або місцевого самоврядування і встановлені законодавством щодо формування, затвердження і виконання відповідного бюджету та регулювання бюджетних відносин на своїй території. 

       3.2. Бюджетні повноваження України

       Бюджетні  повноваження України як суверенної держави визначаються насамперед Конституцією України. На основі норм Конституції бюджетні повноваження розподіляються між представницькими й виконавчими органами різних рівнів. Розподіл бюджетних повноважень між Верховною Радою України і Кабінетом Міністрів України, між представницькими і виконавчими органами місцевого самоврядування здійснюється залежно від розподілу компетенції між гілками влади нормами Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і бюджетним законодавством (ст. 4 Бюджетного кодексу України).

       Розмежування  бюджетних повноважень по вертикалі між представницькими і виконавчими органами держави та органами місцевого самоврядування ґрунтується на нормах Конституції України, за якими розподіляють повноваження між законодавчими і виконавчими органами державної влади та органами місцевого самоврядування і їх виконавчими органами.

       Повноваження  України як суверенної держави у  сфері бюджету широкі. У Бюджетному кодексі вони конкретизуються через  повноваження органів державної  влади, що виступають від імені держави. Відповідно до норм статей Конституції України і Бюджетного кодексу до повноважень України у галузі бюджету належать:

       – визначення основних напрямів бюджетної політики (ст. 33 Бюджетного кодексу); встановлення загальних принципів організації і функціонування бюджетної системи України (ст. 92 Конституції України і статті 5-7 Бюджетного кодексу); визначення видів видатків, що вносяться до Державного бюджету і місцевих бюджетів. Ст. 95 Конституції України встановлює, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на суспільні потреби, розмір і цільова спрямованість цих витрат, а також критерії розмежування видатків між місцевими бюджетами (ст. 87 Бюджетного кодексу);

       – визначення джерел доходів, за рахунок яких формуються державний і місцеві бюджети, оскільки ст. 92 Конституції України встановлює, що система оподаткування, податки і збори визначаються виключно законами;

       – розподіл джерел доходів між Державним і місцевими бюджетами (ст. 29, 64-68 Бюджетного кодексу);

       – розмежування видатків між бюджетами, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів (ст. 88-90 Бюджетного кодексу); визначення дотації на вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів (ст. 99 Бюджетного кодексу) і коштів, що передаються до Державного бюджету з місцевих бюджетів (ст. 100 Бюджетного кодексу); визначення видів субвенцій, що передаються з Державного бюджету до місцевих бюджетів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 102,103,105 Бюджетного кодексу), і порядку надання міжбюджетних трансфертів (ст. 108 Бюджетного кодексу); затвердження єдиної бюджетної класифікації (ст. 8-12 Бюджетного кодексу); встановлення системи заходів щодо збалансування бюджетів усіх рівнів на підставі ст. 95 і 142 Конституції України та ст. 64-69,73, 74 Бюджетного кодексу; встановлення основ бюджетних повноважень органів місцевого самоврядування (ст. 142, 143 Конституції України, статті Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і Бюджетного кодексу); встановлення принципів і основ бюджетного процесу для всіх рівнів бюджетів (ст. 19-21, 75-79 Бюджетного кодексу); складання зведеного бюджету і звіту про його виконання (ст. 6 Бюджетного кодексу); здійснення методичного керівництва в бюджетній діяльності і контролю за дотриманням бюджетного законодавства (ст. 109-115 Бюджетного кодексу). [1; 2; 3]