Опис екосистеми річки Плоска

Вуж неагресивний, побачивши людину він зазвичай рятується втечею. Спійманий  вуж спочатку активно захищається: шипить і викидає голову вперед, що страхітливо діє на більшість  ворогів. Якщо ж це не допомогло, він  вивергає недавно з'їдену їжу, прикидається мертвим. Кусається рідко. Для людини укус практично не представляє ніякої небезпеки.

Вужі відмінно плавають, під водою  можуть знаходитися більш за півгодини.

У квітні – травні починається шлюбний період. У липні – серпні самки вужів шукають, де відкласти яйця. У жовтні – листопаді заповзають в різні нори і щілини в землі, де вони і зимують.

Також у басейні річки зустрічається багато видів птахів. Найбільш поширеними і цікавими є:

Чапля Сіра (Аrdea cinerea)

Зустрічається на Хмельниччині в басейнах найбільших річок - Горині, Південного Бугу, Случі, Хомори, Дністра, Збруча, Смотрича і  Ушиці, але тільки на тих ділянках, де є широкі заболочені заплави з  пишним татарським зіллям, рогозою, очеретом, ряскою, білим лататтям. Облюбовує цей птах і зарослі ставки, водосховища, озера, стариці та болота.

Уважно  розглядаючи сіру чаплю, можна побачити, що на голові від ока донизу у неї стирчить чорний пір'яний «чубчик». Голова, шия та низ тулуба видаються сірувато - білими, а верх тіла повністю сірий, хоча крила наполовину чорні. Чапля має довгі дзьоб та ноги, які чомусь в одних популяцій наче бурі, а в інших переважно жовтуваті. Середня довжина крила у дорослого птаха сягає 490 міліметрів, а маса тіла не перевищує 1,7 кілограма. Цікаво, що самець і самиця мають однакове забарвлення, тому розпізнати їх дуже важко.

Прилітають  на Хмельниччину чаплі сірі в березні, коли на водоймах ще іноді повністю не розтанув лід. Оселяються вони одинокими  парами, хоча трапляються і невеликі колонії. Гніздовий період у них  починається у квітні, коли чаплі  поблизу води будують свої гнізда в очереті або рогозі на зламаних стеблах рослин. Але бувають випадки, що сіра чапля мостить гніздо й  на високому дереві. У цей період птахи дуже активні, а процес залицяння  супроводжується примітивними шлюбними іграми, І що особливо цікаво: вода при цьому довкола сірої чаплі сіріє наче від пилу. Це пояснюється тим, що птахи не змащують пір'я жироподібною речовиною, а немов би «припудрюють». «Пудру» вони беруть на грудях під пір'ям, де знаходяться пучечки дуже ламкого пуху. Саме він і є основним джерелом та матеріалом для догляду за пір'ям. Кінчики кожної пушинки при доторкові дзьоба немов розпадаються на дрібні рогові лусочки. Подібне присипання необхідне, аби у чаплі не злипалось пір'я від риб'ячого слизу. Причепурившись, сірі чаплі у травні паруються, і самиця відкладає в гніздо до п'яти зеленкувато - блакитних яєць.

Треба відзначити, що сірі чаплі дбайливі батьки: коли самиця стомилась сидіти на гнізді, зголодніла, то на кладку сідає самець. Він сидить до тієї пори, допоки не повернеться самичка. Птахи стежать за температурою у гнізді, буває, перегортають яйця. Насиджування триває до 27 днів, але перші пташенята можуть з'являтися й на 26 день. Малюки багато їдять, швидко ростуть і розвиваються, а в гнізді вони постійно «перемовляються», їх «мова» нагадує своєрідне стрекотіння. Залишаються вони у гнізді до семи тижнів. Молодь видається зверху сірою, знизу білою з подовжніми темними плямами. Але навіть навчившись добре літати і полювати, вони, ведучи мандрівний спосіб життя, ще довго тримаються своїх батьків.

Мартин Звичайний (Larus ridibundus)

Перелітній  птах, який на Хмельниччині зустрічається на тих річках, де є водосховища, ставки, озера, стариці, перезволожені луки та болота. Тому цього пернатого можна побачити на широких заплавах Горині, Хомори, Случа, Південного Бугу, Дністра, Збруча, Смотрича та Ушиці. Щільність виду дещо вища на півночі та в центральній частині області. Чималі колонії зустрічаються на притоках Горині,Радошівці, Цвітосі, Богушівці та Утці, Случі, Ікопоті, Деревичці, Видолочі й Корчику. Мартин звичайний облюбував і Південний Буг та його найбільші притоки - Рів, Згар, Ікву, Вовк і Бужок.

Цей птах має кавово-буру голову навесні, сіру спину та крила, решта пір'я повністю біле. Восени голова видається білою зі своєрідними бурими плямами на боках і сірими на потилиці, а все інше оперення біле.

Мартин  звичайний у польоті часто  подає свій голос. Це мартин приглядається  до поверхні води. І як тільки побачить невеличкий косячок верховодки, одразу кидається на рибу, хапає її дзьобом і летить далі. Трапляється, що мартин полює на водяних і наземних комах та мишовидних гризунів.

На  Хмельниччину мартин звичайний прилітає в кінці березня або на початку  квітня. Гніздо, яке нагадує неглибокий лоток, влаштовує на землі серед  трави. Рідше на купі водяних рослин, що плавають. Для побудови використовує сухі чи зелені стебла, а також листя  рослин. Наприкінці травня самичка відкладає три зеленкуватих з темними плямками яйця. Насиджують яйця протягом 24 днів обидва птахи: коли самиця зголодніє, вона кличе самця, і він займає її місце. Потім, коли вона повертається, самець залишає гніздо.

Цікаво, що мартини весь час підтримують  зв'язок зі своїми дітьми, що ще не вилупилися. Малюки причаюються в яйці і припиняють рухатися, якщо пролунає застережливий крик самиці. Орнітологи дослідили, що пташенята спілкуються не тільки з батьками, але й «розмовляють» між собою. Вважається, що в цей час їх «розмови» зводяться лише до одного: як їм успішно вибратися із яйця? Чи всі готові з'явитися на білий світ? Чи достатньо у них сил для цього? Після вилуплення батьки інтенсивно годують і доглядають пташенят. Уже через шість тижнів вони стають самостійними.

Деркач(Сгех сгех)

На Хмельниччині птах фоновий. Він зустрічається в басейнах найбільших річок,але не скрізь, а лише на злегка заболочених ділянках заплав річок, та перезволожених луках і по берегах ставків, водосховищ, озер, стариць. Деркач активний і вночі, а ще до світанку співає скрипучим голосом. Як тільки сонце пригріє, цей птах ховається серед рослин, стаючи зовсім непомітним.

На  луках деркача дуже важко побачити: випадково наляканий птах раптово злітає мало не з-під самих ніг і повільно летить на недалеку відстань, звісивши ноги. Саме в ці секунди можна помітити, що у нього верх тіла бурувато-рудий, немов би рябий, зі світлими поздовжніми смужками на спині, а на крилах по одній іржасто-рудій плямі. Знизу голова і горло білувате, шия спереду, воло та груди сірі. Черево видається білуватим, а з боків має своєрідні білі й руді поперечні смуги. Деркач наче сплюснутий з боків. У нього міцні ноги. Тому бігає він серед лугової рослинності дуже швидко, нахиляючи голову до низу та витягуючи шию. Коли деркач іде, то у такт крокам киває головою.

Деркачі зовні видаються досить мирними  птахами, та насправді самці в гніздовий період стають дуже лютими і б'ються між собою запекло. На думку орнітологів, деркачі не тільки агресивні до індивідів свого виду, але й до інших більш слабких птахів. Живляться деркачі переважно безхребетними, але не відмовляються і від зелених пагонів, стебел, листків та насіння рослин.

Прилітають  на Хмельниччину у квітні. А свої гнізда починають мостити лише тоді, коли уже можуть заховатися у траві. Самиця в межах зайнятої ділянки викопує ямку, вистиляє її стеблами, листочками трав, мохом, різноманітними корінцями. У кладці деркачів буває від 7 до 12 плямистих, глиняно - вохристих, рідше зеленкувато-білих яєць. Трапляється це у кінці травня – на початку червня. Висиджує яйця виключно самиця, а самець знаходиться десь поблизу в тунелях. Самиця деркача сидить на кладці так віддано, що її іноді можна навіть зняти з гнізда руками. Таке особливе затаювання іноді призводить до загибелі самиць на тих ділянках луків, де косять трави. Насиджує вона яйця до 18 днів, але перші малюки починають вилуплюватися на 16 день. Пташенята, на відміну від своїх батьків, вкриті темним пухом. Вони дуже швидко ростуть і незабаром покидають батьків. Схожими на дорослих молоді птахи стають лише згодом, але низ тіла у них залишається вохристо-рудим, а горло і середина черева – білуваті.

Описуючи видовий слад річки, не можна не згадати про риб та інших гідробіонтів. Не зважаючи на невелику протяжність річки, її іхтіофауна досить різноманітна і є наближеною до Південного Бугу. З багатьох видів  риб що заселяють річку Плоску і найближчі водойми можна  описати найбільш чисельні види.

Окунь звичайний(Perca fluviatilis) – риба роду окунів, широко розповсюдженний в ріках Європи та Північної Азії (рисунок 2.2).

 

Рисунок 2.2 – Окунь звичайний

Забарвлення окуня звичайно досить яскраве: темно-зелена спина, зеленувато-жовті боки з 5 темними вертикальними смугами (в деяких популяціях замість смуг на боках у риб плями неправильної форми); хвостовий, анальний та черевні плавці яскраво-червоні, грудні плавці жовті. Перший спинний плавець сірий з великою чорною плямою в задній частині, другий – зеленувато-жовтий; очі оранжеві. Втім, залежно від водойми (мають значення ступінь прозорості води, колір ґрунту, переважаюча рослинність) забарвлення окуня може змінюватись. Так, в лісових торфяних озерах зустрічаються цілком темні популяції.

У великих озерах та водосховищах окунь утворює дві екологічні форми, що притаманні різним частинам водойми: дрібний прибережний "трав’яний" та крупний глибинний. Трав’яний  окунь росте повільно у його харчуванні велике значення має зоопланктон, личинки комах та водні безхребетні. Глибинний окунь – хижак, росте швидко. Найкрупніші особини досягають довжини 40 см та ваги більш ніж 2 кг (задокументовано вилов окуня довжиною 55 см та вагою 3кг). Великі окуні виглядають горбатими, так як більше ростуть у висоту та товщину, аніж в довжину.

Статевої зрілості окунь досягає рано: в період від 2 до 4 років. Залежно від розміру самиці відкладають від 12 до 300 і навіть 900 тисяч ікринок. Нерест відбувається при температурі води від 1 °С до 15 °С. Ікру відкладають на тогорічну рослинність, карчі, корені, гілки верб, а подекуди навіть на ґрунт. Кладка являє собою пустотілу сітчасту трубку з студенистої речовини, стінки якої мають ячеїсту будову. Ікринки розташовані по 3 штуки на кожному боці комірки. Діаметр ікринки складає близько 3,5мм, жовток містить велику жирову краплю. Студениста речовина, в яку занурені ікринки, захищає їх від сапролегнії (паразитичний грибок) та невеликих безхребетних.

Харчується дрібною рибою, молоддю  великих риб, а також власною. На приріст 1 кг маси окуня витрачається 5,5 кг іншої риби в живій вазі.

Краснопірка звичайна(Scardinius erythrophthalmus)  - риба родини коропових.

Довжина до 36 см, вага до 500 г, іноді  до 2 кг. Тіло високе, сплюснуте з боків, луска відносно крупна. Голова невелика, рот верхній косий, зуби двохрядні. Спинний плавець сильно зміщений назад. Спина темно-бура з зеленуватим відтінком, боки жовтувато-золотисті, черево сріблясте. Спинний та грудні плавці сірі з червоними верхівками, всі інші яскраво червоні. Очі жовтого кольору. Краснопірка тримається у тихій чистій воді, в заростях очерету та іншої водної рослинності, на відкриті ділянки водойми виходить рідко. Тримається переважно у середніх шарах води, але у спекотну погоду підіймається до самої поверхні. Активна вдень. Живляться водними рослинами, зокрема нитчастими водоростями (Spirogyra, Cladophora), ікрою молюсків та інших видів риб, різноманітними безхребетними (червами, личинками, а також дорослими особинами комах, що падають на поверхню води), старші особини споживають молодь риб. Статевої зрілості досягає у віці від 4 до 5 років при довжині тіла не менше 12 см. Нерест відбувається у кінці травня - на початку червня, коли вода прогрівається вище 15 °C. Ікру відкладає у декілька етапів, плодючість самок велика (від 96 тис. ікринок до 232 тис. ікринок). Ікру відкладає на водну рослинність, цей процес відбувається тихо, риба не вистрибує над поверхнею води та не робить сплесків.

Білий товстолоб (Hypophthalmichthys molitrix) — вид прісноводних риб з роду Товстолоб, родини Коропових.

Довжина дорослого товстолоба досягає 1 метра, а маса – переважно не більше 40 кг. Статева зрілість товстолобів настає у віці 4 років. Харчуються переважно дрібними водоростями на мілководді. На період зими впадають у сплячку в «зимувальних ямах». Нереститься після досягнення температури води 20 °C, що збігається з різким підняттям води в річці в травні – червні. Ікру викидає на течії в місцях з вирами. Ікра пелагічна, у воді набухає та збільшується в розмірах і розвивається, пливучи вниз за течією. При попаданні в стоячу воду ікра тоне і гине.

Товстолоб належить до зграєвих прісноводних риб. Ця риба є прекрасним меліоратором водойм. За допомогою свого ротового апарату білий товстолобик профільтровує зацвілу, зелену і каламутну від детриту воду. У природі на період зими впадає у сплячку у заглибинах нешвидких річок. Харчуються переважно дрібними водоростями на мілководді. Перші дні після переходу на активне живлення він споживає зоопланктон, але після досягнення 16 мм починає також харчуватися фітопланктон. Незабаром фітопланктон – дрібний, малокалорійний, але наявний у великій кількості корм – стає єдиним джерелом їжі для товстолоба. Товстолоб володіє рядом морфологічних пристосувань для живлення фітопланктоном. Навесні основною їжею товстолобів є детрит, влітку, в період цвітіння, – фітопланктон. Інтенсивність харчування зростає при переході на водорослеве харчування.

Присутність товстолоба у водоймі  часто дуже легко виявити. У сонячну  погоду товстолоби плавають у верхньому  шарі води і їх добре видно.

Найбільший вид іхтіофауни річки  Плоскої. Зустрічаються екземпляри до 25 кг вагою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. СХЕМА ЗВ’ЯЗКІВ В БІОГЕОЦЕНОЗІ

 

 

Біогеоценоз – це природна система, всі компоненти якої тісно  взаємозв`язані між собою. 

Ланцюг  живлення (трофічний  ланцюг) – взаємовідносини між організмами під час переносу енергії їжі від її джерела через ряд організмів (шляхом поїдання) на більш високі трофічні рівні або ряди взаємопов'язаних видів, в яких кожний попередній є об'єктом живлення наступного.

Розрізняють ланцюги живлення 2 типів: пасовищного та детритного. В ланцюгах  пасовищного типу  початковою ланкою є  рослини. В ланцюгах виїдання або детритного типу початковою ланкою є мертві рослини, рештки чи послід тварин з невикористаними запасами речовин.

Між всіма організмами діють  суворо визначені відношення, що сприяють утворенню певних угрупувань, їх складних екологічних систем з певною структурою. В цьому важливою є так звана піраміда енергії або трофічних (речовинно-енергетичних) зв'язків: