Политическая коррупция в Украине

 Судова система України також повнісню занурена у корупцію.

Корупція в судовій системі підриває віру громадян у справедливість, а значить - істотно гальмує розвиток України, в першу чергу, її економіки. «Можливість захистити право власності, відстояти свої інтереси в спілкуванні з державою та конкурентами - ключовий параметр для кожного інвестора при виборі регіону для вкладення свого капіталу. Корупція, в тому числі і в судовій системі, - головна основа для рейдерства», - заявив Секретар РНБО України.

До судової системи  можна віднести правоохоронні органи та безпосередньо Суди, тобто установи, які створено для захисту прав людини та громадянина. Кожний повинен розуміти одну дуже просту річ – в Україні діє конституційне правило, згідно з яким кожен службовець має право робити лише те, що передбачено законом. Натомість – громадянин має право робити все, що не заборонено законом. Отже оцінка дій будь-якого представника судової системи має відбуватися не з точки зору „добра” чи „недобра” людина, а з точки зору – відповідають чи не відповідають дії цієї особи нормам чинного закону. В системі виконавчої влади, а особливо законодавчої (загалом представницької – якщо брати до уваги не лише Верховну Раду України, а й місцеві – обласні, районні, міські, сільські, селищні ради) протистояння корупції з боку пересічних громадян є дещо важчим, порівняно із правоохоронними органами та Судами. На відміну від представницької та виконавчої влади, у судовій, правоохоронній системі існує законодавство, яке детально регламентує діяльність кожної посадової особи. Саме цей чинник спрощує порівняно з попередніми установами виявити факти корупційних діянь.³²

Основними передумовами корупції в судах загальної юрисдикції є:

- недосконалість законодавства, яке регулює питання судоустрою України, статусу суддів та судочинства;

- значною мірою декларативна, а не фактична самостійність судів і незалежність суддів;

- вплив на діяльність судової влади з боку суб’єктів політичної діяльності, виконавчої та законодавчої гілок влади;

- непрозорість процедури добору кандидатів на суддівські посади;

- складність процедури обрання суддів на посаду безстроково, заміщення вакантних посад у судах вищих ланок;

- низький рівень заробітної плати суддів місцевих судів та працівників апаратів цих судів;

- неналежний рівень матеріально-технічного та інформаційного забезпечення судів усіх рівнів;

- неефективна система кваліфікаційної атестації суддів та їхньої відповідальності за правопорушення і порушення правил професійної етики;

- наявність у голів судів та їхніх заступників повноважень, що уможливлюють їх втручання у розгляд суддею конкретних справ;

- можливість непроцесуального впливу на суддів місцевих судів з боку різних суб'єктів;

- відсутність ефективної системи суддівської освіти і підвищення кваліфікації суддів та працівників апаратів судів;

- загальний правовий нігілізм в українському суспільстві, недовіра населення до влади загалом і суду зокрема;

- вади правової культури та низький професіоналізм залучених у сферу правосуддя представників юридичних професій.³³

Навіть в практиці Конституційного Суду України можна спробувати виділити певні рішення, що будуть мати наповнення політичної корупції, адже його повноваження, а особливо спосіб формування спонукає розвитку політичної корупції і в органі державної влади, який мусить не тільки дотримуватися законодавства України, а й вирішувати справи згідно із цим законодавством.

Отже, політична корупція в Україні, явище не лише поширене, але й неформально інституціолізоване. Корупція проявляється в усіх сферах життя, що відкидає Україну на останні  місця рейтингів, що стосуються рівня поширення корупції в державі. Згідно з соціологічними опитуваннями, політична корупція в Україні не лише стоїть поруч із бюрократичною, а й є, навіть,  більш поширеною.

В даному розділі розглянуто можливості корупційних проявів  в органах державної влади та інститутах, що мають безпосереднє відношення до прийняття політичних рішень. Не зважаючи на те, є політичний інститут індивідуалізований чи колективний – наявні ресурси та «прогалини» в законодавстві дають змогу розвиватися політичній корупції в швидких темпах в усіх органах державного управляння: Президента, Уряду, Верховної Ради, політичних партій а також судової системи України.

 

 

 

Розділ 3. Боротьба із корупцією в Україні

 

 

 

Корупція — це політична  воля. Якщо влада корумпована від  початку до кінця, вона робить вигляд, що в країні все нормально. Якщо чиновники переконаються, що є політична воля і санкції, що покарання неминуче піде, то перестануть займатися корупцією. А зараз корупція повсюди, тому що безкарна.

 

Хіларі Клінтон

3.1 Нормативно-правова база для боротьби із корупцією

 

Україна почала боротьбу із корупційними проявами з самого початку свого існування як незалежної держави. Особливості поширення, всепроникності корупції у всі сфери суспільного життя потребують нагального рішення для вирішення цієї проблеми. Вже говорилось про те, що корупція в Україні має дещо історичний характер, і з часів Радянського Союзу вкорінювалася все більше. Тому-то процес боротьби із корупцією в Україні потребує доцільного і ефективного законодавства, яка на меті має робити певні кроки для ліквідації корупції. Варто зауважити, що кожна держава має свої індивідуальні особливості, її народ вирізняється певною ментальністю, рисами характеру, звичаями і традиціями. Звісно, такі нюанси повинні впливати і на законодавство в кожній окремій державі.

Крім того, для ширшого  розуміння антикорупційної діяльності слід дати визначення поняттю «антикорупційне  законодавство» – ті закони та інші нормативно-правові акти чи їх окремі норми, які встановлюють спеціальні законодавчі положення щодо запобігання  корупції, визначається відповідальність за вчинення корупційних правопорушень, регулюється діяльність державних органів чи їх спеціальних підрозділів, до компетенції яких входить боротьба із корупцією.

М. І. Мельник розділяє антикорупційне законодавство залежно від його спрямування і предмета регулювання на три групи:

• Нормативно-правові акти, які передбачають положення щодо загально соціального та спеціального кримінологічного запобігання корупції;
• Нормативно-правові акти, які визначають ознаки корупційних правопорушень і встановлюють за них відповідальність;

-    Нормативно-правові акти, які регулюють діяльність державних органів та їх окремих підрозділів щодо безпосередньої протидії корупції.³⁴

Прийняті антикорупційні закони підкріплювалися міжнародними антикорупційними документами, що були ратифіковані Україною. Список таких документів для 21 року незалежності України є досить довгим:

- Указ Президента України Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам і корупції

- Розпорядження Президента України Про деякі заходи щодо посилення боротьби з корупцією в органах державної податкової служби

- Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення

- Постанова Кабінету Міністрів України від 02 червня 2003 року № 828 Про заходи щодо підвищення кваліфікації працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування

- Конвенція про корупцію у контексті цивільного права

- Конвенція про корупцію у контексті кримінального права

- Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції

- Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю

- Про боротьбу з корупцією

- Додатковий протокол до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією

- Декларація Організації Об'єднаних Націй про боротьбу з корупцією і хабарництвом у міжнародних комерційних операціях.

Останній прийнятий  закон, що нині діє в Україні «Про засади запобігання та протидії корупції», прийнятий 7 квітня 2011 року.

Цей закон основними  принципами запобігання і протидії корупції вбачає наступне:

1. Діяльність із запобігання і протидії корупції ґрунтується на принципах

- верховенства права;

- законності;

- комплексного здійснення правових, політичних, соціально-економічних, інформаційних та інших заходів;

- пріоритетності запобіжних заходів;

- невідворотності відповідальності за вчинення корупційних правопорушень;

- відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- участі громадськості у заходах щодо запобігання і протидії корупції, державного захисту осіб, які надають допомогу у здійсненні таких заходів;

- забезпечення відновлення порушених прав і законних інтересів, відшкодування збитків, шкоди, завданої корупційним правопорушенням.

Крім того, розділом 2 даного закону визначено ряд заходів, спрямованих на запобігання та протидію корупції:

• Обмеження щодо використання службового становища
• Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності
• Обмеження щодо одержання дарунків (пожертв)
• Обмеження щодо роботи близьких осіб
• Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування
• Спеціальна перевірка щодо осіб,які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування
• Фінансовий контроль
• Кодекси поведінки
• Урегулювання конфлікту інтересів
• Антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів
• Вимоги щодо прозорості інформації
• Заборона на одержання послуг і майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування.³⁵

На перший погляд закон  є досить широким, включає багато аспектів, які стосуються подолання  корупції в Україні. Крім того, розділ 4 цього закону передбачає чітку  відповідальність за його порушення.

Дуже важливим і спірним  моментом в прийнятті цього закону є його дата початку його дії. Адже, фактично чинні до 2010 року норми антикорупційного змісту були скасовані, а новий закон вступив у дію лише через півроку. Тобто, Україна півроку взагалі не мала законодавства, яке б стосувалося корупції.

Але навіть із законодавством даного характеру боротьбу з корупцією  в Україні не можна назвати  ні ефективною, ані просто дієвою.

Цікавим моментом, наприклад, є відстрочка на півроку Конституційним Судом України декларування видатків народних депутатів. «Як повідомлялось, 20 березня Конституцiйний Суд прийняв рішення, яким перенiс на пiвроку термiни декларування депутатами й держслужбовцями своїх витрат.

 Подання щодо декларування  видатків у КС направили 53 народнi депутати, більшість з яких вiд фракцiї Партiї регiонiв. Вони просили скасувати положення, за яким до цьогорічних декларацій мали заноситися видатки чиновників та їхніх родин, здійснені ними після 1 липня 2011 року.

Нова декларація вимагає  від чиновників звітувати про  придбання нерухомості та транспортних засобів, а також будь-яких предметів вартістю понад 150 тисяч гривень, і мала подаватися до 1 квітня 2012 року. Раніше, Суд визнав неконституцiйним положення закону "Про засади запобiгання та протидiї корупцiї", згiдно з яким народні обранці мали фіксувати свої витрачання та витрати своїх родин вiд 1 липня минулого року. Нагадаємо, у березні 2011 року Єфремов заявив, що ознакою відновлення економіки країни Партія регіонів розцінює той факт, що 16 депутатів-регіоналів потрапили в Топ-200 найбагатших українців.»³⁶

Неурядова організація  «Transparency International» визначає чотири сфери в Україні, що мають найбільший вплив на відсутність ефективності в боротьбі з корупцією. Серед них виділяються:

• відсутність фінансових і людських ресурсів для боротьби з корупцією;
• обмеженість правової бази;
• обмеженість правозастосування;
• недостатня інтеракція між різними органами влади.³⁷

Задля ще кращої боротьби з корупцією В.Янукович, навіть, створив  Національний антикорупційний комітет – консультативно-дорадчий орган при Президентові України. Основними завданнями Комітету є:

     1) здійснення  системного аналізу стану   протидії  корупції  в 

Україні,   ефективності   реалізації   антикорупційної  стратегії,

заходів, що вживаються для  запобігання і протидії корупції;

     2) розроблення  антикорупційних заходів,  зокрема,  спрямованих 

на   гармонізацію   законодавства  та  усунення  наявних  у  ньому 

протиріч;

     3) підготовка  пропозицій щодо спрощення дозвільних  та  інших 

процедур ведення малого і середнього бізнесу та ліквідації причин,

які зумовлюють порушення  у цій сфері;

     4) розроблення  з  урахуванням  вітчизняного  та  міжнародного 

досвіду,  рекомендацій  провідних  світових  організацій  проектів

актів законодавства  з питань посилення боротьби з корупцією.

В 2012 році Національний антикорупційний  комітет перейшов до Ради національної безпеки і оборони і очолюється А. Клюєвим.

На жаль, не зважаючи на всі чинні закони та спеціально створені органи по боротьбі із корупцією, це явище  не «скидає обороти» в нашій державі. Це, перш за все, спричинене не погано продуманим механізмом боротьби, а із політичною волею осіб. Бажання боротися із корупцією – ось основний фактор, що вплине на ситуацію в Україні. Але допоки в державі не буде стабільності, і кожен політичний діяч не зможе бути впевнений у своєму майбутньому, політична корупція залишиться таким поширеним явищем. Ми отримуємо замкнене коло, адже нестабільність породжує корупцію, а боротьба з корупцією створює умови для стабільного розвитку держави.