Политическая коррупция в Украине

Поняття «політичної корупції», так само, як і корупції загалом не має єдиного підходу до визначення. Цікавий підхід до визначення викладає М. Мельник, який характеризує політичну корупцію трьома основними моментами: статусом суб’єкта корупційного правопорушення, спрямованістю і вмотивованістю його протиправної діяльності та характером її наслідків. На основі цього він говорить, що «оскільки публічна влада сама по собі є насамперед політичним інститутом, то й корупція як форма зловживання цією владою є насамперед політичним феноменом. За такого підходу можна стверджувати, що будь-які корупційні діяння, вчинені представниками державної влади чи місцевого самоврядування, мають політичний зміст і можуть вважатися політичною корупцією»[⁹] тобто, характер зловживання владою має саме політичне підґрунтя.

Фактично, політична корупція – це нелегітимне використання учасниками політичного процесу та носіями публічної влади їх можливостей і повноважень з метою отримання особистих чи групових вигод. При цьому вигода може мати будь-який характер – від безпосередньо матеріального до символічного, а механізми використання повноважень можуть набувати протиправних форм. Водночас, специфіка політичної корупції як явища не дає можливості чітко кваліфікувати деякі дії чи наміри політичних сил як політично корупційні, а лише припускати можливість наявності в них політично корупційних мотивів.¹⁰

Для масштабного розвитку політичної корупції необхідне створення  певних сприятливих умов в державі. Такі умови - це комплекс  політичного, економічного, правового,  морально-психологічного характеру.

Основними чинниками, що впливають на поширення політичної корупції є такі:

• політична нестабільність. Вона, перш за все, проявляється в нестабільності політичних інститутів. Це неефективна діяльність, «затягування» певних рішень, постійна зміна політичних настроїв, посадових осіб, підміна правових засад діяльності політичною доцільністю. В такій ситуації кожен посадовець намагається задовольнити власні інтереси, що передбачає постійне зловживання владними повноваженнями та їх використання в особистих цілях.
• Відсутність політичних реформ та їх хибна ідеологія. Навіть, в ситуації, коли політичні реформи присутні, вони можуть здійснюватися фрагментовано, без будь-якої системи. Крім того, часто впроваджені реформи є вмотивованими та зорієнтованими на власні інтереси суб’єктів. В результаті назрілі у суспільстві проблеми або ж не розв'язуються взагалі, або розв'язуються в неадекватний і неприпустимий з правової точки зору спосіб.
• Дисбаланс функцій і повноважень гілок влади та порушення принципу поділу державної влади. Наперекір демократичному принципу розподілу трьох гілок влади та існуючій системі «стримувань та противаг» в державі можливе певне зміщення акцентів. Наприклад, більше повноважень на себе перебирає одна з гілок влади, утискаючи іншу. При цьому, повноваження посадової особи використовуються для розширення цих самих повноважень.
• Відхід від демократичних засад у діяльності головних політичних суб’єктів. Важливого значення набуває підміна демократичних засад суспільства певними авторитарними проявами, наприклад при призначення на посаду та/або на виборах. Також в цей чинник можна включити блокаду засобів масової інформації та маніпулювання нею, що може зводити нанівець антикорупційні програми держави.
• Уникнення кримінальної відповідальності за корупційні діяння. Цей чинник може проявлятися, наприклад, під час виборів, коли складність доведення таких дій є досить високою, наявна слабка підготовка правоохоронців, а також можлива присутність домовленості таких осіб з керівниками влади про недоторканість.¹¹

Тобто, загальна атмосфера  і стан розвитку політичної системи  має неабиякий вплив на розвиток політичної корупції. Частіше за все  такі чинники присутні в державі, що тільки виникла на політичній карті світу, або знаходиться в стані розвитку. Також чинники можуть виникати в кризових та революційних ситуаціях в державі. В даній роботі перераховані тільки основні чинники( які мали місце і в Україні), вплив яких надає найсприятливіші умови для поширення політичної корупції в державі.

Детально розглядаючи  політичну корупцію варто виділити головні її аспекти, до яких відносяться:

• суб’єкти - це особи, які беруть безпосередню участь в політичному процесі та мають доступ до повноважень прийняття політичних рішень. Суб’єкти можуть бути як індивідуальними, так і колективними ( в такому випадку набагато важче вжити певних заходів та санкцій)
• цілі – це особливості мотивації суб’єкта, який вчиняє корупційне правопорушення. Метою політичної корупції може бути особисте чи групове збагачення; здобуття, збереження та/або розширення політичної влади; або політично корупційні дії можуть включати в себе обидва аспекти і створювати так званий «повний корупційний цикл».  Суть його полягає в тому, що вилучені через застосування корупційних схем ресурси використовуються для збереження та розширення влади.
• Зміст дій – конвертація певних благ, що належать колективу у приватні за допомогою влади.
• Характер дій – зловживання, порушення норм, що визначені законом. Серйозною проблемою у визначення характеру дій суб’єкту корупційної діяльності є те, що ці дії не обов’язково є правопорушенням. Наприклад,  окремо взята дія може не розглядатися як прояв політичної корупції, але в ширшому контексті вона набуває такого значення.¹²

Охарактеризувавши поняття корупції загалом та політичної корупції зокрема, необхідно все-таки відокремити політичну корупцію від «звичайної», так званої бюрократичної.

Власне, з огляду на класифікацію корупції бюрократичною корупцією  є та, яку вчиняють бюрократи. Тобто, люди, які не мають повноважень приймати політичні рішення, а лише виконують розпорядження, реалізовують відповідні, вже прийняті рішення. Політична ж корупція наявна в колах посадових осіб, які мають безпосередній доступ до прийняття цих відповідних рішень. Саме на цьому рівні корупція є суспільно небезпечним явищем, яке може мати катастрофічні наслідки. Політична корупція сприяє прийняттю рішень, що будуть підлаштовані під індивіда чи коло індивідів, що будуть зацікавлені саме в такому, а не інакшому рішенні. Крім того, можливі ігнорування закону, уникання відповідальності за їх порушення. Тобто, політична корупція має місце у вищих ешалонах влади. Відмінність  політичної і бюрократичної корупції полягає не так у масштабах, кількості ресурсів, що задіяні в корупційних діяннях, як  у місці вироблення, прийняття та втілення політики.

Наявність такого розмежування можна підтвердити і даними опитувань  населення. Зокрема, досить авторитетний Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова 19-25 червня 2008року та 20-28 липня 2009 року проводив соціологічне опитування у всіх регіонах України, основним завданням якого було визначити чи існує в державі поряд із звичайною корупцією також і політична корупція.

За даними цього загальнонаціонального опитування існування в Україні політичної корупції поряд із звичайною визнає переважна більшість громадян – 87-92% в різних регіонах України.(рис.1) Дані опитування також показують, що велика кількість опитаних схильні вважати, що політична корупція відрізняється за сферою поширення, при цьому значна частка також включає і рівень її суб’єктів.

Рис.1

Поряд з тим, що суспільство  розмежовує ці поняття, все ще виникають  проблеми з наповненням поняття  «політична корупція». За даними того ж опитування в 2009 році 51,8% населення вважають, що політична корупція – це корупція в органах влади всіх рівнів, органах самоврядування, політичних партіях; тоді як «звичайна» корупція – це корупція в інших сферах суспільного життя (медицина, освіта). При цьому 37,3% населення політичну корупцію визначають як корупцію на вищому рівні влади та політики ( Президент, Уряд, Верховна Рада, вищі судові органи, тоді як звичайна корупція – це корупція на нижчих рівнях влади та інших сферах суспільного життя. Порівняно з 2008 роком відсоткове співвідношення в розумінні політичної та «звичайної» корупції змінилося в позитивну сторону(в 2008 році – 57,5% та 29,3%  відповідно).¹³

Також в 2009 році Центр Разумкова провів фахову дискусію стосовно питання політичної корупції. Кожен учасник зробив свій вагомий внесок в розгляд проблем корупції і власне розподілу корупції бюрократичної та політичної. О.Маркеєва, керівник Управління проблем боротьби з корупцією Апарату РНБО України, член Міжвідомчої робочої групи з питань протидії корупції під час свого виступу сказала наступне: «З приводу політичної корупції від загальної і загально кримінальної. Насамперед, небезпека полягає в дуже серйозних наслідках. По-перше, політична корупція породжує мультиплікативний ефект, корупційна поведінка починає відтворюватися на нижчих рівнях. Це виглядає, як певна ступінчата схема. По-друге, небезпечним є те, що до невідомих кишень ідуть найбільш цінні суспільні ресурси, сьогодні – земля, завтра – вода..»¹⁴.

В контексті цього  виступу варто говорити про тісний взаємозв’язок, що існує між бюрократичною та політичною корупцією. «Інфікування» політичної системи дуже рідко або взагалі не буває частковим. Це означає, що політична корупція на вищому рівні призводить до виникнення корупції і на адміністративному рівні. Відбувається «ураження» всіх органів управління, що повністю змінює звичний спосіб життя для громадян, будуючи нове суспільство, основою побудови якого є власний інтерес окремих або кола осіб.

При цьому може виникати так звана «системна корупція». «На відміну від використовування випадкових можливостей, системна корупція є укоріненою важливою частиною економічної, соціальної і політичної ситеми, яка  зачіпає набагато ширшу царину, ніж  та, що безпосередньо живить її. Системна корупція не є особливим різновидом корупційних діянь, швидше це така ситуація, коли основні інститути і процеси в державі постійно використовуються окремими корумпованими громадянами і групами, а більшість громадян не має альтернативи»¹⁵.

Саме така система  і є поєднанням бюрократичної  та політичної корупції в єдине ціле. Вона функціонує на усіх рівнях суспільного  життя в суспільстві. Система  передбачає те, що такі події не є  одноразовими, а їх систематичність  і поширеність стає ніби «нормою», яку приймає або вимушене приймати все суспільство.

Крістоф Сефес у своїй  статті говорить про те, що при системній  корупції корупційні дії стають скоріше правилом, аніж винятком. Крім того, така корупція починає інституціалізуватися, що означає запровадження  певних правил та норм, які діють в суспільстві. Звісно такі установи не є офіційними, вони не можуть бути кодифіковані. Але й на неофіційному рівні системна корупція має великий вплив на формування стратегій та інтересів посадовців та суспільства.¹⁶

Отож, визначення політичної корупції є проблемним, так само, як і корупції загалом. Політична  корупція характеризується тим, що сферою її поширення є вищі ешалони влади, які мають безпосередній доступ до прийняття рішень. Метою політичної корупції може бути як звичайне збагачення, так і збереження і розширення власних владних повноважень, здобуття влади і слави, тобто як матеріальні, так і нематеріальні цінності.

При цьому «звичайна», або бюрократична корупція діє на рівні втілення політичних рішень. Тобто, вона  не має стосунку до прийняття саме політичних рішень, а її «цариною» є втілення рішень на адміністративному рівні.

Українське суспільство  також розмежовує ці поняття, хоча не має одностайної думки стосовно наповнення понять політичної та бюрократичної корупції.

Політична корупція є  наслідком цілого комплексу чинників політичного, економічного, правового  та соціально-психологічного характеру, які негативно характеризують стан політичної системи держави.

Розділ 2. Політична корупція в Україні

2.1 Сфери поширення корупції. Розвиток політичної корупції

Корупція в Україні є неймовірно поширеним явищем, яке пронизує кожну  сферу суспільного життя. Це явище стало невід`ємною частиною політичної системи України. Для розуміння причин процвітання корупції в нашій державі необхідно, перш за все, визначити причини його виникнення.

Як вважають М.Камлик і Є.Невмержицький значною мірою корупцію стимулює наявність значних залишків старої командно-адміністративної системи як надмірно великого управлінського апарату з необґрунтовано широкими повноваженнями, зокрема розпорядчо-дозвільно змісту, та переважання в ньому, передусім за рахунок керівних посад, службовців старої генерації з консервативною психологією, які не сприймають потреби демократичних перетворень ¹⁷. Радянське минуле відіграє чи не найважливішу роль у корумпованості політичної системи України на сучасному етапі. Така спадщина навчила не лише посадовців корупційній діяльності, але й фактично «привчила» суспільство до вирішення будь-яких проблем шляхом корупції. Звісно, історичне минуле не є єдиною причиною явища. Занадто великий державний апарат, з величезною кількістю службових крісел, мала або повністю відсутня ефективність «дешевих» чиновників намагається перекриватися їх чисельністю. Звісно, така практика не дає позитивних результатів, а лише занурює суспільство в бюрократизовану корупційну систему. Держава, наразі, є досить слабкою у виконанні своїх прямих обов’язків.

Поняття корупції застосовувалося  з моменту набуття Україною незалежності, яке включало в себе і політичну корупцію. Окремо термін «політична корупція» ввійшов до політичного лексикону в 2007 році, вперше прозвучавши із вуст Президента України Віктора Ющенка на пресконференції: «Те, що сталося в березні цього року, це та сама маніпуляція, тільки маніпуляція мандатами, за якими стоять голоси виборців. Міграція народних депутатів з однієї фракції до іншої, по суті, скасовує вибори частково в тій чи іншій умовно взятій території. І тому, якщо ми говоримо про витоки цього процесу, витоки політичної кризи в Україні, в основі її лежить парламентська криза, в основі лежать ті нелегітимні процеси, які стають нормою, певною традицією в українському Парламенті. За цим стоїть не просто технічна міграція – за цим стоїть політична корупція. На політичній корупції вибудувати  демократичні перспективи нації неможливо… Політична корупція стала проблемою для нації. Корупція, яка починається у стінах парламенту, політична, вона доходить до кожної селищної ради, до кожної людини, вона зачіпає ваші інтереси».¹⁸

Згідно з рейтингом  «Transparency International» - міжнародної недержавної організації по боротьбі з корупцією та дослідженню питань корупції у світі, Україна займає останні місця за рівнем сприйняття корупції. У 2006 р. цей індекс склав 2,8 (за шкалою від 0 до 10, де межа 3,0 і нижче свідчить про високий рівень сприйняття корупції). У 2007 р. український показник був вищим і становив 2,7, а у 2008 р. – 2,5. За даними 2010 року, показник ще більш погіршився і становив 2,4. Наразі,Україна опустилася з 134 на 152 місце в рейтингу корумпованості, складеному Transparency International в 2011 р. і опублікованому на веб-сайті організації. Україна набрала 2,3 бали з 10 можливих, посівши місце між Азербайджаном, Росією, Білорусією, Нігерією, Угандою і Центрально-Африканській республікою, Республікою Конго, Кот д'Івуаром, Кенією, Гвінеєю-Бісау. 152 місце з Україною ділить Таджикистан, який також має 2,3 бали. Всього в рейтингу 183 країни.