Парламент і парламентаризм

    Конгрес  працює сесійно. Кожного року  скликається одна сесія, і працює 7-8 місяців, з переривами.

    Законодавство – головна форма діяльності Конгресу.

    У  Великобританії законодавча влада  належить Парламентові, але Парламент  у Великобританії – це триєдиний  орган: він включає главу держави  (монарха), Палату лордів (історично  – палата знаті і вищого  духовенства) і Палата общин (історично – палата простолюдинів ). Це пов’язано з тим, що закон стає легітимним, якщо він прийнятий двома палатами і санкціонований монархом. Але частіше під Парламентом розуміють дві палати, або нижню – яка реально здійснює законодавчі функції. Хоча голова держави за Конституцією є складовою частиною Парламенту, але з точки зору поділу влади він все ж відноситься до виконавчої влади.

    Палата  общин складається із 659 членів. Вона  обирається по одномандатним  виборчим округам по мажоритарній  системі відносної більшості  на п’ять років, але часто буває розпуск і дострокові вибори. Депутати можуть бути позбавлені повноважень рішенням палати. Покаранням може бути позбавлення слова, призупинення депутатського мандату. Депутати мають трьох оплачуваних державою помічників. Їм повертаються транспортні, канцелярські та поштові витрати. Заробітна плата депутатів Англії (31 тис. ф. ст.. в рік) вважається майже найвищою в світі (серед розвинених держав). У вихідні дні, а то і два рази на тиждень вони відвідують свої виборчі округи, організовують зустрічі з виборцями. Депутати приймають їх заяви для передачі Парламенту і т. д. головує засіданнями спікер. Спікер назначається монархом на весь строк повноважень палати. Як і в других Парламентах, в Палаті общин Великобританії створюються постійні і тимчасові комітети.

    До  Палати лордів на даний час  входять довічні пери (титул присвоюється  монархом по рекомендації Прем’єр-міністра  за заслуги і не передається  спадково); духовні лорди (архієпископи, єпископи) англіканської церкви; «судові лорди» або «лорди по  апеляції» (11 довічно назначених монархом суддей.) Судовий комітет Палати лордів – вища судова інстанція по цивільним справам. В палаті лордів головує лорд-канцлер, призначений Прем’єр-міністром . [14; стр.56]

    Законодавча  влада у Франції належить Парламенту. Президент підписує закони, але  не охоплюється поняттям Парламенту. Існують значні особливості у  відносинах вищих органів державної  влади. Система, існуюча у Франції  отримала назву «раціоналізований  парламентаризм».

Парламент складається  з двох палат: Національного зібрання (557 депутатів від метрополії і 22 – від заморських територій) і  Сенату (321 член). Вони отримують високу заробітну плату (більше 40 тис. франків  в місяць). Французький парламент  має вільний мандат, але фракційна  партійна дисципліна дуже жорстка. Внутрішня  структура Сенату аналогічна структурі  Національного зібрання. Сенаторів приблизно вдвоє менше ніж членів нижньої палати і обираються на більш довгий термін - на 9 років. Сесія парламенту - одна в рік, триває 9 місяців. В цей час повинно бути проведено 120 пленарних засідань.

    В  Конституції є перелік питань , по яким парламент може приймати  закони, по деяким питанням він  видає закони-рамки, тобто встановлює  загальні принципи, а детальну  регламентацію здійснює виконавча  влада. По іншим зазначеним  в Конституції питанням, Парламент  видає вичерпні закони, а виконавча  влада не може видавати нормативні  акти. Право Парламенту видавати  закони обмежується також повноваженнями Президента, який може виносити законопроекти на референдум, обходячи  Парламент.

    Прийнятий  в одній палаті, проект передається  в другу, а якщо буде прийнятий  в тому ж тексті, - іде на  підпис Президенту. Французький  Парламент застосовує майже всі  відомі форми контролю за діяльність  державних органів.

    Парламент  проводить одну сесію кожного  року, яка триває з початку  жовтня до кінця червня. За  період сесії кожна палата  повинна провести не більше 120 засідань.

    У  ФРН є два органи, які приймають  участь у законодавстві: Бундестаг  і Бундесрат. Багато Німецьких  авторів вважають, що Парламент  ФРН однопалатний – Бундестаг,  а Бундесрат у зв’язку з  особливим способом його формування  – це орган виконавчої влади  земель, з допомогою якого землі  беруть участь в законодавчому  процесі.

    Бундестаг  обирається по змішаній виборчій  системі на чотири роки шляхом  всезагальних, прямих, рівних виборів  при таємному голосуванні. На  засіданнях головує обраний Бундестагом  на весь час повноважень президії. В Бундестазі створюються партійні фракції (фракція створюється, якщо партія має не менше 5% членів Бундестагу). В німецькому праві не існує поняття «сесія парламенту». Бундестаг вважається в стані постійної сесії і скликається його головою на пленарні засідання по мірі необхідності.

    Бундесрат  (69 членів), є представником земель, але він не обирається, його  члени назначаються урядами земель і відзиваються ними ж. Число представників земель залежить від чисельності населення кожної землі. Голова Бундесрату обирається кожного року. Засідання скликаються головою по мірі необхідності. Законопроекти вносяться, як правило, в нижню палату. Право законодавчої ініціативи мають уряд, депутати Бундестагу і члени Бундесрату. Формою відповідальності Канцлера є так званий конструктивний вотум недовіри. [14; стр. 65]

    До  числа вищих органів державної  влади в КНР належать: Всекитайські  збори народних представників  – верховний орган державної  влади, його Постійний комітет.

   Всекитайські  збори народних представників  обираються на п’ять років зібраннями народних представників провінцій, автономних районів і представниками армії. В їх складі не повинно бути більше 3-х тисяч депутатів. Звичайно, що в такому складі важко вести ділове обговорення, засідання часто набувають парадного, спланованого характеру. Депутати повинні поєднувати депутатську роботу з працею на виробництві, в установах та ін. вважається, що це дозволяє депутату бути тісно пов’язаним з людьми, працювати разом з ними, краще знати їх настрої та потреби. ВЗНП – орган однопалатний. Немає постійного головуючого, засіданнями головує президія сесії, яка обирається на кожній сесії.  У складі ВЗНП немає партійних фракцій. Замість них створюються делегації від виборчих одиниць. Збори народних представників мають дуже великі повноваження в країні. Орган працює сесійно.[14; стр.72]

    Згідно  Конституції Парламент в Індії  – триєдина установа. Вона складається  з Президента Індії (голови  держави), Народної палати, призваний  слугувати органом загальнодержавного представництва  і Ради штатів як органу вираження інтересів штатів.

    Народна  палата обирається прямими виборами  строком на п’ять років в складі не більше 552 члена. Заробітна плата депутатів цієї країни не дає великих доходів, але допомагає встановити необхідні зв’язки у сфері бізнесу та бюрократії. В палаті створюються партійні фракції.

    Рада  штатів (верхня палата) обираються  шляхом непрямих виборів. Більшість  з 250 членів Ради штатів обираються  на шість років виборними членами законодавчих зборів штатів і союзних територій, а 12 членів призначаються Президентом з числа громадян. Яка мають заслуги у сфері літератури, науки, мистецтва та ін. Рада штатів підлягає ротації: його склад обновлюється на 1/3кожного року. Головує на засіданнях Ради штатів Віце-Президент. Народна палата може бути достроково розпущена Президентом. Головна функція Парламенту, як і в інших країнах – законодавча. Законопроект проходить в кожній палаті три читання. Поряд з законодавчою Парламент виконує і інші функції. Народна палата формує уряд і здійснює контроль за його діяльністю.[14; стр.79]

    В  Єгипті законодавча влада належить  однопалатним Народним зборам, які  обираються громадянами шляхом  змішаної виборчої системи строком  на п’ять років. Достроково можуть бути розпущені тільки після референдуму. Депутати Парламенту об’єднуються у партійні фракції. Парламент працює сесійно. Чергова сесія триває сім місяців. Парламент визначає політику держави, приймає план економічного і соціального розвитку, бюджет держави, затверджує звіт про його виконання, здійснює контроль за діяльністю уряду і міністрів. Законодавча ініціатива належить Президенту і будь-якому члену Парламенту. [14; стр.85]

                                                  Висновок

     Цілком зрозуміло, що парламентаризм в Україні дуже молодий, тож найбільша стурбованість увесь час торкалася таких проблем, як виборче право, формування парламенту, і взірцем були, зрозуміло, найблагополучніші, великі країни розвинутої західної демократії.

     Явище парламентаризму притаманне будь-якій країні з більш-менш розвиненою демократією. Неможливо собі уявити жоден демократичний устрій без існування й повноцінної діяльності в державі парламенту. За своєю суттю парламентаризм пов’язаний із суспільно-політичним розвитком і вдосконалюється одночасно з цим розвитком. Власне парламентаризм - це є не лише парламент, а й регіональні місцеві представницькі органи влади, і не можна розглядати парламент окремо від цих низових владних структур.

     На мій погляд, парламент - це найоптимальніший спосіб організації змагань різних інтересів, різних точок зору, подолання суперечностей, яким суспільство користувалося досі. Немає нічого недосконалішого за парламент, але нічого кращого людство ще не вигадало, по-моєму, Черчілль це сказав, і був абсолютно правий. Дуже небезпечно зараз стимулювати інституціональну опозицію в українському суспільстві. А якщо опозиція не має права голосу в парламенті чи не може себе проявити, вона обов’язково буде позаінституціональною, і в своїх деяких діях схильна до виходу за конституційне поле.

     Внутрішній  потенціал  парламентаризму  ще  не  цілком  розвинутий  в

Україні. В першу  чергу йде мова про його невикористану  роль в інтеграції населення і  управлінських прошарків у загальну мережу традицій і правил парламентського  життя, консолідації суспільства, конструктивному  врегулюванні політичних конфліктів та зміцненні політичних систем за допомогою  мобілізації населення на підтримку  демократичних інститутів.

     В  чому ж полягає важливість  цієї теми для сучасної України?

     По-перше,  здобуття Україною незалежності  в серпні 1991 року після розпаду  Радянського Союзу надало їй  вперше за багато років бездержавного  існування реальний шанс розвинути і затвердити власні демократичні інституції. Значним поштовхом у цьому напрямку стали такі доленосні події останнього часу як «Помаранчева революція», розпуск Президентом України Верховної Ради 5-го скликання та її дострокові вибори в 2007 році, отримання Україною статусу країни з ринковою економікою та її запрошення в лютому 2008 року до вступу до Світової організації торгівлі (СОТ). Саме ці події стали початком реальних перетворень суспільно-політичного життя України, зміни підходів до державного будівництва, посиленням ролі громадянського суспільства на шляху до розвитку демократичної та правової держави.

     По-друге,  тема розподілу влади та посилення  її відповідальності перед виборцями  стає як ніколи актуальною  в нашій країні. Саме без цього  сьогодні стає неможливим процес  подальших реформ всіх сторін  українського життя на шляху  до інтеграції в загальноєвропейське  та загальносвітове суспільство.

      В Україні сьогодні треба продовжити процес утвердження демократичних інститутів, чітко розмежувати гілки влади, посилити їх контроль та відповідальність за результати діяльності, забезпечити наявність представництва громадян в усіх органах влади.

     Важливо не тільки визначити структуру парламентської коаліції, але і законодавчо закріпити інститут опозиції як органа контролю за урядовою діяльністю. Саме конструктивна опозиція разом з демонополізованими ЗМІ будуть не тільки критикувати уряд та доводити свою позицію до широкої громадськості, але і суттєво впливати на політичний курс країни в цілому.

     Отже  парламентаризм в Україні передбачає  в недалекому майбутньому наступні  шляхи свого подальшого розвитку:

      1. Вдосконалення всієї політичної  системи і підготовки всіх  її інститутів до парламентаризму.

      2. Завершення становлення парламенту  як важливого і повноправного  суб’єкта політичної системи  України.

      3. Кардинальні зміни в суспільній  свідомості, політичній і правовій  культурі громадян.

                              Список використаної літератури 

1.Конституція  України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. – К.: Україна, 1996. – 54с.

2. Закон  України “Про назву, структуру  та кількісний склад нового  парламенту України” від 07.10.1993р.  № 3488-12\\ Відомості Верховної Ради  України, 1993, № 42. –Ст. 395.

3. Закон України “ Про комітети Верховної Ради України” від 04.04.1995р. № 116/95-ВР\\ Відомості Верховної Ради, 1995. № 19.

4.Постанова  Верховної Ради України “Про  Регламент Верховної Ради України”від  27.07.1994р. № 130/94-ВР\\ Відомості Верховної  Ради, 1994, -№ 35. –Ст.339.

5. Безсмертний  Р. “Президент України, Верховна  Рада України”\\”Віче”, 2000. -№ 7.