Парламент і парламентаризм

      Представницька функція Верховної  Ради України. Ця функція парламенту  України покликана виражати волю  народу — основу державної  влади. Вона реалізується шляхом  проведення періодичних вільних  виборів, які спрямовані на  виявлення інтересів різних соціальних  груп. Мирний перехід державної  влади від одних представників  суспільства до інших відбувається  на основі вільного волевиявлення  виборців. Це означає, що серед  усіх державних інститутів парламент  виступає як орган загальнонародного  представництва. Представництво як  спосіб діяльності парламенту  України виражається насамперед  в обов'язку народних депутатів  підтримувати зв'язки з виборцями.  Представницька функція Верховної  Ради проявляється і в тому, що в законах, які приймаються,  знаходить вираження суспільний  інтерес. У роботі парламенту  відображаються найбільш актуальні  питання життєдіяльності держави,  суспільства, людини. У цьому аспекті  представницька роль парламенту має важливе значення для становлення громадянського суспільства, втілення принципів демократії та правової держави, забезпечення прав людини.

    Законодавча функція Верховної Ради є найважливішою і найбільш об'ємною за значенням і змістом. В її межах формується правова система Української держави, забезпечується правове регулювання відносин, що виникають у суспільстві і потребують законодавчого регулювання. Зміст законодавчої діяльності Верховної Ради полягає в підготовці і прийнятті законів. Законодавча функція спрямована на встановлення сталого правопорядку. Вона спрямована на ділове співробітництво парламенту з іншими гілками влади у нормотворчій діяльності, що гарантує стабільність у країні, формування правової основи, подальший розвиток держави і суспільства.

    Законодавча функція Верховної Ради — найважливіший напрям її діяльності. Верховна Рада України в межах своєї компетенції приймає закони з питань, що потребують законодавчого регулювання. При цьому вона не має права втручатися до сфери компетенції інших органів, які здійснюють нормотворчу підзаконну діяльність (Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства тощо). Здійснюючи законодавчу функцію, Верховна Рада за допомогою закону надає своєму рішенню вищої юридичної сили, визначаючи тим самим і правову базу організації і діяльності органів виконавчої та судової влади. Право парламенту приймати закони визначає особливе місце Верховної Ради в системі державного механізму України. [12; стр.37]

     Головним  змістом законодавчої функції  Верховної Ради є прийняття  законів. Із змісту Конституції  випливає, що Верховна Рада може  приймати закон з будь-якого  питання у межах своїх повноважень,  за винятком тих, які вирішуються  виключно всеукраїнським референдумом. Водночас Конституцією передбачається коло питань, які регулюються виключно законами України. Згідно зі ст. 92 Конституції виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство; правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов тощо [1]. Основну групу питань виключно законодавчого регулювання становлять екологічні, соціальні, культурні та економічні питання; засади використання природних ресурсів виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури й охорони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади регулювання демографічних і міграційних процесів.

      Виключно законами визначаються  основи політичної системи, організація  і діяльність органів державної  влади та місцевого самоврядування, зокрема засади утворення і  діяльності політичних партій, інших  об'єднань громадян, засобів інформації; організація і порядок проведення  виборів і референдумів; організація  і порядок діяльності Верховної  Ради, статус народних депутатів;  організація і діяльність органів  виконавчої влади, основи державної  служби, організації державної статистики  та інформатики; судоустрій, правосуддя; статус суддів, засади судової  експертизи, організація і діяльність  прокуратури, органів дізнання  і слідства, органів і установ  виконання покарань; основи організації  і діяльності адвокатури. Також  лише законами визначаються: територіальний  устрій України; засади місцевого  самоврядування; статус столиці  України; спеціальний статус інших  міст; правовий режим державного  кордону; основи національної  безпеки, організації Збройних  Сил і забезпечення громадського  порядку; правовий режим воєнного  і надзвичайного стану, зон  надзвичайної екологічної ситуації. Традиційними є також законодавче  визначення засад цивільно-правової  відповідальності; діянь, які є  злочинами, адміністративними  або дисциплінарними правопорушеннями та відповідальність за них. 

       Крім того, виключно законами  встановлюються: Державний бюджет  і бюджетна система України;  система оподаткування, податки  і збори; засади створення і  функціонування фінансового, грошового,  кредитного та інвестиційного  ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют  на території України; порядок  утворення і погашення внутрішнього  і зовнішнього боргу; порядок  випуску та обігу державних  цінних паперів, їх види та  ін. Законами також встановлюються: порядок використання і захисту  державних символів; військові звання, дипломатичні ранги та інші  спеціальні звання; державні нагороди; державні свята; одиниці ваги, міри і часу, порядок встановлення  державних стандартів; порядок утворення  і функціонування вільних та  інших спеціальних зон, що мають  економічний або міграційний  режим, відмінний від загального; оголошується амністія (ст. 92 Конституції).

        Однією з головних функцій  Верховної Ради є установча  функція. Пріоритетними напрямами  діяльності парламенту щодо здійснення  цієї функції є формування  або участь у формуванні органів  виконавчої і судової влади,  а також формування власних  парламентських структур; призначення  і звільнення з посад осіб  інших органів державної влади,  сприяння формуванню органів  місцевого самоврядування.

      Таким чином, основними напрямами  діяльності Верховної Ради у  здійсненні установчої функції  є: участь у формуванні органів  виконавчої влади; формування  органів судової влади; створення  парламентських структур; участь  у формуванні інших органів  державної влади; вирішення питань  територіального України і забезпечення формування органів місцевого самоврядування. [12; стр.32]

       Пріоритетним напрямом установчої  функції парламенту є призначення  виборів Президента у терміни,  передбачені Конституцією. Обрання  Президента відповідно до ст. 103 Конституції здійснюється громадянами  України на основі загального, рівного і прямого виборчого  права шляхом таємного голосування  терміном на п'ять років.

         Здійснення контролю займає важливе  місце в діяльності будь-якого  парламенту. Обсяг повноважень парламенту  конкретної держави, у тому  числі України, в галузі контролю  залежить насамперед від ряду  чинників: державний устрій; політичний  режим; форма правління; історичні  умови; традиції, які склалися  в політико-правовій сфері. Верховна  Рада України, будучи органом,  в якому представлені різнобічні  соціальні і територіальні інтереси, працюючи, як правило, гласно, відкрито, на виду у виборців, перебуваючи  у постійному і тісному (порівняно  з іншими центральними органами  державної влади) контакті з  громадянами завдяки роботі народних  депутатів України у виборчих  округах, формуючи деякі інші  державні органи, приймаючи Державний  бюджет України, має суттєві  контрольні права. Ця функція  реалізується парламентом кожної  країни там, де він є.

       Сутність цієї функції проявляється  в тому, що в умовах демократично  організованої системи поділу  влади народові належить право  контролювати діяльність усіх  владних структур, яким він передав  владні повноваження. За межами  контролю не повинно бути ні  одне державне утворення, в  тому числі парламенти. Реалізуючи  від імені народу вищу форму  контролю (парламентський контроль), вони самі контролюються народом  через різні інститути прямої  демократії (вибори, референдуми). Особливістю  функції парламентського контролю  є те, що, на відміну від інших  напрямків діяльності Верховної  Ради України, контроль за діяльністю  суб’єктів права (насамперед, органів  і посадових осіб виконавчої  влади) здійснюється парламентом,  як безпосередньо, так і його  органами, посадовими особами, народними  депутатами України, та спеціалізованими  допоміжними інституціями – Уповноваженим  Верховної Ради України з прав  людини та Рахунковою палатою.  Останні дві інституції становлять  собою окрему ланку механізму  парламентського контролю і отримали  назву «спеціалізовані органи  парламентського контролю». При  цьому, як Уповноважений, так  і Рахункова палата є самостійними  органами державної влади у  реалізації завдань, визначених  за ними Конституцією.

      Основними напрямами контрольної  діяльності Верховної Ради є:  контроль за діяльністю Кабінету  Міністрів України; парламентський  контроль за додержанням конституційних  прав і свобод людини і громадянина  та їх захист; бюджетно-фінансовий  контроль; прийняття Верховною Радою  рішення про направлення запиту  до Президента України; запит  народного депутата України на  сесії Верховної Ради; парламентський  контроль за діяльністю органів  прокуратури; здійснення парламентського  контролю з окремих питань  безпосередньо або через тимчасові  спеціальні і тимчасові слідчі  комісії.

      Одним з пріоритетних напрямів  парламентського контролю є контроль  за діяльністю Кабінету Міністрів,  який підконтрольний і підзвітний  Верховній Раді. Це зумовлено  функціями і повноваженнями Кабінету  Міністрів як найвищого органу  у системі органів виконавчої  влади. Відповідно до ст. 116 Конституції  Кабінет Міністрів забезпечує  державний суверенітет і економічну  самостійність України, здійснення  внутрішньої і зовнішньої політики  держави, виконання Конституції  і законів України, актів Президента  України. Основною формою парламентського  контролю за діяльністю Кабінету  Міністрів України є розгляд  і заслуховування звітів про  його діяльність. Не менш важливі  напрямки діяльності Верховної  Ради щодо здійснення парламентського  контролю є бюджетно-фінансовий  контроль, контроль за додержанням  конституційних прав і свобод  людини і громадянина. Відповідно  до ст. 98 Конституції контроль  за використанням коштів Державного  бюджету України від імені  Верховної Ради здійснює Рахункова палата [1]. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 101).

      Важливою формою парламентського  контролю за станом справ у  державі, в окремих сферах суспільного  життя є запити — парламентські  і депутатські. Зокрема, відповідно  до Конституції України (ст. 85) Верховна Рада може прийняти  рішення про направлення запиту  до Президента України на вимогу  народного депутата, групи народних  депутатів чи комітету Верховної  Ради України, попередньо підтриману  не менш як однією третиною  від конституційного складу парламенту. Народний депутат має право на сесії Верховної Ради звернутися із запитом до органів Верховної Ради, до Кабінету Міністрів, до керівників інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій на території України, незалежно від підпорядкування і форм власності. При цьому керівники органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його заяви (ст. 86 Конституції).

    Також  у конституційному законодавстві  відображені принципи функціонування парламенту України: законність (легітимність) діяльності парламенту, постійність і гласність роботи, колегіальність, ведення роботи державною мовою.

     Принцип  законності (легітимності) діяльності  Верховної Ради України випливає  із самої природи розділу Конституції  «Верховна рада України», де визначені  умови легітимності парламенту, його конкретні повноваження,  основи взаємовідносин з іншими  структурами державного механізму.

    Принцип  постійно діючого органу означає,  що парламент України функціонує  на постійній основі, а не так,  як було  в радянський період, коли верховна Рада збиралася  двічі на рік на кілька місяців.  Чинний ураїнський парламент  має право в будь-який час  збиратися і приймати рішення  з питань своєї компетенції.

    Принцип  гласності діяльності парламенту України оначає, що громадяни (виборці) повинні мати змогу спостерігати за роботою своїх парламентів. У Конституції (частина перша ст. 84) встановлено, що засідання Веоховної Ради проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу парламенту. Згідно з Регламентом засідання Верховної Ради, інші органів парламенту є відкритими і гласними, за винятком, встановленим Регламентом. На засіданнях парламенту можуть бути присутні громадяни на визначених для них місцях і за попереднім записом, який веде Апарат Верховної Ради. Принцип гласності – один із визначальних конституційних принципів діяльності органів влади у правовій державі.