Парламент і парламентаризм

      Принцип колегіальності роботи  Верховної ради України означає,  що ні одне її рішення не  може прийматися кимось одноособово.  Конституція ( частина 2 ст.86) встановлює: «Рішення Верховної Ради приймаються  виключно на її пленарних засіданнях  шляхом голосування», а в ст.91 закріплено, що верховна рада  приймає закони, постанови та  інші акти більшістю від її  конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією.

     Принцип  ведення роботи парламенту державною  мовою встановлений у ст.1.03 Регламенту: «Робота Верховної Ради України  ведеться державною мовою». У  разі, коли промовець не володіє  державною мовою, він має право  виступати іншою мовою.

                          2.1 Порядок роботи Верховної Ради України

    Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Законом про регламент Верховної Ради України. [1]

Основними організаційними  формами роботи Верховної Ради є  її засідання і сесії. Верховна рада, як це визначається у Конституції, працює сесійно (ст.82). 
    Сесія Верховної Ради України - термін, протягом якого Верховна Рада проводить пленарні засідання та приймає рішення з питань, віднесених до її відання Конституцією України. В перерві між пленарними засіданнями проводяться засідання комітетів та інших органів Верховної Ради. [12; стр.54] 
    Сесії Верховної Ради поділяються на чергові та позачергові. 
Чергові сесії Верховної Ради України починаються (без скликання) першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року (ч. 1 ст. 83 Конституції України). 
     Позачергові сесії Верховної Ради України із зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України. При цьому, вмотивовані пропозиції про скликання позачергової сесії Верховної Ради України, підписані ініціаторами, направляються Голові Верховної Ради України із зазначенням питань і, за звичайних обставин, з проектами документів, розгляд яких пропонується. 
Позачергова сесія Верховної Ради України за звичайних обставин скликається не пізніш як у десятиденний термін після надходження пропозиції про її скликання. Розпорядження Голови Верховної Ради України про скликання позачергової сесії Верховної Ради України, згідно з Регламентом Верховної Ради України, публікується не пізніш як за три дні до її відкриття із зазначенням питань, що їх пропонується винести на розгляд позачергової сесії. У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні Верховна Рада України збирається у дводенний строк без скликання. У цьому разі Голова чи Апарат Верховної Ради України терміново повідомляють народних депутатів України про місце засідань Верховної Ради України, якщо вони відбуватимуться не в будинку Верховної Ради України, а в іншому приміщенні. 
    Окремо Конституція України та Регламент Верховної Ради України регулюють процедуру першої сесії новообраної Верховної Ради. 
Так, Верховна Рада України збирається (без скликання) на першу сесію не пізніше ніж на 30-й день після офіційного оголошення результатів виборів. При цьому Верховна Рада України згідно з ч. З ст. 82 Конституції України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. [2] 
    Перше після виборів пленарне засідання Верховної Ради відкриває найстарший за віком народний депутат України і веде його до обрання Президії сесії. Президія сесії визначає головуючого на кожне засідання Верховної Ради України, організовує роботу Верховної Ради України і підписує прийняті нею акти до обрання Голови Верховної Ради України та його заступників. Далі засідання Верховної Ради України веде Голова Верховної Ради України або його заступники. 
    У сесійний період щотижнева робота Верховної Ради України та її комітетів починається у вівторок о 10-й годині та закінчується у п'ятницю о 14-й годині. 
Понеділок кожного тижня відводиться для самостійної роботи депутатів, пов'язаної зі здійсненням депутатських повноважень, для їхньої роботи в депутатських фракціях або у виборчих округах. 
    Згідно з Регламентом Верховна Рада України не може приймати рішення щодо використання робочого часу депутатів у понеділок для інших цілей, окрім випадків, коли депутати залучаються до роботи під час надзвичайного чи воєнного стану або для виконання доручень за рішеннями Верховної Ради України. [2] 
    Робочий день Верховної Ради України та її комітетів починається о 10-й годині і триває до 18-ї години з перервою з 12-ї години до 12-ї години 30 хвилин і з обідньою перервою з 14-ї до 16-ї години. 
Верховна Рада України, якщо вона не приймає іншого рішення, проводить протягом дня два засідання: ранкове- з 10-ї до 14-ї години і вечірнє- з 16-ї до 18-ї години. Засідання Верховної Ради України або її робочого органу може бути продовжено головуючим на засіданні понад визначений робочий час не більше ніж на 15 хвилин. Інші одноразові зміни часу роботи можуть здійснюватися, якщо за це без обговорення проголосувала більшість депутатів від їхньої фактичної кількості. За звичайних обставин рішення про продовження пленарного засідання після 18-ї години ухвалюється Верховною Радою України не пізніше, як на ранковому засіданні того ж дня. 
    Порядок денний чергової сесії Верховної Ради України має два розділи: перший - питання, які повністю підготовлені для внесення до розкладу пленарних засідань Верховної Ради України; другий - питання, підготування і доопрацювання яких Верховна Рада України доручає здійснити комітетам Верховної Ради України та відповідним органам. [2] 
    Пропозиції до проекту порядку денного сесії вносяться особами та органами, які згідно з Конституцією України мають право законодавчої ініціативи, не пізніш як за місяць до відкриття чергової сесії. Пропозиції до порядку денного сесії, внесені пізніше, як за місяць до відкриття чергової сесії або під час чергової сесії, виносяться на розгляд Верховної Ради України для включення до порядку денного сесії після їх попереднього розгляду. 
    Розклад засідань Верховної Ради України повинен містити інформацію про день і час проведення пленарних засідань не менш як на двотижневий термін. Він приймається Верховною Радою України без обговорення за пропозицією Голови Верховної Ради України. Верховна Рада України наприкінці кожного тижня її пленарних засідань уточнює розклад засідань на наступний, не менш як двотижневий, термін. 
    До порядку денного пленарного засідання вносяться питання з першого розділу порядку денного сесії Верховної Ради України. До порядку денного засідань Верховної Ради України щотижня під час її пленарної роботи включається не менше двох годин для проведення обговорення питань, які можуть бути не пов'язані з питаннями порядку денного сесії (різне). 
Щоденно на початку першого пленарного засідання (без включення цього питання до порядку денного засідання) відводиться до 30 хвилин, для стислих (до 3 хвилин) виступів депутатів з внесенням пропозицій (крім тих, що вносяться у спеціально встановленому порядку), оголошенням запитів, заяв, повідомлень. При цьому обговорення не відкривається. 
     Порядок ведення пленарних засідань. Пленарні засідання Верховної Ради України проводяться згідно з розкладом засідань. Їх відкривають, ведуть і закривають Голова Верховної Ради України або його заступники, а на першій сесії новообраної Верховної Ради України - найстарший за віком народний депутат, а після обрання президії сесії - члени президії. Якщо ці особи з будь-яких причин не здійснюють цього, то ці функції виконує обраний депутатами головуючий на засіданні. 
Головуючий на засіданні Верховної Ради України згідно з Регламентом здійснює такі функції: 
1. відкриває, закриває та неупереджено веде засідання, оголошує перерви в засіданнях Верховної Ради України; 
2. виносить на обговорення проекти законів, постанов, інших актів Верховної Ради України, оголошує їх повну назву, редакцію та ініціаторів внесення; інформує про матеріали, що надійшли на адресу Верховної Ради України; 
3. організовує розгляд питань; 
4. повідомляє списки осіб, які записалися для виступу; 
5. надає слово для доповіді (співдоповіді), виступу, оголошує наступного промовця; 
6. створює рівні можливості депутатам для участі в обговоренні питань; 
7. ставить питання на голосування, оголошує його результати; 
8. забезпечує дотримання цього Регламенту всіма присутніми на засіданні; 
9. робить офіційні повідомлення, а також ті, які вважає за необхідне оголосити; 
10. вживає заходів до підтримання порядку на засіданні; 
11. має право виправляти фактичні помилки, допущені у виступах на пленарному засіданні; 
12. здійснює інші повноваження, що випливають із Регламенту. 
   Під час засідання Верховної Ради України головуючий зобов'язаний утриматися від коментарів і оцінок щодо промовців та їхніх виступів. 
   Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання може бути проведено за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України (ч. 1 ст. 84 Конституції України). 
   На початку кожного засідання Верховної Ради України головуючий проводить за допомогою електронних засобів поіменну реєстрацію народних депутатів України, присутніх на засіданні, повідомляє Верховну Раду України про кількість депутатів, про яких відомо, що вони відсутні з поважних причин. 
   На початку першого засідання кожного робочого дня головуючий оголошує порядок денний на весь день роботи. Питання розглядаються в тій послідовності, в якій їх включено до порядку денного засідання. [4] 
    Обговорення питань порядку денного на засіданні Верховної Ради України включає: 
1. доповідь, запитання доповідачеві та відповіді на них; 
2. співдоповіді (в разі необхідності), запитання співдоповідачам і відповіді на них; 
3. виступи депутатів з оголошенням та обґрунтуванням окремої думки, якщо вона є додатком до висновків чи пропозицій комітетів, з приводу яких виступали доповідач і співдоповідачі, за умови, що окрему думку не було поширено серед депутатів разом з висновком відповідного комітету; 
4. виступ ініціатора внесення пропозиції; 
5. внесення, обговорення і прийняття рішення щодо преюдиціальних і відкладальних питань та питань про неприйнятність, якщо такі є; 
6. виступи по одному представнику від комітетів Верховної Ради України або тимчасових спеціальних комісій, якщо їхні висновки щодо обговорюваного питання чи пропозиції не було розповсюджено серед депутатів згідно з поданням комітету чи комісії; 
7. виступи представників від кожної зареєстрованої депутатської групи і фракції; 
8. виступи депутатів; 
оголошення головуючим на засіданні про припинення обговорення та повідомлення про тих, що виступили і записалися на виступ; 
9. внесення депутатами пропозицій, які не були виголошені під час обговорення (крім тих, що вносяться у спеціально встановленому порядку); 
10. підсумкове слово співдоповідачів і доповідача; 
11. уточнення і оголошення головуючим на засіданні пропозицій, які надійшли щодо обговорюваного питання і ставитимуться на голосування; 
12. виступ із мотивів голосування депутата - ініціатора внесення пропозиції, що розглядається, якщо він не використав права на виступ перед оголошенням припинення обговорення, або депутата від депутатської групи (фракції) - ініціатора внесення обговорюваного питання; 
13. виступи з мотивів голосування по одному представнику від кожної зареєстрованої депутатської групи (фракції); 
14. виступи з мотивів голосування по одному депутату від кожної зареєстрованої депутатської групи (фракції), якщо вони мають протилежні погляди щодо виголошеної на засіданні Верховної Ради думки депутатської групи (фракції); [2] 
Головуючий на засіданні надає слово за заявами про надання слова згідно з цим переліком. Якщо список бажаючих виступити вичерпано, або якщо ніхто не подав заяву про надання слова, а також у разі закінчення визначеного для обговорення часу чи прийняття рішення про скорочення обговорення головуючий на засіданні оголошує про припинення обговорення. 
З процедурних і деяких інших, прямо зазначених у регламенті, питань проводиться скорочене обговорення, а саме: 
1. виступи ініціаторів із внесенням та обґрунтуванням пропозицій; 
2. виступ голови або представника від головного комітету, якщо приймається рішення щодо питання, яке готувалося цим комітетом; 
3. виступи двох депутатів на підтримку кожної пропозиції та двох депутатів не на її підтримку; 
4. уточнення та оголошення головуючим на засіданні пропозицій, які надійшли і ставитимуться на голосування; 
5. виступи з мотивів голосування по одному представнику від кожної зареєстрованої депутатської групи (фракції). 
    Під час засідання Верховної Ради України депутати не повинні заважати промовцям і слухачам діями, які перешкоджають викладенню або сприйманню виступу. [2] 
    У Регламенті Верховної Ради України значна увага приділяється питанням дисципліни та етики пленарних засідань. Так, якщо депутат своєю поведінкою заважає проведенню засідання Верховної Ради, головуючий на засіданні попереджає його персонально і закликає до порядку. Після повторного попередження протягом дня головуючий за згодою більшості депутатів від їхньої фактичної кількості, визначеною без обговорення голосуванням, може запропонувати депутатові залишити зал до кінця засідання. Якщо депутат відмовляється залишити зал, головуючий на засіданні припиняє засідання до виконання депутатом його вимоги. У таких випадках за висновком комітету, до компетенції якого входять питання депутатської етики, Верховна Рада без обговорення може прийняти рішення про позбавлення депутата права брати участь у пленарних засіданнях (до п'яти засідань). Це рішення доводиться до відома виборців через газету «Голос України». У разі брутального порушення дисципліни або перешкод у проведенні засідання головуючий на засіданні може оголосити перерву або закрити засідання. Якщо під час засідання Верховної Ради України в будинку Верховної Ради України депутат учинить дії, що містять ознаки злочину, обговорення припиняється. Головуючий на засіданні повідомляє Верховну Раду України про факт, що відбувся, закриває засідання і негайно звертається до Генерального прокурора України з пропозицією вжити відповідних заходів. У разі, коли зазначені дії вчинено до відкриття пленарного засідання, під час його перерви чи після закриття, головуючий на засіданні повідомляє Верховну Раду України про них після перерви або під час відкриття найближчого засідання. 
     Порядок прийняття рішень Верховної Ради України. Обговорення питання порядку денного завершується прийняттям відповідного рішення. Згідно з ч. 2 ст. 84 Конституції України рішення Верховної Ради України з будь-якого питання приймаються виключно на її пленарних засіданнях голосуванням і після його обговорення. Голосування здійснюється депутатами особисто в залі засідань Верховної Ради України або у відведеному для таємного голосування місці біля залу для засідань. 
   Регламент передбачає такі види голосування у Верховній Раді: 
1. Сигнальне - застосовується не для прийняття рішення, а оголошується головуючим для того, щоб з'ясувати кількість депутатів, які не підтримують або заперечують проти тієї чи іншої пропозиції. Сигнальне голосування проводиться без обговорення і здійснюється підняттям руки; при цьому підрахунок голосів не проводиться і про прийняття якогось рішення не оголошується. Головуючий на засіданні, Голова Верховної Ради України і його заступники в сигнальному голосуванні участі не беруть. 
2. Відкрите нефіксоване. 
3. Відкрите фіксоване (поіменне). 
    Відкрите нефіксоване та відкрите фіксоване голосування здійснюється за допомогою електронної системи підрахунку голосів, яка працює в одному з двох її режимів: 
а) без можливості фіксації персональних результатів голосування кожного депутата; 
б) з можливістю фіксації (зокрема роздрукуванням) персональних результатів голосування кожного депутата. 
    Поіменне голосування проводиться за пропозицією будь-кого з депутатів, підтриманою не менш як 1/3 депутатів, які взяли участь у голосуванні. Дані про результати поіменного голосування роздруковуються відразу після голосування і надаються Апаратом Верховної Ради уповноваженим представникам депутатських груп (фракцій) за їхнім зверненням, а також для ознайомлення депутатам за їхнім зверненням. 
4. Таємне подання бюлетенів - застосовується Верховною Радою України для персональних обрань, призначень, затверджень на посади чи до складу колегіальних органів, або відкликань чи усунень із посади. 
    Закон України, постанова Верховної Ради України та інше рішення (крім процедурного або зазначеного в законі окремо) вважаються прийнятими, якщо після їх обговорення на пленарному засіданні за них проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України (ст. 91 Конституції України). [2] 
Законопроект про внесення змін до Конституції України вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу. 
    Рішення з процедурних питань приймаються більшістю голосів депутатів, які взяли участь у голосуванні (тобто подали голоси «за», «проти» або «утримався»). Під час розгляду і обговорення питань порядку денного надається час для відповіді – не менше 30хв., співдоповіді – 20хв. і заключного слова – 10хв. На пленарному засіданні ніхто не може виступати без дозволу головуючого. При цьому промовець має висловлюватися тільки з того питання, з якого йому надано слово.

          2.2 Особливості діяльності Верховної Ради України як парламенту

    Чинна  Конституція України закріпила  якісно нову організацію державної  влади. Відмовившись від ієрархічної,  вертикальної системи організації  державної влади, яка існувала  в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний  принцип організації державної  влади -  принцип поділу її  на законодавчу, виконавчу і  судову.

    Органи  державної влади України стали  рівноправними і незалежними  один від одного.

    Верховна  Рада, за Конституцією, остаточно  втратила колишній статус найвищого  органу державної влади та  вперше набула всіх основних  рис парламенту України – єдиного,  загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного,  постійно діючого органу законодавчої  влади України. [5; стр.15]

     Пріоритетною  рисою українського парламенту  як органу законодавчої влади  є його єдність, виключність,  універсальність в системі органів  державної влади, що зумовлено  насамперед унітарним характером  нашої держави,тобто державним  устроєм, вже згаданим поділом  державної влади, його внутрішньою  структурою та ін.

    Верховна  рада є загальнонаціональним  представницьким органом державної  влади, оскільки вона представляє  увесь український народ –  громадян України всіх національностей  і виступає від імені всього  народу.

    Колегіальний  характер Верховної ради як  парламенту України полягає насамперед  у її складі та порядку роботи.

    Виборний  характер українського парламенту. Як і парламентів інших країн,  полягає в тому, що він формується  виключно шляхом виборів народних  депутатів. Ці вибори є як  правило, вільними і демократичними. Проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого  права шляхом таємного голосування.

     Однією  з істотних особливостей українського  парламенту  є його однопартійність.  Така структура не є типовою  для великих і середніх держав.                            Але в Україні на це є вагомі причини об´єктивного і суб´єктивного характеру.    Однопалатна структура українського парламенту зумовлена насамперед тим, що Україна є унітарною державою, становлення парламентаризму в Україні перебуває на початковому етапі, українське суспільство і, як наслідок цього, український парламент є лише відносно структурованими.

     Звичайно, однопалатний характер парламенту  породжує і може породжувати  згодом певні проблеми. Але при  відсутності достатніх зовнішніх  передумов для двопалатної структури  наш парламент на цьому шляхи  має пройти відстань свого  внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.

      Постійно діючий характер українського  парламенту полягає, зокрема,  в тому, що народні депутати  обираються до Верховної Ради  строком на чотири роки і  здійснюють свої  повноваження  на постійні основі.

      Ці та інші риси парламенту  зумовлюють властиве лише йому  місце в системі органів державної  влади. Парламент  України є  пріоритетним органом в системі  органів державної влади, першим  серед рівних. Він здійснює законодавчу  владу, бере участь у формуванні  органів виконавчої і судової  влади, є загальним представником  народу і виразником його волі. [11; стр.48]

      Парламент України має багатогранні  відносини з іншими органами  державної влади та з іншими  суб´єктами політичної системи:  політичними партіями тощо.

     Найбільш  тісними і багатогранними є  відносини парламенту з Президентом.  Це зумовлено їхніми функціями  і повноваженнями передбаченими  Конституцією та законами, системою  стримувань і противаг один  щодо одного та іншими обставинами.  Вихідним повноваженням Верховної  Ради у взаємовідносинах з  Президентом є право парламенту  призначати вибори Президента  у строки, призначені конституцією (ст.85). Але головним змістом взаємовідносин  парламенту і президента є  сам хід здійснення ними своїх  повноважень і функцій. Зокрема,  Верховна Рада заслуховує щорічні  та позачергові послання Президента  про внутрішнє і зовнішнє становище  України (ст. 85 Конституції), направляє  новоприйняті закони Президентові (ст.94 Конституції); надає у встановленому законом строки згоду на обов´зковість міжнародних  договорів України та денонсацію міжнародних договорів України, які укладає, як правило, Президент. Також чільне місце у їх взаємовідносинах посідають питання формування органів державної влади. Так, парламент надає згоду на призначення президентом Прем´єр-міністра, Голови антимонопольного комітету, Голови фонду державного майна, Голови державного комітету телебачення і радіомовлення, Генерального прокурора України тощо. Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду; призначає та звільняє половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (ст.85 Конституції) тощо.

      Багатофункціональними є відносини  Верховної Ради – парламенту  – з Кабінетом Міністрів, який  підконтрольний і підзвітний  Верховній Раді (ст.113 Конституції). Верховна Рада дає згоду на  призначення Прем´єр-міністра, розглядає  і приймає рішення щодо схвалення  (не схвалення) програми діяльності  Кабінету Міністрів, здійснює  контроль за його діяльністю. За пропозицією не менш як  третини народних депутатів від  її конституційного складу Верховна  Рада може розглянути питання  про відповідальність Кабінету  Міністрів та прийняти резолюцію  недовіри йому більшість від  конституційного складу Верховної  Ради, наслідком якої є відставка  Кабінету Міністрів. Найважливішими  повноваженнями Верховної Ради  щодо Кабінету Міністрів та  інших органів виконавчої влади  є прийняття нею законів про  організацію і діяльність органів  виконавчої влади, основи державної  служби та ін.

      Багатогранними є відносини Верховної  Ради з органами судової влади.  Зокрема, Верховна Рада призначає  третину складу Конституційного  Суду, обирає суддів судів загальної  юрисдикції, надає згоду на призначення  Президентом на посаду Генерального  прокурора. Парламент як орган законодавчої влади визначає законами України судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організацію та діяльність прокуратури.

    Багатогранною є взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратури у процесі здійснення парламентського контролю. [6; стр.31]

    Також  Верховна Рада як парламент  України має свою компетенцію.

    Компетенція  парламенту України – це сукупність  предметів його відання та  повноважень. 

    За  обсягом компетенції парламенти  поділяються на три групи: з  абсолютно визначеною компетенцією, тобто обмеженою; з абсолютно  невизначеною компетенцією, тобто  необмеженою, з відносно визначеною  компетенцією.

   Парламенти  з необмеженою компетенцією, які  функціонують у країнах з парламентарними  формами правління, де в «чистому»  вигляді реалізовану принцип  парламентаризму, що передбачає  верховенство парламенту. Конституції  цих держав (Японія) не містять  переліку повноважень парламенту.  Парламент має право приймати, скасовувати і змінювати будь-який  закон у порядку звичайної  законодавчої процедури, і ніхто  (в тому числі суд) не може  поставити під сумнів конституційність  акта парламенту.

    Парламенти  з відносно визначеною компетенцією  – парламенти, межі компетенції  яких є відносно рухомими. Так,  Конституція Швейцарії не містить  чіткого критерію розмежування  компетенції парламенту та уряду.

    Парламенти  з абсолютно визначеною компетенцією  – це такі парламенти, повноваження  яких чітко визначені, тобто  дається перелік питань, з яких  парламент має право приймати  закони. [12; стр.54]

    Парламент  України за зазначеною класифікацію  належить до парламентів з  абсолютно визначеною, тобто обмеженою  компетенцією.

                         Розділ 3  Діяльність парламентів інших країн.

     В США законодавча функція належить Конгресу. Він складається з двох палат: палати представників і Сенату. Палата представників обирається на два роки в складі 435 депутатів по одномандатним округам. Сенатори обираються на шість років, по два від кожного штату. [14; стр.35]

    Члени  палати представників і сенатори  являються професіональними парламентарями, мають вільний мандат не можуть  достроково бути відізвані виборцями.  Кожна палата створює свої  органи. Засіданнями палати представників  керує спікер, в Сенаті – Віце-резидент. Спікер, як і в інших країнах  анголосаксонського права, має  великі повноваження. Також Конгрес  створює з своїх членів різні  комітети. У Конгресу є спільні  повноваження, які можуть бути  реалізовані при спільному рішенні  обох палат: тільки так може  бути прийнятий закон, оскільки  обидві палати рівноправні і  інститут подолання вето верхньої  палати нижньою не існує. З іншої сторони, в кожної палати є свої спеціальні повноваження: наприклад, Палата представників може ініціювати імпічмент різних уповноважених осіб, а сенат ратифікує міжнародні договори.. до числа спільних повноважень Конгресу належать:  фінансові питання, в сфері економіки, оборони, охорони порядку, видавати закони, створювати федеральні суди. Конституція визначає і ряд заборон для Конгресу: забороняється видавати кошти з казни без відповідного закону, присвоювати дворянські титули, приймати закони з зворотною дією, вводити податки на предмети які вивозяться зі штату, не повинна віддаватись перевага порту одного штату перед портом  іншого штату.