Парламент і парламентаризм

                                                             План

Вступ

Розділ 1. Поняття парламенту та парламентаризму

Розділ 2. Верховна Рада в механізмі державної влади

2.1. Порядок роботи Верховної Ради України

2.2. Особливості  діяльності Верховної Ради України  як парлпменту

Розділ 3. Діяльність парламентів інших країн.

Висновки

Література

 

                                                          Вступ

        Попередниками парламентів були  державні установи представницького  характеру Стародавніх Греції  та Риму (наприклад, рада п’ятисот в Афінах). У XII-XIV ст. у країнах Європи виникають станово-представницькі установи, які певною мірою обмежували владу монарха. Вважається, що англійський парламент існує з 1925р., коли вперше були скликані збори, які обмежували владу короля і досить широко представляли інтереси країни. Проте історія сучасного парламентаризму як загальнонаціонального представницького і законодавчого органу починаються лише після буржуазних революцій XVII-XVIII ст.

     Нині парламенти діють у понад 160 країнах світу. За змістом діяльності вони є насамперед органами законодавчої влади, легіслатурами (від латинського lex – закон.) водночас у їх діяльності значне місце посідають й інші, окрім законодавчої, функції, зокрема представницька, установча, парламентського контролю, бюджетно-фінансова, міжнародних зв´язків тощо. [15;стр.20]

        Парламенти як інститути державної  влади за формою є всенародними  зборами (конгресами, асамблеями) або  зборами представників народу (депутатів). Це своєрідні постійно діючі  форуми, зібрання, на яких обговорюються  і вирішуються найважливіші суспільні  та державні справи. Вони мають  різні назви – Верховна Рада (Україна), Федеральні збори (Росія,  Швейцарія), Конгрес (США), стортинг (Норвегія), альтинг (Ісландія), Генеральні  кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес  (Мексика), кнесет (Ізраїль), національні  збори (Єгипет). – але для всіх  них властиві загальні принципи  парламентаризму.[14;стр.19]

         Сучасний парламентаризм характеризується  наявність кількох усталених  видів парламентів, що різняться  своїм статусом, порядком формування, структурою, функціями та іншими  ознаками. Зокрема, за своїм статусом  розрізняють парламенти президентських, парламентських, і змішаних республік  та монархій.

          Статус парламентів країн з  президентською формою правління  визначається жорстоким розподілом  влад в організації державної влади; це характерно для США та ряду країн Латинської Америки. У них не існує інститутів розпуску парламентів, вотому недовір´я урядові та відповідальності уряду перед парламентом. Чіткий розподіл законодавчої, виконавчої і судової влади, забезпечується конституційною системою стримувань і противаг. Конгрес не може змусити президента піти у відставку, але може прийняти рішення про відсторонення президента від посади в порядку імпічменту. В силу цих та деяких інших причин  за президентської форми правління законодавча влада є не рідко послабленою і підпорядкованою президенту.

         Особливість статусу парламенту  за парламентської форми правління  полягає насамперед в існуванні  інститутів розпуску парламенту  і відповідальності уряду (принцип  парламентського, відповідального  правління). Парламент за цієї  форми правління відіграє надзвичайно  важливу, практично вирішальну  роль у формуванні уряду. Такий  статус парламенту характерний  для Великої Британії й ряду  інших розвинених країн, які  свого часу подолали  ті чи інші форми диктатури (Австрія, Італія, Німеччина та інші), а також для окремих країн як східної Європи (Болгарія. Угорщина та ін.), так і СНД.

        У країнах зі змішаною формою  правління поєднуються елементи  президентської і парламентської  систем. Тут інститут парламентської  відповідальності уряду, а президенту належить право розпуску та ряд інших прав щодо парламенту. Ця система характерна для Франції і ряду країн СНД, зокрема для Росії. Загалом вона характеризується сильною президентською владою. [10; стр.36]

       У більшості країн що розвиваються, особливо з президентською формою  правління, роль парламенту значно принижена.

       Істотно відрізняється від названих  видів статус парламентарів країн  соціалістичної організації (КНР,  КНДР, В´єтнам, Куба).  В них  лежить принцип єдності державної  влади. Повновладдя рад та керівної  ролі відповідних правлячих партій. Офіційно не визначено принципу розподілу влади.

       У деяких країнах істотно принижена  роль парламентарів, перетворення  їх у дорадчі, консультативні  органи. Зокрема, консультативні  парламенти передбачені конституціями  деяких  мусульманських  країн.

      За часом виникнення і функціонування  парламенти можна умовно  поділити  на чотири види або покоління,  а саме: 1. давні (середньовічні)  парламенти; 2. часів нової історії; 3. ті, що виникли після другої світової війни; 4 новітні парламенти.

      Перша група – це ті парламенти, які мають давній родовід. Зокрема парламент Ісландії, який виник понад тисячу років тому. Чи дещо «молодший» парламент Великої Британії. Ці інститути мають великий досвід. Вони сприяли утвердженню демократизму своїх суспільств.

      До другої групи – часів  нової історії – відносять  парламенти виникнення яких пов´  язано з буржуазними революціями  та прийняттям перших конституцій. Вони сформувалися понад два століття тому (США, Франція). [9; стр.32]

     Друга  половина ХХ століття ознаменувалась  відродженням та зростанням ролі  парламентів і парламентаризму.  Після другої світової війни  виникла значна кількість нових  парламентів у зв´язку з проголошенням  незалежності ряду країн Азії та Африки, ряд держав після повалення фашиської диктатури стали на парламентський шлях розвитку (Німеччина, Італія, Австрія та ін.), у багатьох країнах зміцнились конституційні основи парламентаризму.

      Групу новітніх, наймолодших парламентів становлять парламенти держав з числа колишніх республік Союзу РСР та країн Східної Європи. Цьому сприяють прийняття нових, дійсно демократичних конституцій. 

 

                          Розділ 1 Поняття парламенту та парламентаризму

      Парламент є представницькою  установою країни. Колегіальний  за своєю внутрішньою структурою  та принципами діяльності він  представляє різноманітні групові,  партійні та національні інтереси.

     Представницькі установи наділені безпосередніми повноваженнями, обсяг і зміст компетенції представницької установи визначаються конституцією. Вони можуть функціонувати лише за умов демократичного режиму.

     Отже, парламент - це виборний колегіальний орган держави, наділений нормотворчими, фінансовими та контрольними повноваженнями, що діє в умовах демократичного режиму.

     Парламентаризм у широкому розумінні - це система формування та діяльності верховного представницького органу, держави, а також політико-державних відносин та інститутів, прямо чи непрямо пов'язаних з ним за умови існування у суспільстві демократичного режиму. У країнах, де нормально функціонують парламенти та існує політичний режим, створюються сприятливі умови для формування системи парламентаризму.

     Парламент і парламентаризм є показником рівня стану демократизму в суспільстві. У країнах, де відсутня демократія, а парламент функціонує лише формально, не виконуючи належним чином своїх функцій, не формується система парламентаризму.

    Парламентаризм - це цілісна політико-державна  система, що складається з ряду  демократичних і бюрократичних  елементів і зв'язків, що взаємодіють  між собою. Вони містяться у державній структурі, закріплюються конституціями та іншими правовими актами. У той самий час структура парламентаризму розгалужується. До неї включаються елементи та взаємовідносини, що не входять до державної системи; до них належить, наприклад, участь політичних партій у формуванні парламенту тощо.

    Парламентаризм є установою, що являє собою важливу частину політичної системи суспільства. Парламентаризм - це форма державного керівництва суспільством, якій притаманні керівна роль представницького органу в системі органів держави, контроль парламенту за виконавчою владою, поділ діяльності законодавчої та виконавчої, привілейоване становище депутатів та їх юридична незалежність від виборців. [13; стр.47]

    Принцип «поділу влади» на законодавчу, виконавчу та судову є характерним для парламентаризму. Згідно з цим принципом, що закріплюється багатьма конституціями зарубіжних країн (винятки становлять, наприклад, конституції КНР, СРВ, КНДР, Республики Куба), парламент - носій верховної законодавчої влади.

     Для  виконання своїх повноважень  парламент утворює функційно-галузеві  комітети та комісії, де розглядаються  основні питання життєдіяльності  суспільства, розробляються відповідні  законопроекти. 
     Парламентські комітети діляться на дві категорії: тимчасові і постійні. Тимчасові комітети, створені для розгляду якої-небудь справи, можуть ще мати назву спеціальних комісій. Партійний склад комітетів пропорційний партійному складові палат. При цьому голови комітетів працюють постійно, а члени комітетів — на тимчасовій основі. Голів комітетів вибирають, або ж члени комітетів стають головами, або їх призначають голови палат, виходячи з правил старшинства. Основна робота комітетів і комісій пов´язана із законотворчою діяльністю уряду. [3]

     За своєю структурою вищі представницькі органи є одно- та двопалатними (бікамеральними).

     Двопалатна структура парламенту властива як унітарним, так і федеративним державам, проте принципи формування верхньої палати федеративної країни відмінні, порівняно з унітарною державою, що має у своєму складі верхню палату. Нижня палата у двопалатному парламенті називається по-різному: Палата представників (Австралійський Союз, США, Японія та ін.), Палата депутатів (Італія, Мексика), Національна рада (Австрія), Державна Дума (Російська Федерація), Народна палата (Індія), Сейм (Польща), Палата громад (Великобританія, Канада), Віче республік (Союзна Республіка Югославія), Національні збори (Франція) і т. ін. У сучасній Європі дванадцять країн мають однопалатний парламент. Серед країн Східної Європи двопалатність утверджено в Росії, Польщі, Румунії й Хорватії.

     Однопалатна система парламенту є характерною для мононаціональної держави, що займає, як правило, невелику територію. Джерела її виникнення різноманітні. В одних країнах однопалатна структура парламенту була встановлена разом з утворенням незалежної держави. Так, у Болгарії після закінчення болгаро-турецької війни була прийнята Тирновська Конституція 1879 p., яка передбачала однопалатні Народні збори. Така сама структура парламенту закріплювалася конституціями (1947,1971 pp.) та нині чинною (1991 p.). [16; стр.35]

    На думку деяких політологів і державознавців, однопалатний парламент більше відповідає демократичному устрою та однонаціональному складу населення. Він простіший та ефективніший, законодавча процедура не настільки складна, як у двопалатному парламенті. Нижні палати двопалатних парламента і однопалатні парламенти формуються, як правило, шляхом прямих виборів.

       Якщо вибори парламенту збіглися з настанням надзвичайного стану, то вибори відкладаються на строк дії цих умов, а розпущений парламент скликається знову.

   У конституціях деяких країн указані підстави для розпуску парламенту.

   Цілі дострокового розпуску парламенту можуть бути різноманітними: подолання кризи у діяльності парламенту, намагання однопартійного чи коаліційного уряду використати політичну обстановку, що склалася, для зміцнення своєї позиції у майбутньому парламенті та завдати поразки опозиції в процесі наступних виборів. [14; стр.38]

    Термін повноважень парламенту - це встановлений конституцією даної держави період часу, протягом якого орган державної влади здійснює свої конституційні функції складом депутатів, обраних під час проведения виборів.  

                                

                      Розділ 2 Верховна Рада в механізмі державної влади

      У функціях і компетенції Верховної  Ради України відображається  її соціально-політична роль та  місце у механізмі державної  влади, у реалізації функцій  держави.

      Функції Верховної Ради України  — це основні напрями її  діяльності в різних сферах  суспільних відносин.

     Функції  та компетенція Верховної Ради  пов'язані зі специфікою її  конституційно-правового статусу  як парламенту змішаного типу. Головними функціями Верховної  Ради є: представницька, законодавча,  установча, функція парламентського  контролю. До парламентських функцій  належать також бюджетно-фінансова,  функція міжпарламентських зв'язків  та ін. Верховна Рада, як правило,  здійснює й ці функції, але  вони не вважаються головними.  Класичну класифікацію функцій  парламенту запропонував англійський  державознавець У. Беджгот.  До  них він відносив: законотворчість,  формування інших органів, політичне  волевиявлення та контроль за  урядом, представництво нації. [16; стр.49]