Дослідження прявлення гнучкості у дітей різного шкільного віку

У школярок прискореного  фізичного розвитку значно раніше, ніж у школярок середнього та уповільненого рівнів розвитку, спостерігається зниження у показниках гнучкості. Це період від 9 до 11 років, після чого гнучкість значно поліпшується, потім знижується, стабілізується.

Школярки уповільненого  фізичного розвитку у 8-річному віці демонструють свої найкращі результати. Потім до 13 років відбувається поступове зниження цієї здібності, яке у період з 8 до 13 років стає суттєвим. З 13 до 14 років спостерігається суттєве збільшення. Після чого – з 15 до 16 років – показники гнучкості погіршуються, а з 16 до 17 років значно зростають. [20]

У 17 років у школярок з різним рівнем фізичного розвитку відбувається відносна стабілізація у  формуванні здатності виконувати рухи з великою амплітудою.

У формуванні гнучкості  у хлопців шкільного віку середнього фізичного розвитку є 2 основних сенситивних  періодів – з 9 до 11 та з 14 до 16 років. За темпами приросту, найбільш ефективними  періодами для її вдосконалення є вік: 9-10, 10-11 та14-15 років. Зниження активного розвитку гнучкості характерно для 8-9, 12-13, 13-14 та 16-17 років. Ефективне виховання гнучкості у дітей та підлітків цього рівня фізичного розвитку можливе як у передпубертальному, так і у пубертальному періодах.

У предпубертальному  періоді представники середнього рівня  фізичного розвитку поступаються ретардантам  та перевершують акселератів. У пубертальному  ж періоді картина дещо змінюється. Перше місце займають учні середнього фізичного розвитку, однак з 12 до 14  років поступаються акселератам, а в постпубертальному періоді – яв акселератам, так і ретардантам. [14]

Збільшення у показниках гнучкості в акселератів –  з 11 до 12 та з 15 до 17 років. Найбільш активні  темпи розвитку цієї якості  в акселератів відмічають у 11-12 та 16-17 років. Зниження гнучкості чітко спостерігається у віці з 8 до 11 та з 13 до 15 років. Найбільший темп розвитку – з 16 до 17 років.

Акселерати у розвитку гнучкості випереджають ретардантів  з 12 років. У ретардантів 8-річного віку спостерігається уповільнення у розвитку гнучкості, яке припиняється тільки у 13 років. з 13 до 15 років гнучкість у них збільшується, але з 15 до 16 років знову спостерігається зменшення. У 17 років ця здібність досягає рівня 11-12-річних підлітків. Однак ретарданти у молодшому шкільному віці у розвитку гнучкості набагато випереджають своїх однолітків середнього та прискореного фізичного розвитку, а в 17 років показують кращі результати. Щодо різниці порокам між ретардантами й акселератами, то останні випереджають у розвитку гнучкості своїх однолітки у 12, 13, 14 та 17 років. Найбільша різниця між ними існує у молодшому шкільному віці на користь ретардантів. [3]

 

1.7. Види контролю за розвитком гнучкості

Для оцінки рівня розвитку гнучкості використовують контрольні вправи, за допомогою яких опосередковано вимірюється гнучкість в лінійних або кутових одиницях. [6]

При застосуванні лінійних вимірів на результати контролю можуть впливати індивідуальні властивості  тих, кого обстежують, наприклад довжина рук, або ширина плечей, якщо виміри проводяться при виконанні нахилу вперед чи викруту з палицею. тому по можливості слід запобігати цьому впливу. наприклад при виконанні викруту з палицею ефективним є визначення індексу гнучкості - показника відношення ширини хвату (см0 до ширини плечей.

Максимальна амплітуда рухів може вимірюватись різноманітними методами: гоніометричним, оптичним, рентгенографічним. Гоніометричний метод передбачає використання механічного або електричного кутоміра-гоніометра, до однієї із ніжок якого прикріплено транспортир або потенціометр. При визначенні амплітуди рухів ніжки гоніометра фіксуються на повздовжніх осях сегментів, що утворюють суглоб. [5]

У спортивній практиці приставним гоніометром вимірюють як активну  так і пасивну гнучкість. Він складається з двох, з’єднаних шарніром, металічних пластинок з вертикальними стійками, до однієї з яких навпроти нульової відмітки прикріплена градуйована кругла шкала, а інша пластина служить показником градусів. Для вимірювання рухомості прилад прикріплюється резиновим бинтом або приставляється шарніром до суглоба, в якому будуть виконуватись рухи таким чином, щоб пластини були суміщені з осями рухомих частин тіла. Відхиленням рухомої пластинки від вихідного положення, виникаючим при виконанні вправи вимірюється ступінь рухомості у тому або іншому суглобі. [3]

Сучасні оптичні методи зв’язані з відеорегестрацією рухів  спортсмена, до суглобних точок якого  прикріплені маркери. Оцінювання результатів  зміні положення маркерів дозволяє визначити амплітуду рухів. Рентгенографічний метод можна застосовувати тоді. коли необхідно визначити анатомічно допустиму амплітуду рухів у суглобі.

Слід пам’ятати, що об’єктивно оцінити гнучкість спортсмена шляхом визначення рухомості в окремих  суглобах неможливо, оскільки висока рухомість в одних суглобах може супроводжуватися середньою або низькою в інших. Тому для комплексного оцінювання гнучкості слід визначити амплітуду рухів у різних суглобах. [17]

Основними методами оцінки гнучкості у шкільних умовах слугують тести. Наведемо деякі з них.

1. Рухомість  хребетного стовпа. Визначається за ступенем нахилу тулуба вперед. Досліджуваний в положенні стоячи на лаві нахиляється вперед максимально, не згинаючи ніг у колінах. Гнучкість хребта оцінюють за допомогою лінійки або стрічки за відстанню в сантиметрах від краю лави до третього пальця руки. Якщо при цьому пальці не торкаються краю лави, то величина рухомості отримує знак «мінус» (–), а якщо опускаються нижче – знак «плюс» (+). У дітей різного віку і статі показники ступеня нахилу, як правило позитивні, зі знаком «плюс». Про низький рівень розвитку гнучкості свідчать негативні показники (зі знаком «мінус»). Даний тест можна виконувати також у положенні сидячи. Процедура оцінки гнучкості тут аналогічна.

2. Рухомість у плечовому суглобі. Досліджуваний, взявшись за кінці гімнастичної палки, виконує викрут у плечових суглобах. Замість палки можна використовувати мотузку. Рухомість плечового суглоба оцінюють по відстані між кистями рук при викруті: чим менша відстань, тим більша гнучкість цього суглоба, та навпаки.

3. Рухомість  у кульшовому суглобі. Досліджуваний намагається сісти на шпагат. Рівень рухомості в даному суглобі оцінюють за відстанню від пола до таза (куприка): чим менша відстань, тим вища гнучкість цього суглоба та навпаки. Для визначення гнучкості цього суглоба також застосовують згинання, розгинання або відведення прямої ноги вище горизонталі. Вправи зручно виконувати біля гімнастичної стінки.

4. Рухомість  у колінних та гомілковостопних  суглобах. Учень виконує присідання з витягнутими вперед руками. Про високу рухомість у цьому суглобі свідчить повне присідання. При визначенні амплітуди рухів у різних суглобах вирішальне значення має вихідне положення досліджуваного в момент вимірювання. Вимірювати різні параметри рухів у суглобах слід у стандартних умовах тестування. Оцінку рухомості у суглобах слід завжди проводити в однаковому вихідному положенні; наприклад, вимірювання рухомості у гомілковостопному суглобі проводити при зігнутій або розігнутій гомілці, визначаючи амплітуду згинання стегна, виконувати рухи випрямленою або зігнутою у колінному суглобі ногою і т.п. Окрім вихідного положення на точність вимірювання амплітуди рухів суттєво впливає положення точки фіксації гоніометра. Повторні вимірювання гнучкості необхідно проводити в один і той же час, перед вимірюванням важлива стандартна розминка (розігрівання), оскільки всі вище перераховані фактори та умови так або інакше впливають на величину рухомості в суглобах.

Пасивну гнучкість вимірюють  по найбільшій амплітуді, яка може бути досягнута за рахунок зовнішньої сили. Величина останньої повинна бути однаковою для всіх вимірів, інакше неможна отримати об’єктивну оцінку пасивної гнучкості. Зупиняють вимір пасивної гнучкості, коли дія зовнішньої сили викликає болісні відчуття. Інформативним показником стану суставного та м’язового апарату людини (в сантиметрах або градусах) є різниця між величинами активної і пасивної гнучкості. Ця різниця називається дефіцитом активної гнучкості. [8]

Рухомість у гомілковостопному суглобі може вимірюватись й іншим способом. Для цього спортсмен сідає на лаву (ноги разом, коліна випрямлені) і наскільки можливо згинає стопу. Якщо стопа складає пряму лінію з гомілкою (кут 180 градусів), то гнучкість оцінюється як вища за середню. Чим менший цей кут, тим гірша рухомість у гомілковостопному суглобі; низькою рухомість вважається при куті меншому за 160 градусів. [5]

5. Сумарна  гнучкість – це показник гнучкості одразу у кількох суглобах, а саме у кульшовому, плечовому та хребетного стовпа. Цей показник вимірюється за допомогою вправи «міст», що виконується з положення лежачи або стоячи. Вимірюється відстань від п’ят до долонь рук та від верхньої точки «моста» до підлоги. Потім перший результат ділять на другий. Чим отриманий результат менший від одиниці, тим краще. Результат більший з одиницю свідчить про середній або низький рівень сумарної гнучкості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Задачі дослідження

Ціль дослідження: експериментальне обґрунтування розвитку гнучкості у дітей різного шкільного віку.

Реалізація цілі дослідження  потребує вирішення наступних задач:

1.Визначити показники  розвитку гнучкості у дітей  різного шкільного віку;

2. Оцінити вікову динаміку  розвитку гнучкості;

3. Порівняти отримані результати з літературними джерелами.

 

2.2. Методи дослідження

Для вирішення поставлених завдань  був проведений педагогічний експеримент, в процесі якого використовувались  такі методи дослідження:

1. Аналіз та узагальнення літературних джерел.
2. Узагальнення та аналіз передового педагогічного досвіду.
3. Методи контрольних іспитів (тестування).
4. Методи математичної статистики.

Для проведення контрольних іспитів  використовувались наступні тести:

1. Визначення гнучкості хребетного стовпа проводилось за допомогою вправи нахил тулуба в положенні сидячи ноги нарізно. Вимірювалась відстань від п’ят до риски лінійки, до якої учень мав плавно дотягнутись і зафіксувати це положення протягом двох секунд. 

2. Визначення гнучкості у плечових суглобах проводилось за допомогою вправи викрут ку з гімнастичною палкою вперед-назад та визначення відносного показника рухомості у плечовому суглобі (ВПРС) за результатом першого тесту, який розраховується за формулою

ВПРС= ширина хвату між кистями рук

                          ширина плечей

3. Визначення гнучкості у гомілковостопному  суглобі виконувалось із вихідного  положення сидячи. Максимально відтягнути  носки ніг. Вимірювалась відстань  від пальців ніг до підлоги.

4. Визначення сумарної гнучкості  у плечових, кульшових та суглобах хребетного стовпа проводилось за допомогою вправи «міст» з положення лежачи. Вимірювалась відстань від п’ят до долонь рук та від верхньої точки «моста» до підлоги. Показник сумарної гнучкості визначався діленням першого результату на другий.

 

2.3. Організація дослідження

У дослідженні брали участь учні середньої школи № 76 м. Запоріжжя. трьох вікових груп. Для кожної групи було відібрано 10 учнів приблизно однакової фізичної підготовленості і фізичного розвитку, які належать за даними обстежень до основної медичної групи (5 хлопчиків і 5 дівчаток) з трьох класів: молодший шкільний вік – учні 3-А класу, середній шкільний вік – учні 8-А класу, старший шкільний вік – учні 10-Б класу. Дослідження проведені у лютому-березні 2009 року. Усі контрольні вправи (тести) проводились на уроках фізичної культури в основній частині. Перед кожним тестом учням давалась попередня інструкція про зміст і умови виконання завдання та декілька спроб. Після цього кожний учень виконував три контрольних спроби на максимальний результат. Найкращий результат заносився у спеціальний протокол.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ  ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

 

Результати досліджень можна представити  у вигляді таблиці.

За результатами досліджень серед  учнів молодшого шкільного віку були отримані наступні показники гнучкості.

Таблиця 3.1.

Показники гнучкості  у дітей молодшого шкільного  віку (см)

Види гнучкості	Показники, см		Середнє арифметичне, Х		Середнє квадратичне відхилення σ		Помилка середнього арифметичного, m
	хлоп-ці	дівча-та	хлоп-ці	дівча- та	хлоп-ці	дівча- та	хлоп- ці	дівча-та
1. Гнучкість хребетного  стовпа та кульшових суглобів	8; 4; 8; 6; 4; 8; 4; 8; 6; 4.	16; 13; 7; 16; 13; 13; 16; 13; 7; 13	6	12,7	1,3	2,9	±0,4	±0,96
2.гнучкість плечових  суглобів	0,58; 0,73; 0,7; 0,69; 0,72; 0,58; 0,73; 0,7; 0,69	0,59; 0,5; 0,75; 0,64; 0,63; 0,59; 0,5; 0,75; 0,64; 0,63	0,61	0,62	0,05	0,08	±0,016	±0,026
3.гнучкість гомілковостопних  суглобів	9; 8; 6; 8; 6; 9; 6; 9	3; 3; 2,5; 3; 3; 2,5; 3; 3; 3; 3	6,1	2,9	0,97	0,16	±0,32	±0,05
4. сумарна гнучкість	1,09; 1,22; 1,6; 1,2; 1,6; 1,09; 1,22; 1,6; 1,2; 1,6	0,48; 0,7; 0,23; 0,63; 0,6; 0,48; 0,7: 0,23; 0,63; 0,6	1,34	5,28	0,17	0,13	±0,05	±0,43

 

            ∑V

Х = ───── , де  Х – середня  арифметична; ∑ - знак суми; V – 

             N

одержані у дослідженні значення (варіанти), N – загальна кількість випадків.