Дослідження прявлення гнучкості у дітей різного шкільного віку

• Еластичність і розтяжність сполучної тканини – зв’язок, сухожиль, фасцій, апоневрозів, капсул суглобів.

Здатність до розтягування кожного із видів сполучної тканини  визначається співвідношенням і  особливостями взаємодії сполучних волокон – колагенових і еластичних. Колагенові волокна складаються переважно із пучків паралельно розташованих фібрил, з’єднаних між собою цементуючою речовиною. Міцність і малу розтяжність колагену забезпечує наявність інтра- та інтеромолекулярних поперечних зв’язків між ланцюжками молекул колагену, субфібрилами, філаментами і волокнами. Еластичні волокна навпаки, добре розтяжні, що обумовлюється їх структурою. Вони являють собою спіралеподібні поліпептидні ланцюжки, з’єднані між собою ковалентними зв’язками. При розтягуванні нетривкі ковалентні зв’язки розриваються і ланцюжки подовжуються, не взаємодіючи і не обмежуючи розтяжність один одного. [14]

Переважання в сполучній  тканині тих або інших волокон, особливості взаємодії колагенових волокон між собою значною мірою визначають їх розтяжність. Найменшою розтяжністю відзначаються апоневрози і фасції м’язів. Трохи більшу розтяжність мають сухожилля. Порівняно з апоневрозами, фасціями і сухожиллями, капсули суглобів відрізняються переважанням еластичних волокон, що зумовлює їх досить хорошу розтяжність і здатність до поліпшення її під впливом тренувань. [5]

• Температура тіла та інтенсивність кровообігу.

Здатність м’язів, зв’язок  і сухожиль до розтягування поліпшується із підвищенням їх температури та збільшенням кровообігу.

• Стан психіки та емоцій.

Найсприятливішим є  врівноважений стан (стан «бойової готовності»). Надмірне збудження та пригніченість негативно позначаються на прояві гнучкості, а отже і на її розвитку. [6]

 

1.4. Методика розвитку гнучкості

Гнучкість взаємопов’язана  з іншими фізичними здібностями. Проте рухливість в одному суглобі (як вже згадувалось вище) ніяк не впливає на рухливість в інших  суглобах. Тому розвивати рухливість слід у кожному суглобі окремо.

Проведені Б. М. Сєрмєєвим дослідження дозволяють говорити про ефективність наступних вправ при вибірковому розвитку гнучкості. Так для хребта застосовують нахили з різних вихідних положень, що виконуються з допомогою і без допомоги партнера, для кульшового суглоба – махи ногами у передньо-задньому і поперечному напрямку, випади, шпагат в упорі на руках з погойдуванням, вправи біля гімнастичної стінки, для суглобів плечового поясу – ривки руками у різних площинах, оберти руками, вправи з гімнастичними палками, вправи біля гімнастичної стінки. [3]

Всі вправи для розвитку гнучкості можна поділити на дві  групи: активні і пасивні. До першої групи можна віднести такі вправи:

– прості рухи (типу: на рахунок  «раз» – нахил, на рахунок «два»  – випрямлення);

– пружинні рухи(на рахунок  «раз-два-три» – пружинисті нахили, на рахунок «чотири – випрямлення);

До другої групи слід віднести вправи із самозахватами, а також із зовнішньою допомогою.

За дією на системи  організму ці вправи приблизно відповідають наведеній вище послідовності (у  такому ж порядку їх слід включати до комплексів при вихованні гнучкості).  [4]

Розвиток рухливості у суглобах потребує щоденних вправ (іноді навіть два рази на день). На уроці їх включають у підготовчу та основну частини, як правило у  кінці. Перед виконанням необхідно добре розігрітися. [7]

Загально підготовчі вправи, що використовуються для розвитку гнучкості, являють собою рухи, основані на згинанні, розгинанні, нахилах. і  поворотах. Ці вправи спрямовані на поліпшення рухомості в усіх суглобах і використовуються без урахування задач (теми) уроку. Допоміжні вправи добирають з урахуванням ролі рухомості в тих чи інших суглобах для успішного удосконалення рухів, характерних для даного виду уроку, що вимагають максимальної рухомості, – згинання, розгинання, відведення, приведення, обертання. Спеціально-підготовчі вправи будують відповідно до вимог основних рухових дій, поставлених специфікою розділу програми, що вивчається. Для підвищення рухомості у кожному суглобі використовують комплекс споріднених вправ, які різнобічно діють на суглобні утворення і м’язи, що обмежують рівень гнучкості. [18]

У розвитку гнучкості  розрізняють два етапи:

• етап збільшення амплітуди рухів до оптимальної величини;
• етап збереження рухливості у суглобах на досягнутому рівні.

Перед початком роботи з удосконалення гнучкості визначають рівень розвитку активної і пасивної рухомості в суглобах. Чим більша між ними різниця, тим більше активна гнучкість буде залежати від сили м’язів. І чим менша ця різниця, тим більше активна гнучкість буде залежати від розтягнутості м’язів, зв’язок, сухожиль та довільного розслаблення м’язів. Виходячи з цього вчитель добирає вправи. [23]

Зрозуміло, що в руховій  діяльності людина проявляє переважно  активну гнучкість, але  функціональною передумовою її розвитку є пасивна гнучкість, тому вдосконалення гнучкості завжди починають з пасивної, яка розвивається у 1,5 – 2 рази швидше, ніж активна. Різний час потрібен і для розвитку рухомості в різних суглобах. Швидше поліпшується рухомість у плечовому, ліктьовому, променевозап’ястковому суглобах, повільніше – в кульшовому і суглобах хребетного стовпа. Час може змінюватися і залежно від структури суглоба, м’язової тканини, віку спортсмена і, насамперед, від побудови навчального процесу. [22]

На початку кожного  заняття з розвитку гнучкості треба добре розім’яти як організм загалом, так і м’язи, які будуть піддаватись розтягуванню, і вжити заходів, щоб протягом усього заняття підтримувати організм і розігрітому стані. [6]

Вправи, спрямовані на розвиток гнучкості, можуть складати програми окремих навчальних занять. Але частіше їх планують у комплексних заняттях, в яких разом із розвитком гнучкості проводиться силова підготовка спортсменів. Та найчастіше вправи для розвитку гнучкості виділяють у самостійну частину заняття, яка проводиться після інтенсивної розминки, а якій використовуються вправи з великою амплітудою рухів. Така побудова занять сприяє максимальному прояву рухомості в суглобах і виявляється найефективнішою. Вправи на гнучкість включають у розминку перед тренувальними заняттями, вони складають значну частину вранішньої зарядки. [16]

Не менш важлива послідовність  виконання вправ, спрямованих на розвиток рухомості в суглобах. Лише закінчивши виконання вправ на розвиток рухомості в одному суглобі, слід переходити до вправ для наступного суглоба. Не має значення з якого суглоба починати розвивати гнучкість, хоча завжди спочатку виконують вправи, які втягують в роботу великі групи м’язів. [5]

Вправи на розтягування виконують повторним або комбінованим методом.

Тривалість  вправи може коливатись від 15-20 секунд до кількох хвилин. При цьому треба пам’ятати, що досягти максимальної (для конкретного стану учнів) амплітуди можна лише через 10-15 секунд після початку вправи. Протягом наступних 15-30 с. вона зберігається, а потім, внаслідок втоми зменшується. [15]

Дослідження показали, що для розвитку гнучкості в різних суглобах треба затратити різну кількість повторень вправи на занятті.

 

Таблиця 1.1.

Дозування вправ  з розвитку рухливості у різних суглобах в одному занятті

Суглоби	Етапи
	розвитку гнучкості	збереження гнучкості
хребта кульшові плечові променево-зап’ясткові колінні гомілковостопні	90-100 60-70 50-60 30-35 20-25 20-25	40-45 30-40 30-40 20-25 10-15 10-15

 

Щоб уникнути монотонності та небажаної втоми для дітей  і підлітків вправи дають серіями (3-5 серій) з 10-12 повторень у кожній. [6]

Час, який щоденно витрачається на розвиток гнучкості, може варіювати  від 20-30 до 40-60 хв. Ця робота по-різному  розподіляється протягом дня: 20-30 % загального обсягу звичайно включають до ранкової зарядки і до розминки у підготовчій частині уроку; 70-80 % – в основній частині уроку. [21]

Для розвитку гнучкості  дорослим людям треба давати у 1,5 -2 рази більшу кількість повторень  вправи. Жінкам можна давати на 10-15 % менше навантаження ніж чоловікам, для досягнення того ж ефекту.

Індивідуальним критерієм достатності вправ на гнучкість є зменшення амплітуди рухів. Оптимальна тривалість статичних вправ – 6-12 секунд.

Інтенсивність роботи визначається величиною амплітуди рухів, яка повинна поступово зростати при виконанні вправ у кожному наступному повторенні або принаймні зберігатись. У пасивних вправах з обтяженням величина обтяження повинна складати у початківців 30 % від максимальної сили м’язів, що розтягуються. У вправах з самозахопами слід орієнтуватись на суб’єктивні відчуття легкого поколювання у м’язах.

Добрий ефект при  удосконаленні гнучкості дає  сходинкоподібна інтенсивність, при  якій після досягнення біля граничної  амплітуди утримують це положення 5 – 10 секунд, а потім збільшують амплітуду на 8 – 12 % і знову 5 – 10 секунд утримують це положення.

Темп виконання повторних  рухів у вправах на гнучкість  повинен бути повільним, особливо у  першій серії. [22]

Відпочинок між вправами т їх серіями може тривати від 10 – 12 секунд до кількох хвилин, і його тривалість можна визначати за суб’єктивним відчуттям готовності до наступної вправи. За характером він може бути пасивним, якщо тривалість вправи 10 – 20 секунд, або активним, якщо тривалість вправи більша. Найбільшого тренувального ефекту можна досягти, якщо розвивати гнучкість щоденно або два рази на день. За такої умови за 3-4 місяці можна досягти 80-90 % анатомічної рухливості.

На етапі збереження рухливості в суглобах обсяг вправ можна  зменшити на 50 %. Їх достатньо виконувати 3-4 рази на тиждень у поєднанні з силовими і швидкісно-силовими вправами (таблиця 1.1.). [6]

 

1.5. Вікова динаміка природного розвитку гнучкості

Вікові особливості  грають роль у розвитку рухомості у суглобах. З віком морфологічна будова суглобів змінюється ( зменшення рухомості у зчленуваннях та еластичності зв’язок), і це призводить до обмеження Ії рухомості.  Тому в учнів старшого шкільного віку гнучкість розвивається значно легше, ніж у старшокласників. У старшому віці ставиться задача не збільшення рухомості у суглобах, а збереження її на досягнутому рівні.

Розвиваючи гнучкість  у су глобах у дітей, треба мати на мати на увазі насамперед ті ланки  опорно-рухового апарату, які грають найважливішу роль у життєво необхідних діях: плечові, тазостегнові, гомілковостопні суглоби. зчленування кисті. [10]

У молодшому шкільному  віці розтягуючи вправи застосовуються головним чином в активному динамічному  режимі. Зі збільшенням маси м’язів і зменшенням деформації зв’язок доцільно застосовувати пасивні і статичні вправи.

Рухливість у суглобах у дівчаток більша, ніж у хлопців (приблизно на 20-30 %), тому об’єм навантажень для учнів чоловічої статі повинен бути більшим.

Розвиток рухливості у суглобах не повинен призводити до порушень постави, які можуть виникати через  пере розтягнення зв’язок, через недостатній або, навпаки, через мірний розвиток сили окремих м’язових груп. [7]

Гнучкість природно зростає до 14-15 років, але у різних суглобах вона має різну динаміку розвитку. При  цьому у дрібних суглобах розвиважться швидше. ніж у великих.

Амплітуда рухів у кульшових суглобах гетерохронно зростає до 13 років. Найвищий темп її приросту спостерігається з 7 до 8 та з 11 до 13 років.

Рухливість суглобів хребта має  дещо іншу динаміку. У дівчат вона зростає  до 14, а у хлопців – до 15 років.

Надалі вона стабілізується, а у 16 – 17 річному віці починає прогресивно  погіршуватись.

Високі темпи її природного приросту у дівчат спостерігаються від 7 до 8, від 10 до 11 та з 12 до 14 років, а в  хлопців від 7 до 11 та від 14 до 15 років. Якщо не застосовувати вправи для розвитку, то вже в юнацькому віці амплітуда рухів практично в усіх суглобах починає поступово зменшуватись.

Враховуючи сенситивні періоди розвитку рухових якостей  цілеспрямовано розвивати гнучкість  доцільно від 7 – 8 до 14 – 15 років. Водночас застерігаємо, що форсований розвиток гнучкості без належного зміцнення м’язів, зв’язок і сухожиль може викликати розхлябаність у суглобах і, зрештою, порушення постави, яке зустрічається саме з цієї причини навіть у художніх гімнасток. Звідси випливає необхідність оптимального поєднання розвитку гнучкості та сили. [17]

Також виділяють певні  особливості у виконанні рухів  з великою амплітудою у дітей  різного рівня фізичного розвитку.

Максимальні показники  у школярок середнього фізичного розвитку спостерігаються у 9 років. Потім цей рівень поступово знижується і до 13 років стає значним. З 13 до 14 років спостерігається достовірність у прирості, а з 14 до 15 – зниження. Вік з 15 до 17 років характеризується стабілізацією цієї здібності. Найбільш активне формування гнучкості у школярок середнього фізичного розвитку спостерігається у пубертальному періоді, а в предпубертальному та постпубертальному періодах ця здібність знижується.