Дослідження прявлення гнучкості у дітей різного шкільного віку

Державний вищий  навчальний заклад

“Запорізький національний університет”

Міністерства освіти і  науки України

 

 

 

Кафедра теорії і методики

фізичного виховання і туризму

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «ДОСЛІДЖЕННЯ ПРЯВЛЕННЯ  ГНУЧКОСТІ У ДІТЕЙ РІЗНОГО  ШКІЛЬНОГО ВІКУ»

 

 

 

Виконала:                                         Гармаш Костянтин Ігорович                                                        студент  групи  1228 (ОПС)_________________________________________

 

Керівник: доцент кафедри ТМФВ                                                    

                                                         

 

 

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя

2011

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД …………………………………5

1.1. Визначення гнучкості як фізичної якості та задачі її розвитку…5

1.2. Види гнучкості……………………………………………………..7

1.3. Фактори, від яких  залежить прояв гнучкості…………………….7

1.4. Методика розвитку  гнучкості…………………………………….10

1.5. Вікова динаміка  природного розвитку гнучкості……………….14

1.6. Види контролю за розвитком гнучкості………………………….18

РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ

ДОСЛІДЖЕННЯ ………………………………………………………. 22

2.1. Задачі дослідження…………………………………………………22

2.2. Методи дослідження……………………………………………….22

2.3. Організація дослідження…………………………………………...23

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА

ЇХ ОБГОВОРЕННЯ……………………………………………………..24

ВИСНОВКИ…………………………………………………………......31

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ…………………………………………………32

 

ВСТУП

 

В якості навчальної дисципліни теорія і методика фізичної культури  покликана бути головним загально профілюючим предметом професійної освіти спеціалістів з фізичного виховання та спорту.

Одним із базових понять  цього предмету є поняття «фізичне виховання».

Фізичне виховання  – це вид виховання, специфіка змісту якого передбачає навчання рухам і виховання фізичних якостей людини.

Фізичне виховання являє  собою процес вирішення певних виховних і освітніх задач, якому властиві всі ознаки педагогічного процесу. Відмінні ж особливості фізичного  виховання визначаються в основному  тим, що це є процес, який забезпечує системне формування рухових вмінь та навичок та спрямований розвиток фізичних якостей людини, сукупність яких у кінцевому рахунку визначає її фізичну дієздатність. [2]

Актуальність теми. Предмет «Основи здоров’я і фізична культура» вивчається у загальноосвітніх навчальних закладах. Його основна мета – збереження і зміцнення здоров’я, розвиток основних фізичних якостей та рухових здібностей, підвищення рівня фізичної підготовленості учнів. Розвивальні та оздоровчі цілі цього шкільного предмету полягають у розвитку в учнів основних фізичних якостей і рухових здібностей, рухової активності, яка є основою розвитку людського організму, його органів і систем.

Фізичні якості віддзеркалюють рухові можливості людини в основі яких лежать її природні задатки. До основних фізичних якостей людини відносять: силу, прудкість, витривалість, спритність і гнучкість. Комплексна оцінка фізичної підготовленості учнів (державні тести), яка проводиться на початку і наприкінці кожного навчального року проводиться саме за показниками розвитку фізичних якостей. [1]

Гнучкість – це вміння виконувати рухи з великою амплітудою

У фізичному вихованні  головною є задача забезпечення такого ступеня розвитку гнучкості, яка  б дозволила учням успішно  засвоювати основні життєво важливі  рухові дії (вміння та навички) та з високою результативністю проявляти інші рухові здібності – координаційні, швидкісні, вилові, витривалість. Вчитель повинен забезпечити при цьому гармонійний розвиток рухомості у всіх суглобах (плечові, кульшові, гомілковостопні, променевозап’ястні, ліктьові, колінні та суглоби хребта). [8]

Отже гнучкість як фізична якість сприяє розвитку інших  рухових якостей і як окрема якість дозволяє більш ефективно засвоювати нові вміння та навички, таким чином  роблячи більш ефективним навчально-виховний процес. Дана робота спрямована на те аби дослідити прояв цієї важливої фізичної якості у дітей різного шкільного віку .

Об’єкт  дослідження: процес розвитку гнучкості у дітей різного шкільного віку за весь період відвідування загальноосвітньої школи

Суб’єкт дослідження: учні трьох вікових груп (молодшої, середньої та старшої) приблизно однакового рівня фізичної підготовленості).

Предмет дослідження: показники розвитку гнучкості у дітей трьох вікових груп.

Ціль дослідження: експериментальне обґрунтування розвитку гнучкості у дітей різного шкільного віку.

Задачі  дослідження:

1.Визначити показники  розвитку гнучкості у дітей  різного шкільного віку;

2. Оцінити вікову динаміку  розвитку гнучкості;

3. Порівняти отримані  результати з літературними джерелами.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

Літературний  огляд

1.1. Визначення гнучкості як фізичної якості та задачі її розвитку

Гнучкість – це морфофункціональні властивості опорно-рухового апарату, які визначають амплітуду різноманітних  рухів спортсмена. Термін «гнучкість» більш прийнятний для оцінки сумарної рухомості в суглобах усього тіла. Коли ж йдеться про окремі суглоби, то правильніше говорити про їх рухомість (рухомість у гомілковостопних суглобах, рухомість у плечових суглобах). [11]

Ступінь розвитку гнучкості є одним із основних факторів, що забезпечує виконання різноманітних вправ. Так , за умови недостатньої гнучкості різко ускладнюється і уповільнюється процес засвоєння рухових навиків. Недостатня рухомість у суглобах обмежує рівень прояву сили, швидкісних і координаційних здібностей, погіршує внутрішньом’язову і міжм’язову координацію, що призводить до зниження економічності роботи і часто є причиною пошкодження м’язів і зв’язок. Низький рівень розвитку гнучкості є причиною зниження результативності уроку, спрямованого на розвиток інших фізичних якостей. [15]

 Доведено, що ефективність силової  підготовки значно збільшується, якщо збільшується амплітуда  рухів. Це дає змогу проявити  більшу силу за рахунок використання  еластичних властивостей м’язів  на початку рухів, а також забезпечити стимулююче навантаження в усіх фазах діапазонів рухів. [5]

В процесі фізичного  виховання не слід намагатися досягти  гранично можливого розвитку гнучкості. Її слід розвивати лише до такого обсягу, який забезпечує безперешкодне виконання необхідних рухів. Гіпертрофована гнучкість – що виходить за межі анатомічної будови суглобів – не виправдана ніякими міркуваннями, бо вона порушує гармонію розвитку і вступає в суперечність з педагогічними задачами. [8]

Виділяють також анатомічну гранично можливу рухомість, яка обмежується будовою відповідних суглобів. Виконуючи звичні рухи людина використовує лише незначну частину гранично можливої рухомості. При виконанні окремих елементів рухомість у суглобах може досягти 85-90 % від анатомічної і більше.

Якщо рівень розвитку є достатнім, то досяжна амплітуда рухів у  різноманітних суглобах перевищує  необхідну для ефективного виконання контрольних вправ. Ця різниця визначається як резерв гнучкості. [5]

Виконання вправ на гнучкість сприяє зміцненню суглобів, підвищенню міцності й еластичності м’язів, зв’язок та сухожиль, удосконаленню координації, ефективному оволодінню технікою фізичних вправ, уникненню травм. Між рівнем розвитку гнучкості у різних суглобах залежності не існує. Для життєдіяльності людини найбільше значення має рухливість хребта, кульшових і плечових суглобів. [6]

Рухливість, що проявляється урізних суглобах, має у деяких випадках специфічну назву. Рухливість хребта називається гнучкістю, рухливість у кульшових суглобах – обертальність. [7]

У фізичному вихованні  головною є задача забезпечення такого ступеня розвитку гнучкості, яка  б дозволила учням успішно  засвоювати основні життєво важливі  рухові дії (вміння та навички) та з  високою результативністю проявляти  інші рухові здібності – координаційні, швидкісні, вилові, витривалість. Вчитель повинен забезпечити при цьому гармонійний розвиток рухомості у всіх суглобах (плечові, кульшові, гомілковостопні, променевозап’ястні, ліктьові, колінні та суглоби хребта).

В стратегічному аспекті  цілеспрямовані тренування гнучкості слід планувати перш за все у молодшому та середньому шкільному віці, а у старшому обмежитися підтриманням досягнутого рівня. [8]

Рівень гнучкості перш за все обмежується напруженням  м’язів-антагоністів. Тому гнучкість  значною мірою залежить від здатності поєднувати напруження м’язів, що виконують рух, із розтягненням м’язів, що розтягуються. [17]

 

1.2. Види гнучкості

Розрізняють активну  і пасивну гнучкість.

Під активною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за рахунок активності груп м’язів, що оточують суглоб. Вона залежить не лише від ступеня рухомості в суглобах, але і від сили м’язів, що беруть участь у переміщенні відповідної ланки тіла. [20]

Під пасивною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за допомогою зовнішніх впливів (партнер, прилад, обтяження тощо). [6]

Показники пасивної гнучкості  завжди вищі, ніж активної. Активна  гнучкість реалізується при виконанні  різноманітних фізичних вправ і  тому на практиці її значення вищі, ніж пасивної гнучкості, яка є відображенням величини резерву для розвитку активної гнучкості.

Необхідно враховувати, що зв’язок між активною і пасивною гнучкістю незначний. Часто бувають  випадки високої пасивної гнучкості, при невисокому рівні активної і навпаки. [19]

Рівень пасивної гнучкості  є основою для підвищення активної, однак це вимагає спеціальної  цілеспрямованої роботи, часто пов’язаної не лише з удосконаленням здібностей, що безпосередньо визначають рівень гнучкості, але й з розвитком сили. Зокрема, такий стан спостерігається, якщо є велика різниця між рівнями активної і пасивної гнучкості. Чим більше ця різниця, тим значніше збільшення сили впливає на збільшення рухомості у суглобах. [5]

 

1.3. Фактори, від яких залежить прояв гнучкості

Рухливість у суглобах залежить від низки факторів. Найголовнішими серед них є:

• антропологічні особливості суглобів: їх форма, довжина суглобових поверхонь, наявність кісткових виступів та їх розміри. [6]

Як відомо, виділяють  такі види суглобів: багатоосьові (кулястий, плоский), двоосьові (еліпсовидний, сідловидний, міжвиростковий), одноосьові (циліндричний, блоковидний). Особливості будови кожного виду суглобів визначають їх рухомість. Суглоби класифікуються також залежно від того, яка кількість кісток бере участь у їх творенні (прості, складні, комбіновані і комплексні). [16]

  Рухи в суглобах визначаються переважно формою суглобових поверхонь. Перш за все амплітуду рухів у суглобах визначає ступінь відповідності величини і кривизни суглобових поверхонь: чим більша різниця розмірів поверхонь (інкогурентність суглобів), тим більша вірогідність зміщення кісток відносно одна одної, і чим більша кривизна поверхні, тим більший кут відхилення. Однак слід зважати на те, що амплітуда рухів у суглобах може значно обмежуватися капсулою і багатьма внутрішньокапсулярними утвореннями, насамперед – зв’язковим апаратом. [5]

На величині рухливості суглобів позначаються також індивідуальні  особливості будови суглобів, зокрема  виступи на кістках та їх розміри. Під впливом цілеспрямованих занять фізичними вправами не можна змінити форми суглобів, але можна досягнути позитивних морфологічних змін довжини суглобових поверхонь, що позначається на рухливості суглобів, особливо у дітей та підлітків. [13]

• Сила м’язів, що здійснюють рухи у конкретному суглобі, та їх еластичність, а також еластичність зв’язок та сухожиль.

Під час розтягування м’язи можуть збільшувати свою довжину  на 30–40 і навіть 50 % відносно стану  спокою. [6] Тому серед факторів, що обумовлюють рівень гнучкості, слід в першу чергу виділити розтяжність м’язової тканини, яка визначається еластичними властивостями посмуговаваної і сполучної тканини, що становить понад 30% м’язової маси. Довжина м’яза значно збільшується, порівняно з довжиною у стані спокої при примусовому розтягуванні, а під впливом тренування суттєво поліпшується здатність його до розтягування. Однак надмірний об’єм м’язової маси, особливо якщо він сформований переважно за рахунок тренування в ексцентричному режимі, здатен суттєво зменшити розтяжність м’язової тканини і стати фактором, який обмежує рухомість у суглобах. У той же час при раціональній силовій підготовці, необхідному обсягу роботи, що сприяє розвитку гнучкості і поліпшенню здатності м’язів до розслаблення, значний об’єм м’язової тканини не перешкоджає прояву гнучкості. [12]