Спільне та відмінне у святкуванні Великодня в різних країнах світу

            

 

               Пiдготовка до свята

 

    До Великодня віруючі готуються сім тижнів Великого Посту - одного з найсуворіших постів - саме стільки провів в пустелі Ісус Христос до свого розп'яття. Вважається, що у ці дні душа віруючого повинна "прислуховуватися" до Страстей Господніх, останніх днів Ісуса Христа в людській подобі. Цi сім тижнів називаються седмиці, упродовж яких царськi ворота, пiвнiчнi та пiвденнi в алтарi не зачиняються на вiдзнаку того, що Син Божий своїм воскресiнням вiдчинив ворота до Царства Божого.

 

 

"З давніх-давен  існує в Україні повір'я, що  на Великдень, під час сходу,  сонце "грає". На Гуцульщині кожен, побачивши сходяче сонце, побожно здіймає накриття голови і, звернувшись обличчям до сходу, віддає йому глибокий поклін. На Волині та Поділлі ж вірять, що сонце – "цар неба", це відблиск лиця Божого. 
 
"У нас колись дівчата вставали раненько на Великдень, йшли в садок, ставали під яблунею обличчям до сходу і чекали сонця. Як тільки сонце появлялося, дівчата складали руки і молилися. Після молитви позначали дерево, під яким стояли, хрестиком на корі. Коли дерево зацвіте, рвали цвіт, плели з нього вінок і надівали на голову, а потім той вінок берегли і ним чарували на любов" (записано на Уманщині). 
 
Ранком на Великдень, перед тим, як має сходити сонце, люди відчиняють усі віконниці і відслоняють фіранки на вікнах, а краще сказати, усувають все, що могло б не пропустити до хати чародійного проміння великоднього сонця, що за народнім віруванням приносить у дім щастя та здоров'я... 
 
Був колись звичай на Великдень гойдатись на гойдалці. Будували гойдалку парубки, і ставала вона в селі під час Великодня центром розваги всього села: від самого ранку до пізнього вечора на перший, другий і третій день свят біля гойдалки буквально роїлись дівчата, хлопці, діти та й поважні люди. Колись в основі цього звичаю була поважна мета: очищатися повітрям від усього злого, що накопичилося за зиму. 
 
Тут же, біля гойдалки, звичайно грають крашанками чи писанками: "навбитки", в "котка" та в "кидка". Гра "навбитки" полягає у тому, що один тримає в руці крашанку "носком" догори, а другий б'є "носком" свого яйця. Потім б'є другий по "кушці", тобто по протилежному кінці. Чия крашанка розіб'ється з обох боків, той програв: він віддає свою крашанку переможцю. 
 
У "котка" грають так: з похилого місця, з перепоною внизу, котять яйця, одне за одним, намагаючись котити так, щоб попасти своєю крашанкою в крашанку партнера. Правило: хто частіше попадає, той більше виграє. Гра в "кидка" була такою: один з партнерів кладе дві крашанки на такій віддалі одна від одної, щоб поміж ними не могло прокотитися яйце; другий партнер стає на віддалі одного сажня і кидає свою крашанку. Якщо він попаде одночасно в обидві – виграв, а як в одну або не попав взагалі – програв... 
 
Багато Великодніх звичаїв прийшли до нас з дохристиянського періоду. Довгий час церковними ієрархами наші великодні розваги заборонялися як "поганські", суворо переслідувалися. Наприклад, патріарх Андріян у 1697 році в інструкції до "старост поповскіх" наказував не ховати на загальних цвинтарях тих, "которые играя утонуть или с качели убьются", а ховати таких в лісі чи на полі. 
 
Пізніше ж і писанкарство, і гойдалка, як і багато інших язичницьких звичаїв, пристосувалися до нових обставин і здобули християнське тлумачення..."[№7] 
 

 

              Великий пiст

 

   Перша неділя Великого посту називається    «збiрна недiля».        

В цей час  на Українi вже починає розтавати снiг, а тому кажуть: «Недiля збiр-тече вода з гiр».Дiвчата в цю недiлю варили кашу з маком i на короткий час закопували її в землю – «щоб недоля пропала».

    Четвертий  тиждень Великого посту – «середохресний».

В середу на цьому тижні – свято хреста. В цей день господині печуть «хрести» з маком i мастять їх медом.

    П'ятий тиждень Великого посту  називається – «Похвальний».

В суботу на цьому  тижнi – свято Похвали Пресвятої Богородиці.

    Шоста  субота – Вербна або Лазарева. Це свято дiтей. Пiд час церковного обходу дiти носять вербу, кому трапиться найбiльша гiлка верби, той щасливий.

 

                Вербна неділя

 

Неділя за тиждень  перед Великоднем називається «Вербною», «шутковою» або «квітною», а тиждень перед цією неділею — «вербним». 
У Вербний тиждень, за народнім віруванням, не можна сіяти конопель і городини, бо «буде ликовате, як верба». Не сіяли колись і буряків, бо «будуть гіркі». 
У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі — старі й малі, бо «гріх не піти до церкви,, як святять вербу». 
Коли кінчається відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти — одне поперед одного — стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути по кілька «котиків» — «щоб горло не боліло». 
Як уже згадувалося, був колись на Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю. Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до «колегіюму». А в слободі Котельва, Охтирського повіту, народ, на чолі з духовенством, щорічно носив вербу від Троїцької церкви до Пре-ображенської. 
Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або — якщо було близько — то в полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток»; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. 
Якщо, ввійшовши до, хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи: 
Не я б'ю — верба б'є,  
За тиждень Великдень,  
Недалечко червоне яєчко! 
Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли; а б'ючись, примовляли: 
Будь великий, як верба,  
А здоровий, як вода,  
А багатий, як земля! 
В Галичині примовляли так: 
Шутка б'є — не я б'ю,  
Віднині за тиждень  
Буде в нас Великдень! 
Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило. 
Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою — «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду — «щоб град зупинився». 
Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину — у повній надії, що «поможе». Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горілку, настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворувань. 
Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна легенда про козячу вербу — один з видів верби. Легенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп'яли Спаси-теля: «за це її черви точать». Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: «Закохався, як чорт у суху вербу!» 
Відомо, що коли Спаситель їхав на ослі, то люди встеляли Йому дорогу пальмовим гіллям. З цього і пішов звичай святити гілля дерев у цю неділю. В південних країнах, де росте пальма, святять пальмове гілля. У нас на Україні пальма не росте, а тому довелося нашим предкам вибирати якесь інше дерево. І цей вибір, незважаючи на легенду і прислів'я, як бачимо, впав на вербу. 
Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 рік) згадується «Праздьникь вьрбьньї». Згадує про вербу і Данило Паломник (1095—1108), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе много по брегу Іорданову — превьісоко, яко вербіе єсть и подобно». То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське «вербіє».[№7]

                Білий тиждень

 

Останній тиждень перед Великоднем називається білим, чистим або Страсний, кожен день має свої функції :

 

Понеділок —  білять в хатах.

 

Вівторок —  прибирають, натирають підлогу.

 

Середа — перуть і прасують.

 

Чистий Четвер — купаються  до сходу сонця, вимітають подвір’я.

 

Страсна П’ятниця — садять капусту та печуть паски.

 

Субота — готують великодні  страви, фарбують та розписують яйця.

 

                   Чистий четвер

 

Чистий четвер – це день весняного очищення. Ще вдосвіта селяни  вдома прибирали, обкурювали житло від всякого зла.

Цього дня хворі люди на свiтанку  купалися, щоб очиститись вiд хвороб.Ту, воду в якiй викупались виливали на перехрестя - «щоб там усе лихо зосталось».

 У Великий четвер дiвчата заворожували собi красу.Як тiльки сонце зiйде,дiвчата роздягались, розпускали коси i стрибали у воду, примовляючи:

                  Водане, на тобi русу косу,

                  Дай менi дiвочу красу!

 

  Ввечерi в  церкві правились «Страстi».

Повертаючись з церкви люди намагались донести додому «страсну»  свiчку так,щоб вона не погасла.

Страсна свiчка в народному  вiруваннi мала магiчну силу.Пiд час  великої грози її запалювали, «щоб грім хати не спалив».Запалювали цю свiчку i при тяжкiй хворобi,а також пiд час тяжких пологiв; давали в руки умираючому.

Казали, що Особливо велику силу має свiчка, що горіла 12-ть Страстей- з року в рiк. Вона захищає дiм від всілякої нечистої сили.

    

     Також цей день, присвячується споминам про Тайну вечерю. Іісус в цей вечір обмив ноги своїм учням, щоб навчити їх, що людина не може принизитись перед будь-ким своїм служінням. Після цього він встановив таїнство причастя – священнодійство, через яке, як вважається, людині таємно подається благодать Святого Духа. Він розламав хліб, благословив його, і даючи учням, сказав: «Прийміть, споживайте, це є Тіло Моє». Потім подав вино, благословив і сказав: «Пийте, це є Кров Моя». Як хліб і вино стають тілом і кров’ю Господа – це незбагненна таємниця, тому це дійство і називається таїнством.  Через це і сама вечеря називається тайною. Таїнство ж причастя під час служби відбувається за допомогою діскос, потира ї і звіздицею. 
    З  потира  віруючий споживає у вигляді вина кров Христову, а з  діскоса – у вигляді хліба – його тіло. Щоб ніщо не торкалося цього хліба, він зверху накривався  звіздицею. Вона символізує зірку, яка з’явилася при народженні Іісуса. Потир із дискосом, кожен окремо, малими покрівцями. Більший же покрівець, який покриває і чашу і діскос разом, називається воздухом, символізуючи собою той повітряний простір, над яким з’явилася зірка, що привела волхвів до ясел Спасителя. До цих предметів у церкві нікому не можна торкатися, крім єпископів, священиків і дияконів.  
    Під час Тайної вечері, окрім омовіння ніг учням, встановлення таїнства причастя, Ісус сповістив апостолів, що один з них видасть його. Петро ж, перший його учень, сказав, що ніколи не зрадить Вчителя. На що Іісус прорік, що ще не прокричить півень, як він тричі зречеться його. Так воно невдовзі і відбулося. Після закінчення Тайної вечері Спаситель пішов у Гефсіманський сад, де молився і де був заарештований. Після катувань та побиття Ісус був засуджений і розіп’ятий. Страта його відбулася в п’ятницю.

 

 

                  Страсна П'ятниця

 

В Страсну П'ятницю з церкви виносять плащаницю - кусок тканини, в яку було загорнуто тіло Христа, де він зображений в гробу. В цей скорботний день забороняється їсти. Плащаницю несуть навколо церкви, що символiзує сходження Христа. За народними віруваннями в Страсну п'ятницю великий грiх спiвати.

В п'ятницю печуть паски.

 

                      Випікання Паски

 

Високі запашні  обрядові хліби Наші Предки називали Великоднiми бабками чи Великоднiми короваями ще до недавнього часу (до середини XVIII ст.), тепер вони називаються "пасками".

Традиційно  в Українi готували кiлька сортiв пасок.На Велкоднi свята нинi печуть два- три види пасок.Ранiше кожна господиня готувала в четвер жовтi паски,якi призначались сонцю чи небу, в п'ятницю пекла бiлi- для покiйникiв,щоб не приносили лиха та смертi,Були i так званi чорнi, суботнi-родючiй землi.

Чимало вiрувань пов'зано з тим, як спiкся обрядовий  хлiб.Якщо паски не вдалися-запав  верх або порожньою виявилась  середина-це вiщувало нещастя: хтось у родинi помре протягом року.

Суворо заборонено їсти паску, доки її не освятять в церкві,бо це ввжається великим гріхом.

 

 

                Велкодня субота

 

     Невід’ємною  частиною Великоднього свята  є крашанки й писанки, їх роблять у суботу, або як кажуть на Київщині, «галунять яйця»,а в Карпатах – «сливчать сливки».

 

 

Яйце — це символ весняного відродження природи, зародження життя, продовження роду.

      В Україні існують два види фарбованих яєць: крашанки й писанки.

 

Крашанки — це варені яйця, пофарбовані природними барвниками одним кольором: жовтим, коричневим — від лушпиння цибулі, червоним — від соку буряка тощо. Крашанки їдять, коли граються діти у великодні ігри.(«Битки», «Кидка», «Котка»)

    

Писанки — це сирі яйця з нанесеними на них символічними візерунками. У давнину писанки не варили, щоб не вбивати живу силу зародка. Сьогодні люди не надають писанкам такого значення, тому часто трапляються писанки з варених яєць.

   Писанки  дарувалися на знак побажання  добробуту, удачі, радості. Вони символізували вияв загальної любові до братів і сестер у Христі взагалі, дарувалися друзям, родичам, знайомим.

Писанка - це не просто сувенір чи народна мініатюра. Адже писанка несе в собі високий заряд енергетики. Її писали лише в доброму настрої та з добрими побажаннями, щоб подарувати іншим на щастя, на здоров'я, на багатство, вкладаючи в це  душу.

                

                  Писанки

 

Звичай робити крашанки та писанки виник у нас  в Українi у 80-х роках 19ст.

Найстарiший орнамент на писанках був переважно геометричний: трикутники, спіралі,кола.

В наш час  на орнаментах писанок вимальовують ритуальнi знаки бiльш рiзноманiтнi, найчастiше це символи сонця, спiралi, дерева життя, зорi, блискавки, хрести(чотири сторонни свiту),тобто тi елементи, що символiзують  пробудження природи й вiчнi складоавi життя.[№6]

  

     

У деяких із слов'янських  народностей, наприклад у гуцулів, існує справжній культ великодньої  писанки, оточений старовинними легендами  і безліччю особливих звичаїв.

 

  Згідно однієї з цих легенд, краплі крові Розп'ятого Ісуса Христа, упавши на землю, стали як курині яйця і зробилися твердими як каміння. Гарячі сльози Богоматері, котра плакала у підніжжя Хреста, упали на ці криваво-червоні яйця і залишили на них сліди на вигляд прекрасних узорів. Коли Христос був знятий з Хреста і покладений до гробу віруючі зібрали Його сльози і поділили їх між собою. А коли пронеслася серед них радісна звістка про Воскресіння, вони вітали одне одного: „Христос воскрес" і при цьому передавали з рук в руки Христові сльози. Після Воскресіння звичай цей суворо зберігався у перших християн, і знамення великого чуда -- сльози-яйця суворо зберігалися у них і були предметом радісного дару в день Світлого Воскресіння. Згодом, коли люди почали більше грішити, Христові сльози розтанули і зникли з потоками і річками в морі.

          Спосiб виготовлення писанок, хоч i простий,проте вимагає не абиякого хисту,бо малюваи на опуклiй поверхнi яйця значно тяжче,нiж на повернi полотна чи паперу.

Iнструментом для виготовлення писанок є «кiсточка»-, це паличка з бляшаною трубкою на кiнцi.

На сирому яйцi вимальовують розтопленим воском тi мiсця, що  треба залишити незафарбованими: обвiдки, крапки. Спочатку фарбуть яйце в яснiй фарбi наприклад, у жовтiй, пiсля цього яйце виймають з фарби i кладуть,щоб висохло. Далi  на ньому кiсточкою наводять вiск на тi мiсця, що мають лишитися жовтими.Потiм фарбують у темнiшiй фарбi.

I так роблять  доти, доки писанка не пабере  такого вигляду, якого хоче  їй надати писанчарка.

Коли вже  малюнок закiнчений,писанки кладуть  у череп'ну миску i кладуть у пiч(темпр.35-40*С).Коли вiск розтопиться iзпливе з яйця,писанка готова.

     

                      Крашанки

 

Крашанками  можна було гратися в рiзнi Великоднi iгри i вживати за святковим столом.

Крашанки фарбували  в один колiр за допомогою природних  барвникiв.Традицiйно це було лушпиння цибулi. Настояне в гарячiй водi. воно створювало теплу барву.Яйця фарбували в такому вiдварi.

   Iснує велика кiлькiсть легенд, як з'явилися крашанки, до вашої уваги я пропоную декiлька найцiкавiших.

              Коли розiп'яли на хрестi Iсуса,то з його ран

               потекла кров i кожна краплина перетворилась