Удосконалення управління в АТП

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

 

 

Кафедра менеджменту

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Менеджмент організацій  на АТ»

на тему:

 «Удосконалення управління  в АТП»

 

 

Виконала :

студентка групи Е-51

 

Перевірив :

Горлач О.С.

 

 

 

                                       

 

 

 

                                                

Харків 2011

ЗМІСТ

 

 

Вступ…………………………………………………………………………….

 

1. Антикризове управління в АТП……………………………………………..

1.1.  Аналіз імовірності банкрутства підприємства………………………

1.2. Аналіз стратегічної стійкості  підприємства…………………………..

1.3. Оцінка ефективності існуючої  організаційної структури АТП……..

 

2. Формування організаційної структури  управління АТП…………………..

2.1. Вибір типу організаційної структури АТП…………………………….

2.2. Побудова ієрархічної структури  управління……………………………

2.3. Оцінка ризику з формування  організаційної структури управління…..

 

Висновки та пропозиції………………………………………………………

 

Список використаної літератури…………………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Функціонування підприємств в  умовах формування ринкової економіки  вимагає від керівників уміння бачити перспективи, приймати обґрунтовані тактичні і стратегічні рішення, які сприятимуть  зростанню конкурентоспроможності підприємств.

Управління автомобільним транспортом  змінилася: зросли масштаби і динамічність перевезень, поширилися межі використання рухомого складу, підвисився ризик  при перевезенні вантажів і пасажирів  через зростання елементів імовірного характеру, виникла конкуренція, яка спонукає менеджерів підприємств автомобільного транспорту приймати небезпечні рішення, до того ж без урахування економічних і соціальних потреб.  Успіхи в автомобільному транспорті залежать від людей, які здійснюватимуть і керуватимуть перебудовами з метою досягнення більшої ефективності роботи підприємства в галузі.

У сучасних умовах менеджмент являє  собою складне соціально-економічне явище, що відбивається практично на всіх сторонах життя суспільства. При  цьому, незважаючи на величезну кількість робіт з теорії організації і керування, західні експерти вважають, що жодна з них не є універсальної. Однак успішний розвиток протягом тривалого періоду економіки Японії спонукало вчених і практиків різних країн уважно вивчити механізми і причини, за рахунок яких забезпечується висока ефективність виробництва в цій країні. Аналіз показав, що головне в концепції керування - це розробка цілей функціонування об'єкта, а також технології.

Все це і зумовило вибір теми, удосконалення  управління в АТП.

Метою курсової роботи є закріплення, систематизація та поглиблення теоретичних  знань з організації і удосконалення  управління автотранспортним підприємством  як складною соціально-економічною  системою.

Задачами роботи є набуття практичних навичок з антикризисного управління та проектування організаційної структури управління АТП.

З цією метою в даній курсовій роботі будуть вирішені наступні задачі:

- провести антикризове керування  АТП;

- сформувати організаційну структуру  керування АТП.

Для цього необхідно:

• провести аналіз імовірності банкрутства АТП;
• провести аналіз стратегічної стійкості підприємства;

- розрахувати параметри і вибрати  тип організаційної структури  АТП;

- побудувати ієрархічну структуру  керування;

- оцінити ризики при формуванні  організаційної структури керування.

У роботі буде використано логіко-інформаційний, системний методи дослідження.

Інформаційною базою слугуватимуть: Закони України, Постанови і розпорядження  уряду, Укази Президента, книжки , монографії, статті з журналів та газет.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ В АТП

 

1. Аналіз імовірності банкрутства підприємства

 

Кризова ситуація - ситуація, яка склалася внаслідок вчинення протиправних і навмисних дій, пов'язаних з посяганням на нормальну, регулярну і безпечну діяльність цивільної авіації, що спричинили нещасні випадки з людьми, майнові збитки, акти незаконного втручання в діяльність цивільної авіації або які створили реальну загрозу настанню таких наслідків.

Причини криз, що виникають на підприємствах, можуть бути різними. Вони поділяються на об’єктивні і  суб’єктивні. Причини  криз   можуть носити  також  природний  характер, а можуть  носити  і техногенний відбиток,  пов’язаний  з діяльністю  людини. Причини  кризи  можуть  бути  зовнішніми  і  внутрішніми. Перші пов’язані  з  тенденціями  і стратегією макроекономічного розвитку чи розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Другі – з  ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками  в організації виробництва, недосконалістю управління, іноваційною  й  інвестиційною політикою.

Кожна криза складається з чотирьох фаз.

Перша фаза — криза (спад). Відбувається скорочення обсягу виробництва і ділової активності, падіння цін, затоварення, росте безробіття і різко збільшується кількість банкрутств. При цьому слід зазначити, що існують розходження в ступені негативного впливу економічних криз на окремі галузі. У галузях, що поставляють предмети повсякденного попиту, виробництво скорочується в порівняно менших масштабах. У той же час при несприятливій економічній ситуації споживачі можуть ледве чи не цілком припинити закупівлі устаткування чи побутової техніки в чеканні кращих часів. Відповідно падіння виробництва в металургії, важкому машинобудуванні, галузях, що зайняті виробництвом холодильників, автомобілів і т.п., буває, як правило, більшим, ніж у легкій і харчовій промисловості. Маються розходження в реакції на кризу монополій і немонополізованих секторів економіки. Якщо у високомонополізованих галузях у період кризи ціни майже не знижуються при різкому скороченні обсягів виробництва, то в галузях з низькою концентрацією капіталу відбувається значне падіння цін при відносно невеликому зниженні обсягів випуску продукції. Інакше кажучи, монополії, спираючись на свою економічну владу, з набагато меншими втратами можуть пережити кризу.

Друга фаза — депресія {стагнація). Вона являє собою фазу (більш-менш тривалу — від півроку до трьох років) пристосування господарського життя до нових умов і потреб, тобто фазу знаходження нової рівноваги. Для неї характерна непевність, безладні дії. Довіра підприємця до кон'юнктури відновлюється важко, він оглядається, не ризикуючи вкладати значні кошти в бізнес, хоча ціни й умови господарювання стабілізуються. Ця фаза характеризується в багатьох випадках падінням норми відсотка.

Третя — пожвавлення. Це фаза відновлення. Починаються капіталовкладення, зростають ціни, виробництво, зайнятість, процентні ставки. Пожвавлення охоплює, насамперед, галузі, що поставляють засоби виробництва. Заохочувані успіхом інших, створюються нові підприємства. Інакше кажучи, пожвавлення завершується досягненням передкризового рівня за макроекономічними показниками. Потім починається новий, більш високий, ніж колись, підйом.

Четверта — підйом (бум). Це фаза, при якій прискорення економічного розвитку виявляється в серії нововведень, виникненні маси нових товарів і нових підприємств, у стрімкому зростанні капіталовкладень, курсів акцій і інших цінних паперів, процентних ставок, цін і заробітної плати. І в цей же час наростає напруженість банківських балансів, збільшуються товарні запаси. Підйом, що виводить економіку на новий рівень в поступальному розвитку, підготовляє базу для нової періодичної кризи.

Первісним "поштовхом" (причиною) нової періодичної кризи є  скорочення сукупного попиту, і знову починається спад виробництва, падіння зайнятості, зменшення доходів, скорочення витрат і попиту.

Заходи по виходу з кризи можна  поділити на дві групи: тактичні і  стратегічні. Тактичні можуть бути як захисними, так і наступаючими. Стратегічні – заключаються в оцінці стану та аналізу підприємства, вивчення його потенціалу, розробка виробничої програми, плану доходів,  інновацій, розробка загальної  концепції  оздоровлення підприємства. 

Імовірність банкрутства підприємства – це одна з оцінених характеристик поточного стону й обстановки на досліджуваному підприємстві. Проводячи аналіз імовірності щомісяця, керівництво підприємства або технологічного ланцюжка може постійно підтримувати ймовірність на низькому рівні.

Для оцінки фінансової стабільності Міністерство фінансів України для вітчизняних підприємств затвердило таку дискримінантну функцію:

 ,      (1.1)

де х_{1 –} коефіцієнт покриття;

х₂  - коефіцієнт фінансової автономії;

х₃ – коефіцієнт оборотності активів;

х_{4 -}  коефіцієнт рентабельності операційного продажу;

х₅  - коефіцієнт рентабельності активів;

х₆ – коефіцієнт оборотності позикового капіталу.

Ступінь близькості підприємства до банкрутства визначається по шкалі, представленої в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 - Шкала ймовірності банкрутства

Значення Z	Імовірність банкрутства
менше -0,55	Висока, фінансовий стан підприємства незадовільний (передкризовий або кризовий)
від -0,5 до 0,55	Середня, необхідний додатковий аналіз
більше 0,55	Низька, фінансовий стан підприємства задовільний

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 1.2 - Вихідні дані для аналізу імовірності банкрутства, тис.грн.

Оборотні активи		Витрати майбутніх періодів		Поточні зо-бов’язання	Доходи майбутніх періодів	Вла-сний капітал	Необоротні активи		Коеф. оборотності позикового капіталу
На поча-ток періоду	На кі-нець періоду	На поча-ток періоду	На кі-нець періоду				На початок періоду	На кінець періоду
130,4	135,2	0,4	0,5	148	1,1	1980	4015	4065	0,52

 

Коефіцієнт покриття (іноді його називають коефіцієнтом загальної  ліквідності) дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Такий показник розраховується за формулою

                              (1.1)

де ОА – оборотні активи, тис. грн;

ВМП - витрати майбутніх періодів, тис. грн;

Обпот – поточні зобов'язання підприємства, тис. грн;

ДМП - доходи майбутніх періодів, тис. грн.

 

Коефіцієнт покриття, що дорівнює 2,0-2,5, свідчить про можливість підприємства погашати поточні зобов'язання. Критичне значення коефіцієнта покриття прийняте за 1.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу (або коефіцієнт автономії чи незалежності) визначає частку коштів власників підприємства в загальній сумі коштів, вкладених  у майно підприємства. Характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних коштів, незалежність його функціонування від позикових коштів.

                                            (1.2)

де ВК - власний капітал, тис. грн;

А -  активи підприємства, тис. грн.

Чим вище значення цього  коефіцієнта, тим фінансово стійкіше та стабільніше і менш залежне  від кредиторів підприємство. Підприємство вважається фінансово стійким за умови, що частина власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів підприємства становить не менше 50 %.    Коефіцієнт оборотності активів показує, наскільки ефективно використовуються активи з погляду обсягу реалізації, тому що показує, скільки гривень реалізації припадає на кожну гривню, вкладену в активи підприємства; іншими словами, скільки разів за звітний період активи обернулися у процесі реалізації продукції. Чим вищий оборот, тим ефективніше використовуються активи. Коефіцієнт визначається як відношення чистої реалізації до середньорічної вартості активів.

                                     (1.3)

        де ЧД - чистий дохід (виручка)  від реалізації без НДС, тис.  грн;

Ап, Ак - активи відповідно на початок та на кінець періоду, тис. грн.

Рентабельність продажу (або коефіцієнт "прибуток / продаж" (англ. profit margin) - норма чистого прибутку). Він показує, який прибуток з однієї гривні продажу отримало підприємство

                                          (1.4)