Шляхів вдосконалення кредитної діяльності на базі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

      Б. Фінансова діяльність та перспективи добрі або задовільні, можливі незначні коливання, які однак дають змогу погасити кредит та проценти у визначені строки. У сферах менеджменту і становища на ринку можливі несуттєві недоліки.

      В. Фінансова діяльність та перспективи  ще задовільні, але у сферах фінансів, менеджменту або становища на ринку мають місце недоліки та ризики, які підвищують вірогідність несвоєчасного погашення кредиту та потребують глибшого моніторингу кредиту.

      Г. Фінансова діяльність та перспективи  вже не задовільні, а проблематичні. Менеджмент та ринкова позиція – достатньо задовільні: вірогідність погашення кредиту і відсотків – під сумнівні, але досить реальні. Необхідний інтенсивний моніторинг.

      Ґ. Фінансова діяльність та перспективи  погані, а менеджмент або становище на ринку – незадовільні. Погашення кредиту нереальне.

      Оцінка  позичальника за цією шкалою перевтілюється у відповідну класифікацію кредиту  згідно з положенням НБУ про створення  резерву під кредитну діяльність.

      Проаналізуємо також зарубіжний досвід кредитування комерційних баків центральними банками. Центральні банки країн із ринковою економікою виконують роль кредиторів в останній інстанції для комерційних банків та інших кредитних установ. Вони надають короткострокові кредити для поповнення тимчасової нестачі ліквідних коштів, стягуючи з позичальників облікову ставку. Як правило, ці кредити мають бути забезпечені торговими векселями, державними цінними паперами або власними борговими зобов'язаннями банків.

      Центральні  банки Європейських країн (Німеччини, Франції, Бельгії та ін.) кредитують комерційні банки переважно через переоблік векселів. У Франції і Німеччині центральний банк установлює квоти на переоблік векселів. У разі перевищення встановленої квоти комерційний банк сплачує підвищений процент за кредит у центральному банку.

      У США переоблікові операції центрального банку (Федеральної резервної системи) не є основною формою рефінансування комер- 
ційних банків. Найбільш притаманним тут є кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів (облігацій, казначейських векселів).

      Банк  Англії кредитує комерційні банки під  певні їхні зобов'язання за рахунок  банківських депозитів, які зберігаються на відповідних рахунках у центральному банку.

      Найширший розвиток мають кредитні відносини  центрального банку з комерційними в Німеччині. Крім переоблікових кредитів, Німецький федеральний банк надає комерційним банкам ломбардні кредити на строк не більший від 3-х місяців під забезпечення надійними цінними паперами: векселями (включаючи казначейські векселі) й облігаціями федерального уряду і земель. Ліміти кредитування (квоти) встановлюються за кожною категорією забезпечення. Окремо також установлюється квота на кредит на переоблік векселів залежно від розміру власного капіталу комерційного банку.

      З переоблікових операцій і ломбардних кредитів комерційні банки сплачують проценти: облікова ставка в першому випадку і ломбардна – в другому. Ставка з ломбардних кредитів є найважливішим орієнтиром грошового ринку, вона аналогічна ставці за федеральними фондами США. 
Важливе значення в операціях Німецького федерального банку мають купівля і продаж державних цінних паперів у формі угод про зворотний викуп. Угодам про продаж державних цінних паперів зі зворотним викупом віддається перевага перед іншими оперативними інструментами кредитної політики Німецького федерального банку.

      Отже, використання вітчизняними банками  зарубіжного досвіду в сфері  кредитування допоможе вивести його на якісно новий рівень в Україні, що стане запорукою зміцнення  економіки країни та добробуту населення.

     У ході ринкових трансформацій в Україні  гроші все більше втрачають свою паперову природу і стають кредитними, оскільки потрапляють в обіг не через  бюджетний механізм, а в результаті кредитної діяльності банків. З формуванням  грошово-кредитних відносин, які базуються на обігу кредитних грошей, грошова маса за рахунок банківського кредиту спрямовується у сфери, які забезпечують розвиток економіки. Зокрема, розширюються стимулюючі і регулюючі можливості таких ринкових важелів, як попит, ціна, фінансовий ринок, банківський кредит, процент, валютний курс тощо. У державі з’являються дієві інструменти грошового обігу та економічного розвитку без прямого втручання у діяльність банків. Разом з тим у фінансово-банківській системі залишається велика кількість невирішених питань, які стримують розвиток грошово-кредитних відносин в Україні. Зокрема, порушуються об’єктивні засади грошово-кредитних відносин через недосконалу фіскально-бюджетну систему та в результаті недосконалої організації грошового обігу в Україні. Не реалізована роль банків в економіці як основи грошово-кредитних відносин. Не створена система захисту інтересів вітчизняних банків-кредиторів. Тому сьогодні вкрай актуальною є розробка науково обґрунтованих принципів і напрямів розвитку грошово-кредитних відносин в Україні, визначення шляхів підвищення ефективності монетарної політики, вдосконалення банківської системи, посилення її впливу на розвиток економіки.

     Грошово-кредитні відносини не обмежуються сферою кредитних відносин, як це прийнято вважати, а охоплюють всі економічні відносини, опосередковані кредитними грошами. Вони стали панівними у світовій практиці після повної демонетизації золота на межі 60-70-х рр. ХХ століття. Новий вид грошей є результатом широкомасштабної кредитизації економіки і виявився ефективним інструментом посилення впливу грошей і кредиту на економічний розвиток взагалі. Завдяки кредитній природі грошей, які опосередковують навіть некредитні економічні відносини, до економічних суб’єктів висуваються такі ж вимоги щодо економічної поведінки, як і до суб’єктів кредитних відносин: підтримання платоспроможності та кредитоспроможності, забезпечення фінансової самодостатності, що сприяє забезпеченню фінансової та монетарної стабільності у країні. Тому основним завданням сучасної монетарної політики є прискорення переходу від грошово-бюджетних або так званих грошово-емісійних відносин до грошово-кредитних відносин з подальшим зменшенням втручання держави.

     Необхідно запровадити нові підходи до визначення рівня монетизації економіки, а також забезпечити його підвищення відповідно до потреб прискореного розвитку економіки. Діючі показники монетизації валового внутрішнього продукту, що розраховуються за чинними агрегатами грошової маси, не повністю задовольняють потреби монетарної практики. Виникає потреба розширити набір цих показників та вдосконалити методику їх розрахунків. Зокрема, необхідно розрахувати показник монетизації валового внутрішнього продукту за так званими «довгими» грошима, тобто строковими депозитами, які є для банку інвестиційними ресурсами. Порівняльний аналіз монетизації за «короткими» грошима, тобто за готівкою та поточним коштами, а також за «довгими» грошима може дати важливі висновки щодо стану і перспектив розвитку грошово-кредитних відносин. Якщо показник монетизації за «короткими» грошима зростає швидше, ніж за «довгими», то це означає, що розвиток грошово-кредитних відносин знаходиться на початковій стадії і охоплює переважно сферу обігу, опосередковуючи оборот, перш за все, торгового капіталу. Якщо ж динаміка «довгої» монетизації починає випереджати динаміку «короткої», можна зробити висновок, що грошово-кредитні відносини проникли й у сферу обороту промислового капіталу, тобто виробництво. А це покращує умови для прискорення економічного розвитку. Важливим фактом є те, що темп росту монетизації по «довгих» грошах почав випереджати відповідний темп по «коротких» грошах, починаючи з 2002 р. І ця тенденція продовжувалася у 2003 р. Особливе місце серед показників монетизації валового внутрішнього продукту займає коефіцієнт, розрахований за агрегатом М0, тобто готівка поза банками. Показник питомої ваги готівки в широкій масі грошей в Україні є чи не найвищим у світі. На кінець 2003 р. відношення М0 до агрегату М3 в Україні становило 35%, а в інших країнах воно значно нижче, зокрема у США – 7%, в інших розвинених країнах – не перевищує 10%. Проте більш показовим є коефіцієнт монетизації валового внутрішнього продукту по готівці. За цим показником Україна не набагато випередила США, Польщу і Росію. Більше того, цей показник в Україні значно нижчий ніж у Японії, Китаї та Латвії, хоч їх ніхто не звинувачує у надмірності грошової маси. Отже, є всі підстави для висновку, що в економіці України склався істотний дефіцит безготівкових грошей, що й спричиняє низький рівень монетизації валового внутрішнього продукту, а також надто високу питому вагу готівки у загальній масі грошей. Причому цей висновок не суперечить потребі активного залучення готівки на банківські вклади від населення.

     Об’єктивно  необхідними є нові підходи до визначення структури грошової маси. В Україні у грошових агрегатах «довгі» гроші враховуються без розподілу на середньо- та довгострокові. У США, наприклад, в агрегаті М2 враховуються переважно середньострокові гроші, а також невеликі, в масштабах США, депозити або кошти взаємних фондів та ін. В агрегаті М3 у США враховуються переважно довгострокові гроші. В Україні теж назріла потреба уточнити склад окремих агрегатів та їх компонентів, в першу чергу, чітко розподілити строкові депозити на середньо- та довгострокові поміж агрегатами М2 та М3. Це сприятиме більш якісному аналізу тенденцій у структурі грошової маси, проведенню науково обґрунтованого порівняння з аналогічними показниками інших країн та розробці заходів щодо зростання довгострокових депозитів у банках.

     Особливої уваги заслуговує питання про  включення до грошових агрегатів  запасів іноземної валюти. НБУ  включив до складу агрегату М2 елемент  «валютні цінності», а їх доцільно також  розподілити між агрегатами залежно  від їх терміну.

     На  основі аналізу механізму взаємного впливу кредитних операцій банків та грошових потоків в економіці можна сформулювати нову функцію кредиту – створення і регулювання грошових потоків. Банківський кредит може посилити той чи інший грошовий потік, а в деяких випадках і створити новий напрям руху грошових коштів.

     При цьому, як правило, інші грошові потоки не послаблюються. Наприклад, кредитування Промінвестбанком Харківського заводу імені Малишева відновило виробництво  бронетехніки на експорт, створивши  відповідний валютний потік, а також цілий ряд потоків між підприємством і постачальниками. Інші грошові потоки при цьому не послабилися, тому що банк виконував усі клієнтські платежі. І навпаки, якщо відбувається банкрутство банків у результаті неякісної кредитної діяльності або затримки коштів в окремих банках, то такі явища негативно впливають на розрахунки клієнтів і руйнують відповідні грошові потоки.

     Важливе значення має також структура  кредиту. Кредитування має підтримувати і сферу виробництва, і сферу  споживання. Споживче кредитування має більші переваги, якщо воно спрямоване на придбання вітчизняних, а не імпортних товарів, тому пропорційність за напрямами кредитування забезпечує пропорційність відповідних грошових потоків, що сприяє розвитку економіки. Але поки що реальних важелів для цього не створено.

     Удосконалення потребує також процентна і облікова політика. Сьогодні ставки за кредитами  українських банків наблизилися  до рівня відсотків за кредитами  іноземних банків. Середня вартість кредитів овердрафт за кредитними картками американських банків становить 13,4%. В Україні середня ставка за кредитами в іноземній валюті юридичним особам на кінець 2005 р. становила 11%, фізичним – 14%. Крім того, рівень ставок має враховувати і рентабельність банківських операцій, а вона сьогодні втричі нижча, ніж у торгівлі та інших сферах. Тому подальше зниження відсоткових ставок безпосередньо пов’язане зі створенням правових норм для беззаперечного повернення всіх банківських кредитів.

     Назріла необхідність нових підходів до структуризації кредитних портфелів банків. Зараз поняття кредиту в економіку охоплює всі кредити – у виробництво, органам влади, населенню тощо. Потрібно розмежувати ці напрями, тому що вони мають різну економічну цінність. Кредитний портфель слід поділити, на мою думку, на дві частини – кредити в економіку та кредити в інші сфери. У свою чергу, кредити в економіку слід поділити на кредити у виробництво (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт) і кредити у невиробничу сферу (торгівля, освіта, операції з нерухомістю, послуги). Кредити в інші сфери включають міжбанківські кредити, кредити державним органам та споживчі кредити населенню. Нова структуризація кредитних портфелів банків дозволила б краще планувати їх структуру та проводити дослідження вкладень банків у виробничу сферу.

     Однією  з проблем для банків при наданні  інвестиційних кредитів є маркетингова оцінка рівня інвестиційної привабливості  галузі і регіонів. Одним із варіантів  такої оцінки може бути побудова інтегральних показників, що характеризують інвестиційну діяльність з подальшим рейтингуванням за ними регіонів або галузей. Такими показниками можуть бути обсяг інвестицій, їх динаміка, обсяги реалізованої продукції та грошові кошти. Результати аналізу регіонів України засвідчили: у нас немає жодної області, яка б за всіма показниками мала високий результат. Динаміка інвестицій є найбільшою у Миколаївському регіоні, а за обсягами інвестицій лідирують місто Київ і Донецький регіон. Тобто в усіх регіонах наявні ризики інвестиційного кредитування. Але безумовно, в кожному з регіонів є більш чи менш привабливі галузі і виробництва.

     Важливо визначити роль банків як інституціональної  основи розвитку грошово-кредитних  відносин, визначити шляхи оптимізації  напрямів розвитку банківської системи. Структура банківської системи складається із двох елементів – макроструктури як сукупності банків і системи відносин один з одним, включаючи центральний банк, і мікроструктури – організаційної структури окремих банків, включаючи філії та підрозділи, в тому числі за кордоном. Доцільно також виділити й таке поняття, як базова інфраструктура банківської системи, що має передбачати сукупність найбільших банків, яка є основою для забезпечення грошового обігу та фінансової безпеки держави.

     Особливу увагу при дослідженні банківської системи України необхідно приділити аналізу її регіональної структури за низкою якісних показників: обсягом кредитів та залучених коштів у розрахунку на одну установу банку, обсягом операцій банків у різних регіонах, спеціалізацією банків тощо. Загальний показник обсягів операцій банків, що вищий за середнє значення по Україні, маємо у Києві, Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій і Харківській областях. Тобто обсяги активно-пасивних операцій в розрахунку на відділення банку тут вищі за середні в Україні. Відповідно ці регіони повинні мати більше прибутків, а конкуренція тут може бути не меншою, ніж в інших регіонах у зв’язку зі значними грошовими потоками у розрахунку на одного клієнта. В областях із низьким рейтингом відділення банків відносно малі. Між ними точиться конкурентна боротьба, клієнти не потребують значних кредитів і не створюють великих ресурсів.