Шляхів вдосконалення кредитної діяльності на базі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

     У структурі банківських активів  кредити становлять близько 50 - 60 % і  забезпечують 2/3 усіх доходів. Кредитні операції банку є найбільш дохідними, але разом з тим і найризикованішими.

     Аналіз сучасних тенденцій розвитку банківської системи України свідчить, що обсяги кредитування постійно зростають як в абсолютних, так і у відносних показниках. Кредитна діяльність сучасних комерційних банків досить багатогранна і включає різні форми та види позичок, наданих юридичним або фізичним особам для одержання доходів, а також банківські послуги кредитного характеру.

     У процесі управління кредитною діяльністю банку об'єктами є не лише кожна  окрема кредитна операція, а й сукупність наданих банком кредитів з їх взаємовпливом і взаємозалежністю, тобто кредитний портфель банку.

     Кредитний портфель — це сукупність усіх кредитів, наданих банком для одержання  доходів. Обсяг кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі банківського балансу кредитний портфель розглядається як одне ціле та складова активів банку, котра характеризується показниками дохідності та відповідним рівнем ризику.

     Дохідність  і ризик — основні параметри управління кредитним портфелем банку. За співвідношенням цих показників визначається ефективність кредитної діяльності банку.

     Головна мета процесу управління кредитним  портфелем банку полягає в  забезпеченні максимальної дохідності за допустимого рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком.

     Для спеціалізованих банків структура  кредитного портфеля концентрується в  певних галузях економіки. Для іпотечних  банків характерним є довгострокове  кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають  споживчі кредити та позички фізичним особам.

     Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

     • офіційна кредитна політика банку;

     • правила регулювання банківської  діяльності;

     • величина капіталу банку;

     • досвід і кваліфікація менеджерів;

     • рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів.

     Одним з головних завдань, що постають перед  менеджментом у сфері кредитування, є розробка кредитної політики банку. Кредитна політика охоплює найважливіші елементи та принципи організації кредитної  роботи в банку, визначає пріоритетні  напрями кредитування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до кредитного портфеля банку. Один і той самий кредит може не відповідати основним вимогам кредитної політики одного банку, але бути цілком прийнятним для іншого.

     Кредитна  політика банку регулює кредитну діяльність кожного банку і встановлює правила формування кредитного портфеля. Положення кредитної політики необхідно зафіксувати письмово й затвердити на засіданнях Кредитного комітету та Комітету кредитного нагляду. Цей документ має конфіденційний характер, а тому з ним можуть бути ознайомлені лише ті працівники банку, які здійснюють кредитування. Кожному банку необхідно розробити власну кредитну політику, що відбивала б напрями та специфіку його діяльності, можливості цього банку та його клієнтів, рівень допустимого ризику, права й обов'язки кредитних працівників.

     Документальне оформлення кредитної політики є  обов'язковим. Під час перевірки  діяльності банків органами нагляду  перший крок полягає в тому, щоб  з'ясувати, чи відповідає фактичний стан кредитування основним положенням кредитної політики. Якщо банк має високоризиковий кредитний портфель, але це узгоджується з документально зафіксованою кредитною політикою, то органи нагляду не мають права на санкції.

     Якість  кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризикованості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду в багатьох країнах. Установлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють суттєву роль у процесі формування кредитного портфеля.

     Так, Національним банком України встановлено  вимоги щодо порядку надання кредитів та обов'язкові нормативи кредитного ризику.

     Норматив  максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) визначається як відношення суми всіх вимог банку (за мінусом фактично сформованих резервів) та всіх позабалансових зобов'язань щодо цього контрагента, до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення не має перевищувати 25 % (наведені нормативні значення стосуються універсальних банків, для спеціалізованих банків нормативні значення встановлюються диференційовано).

     Норматив  великих кредитних ризиків (Н8) визначається як відношення суми всіх великих кредитів (за мінусом фактично сформованих  резервів) до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку. Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку, то автоматично підвищуються вимоги до адекватності регулятивного капіталу. Кредитний ризик вважається великим, якщо сума всіх вимог і позабалансових зобов'язань щодо одного контрагента (або групи пов'язаних контрагентів) становить 10 % і більше від величини регулятивного капіталу банку.

     Норматив  максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань щодо цього інсайдера перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н9 не має перевищувати 5 %.

     Норматив  максимального сукупного розміру  кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), визначається як співвідношення суми сукупних зобов'язань усіх інсайдерів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і 100 % суми всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, і регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н9 не має перевищувати 40 %.

     Величина  капіталу банку значною мірою  впливає на загальний обсяг залучених  і запозичених коштів, а отже, і на обсяг кредитних ресурсів. Показник величини капіталу банку використовується для встановлення лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної  діяльності банків, адже всі встановлені Національним банком України нормативи з кредитування розраховуються у відношенні до капіталу банку. Отже, величина капіталу банку визначає обсяг і структуру його кредитного портфеля.

     На  характеристики кредитного портфеля банку також впливають досвід, кваліфікація та спеціалізація кредитних працівників, адже одне з правил кредитного менеджменту полягає в тому, що банку не слід надавати кредити, які не можуть бути професійно оцінені фахівцями.

     У формуванні структури активів банку вирішальним фактором є рівень дохідності кожного виду активних операцій. Проте висока дохідність, як правило, супроводжується високим рівнем ризику, тому менеджменту банку необхідно врахувати обидва фактори. Якщо рівень дохідності різних видів активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризикованим напрямам розміщення коштів.

     У такому разі обсяг кредитного портфеля банку може зменшитися на користь  портфеля цінних паперів або на користь  проведення інших активних операцій.

     Для оцінювання прибутковості кредитів банк повинен мати ефективну систему обліку не лише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів.

     На  прибутковість кредитних операцій банку впливають як доходи та витрати, так і можливі збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною позичкою.

     Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику — одне з найскладніших  завдань, що постає перед менеджментом банку у процесі формування кредитного портфеля.

     Незаперечним  є твердження, що правильна організація  процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів).

     У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної  діяльності комерційні банки розробляють  власну внутрішню кредитну політику та впроваджують практичні механізми  її реалізації.

     Кредитна  політика банку визначає завдання й пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу.

     Кредитна  політика створює основу організації  процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку та повинна чітко визначати цілі кредитування, відповідне документально-методичне забезпечення та правила їх реалізації.

     Кредитна  політика розробляється з урахуванням  стратегії і тактики банку  в галузі управління активними операціями та визначає основні напрямки кредитної діяльності:

• стандарти і критерії діяльності банківських працівників, що відповідають за видачу кредитів;
• основні дії менеджерів, що приймають стратегічні рішення щодо кредитування;
• принципи оцінки та контролю за якістю управління кредитною діяльністю у банку.

     Відповідальність  за розробку кредитної політики та механізмів її реалізації покладається на Кредитний комітет, який очолює, як правило, перший керівник комерційного банку.

     Розробка  внутрішньої кредитної політики потребує від керівництва банку чіткого формулювання цілей кредитування і визначення, наскільки вони збігаються із загальною політикою і стратегією банку.

     У загальному вигляді кредитна політика має відображати такі ключові  моменти:

• організація кредитної діяльності;
• управління кредитним портфелем;
• контроль над кредитним процесом;
• ліміти з окремих напрямків кредитування;
• механізм супроводження кредитних угод (кредитний моніторинг);
• формування резервів під можливі втрати за наданими кредитами.

     Способи і методи реалізації кредитної політики формалізуються у відповідних внутрішньобанківських документах, основними серед яких є:

• стандарти кредитування;
• кредитні інструкції.

     Стандарти кредитування містять зразки документів, з якими працюють кредитні менеджери та виконавці, перелік дій працівників банку, відповідальних за здійснення процесу банківського кредитування. Основне завдання стандартів кредитування - визначити практичні дії з реалізації кредитної політики.

     У стандартах кредитування мають бути відображені такі основні моменти:

• порядок збирання та аналізу фінансової інформації;
• вимоги щодо забезпечення кредитів, гарантій та поручительств;
• правила організації кредитного процесу;
• порядок оцінки кредитоспроможності позичальника;
• вимоги щодо оформлення кредитної документації;
• зразки документів (кредитна угода, договір застави, поручительства тощо).

     Зміст і структура стандартів кредитування можуть відрізнятись у різних банків, але, як правило, в них містяться  наступні важливі моменти:

• опис системи кредитних повноважень працівників банку;
• перелік видів кредитів, видача яких відповідає кредитній політиці банку, а також перелік неприйнятних для банку видів кредитів;
• назви сфер господарювання та регіонів, де кредитна активність банку є пріоритетною;
• процедура стягнення простроченої кредитної заборгованості;
• порядок видачі позик працівникам банку тощо.