Вплив агротехнічних та ентомологічних факторів на збереженість коренеплодів моркви

ВСТУП

 

Заготівлю, зберігання і переробку плодоовочевої продукції здійснюють плодоовочеві бази, які постачають її для потреб населення великих міст, на переробні заводи державного підпорядкування та колективної і приватної власності. В багатьох областях вироблена продукція зберігається до моменту її реалізації в свіжому вигляді або до надходження на переробку. Вони створені н базі існуючих сільськогосподарських колективних підприємств, селянських (фермерських) господарств та міжгосподарських переробних організацій спрямовані на максимальне зниження втрат під час транспортування, зберігання та переробки сільськогосподарської продукції. Їх матеріально-технічна база постійно вдосконалюється. Зокрема, створено багато нових ліній з переробки продукції рослинництва, які забезпечують її високу якість і конкурентоспроможність. [1]

Морква добре зберігається, і її можна використовувати у  свіжому вигляді протягом року. Її використовують у кулінарії, харчовій промисловості і медицині. За даними наукових досліджень, річна потреба в моркві на душу населення становить 15,5кг. Таке широке використання моркви пояснюється її високими смаковими, харчовими і лікувальними властивостями. Цінність її ще й у тому, що вони містять багато поживних речовин.

Виробництво моркви в  Україні складає приблизно 650 тис. тон в рік. В світі лідером по вирощуванню моркви є Китай більш 8 млн. тон в рік, в Росії 1,6 млн. тон, в США 1,8 млн. тон. В Україні урожайність 14т/га, при біологічній можливості 70т/га. Затрати праці складають 730чел/час на 1га, а на 1т 60,8чел/час. [3]

 

 

 

 

1. Огляд літератури

 

1. Морфологічні ознаки коренеплодів моркви

Морква – дворічна перехреснозапилююча рослина. У  перший рік утворює листову розетку  і запасаючий орган – коренеплід, на другий рік формуються стебла, суцвіття, квітки, плоди і насіння. Маса 1000 насіння 1 – 2г. Схожість зберігається 3 – 4 року.

Забарвлення поверхні коренеплоду. Біла, біло-зелена, ясно-зелена, жовта, світло-оранжева, оранжева, оранжево-червона, червона, рожево-оранжева, ясно-фіолетова, фіолетова.

Форма коренеплоду. Округла, овальна, усічено-конічна, конічна, циліндрова, веретеноподібна.

Розмір коренеплоду. По довжині – короткі (до 10см), середні (11 – 15см), довгі (більше 15см). Діаметр по найбільшій товщині: малий – до 2,5см, середній, – 2,5 – 4,0см, великий, – зверху 4,0см. По масі – дрібні (до 80г), середні (80 – 150г), великі (більше 150г).

Форма головки. Гладка (плоска), слабо увігнута, сильно увігнута, опукла (підведена).

Величина головки. Маленька – менше 2см, середня, – 2 – 3см, велика – більше 3см.

Поверхня коренеплоду. Гладка і горбкувата.

Забарвлення м'якоті (кора, флоеми) коренеплоду. Біла, біло-зелена, ясно-зелена, жовта, світло-оранжева, оранжева, оранжево-червона, червона, рожево-оранжева, ясно-фіолетова, фіолетова.

Забарвлення серцевини. Біла, біло-зелена, ясно-зелена, жовта, світло-оранжева, оранжева, оранжево-червона, червона, рожево-оранжева, ясно-фіолетова, фіолетова.

Розмір серцевини. Дуже маленька і маленька – менше 30% діаметру, велика і дуже велика – понад 50% діаметру.

Форма серцевини. Округла, округло-гранована, гранована, зірчаста.

Коренеплід складається  з: головка, на якій зосереджені точки  росту, бруньки, шийка і кореневого тіла. На головці розташовані бруньки, черешки з листями, або їх залишки після збирання і обрізування гічки. Для їх тривалого зберігання черешки необхідно повністю зрізати. Уразливою частиною є кінчик кореня, який складається з недостатньо сформованих тканин. Він легко в’яне, обламується і стає місцем проникнення інфекції. Тому його також слід обрізати після збирання.

Коренеплоди зверху вкриті перидермою, яка складається з 4-6 шарів клітин у моркви, 8 - 9 шарів у буряку. Тонкі покривні тканини коренеплодів разом з низькою здатністю до утримання води не забезпечують надійного захисту від в’янення. Тканини моркви досить повітропроникні, тому вона швидко в’яне. Всі коренеплоди, особливо морква, втрачають стійкість до хвороб при в’яненні

Коренеплоди моркви мають  товстий шар добре розвиненої деревини й кори, що містять багато поживних речовин, але мало клітковини, чим пояснюється велика травмованість покривних тканин. Під час зберігання міцніть її покривних тканин знижується, що треба враховувати при її подальших перевантаженнях. Здатність утворювати раневу перидерму в моркви виражена лише в зоні головки, але надто слабко. Підмерзлі коренеплоди швидко ослаблюються і стають непридатними для зберігання. Пошкоджені тканини після відтаювання легко втрачають тургор, ослизнюються і в них легко проникають мікроорганізми. Заживання пошкоджень на коренеплодах моркви відбувається при температурі вище 12⁰С та доброму доступі кисню, однак при високому вмісті землі у воросі, який надходить від комбайнів, цей процес неможливий. Травмованість моркви підвищується при висоті падіння понад 40 см.[1]

 

2. Хімічний склад та біологічні особливості коренеплодів моркви

Коренеплоди моркви багаті на цукри ( до 10 %) і каротин. Щороку в  Україні її вирощують на площі  понад 23 тис. га. Моркву споживають у  сирому, вареному і сушеному вигляді, сушать, з неї виготовляють соки, салати, консервують тощо. З неї добувають вітамін А та ефірні масла. Коренеплоди моркви характеризуються найбільшим вістом каротину (провітаміну А). Вміст каротину залежить від забарвлення коренеплодів: у сортів з червоно-оранжевим забарвленням він досягає 168, а з жовтим – 15 мг на1 кг. Коренеплоди моркви містять також вітаміни С, В₁, В₂, В₆, В₁₂, РР, Е, D, Р і К, багато солей кальцію, фосфору, заліза, а також жири та ефірну олію, яка зумовлює їх специфічний запах. [3]

Покривні тканини овочів складаються з клітин та міжклітинників. Через низький вміст білків та колоїдів у коренеплодах моркви мало зв’язної води, яка через клітинну оболонку легко випаровується при низькому тиску водяної пари навколишнього (сухого) повітря. Дрібні плоди, які мають значну поверхню випаровування, завжди швидко в’януть при низькій вологості повітря. Межа в’янення, нижче якої коренеплоди моркви втрачають здатність відновлювати тургор 6 – 7 %. Тому для нормальної життєдіяльності, щоб підтримувати тургор, коренеплоди моркви зберігають в умовах високої відносної вологості повітря або коли вологість дорівнює чи перевищує вміст води в об’єкті, що зберігається.

Під час зберігання відбувається процес дисиміляції – розкладання  запасних речовин та вивільнення  енергії, яка використовується на підтримання  діяльності і продовження онтогенезу.

Інтенсивність дисиміляції  залежить як від зовнішніх факторів (температури і відносної вологості  повітря при зберіганні), так від  самого плоду (умов вирощування, ступеня  стиглості, травмованості, сорту та ін.).

Стан спокою коренеплоді  моркви неглибокий, тому за високої вологості та підвищення температури вони починають проростати. Диференціація бруньок при температурі 0 – 8 ⁰С триває 30 – 70 днів. Режим зберігання моркви такий: наявність темноти, температура + 1⁰С, відносна вологість повітря близько 90 %, вміст вуглекислоти 3 – 5%, а кисню 9 – 10%. Тепло- та волого виділення коренеплодами моркви висока, тому висота насипу і тара також мають бути невеликими. [1]

Цінність моркви полягає  в тому, що вона містить багато цукрів, солей кальцію, заліза, фосфорних сполук, вітаміни В, С, Є та ін., йод. Коренеплоди червоно-оранжевого забарвлення містять багато каротину (до 7 мг на 100г), а в деяких сортах його нагромаджується до 20 – 25, який наближається складом до провітаміну А.

Загальна біологічна особливість коренеплодів моркви – здатність знаходитися при зниженій температурі в стані спокою, але воно неглибоке. При настанні сприятливих умов зростання поновлюється. Отже, стан спокою у них можна характеризувати як вимушене. Проте воно необхідне рослинам для завершення найважливіших процесів розвитку. Якщо осінню ріст коренеплодів при високій температурі носить вегетативний характер, то через певний період зберігання при відновленні зростання утворюються паростки – зачатки майбутніх насінних втеч. Таким чином, біологічна функція стану спокою – диференціація конусів наростання бруньок коренеплодів, підготовка їх до репродуктивного розвитку.

Період, протягом якого  бруньки завершують цю підготовку, визначає тривалість спокою і, отже, лежкість продукції.

Складна залежність спостерігається між ступенем визрівання до моменту прибирання і характером і темпом диференціації бруньрк при зберіганні, а отже, збереженість коренеплодів. Ступінь визрівання моркви можна встановити по відношенню сахароза/моносахароза, тобто співвідношенню простого полімеру і мономерів  цукрів. Якщо це відношення значно вище одиниці, що означає превалювання полімеризованих форм цукрів над простими, то визрівання і збереженність  продукції хороші. Якщо відношення сахароза/моносахароза нижча за одиницю, переважають прості форми цукрів, визрівання недостатнє, а збереженість буде нетривалою.

У дозрілих коренеплодів відмічений також підвищений вміст  сухих речовин і каротину в  порівнянні з що менш визріли. Подібна  закономірність простежується як у різних по лежкість сортів моркви, так і під впливом прийомів агротехніки. Цікаво відзначити, що у міні визрілих коренеплодів швидше завершується процес диференціації бруньок, у них раніше починається витрачання речовин і енергії на ці процеси, швидше втрачається стійкість і втрати при зберіганні виявляються підвищеними.

У коренеплодах морква виділяє  серцевинну (ксилема), грубішу, і кіркову (флоема), яскравіше забарвлену, солодшу і ніжнішу, зони. Між ними розташовується камбіальний шар.

У моркви встановлена, хоч і слабка, здібність до зарубцьовування неглибоких механічних пошкоджень. З анатомічною будовою коренеплодів пов'язане краще зарубцьовування пошкоджень у верхній їх частині стеблового походження – головці, де камбіальна активність більша, ніж на кореневій.

Коренеплоди моркви втрачають  стійкість до хвороб при в’яненні. Тканини, тургор, що втратили, легко вражаються патогенними мікроорганізмами, в першу чергу грибами. Швидше в'яне хвостова частина коренеплодів, саме звідси розвивається поразка.

Запобігти в’яненню коренеплодів – одна з основних технологічних умов їх правильного прибирання і зберігання. Для цього бадилля видаляють до або негайно після тієї, що викопала коренеплодів, вкривають вибрані із землі партії від вітру і сонця, якщо перевезення затримується. Не слід ретельно очищати коренеплоди від дрібних грудочок ґрунту, а тим більше зачищати корінці і допускати значні зрізи покривних тканин. Із-за можливості легкої втрати вологи ніжними коренеплодами моркви кращої технології зберігання для них є захист від випаровування, наприклад, негерметичною упаковкою в поліетиленову плівку, при якій випаровування вологи мінімальне і втрати тургору не відбувається.

Хороша збереженість коренеплодів в умовах відносної  ізоляції обумовлена, принаймні, ще двома  чинниками. По-перше, вона перешкоджає розповсюдженню інфекції від якого-небудь одиничного зараженого коренеплоду на весь штабель, що неминуче у тому випадку, коли вони зберігаються без перешарування. По-друге, в умовах відносної газоізоляції через деякий час коренеплоди опиняються в середовищі з підвищеною концентрацією СО₂ і зниженою О₂, що утворилася в наслідок їх дихання. Інтенсивності дихання і інших процесів життєдіяльності різко зменшується, що також знижує втрати при зберіганні.

Тепло- і вологовиділення коренеплодів високі. Тому їх можна розміщувати на зберігання досить високим шаром 1,5 – 2м. [1]

3. Вплив екологічних та метеорологічних факторів на збереженість коренеплодів моркви.

Раціональне з наукової і господарської точок зору районування  забезпечує найвищу технологічну і економічну ефективність обробітку сільськогосподарських рослин. Воно повинне відповідати біологічним особливостям видів і сортів.

У нашій країні діє  мережа науково-дослідних інститутів і зональних дослідних станцій, які створюють сорти, що відповідають вимогам виробництва, розроблюють технології їх вирощування, займаються первинним розмноженням.

Переміщення сортів в інші зони прийнятно у тому випаду, коли грунтово-кліматичні умови місцевості відповідають їх біологічним особливостям і вимогам. Інакше потенціал їх по врожайності і якості значно знижується.

За будовою покривних  тканин коренеплоди поділяються  на дві групи: з доброю механічно  міцною шкіркою (столові буряки, бруква, турнепс, редька, пастернак) та з ніжними покривними тканинами (морква, петрушка, селера, хрін, ріпа).

Лежкий урожай моркви одержують переважно на чорноземних  оструктурених ґрунтах з нейтральною  реакцією ґрунту.  Намочування насіння  у розчинах цинку, кобальту, молібдену, борної кислоти або хлориду заліза (0,02 – 0,03%й розчин) дає змогу вирощувати рівномірні за розмірами коренеплоди продовольчого чи насінного призначення. Лежку моркву, столові буряки та брукву у Степу вирощують при висіванні їх наприкінці травня чи на початку червня. Найкраща тривалість вегетаційного періоду для моркви 130 днів (при довшому вона проростає під час зберігання, при коротшому – погано дозріває).

Усі коренеплоди, як і  бульби, добре ростуть на ґрунтах легкого гранулометричного складу. Однак урожай, вирощений на піщаних ґрунтах, нележкий, а на ґрунтах важкого гранулометричного складу виростають плоди з розгалудженями, погано сформованими шкірним поривом, низькою лежкістю. [1]

Вертикальну зональність  слід враховувати при ведені овочівництва і плодівництва в гірських районах  Украйни. Збільшення висоти над рівнем моря в певній мірі подібне над просуванням з півдня на північ. Наприклад знімальна стиглість зерняткових порід затримується на 5 - 8 діб на кожні 100м висоти, це пояснюється тим, що при вирощуванні у високогірних районах в плодах накопичується менше цукрів, більше кислоти і вітаміна С.

У високогірних районах  інший спектральний склад світла, УФ променів більше, а це в свою чергу відбивається на процесі фотосинтезу і формуванні рослини.[5]