Техніка сільськогосподарська, яка підлягає сертифікації у законодавчо регульованій сфері:

• трактори малогабаритні тягових класів до 0,2 т та мотоблоки;
• двигуни тракторів дизельні;
• двигуни сільськогосподарських машин і комбайни дизельні;
• машини для підготовки і обробки грунту : плуги обертові, борони дискові, машини ґрунтообробні з активними робочими органами, розріджувачі;
• машини для посіву і садіння: сівалки та саджалки тракторні;
• засоби застосування пестицидів і агрохімікатів: машини для внесення добрив, обприскувачі, обпилювачі, машини зрошення грунту;
• машини для збирання урожаю і післязбиральної обробки зерна: комбайни зернозбиральні, жниварки, очисники качанів кукурудзи, машини для збирання коренеплодів та картоплі, навантажувачі коренів, машини комбіновані універсальні зерноочищувальні;
• машини (обладнання) навантажувально-розвантажувальні, транспортні допоміжні: навантажувальні, завантажувальні, розвантажувачі, цистерни, причепи, напівпричепи;
• машини для тваринництва: роздавачі кормів та води; установки і апарати для доїння і обробки молока, теплогенератори (неелектричні нагрівачі повітря та розподілювачі повітря);
• машини і обладнання для птахівництва: інкубатори;
• машини для заготівлі і приготування кормів: косарки, плющилки, прес-підбирачі, комбайни силосозбиральні, кукурудзозбиральні, кормозбиральні, машини і механізми для приготування кормів (дробарки, подрібнювачі, змішувачі, котли варильні, мийки коренерізки, котли-пароутворювачі).[5].

       Стандартизація в області сільського  господарства набула широкого поширення, це стосується і ДП «Лани Маньківщини», і в даний час продовжує успішно розвиватися й удосконалюватися. Безсумнівно, вона вимагає особливої гнучкості, врахування дії біологічних, кліматичних та інших факторів.

       Стандартизація в сільському  господарстві передбачає диференціацію продукції за видами і галузями, дослідження і розробку наукових і методичних основ щодо оцінки й контролю якості останньої, а також  продукції галузей промисловості, що забезпечують сільське господарство. Вона включає також економічні проблеми і проблеми підвищення якості продукції.

     Стандартизація  сільськогосподарської продукції  спрямована на рішення ряду задач, найважливішими з яких є:

• поліпшення якості продукції. Досягається встановленням у стандартах прогресивних показників і норм якості, які забезпечують зростаючі потреби населення, вимоги переробної промисловості до сировини, вимоги до насіння, посадкового матеріалу, кормів, ветеринарних і біологічних препаратів;
• підвищення врожайності культур і продуктивності тваринництва. Забезпечується стандартами на насіння, посадковий матеріал, кормові засоби, інкубаційні яйця, ветеринарні й біологічні препарати  і т.д.;
• ріст продуктивності праці. Йому сприяє встановлення стандартів на показники якості та норми з урахуванням механізації збиральних робіт і товарної обробки, підготовки продукції до реалізації;
• раціональне і максимальне використання вирощеного врожаю й отриманої продукції тваринництва. Можливе за рахунок установлення вимог до якості залежно від призначення продукції, а також а також диференціації за товарними сортами, класами чи категоріями, установлення базисних і обмежувальних норм за окремими показниками. При цьому стандартом охоплюється основна маса отриманої продукції, за винятком непридатної для використання;
• створення умов матеріальної зацікавленості працівників у виробництві продукції високої якості. Здійснюється введенням до стандартів вимог щодо якості продукції за товарними сортами, класами чи категоріями, базисних та обмежувальних норм, на підставі яких установлюються диференційовані закупівельні ціни, бонифікації (надбавки) і рефакції (знижки), а також виділенням у стандарті високоцінних сортів, виробництво і реалізація яких заохочується надбавками до ціни;
• об’єктивне визначення якості продукції. Здійснюється експертними вимірювальними методами з використанням сучасних приладів;
• нешкідливість продукції для здоров’я людини. Забезпечується установленням вимог щодо залишкових кількостей пестицидів, нітратів і методів їх визначення;
• скорочення витрат продукції при зберіганні й транспортуванні. Досягається встановленням у стандартах на продукцію вимог щодо умов зберігання, упакування й транспортування, а також до якості продукції, яка закладається на зберігання, а також розробкою спеціальних стандартів;
• забезпечення однаковості в тлумаченні термінів, які застосовуються у виробництві та науці. Забезпечується введенням у стандарти на продукцію (у випадку відсутності спеціальних стандартів) термінів і визначень.[6].

4. Моніторинг та методи поліпшення якості сільськогосподарської продукції

     Перед аграрною наукою сьогодні гостро постає необхідність дослідження біологічних особливостей ґрунтотворних процесів, взаємовідносин бактерій, грибів, вірусів з рослинами  тваринами, визначення ступеню шкодо чинності патогенних мікроорганізмів та розробки заходів оптимізації сільськогосподарського виробництва з врахуванням мікробіологічних аспектів формування урожаїв сільськогосподарських культур і продуктивності тварин.

     Теоретичне  обґрунтування та створення новітніх аграрних технологій, які б вирішували проблеми підвищення продуктивності сільськогосподарських культур та тварин з одночасним збереженням біологічного різноманіття і стабільності навколишнього середовища.

     Наукова новизна полягає у розробці нових  принципів використання мікроорганізмів  у сільськогосподарському виробництві (в системах використання добрив, в забезпеченні агроекосистем цінними мікроорганізмами, створенні біопестицидів, поліпшені якості кормів, діагностиці, профілактиці та лікуванні хвороб сільськогосподарських тварин і рослин), які дозволяють оптимізувати ґрунтотворні процеси, підвищити коефіцієнти використання добрив, збільшити урожайність культур та продуктивність тварин і поліпшити якість одержаної продукції.

     Протягом  тривалого періоду в практиці сільськогосподарського виробництва  перевагу надають хімічному методу захисту рослин. Однак постійно зростаюче застосування пестицидів негативно впливає на екологічні системи: призводить до забруднення навколишнього середовища, утворення стійких штамів і популяцій патогенів та шкідників, частота виникнення яких випереджає створення нових препаратів.

     Все це спонукає фундаментальну науку проводити  пошук ефективних та екологічно безпечних  систем захисту рослин. Альтернативою  хімічному методу є інтегрований захист рослин, який являє собою  комбінацію організаційно-господарчих, агротехнічних, селекційно-генетичних, біологічних і хімічних методів, спрямованих проти комплексу шкідників, хвороб і бур’янів у конкретній грунтово-кліматичній зоні в агроценозах з певною культурою. При застосуванні інтегрованого методу захисту рослин здійснюється регулювання шкідливих видів до економічного порогу шкідливості і зберігається функціонування природних корисних організмів.

     Важливою  складовою інтегрованого захисту  рослин є біологічний метод, зокрема, застосування мікробних препаратів. Мікробні препарати характеризуються високою ефективністю, не забруднюють навколишнє середовище, проявляють селективну дію, зручні для виробництва. Разом з тим, обсяги використання біологічних засобів захисту явно недостатні. Відсутній необхідний асортимент біопрепаратів і систем біозахисту. Тому одним із важливих напрямів фундаментальних досліджень, які необхідно розширити, є створення нових засобів на основі мікроорганізмів. Інтродукція мікроорганізмів-антагоністів збудників хвороб рослин у грун дозволить за короткий період реально поліпшити фіто санітарний стан агроценозів.

     В сучасних умовах, коли важливою проблемою  є раціональне використання природних  ресурсів та охорона навколишнього  середовища, прогресивна технологія виробництва якісних продуктів  тваринництва передбачає не тільки створення стабільною кормової бази, але й збереження здоров’я та підвищення продуктивності сільськогосподарських тварин.[7].

     Теоретичні  аспекти вивчення резервів скорочення собівартості мА підвищення ефективності виробництва  ЗЕРНА

     В сьогоднішніх умовах є досить актуальним питання визначення резервів зниження собівартості виробництва продукції та підвищення її ефективності.

     Одне  з найважливіших завдань підприємства – виявлення і найповніше використання резервів для збільшення виробництва продукції, поліпшення її якості й підвищення економічної ефективності. Зниження собівартості продукції має велике народногосподарське і економічне значення в підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва.

     Основними джерелами резервів зниження собівартості сільськогосподарської продукції є: збільшення обсягу її виробництва за рахунок повнішого використання виробничих потужностей підприємства; скорочення витрат на її виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, ощадливого використання сировини, матеріалів, електроенергії,палива, обладнання, запобігання невиробничим затратам тощо.

     Підвищення  економічної ефективності зернового  виробництва передбачає збільшення виробництва і поліпшення якості зерна, забезпечення більшої сталості зернового господарства і ефективного використання його виробничих ресурсів. Основним напрямком подальшого розвитку зернового господарства є інтенсифікація  виробництва зерна на основі внесення оптимальної кількості органічних і мінеральних добрив, розширення посівів високоврожайних сортів і гібридів, впровадження комплексної механізації, інтенсивних та індустріальних технологій, застосування прогресивних форм організації і оплати праці з урахуванням кінцевого результату. Велике значення має внесення оптимальних доз мінеральних добрив, які в конкретних природо-економічних умовах забезпечують найбільш повне використання потенціальних можливостей високоврожайних сортів і гібридів зернових культур. Важливим фактором збільшення виробництва зерна має зрошення земель. Слід відзначити, що в умовах зрошення одержати високі врожаї зернових культур без застосування добрив практично неможливо. На поливних землях одержують високі і сталі врожаї всіх зернових культур, особливо кукурудзи.

     Одним із шляхів підвищення ефективності виробництва зерна є внесення і впровадження в господарствах високоврожайних сортів і гібридів, стійких проти хвороб і придатних для вирощування на зрошувальних землях. Особливого значення у цьому зв’язку набуває поліпшення селекції і насінництва зернових культур. Інтенсифікація зернового господарства неможлива без комплексної механізації виробництва зерна. Вона є основою впровадження інтенсивних та індустріальних технологій вирощування зернових культур і забезпечує зростання продуктивності праці при виробництві зерна. Забезпеченість господарств надійною системою машин дає змогу якісно і в оптимальні агротехнічні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур і значно зменшує втрати зерна. За даними наукових досліджень, при збиранню врожаю зернових культур на п’ятий день після повного достигання зерна втрати зерна не перевищують 3-4%. На десятий день вони зростають до 17-20%, а на п’ятнадцятий досягають 25%. Отже, господарства, що завершують жнива за 10 днів, одержують практично весь урожай, а подовження строків збирання  зернових культур призводить до значних втрат зерна. Важливим резервом підвищення економічної ефективності зернового виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за рахунок сильних і твердих сортів пшениці з високим вмістом білка (15-17%) і клейковини (28-43%). Зерно сильної пшениці добавляють до зерна з низьким вмістом клейковини для одержання стандартного борошна. Збільшення виробництва і поліпшення якості зерна сприяють підвищенню доходності зернового господарства, а отже, і зміцненню економіки сільськогосподарських підприємств. Одним із напрямків підвищення економічної ефективності виробництва зерна є впровадження нових форм організації і стимулювання праці, широке використання комплексного підряду і орендних відносин у зерновому господарстві.[8].

     Господарства, розташовані на кращих та середніх за якістю землях, в тому числі і  ДП «Лани Маньківщини», витрачають на одиницю продукції менше праці, отримуючи при цьому кращі  врожаї сільськогосподарської продукції.

5. Управління якістю сільськогосподарської продукції

     Проблема  якості зародилась, проявилась з розвитком  суспільного виробництва. Вона відображає історичний процес підвищення ефективності людської праці, розвитку науково-технічного прогресу (НТП), виявляється в усіх суспільно-економічних формаціях.

     Якість  – сукупність властивостей і характеристик виробів, послуг і процесів, що забезпечують задоволення обумовлених або припущених потреб (згідно з визначенням Міжнародного стандарту ИСО 9000).