Агробіологічні основи вирощування високих врожаїв соняшника

         Соняшник добре росте на родючих аерованих грунтах. Найбільш придатними для нього є чорноземи супіщані і суглинкові з нейтральною (рН 6,7 – 7,2) або слабколужною реакцією ґрунтового розчину. На цих грунтах, а в лісостепових районах – і на сірих лісових розміщують основні площі посівів в Україні. На важких безструктурних грунтах соняшник росте дуже повільно, особливо в перший (ювенільний) період. Тут потрібні додаткові агротехнічні заходи. Малопридатні для соняшнику також легкі піщані, солонцюваті й дуже кислі грунти.

         Соняшник – світлолюбна рослина. Затінення молодих рослин і хмарна погода затримують їх ріст і розвиток, зумовлюють формування на них дрібного листя і малих кошиків, що знижує врожайність. Соняшник належить до рослин короткого дня. В міру просування на північ вегетаційний період його подовжується. 

1.5. Гібриди соняшнику їх районування і сімейство (огляд літератури)

         Завдяки величезній роботі радянських селекціонерів В.С.Пустовойта, Л.А.Жданова, В.И. Щербини й інших виведені й впроваджені у виробництво такі сорти соняшника, як Армавірський 3497, ВНИИМК 6540, Передовик, Одеський 63, Старт й інші, які не мають собі рівних у світовому асортименті по продуктив-ності й масличности.

         Отримані на основі спрямованого перезапилення, вони власне кажучи, наб-лижаються до природних популяцій збалансованого генного комплексу, тобто забезпечують такий стан гетерозису, що обумовлюють оптимальну життєздат-ність і врожайність.

         Однак до теперішнього часу сам метод сортової селекції соняшника стик-нувся з непереборними труднощами. Причини їх полягають у тому, що по мас-личности (65 - 74 %) і лузжистости (16 - 20 %) практично досягнуті біологічні межі й подальший значний ріст у цьому напрямку обмежений. Всі кращі сорти радянської селекції являють собою дуже близкородственный матеріал, тому що виведені вони в основному з однієї вихідної популяції, робота з якої ведеться із часу впровадження высокомасличных сортів, стійких до заразихи рас А и Б. Природно, що це привело до значного зниження спадкоємної розмаїтості вихід-ного матеріалу й стало обмежуючим фактором при доборі ознак, що лімітують (Анащенко А.В., 1977).

         Тому новим напрямком у селекції соняшника стала гібридизації з метою одержання потомства від схрещування двох або більшого числа селекційних форм, що розрізняються по ряду хазяйновито коштовних ознак. Штучна або природна полова гібридизація в цей час є основним методом одержання високов-рожайних сортів і гібридів сільськогосподарських культур, у тому числі й соняшника.

         Основою гібридизації є прояв так називаної гібридної сили, або ,гетерозису, тобто збільшення життєздатності, підвищення насінної продуктивності, стійкості до хвороб і шкідників, різним несприятливим кліматичним умовам гібридів першого покоління в порівнянні з батьківськими формами й районированными сортами й гібридами.

         Прояв гетерозису в гібридів можливо лише при певному підборі компо-нентів (самообпилених ліній, сортів), цінність яких залежить не тільки від їх біологічних і господарських особливостей, але й від здатності давати при схрещу-ванні гетерозисное потомство. Ця властивість одержала назву комбінаційної здатності (комбінаційної цінності).

         У соняшника гетерозис відомий порівняно недавно. В 20-і роки вивчення його зв'язувалося з використанням методу близкородственного розведення (інцухта). При цьому спостерігалися значна депресія основних хазяйновито кош-товних ознак, а також широка мінливість по плідності, величезна амплітуда мінливості по вегетаційному періоді, висоті рослин, гіллястості, сприйнятливості до шкідників і хвороб.

         Однак у перший період роботи цим методом подання його можливостях було неправильним. Уважалося, наприклад, що прямим інцухтом можна вивести коштовний сорт. Однак, переконавшись у помилковості таких поглядів, більшість дослідників почали схрещувати лінії між собою для створення гібридів, що хара-ктеризуються підвищеною продуктивністю.

         У подальших дослідженнях з'ясувалося, що ефект перезапилення при вико-ристанні самообпилених ліній і вільному перезапиленні нестійкий і залежно  від зовнішніх умов коливається від 20 до 60 %. Також було встановлено, що більшість самообпилених ліній схильні до сприйняття свого пилка. Все це при-вело до того, що до кінця тридцятих років у нашій країні досвіди по викорис-танню методу близкородственного розведення були майже припинені, а основна увага приділена міжсортової гібридизації.

         Поруч дослідників (Пустовойт В.С., 1939; Морозов В.К., 1949; Вольф В.Г., 1954 й ін.) було відзначене прояв гетерозису в міжсортових гібридів, а також роз-криті деякі закономірності спадкування основних хазяйновито коштовних ознак. Так, було встановлено, що масличность ядра успадковується по високомаслич-ному батьку, а лузжистость має проміжний характер спадкування із превалю-ванням гіршого по цій особливості батька. При схрещуванні сортів із близькими показниками по луззі й змісту масла різких змін цих ознак у гібридів не спосте-рігається.

         У результаті проведених досвідів виявлені коштовні міжсортові гібриди, які рекомендувалися виробництву. Гібридні насіння пропонувалося одержувати шляхом сівби батьківських сортів рядками, що чергуються, в умовах вільного запилення й з наступним збиранням для сівби тільки материнських рослин.

         Були виявлені й комбінації, які давали однакову продуктивність при взаємному перезапиленні. Це дозволило запропонувати виробництву спрощену методику одержання гібридних насінь - спільне збирання всіх рослин на ділянці гібридизації.

         Окремі господарства нашої країни почали використати ефект гетерозису від міжсортових схрещувань соняшника.

         Велика увага використанню ефекту гетерозису в соняшника як одному з резервів підвищення врожайності цієї культури надавав академік В.С.Пустовойт. На підставі багаторічних досвідів їм розроблені рекомендації з використання міжсортових гібридів, при цьому неодноразово підкреслювалося, що  гібриди соняшника одержать широке поширення тільки в тому випадку, коли будуть знайдені способи 100 %-ного одержання гібридних насінь без витрат ручної праці.

         Однак при подальшому дослідженні було встановлено, що гібриди, отримані від схрещування двох підібраних сортів, давали в першому поколінні, як правило, невелике збільшення врожаю в порівнянні зі стандартом при значному коливанні її абсолютної величини по роках. Нестійкість урожайності міжсортових гібридів порозумівалася впливом умов середовища на ступінь перезапилення, а також випадковим характером запилення компонентів, що схрещують, що не дозволяло повністю використати ефект гетерозису.

         Нестабільний ефект гібридизації при вільному перезапиленні й незначному збільшенні врожаю при виробничому випробуванні міжсортових гібридів не завжди окупали витрати на виробництво гібридних насінь, внаслідок чого гібриди цього типу не одержали широкого поширення в сільськогосподарській практиці.

         Розвиток гетерозистой селекції в останні 15 - 17 років й особливо успіхи, досягнуті селекціонерами, що працювали з кукурудзою, сорго й іншими культу-рами, знову привернули увагу селекціонерів і генетиків до проблеми створення гібридного соняшника.

         По загальнодержавній селекційній програмі створенням гібридів соняшника в цей час займаються такі науково-дослідні установи: Всесоюзний НДІ олійних культур ім.В.С.Пустовойта (м.Краснодар) і його досвідчені станції (Українська, Донська, Казахська), Всесоюзний селекційно-генетичний інститут (м.Одеса), Український НДІ рослинництва, селекції й генетики ім. В.Я.Юр'єва (м.Харків).

РОЗДІЛ 2  Районовані сорти (гібриди) та їх характеристика

         В Україні поширені високоврожайні селекційні сорти й гібриди соняшнику із значним вмістом олії в насінні, низькою лузжистість (22 – 27 %) та високою стійкістю проти найбільш відомих рас вовчка, шкідників і хвороб.

         За тривалістю вегетаційного періоду сорти (гібриди) соняшнику поділяють на середньостиглі (вегетаційний період 120 – 140 днів), середньоранні (110 - 130), ранньостиглі (100 - 120) і скоростиглі (80 - 100). В Україні районовано понад 70 сортів і гібридів соняшнику.

         Майже всі площі його засівають сортами й гібридами олійної групи. До районованих сортів і гібридів соняшнику, поширених у Степу, Лісостепу України, належать: середньостиглі – Запорізький кондитерський, Краснодарський 885, Мілутін, Харківський 3 та ін.; середньоранні – Казіо, Одеський 123, Сумчанин   та ін.; ранньостиглі – Одеський 122, Одеський 249, та ін.; скоростиглі – Одеський 149, Завіт, Харківський 49. Нижче розглянемо деякі з них.

         Мілютін – заявник – ТОВ „Агрофірма „Сади України”.

         Простий між лінійний гібрид на стерильній основі.

         Гіпокотиль з антоціанованим забарвленням. Стебло прямостояче, нерозгалужене, середньо опущене та облиствнене. Листок великий, зелений, серцеподібний. Антоціанове забарвлення молодих листочків відсутнє. Листкова пластинка без блиску, помірно горбкувата, зубчики середнього розміру, нерегулярні. Форма поперечного розрізу опукла, крила відсутні, кут розходження бічних жилок прямий. Кошик середнього розміру, опуклий, напівповернений донизу. Листочків обгортки багато, форма листочків видовжена, антоціанове забарвлення відсутнє. Язичкові квітки видовженої форми, жовті; трубчасті – жовті, без антоціану. Сім`янка середнього розміру, видовжено-яйцеподібна, чорна, з сірими по краях і боках одночасно смужками. Маса 1000 насінин – 55 г.

         Гібрид належить до групи середньостиглих. Середня урожайність за роки випробування становила 24,6 ц/га, потенційна – 41,5 ц/га.

         Вміст жиру – 50,6 – 51,1 %, білка – 17 %, лушпинність – 23 %.

         Гібрид стійкий щодо вилягання, осипання, посухи. Ураження хворобами та пошкодження фітофагами незначне.

         Рекомендовано для Степу та Лісостепу.

         Сумчанин – заявник – Сумський національний аграрний університет.

         Сорт створено за індивідуального та групового доборів із гібридної комбінації Постояльский * Слобожанський.

         Гіпокотиль без антоціанового забарвлення. Стебло середньої товщини, прямостояче, середньо опущене та облиственене. Листки  великі, серцеподібні, темно-зелені. Антоціанове забарвлення молодих листочків відсутнє. Листкова пластинка слабкогорбкувата, без блиску, зубчастість слабка, нерегулярна. Форма поперечного розрізу увігнута, крила наявні, кут розходження бічних жилок прямий. Кошик напівповернений донизу, опуклий. Листочки обгортки без антоціану, видовжені. Язичкові квітки овальної форми, блідно-жовті; трубчасті – жовті, без антоціану. Сім`Янки видовжено-яйцеподібної форми, середнього розміру чорні, з сірими смужками. Маса 1000 насінин – 62,3 г.

         Сорт належить до групи ранньостиглих. Середня урожайність за роки випробування становила 21,2 ц/га, потенційна – 48,2 ц/га. Вміст жиру – 50,1 %, білка – 19,3 %, лушпинність – 1 %.

         Сорт середньо стійкий щодо вилягання, осипання, посухи та ураження хворобами.

         Рекомендовано для Степу.

         Завіт – заявник – Селекційно-генетичний інститут УААН.

         Потрібний гібрид на стерильній основі.

         Гіпокотиль без антоціанованого забарвлення. Стебло слабко опущене, середньооблиствнене, заввишки до 160 см. Листки великі, серцеподібні, зелені.

         Антоціанова облямівка молодих листочків відсутня. Листкова пластинка без блиску, слабкогорбкувата, губчастість середня, регулярна. Форма поперечного розрізу увігнута, крила відсутні, кут розходження бічних жилок прямий. Кошик середнього розміру, плоский, повернений донизу.

         Листочків обгортки багато, антоціанове забарвлення відсутнє, форма округла. Язичкові квітки видовженої форми, жовті; трубчасті – жовті, без антоціану. Сім`Янки середнього розміру, видовжено-яйцеподібної форми, чорні, без смужок. Маса 1000 насінин – 52 г.

         Гібрид належить до групи скоростиглих. Середня урожайність за роки випробування становила 20,6 – 21,5 ц/га, потенційна – 42,6 ц/га. Вміст жиру – 49,4 – 50,2 %, білка – 16,9 – 18,5 %.

         Гібрид відносно стійкий щодо ураження хворобами та пошкодження фітофагами.

         Рекомендовано для Степу та Лісостепу.

РОЗДІЛ 3  Природні умови місцевості та їх придатність для вирощування соняшника

3.1. Кліматичні умови

         У зв'язку з витянотостью Одеської області в мерідіанальном напрямку спостерігається значна зміна кліматичних елементів у межах області (з півночі на південь).

         Місцеві умови й висота над рівнем моря також дуже впливають на кліматичний режим.

         По термічних умовах в Одеській області виділено 4 зони: від помірковано теплої на півночі до жаркої на півдні. Кожна зона відрізняється від сусідньої сумою температур 200о (табл. 3.1.)

                                                                                                       Таблиця 3.1.

                                 Термічні зони Одеської області

         I Центральний агрокліматичний район (помірковано теплий). Річна кількість опадів збільшується в напрямку з південно-сходу на північний захід від 390 до 460 мм. З півдня на північ від -20о до -23о. В окремі зими температура повітря в цьому районі може знижуватися до -30о -33о. Це єдиний із всіх агрокліматичних районів області, де утворюється стійкий сніжний покрив.

         II Центральний агрокліматичний район (теплий). Охоплює райони: Ширяєвскій, Велико-Михайлівський, Жовтневий, Фрунзовський й інші адміністративні райони входять в агрокліматичні райони I й II а Березовський, Раздельнянскій, Іванівський, Комінтернівський - у район II й III.

         Теплообеспечення рослин цього району визначається сумами середніх добових температур (вище 10о) від 3000о  до 3200о.