Види органів виконавчої влади

n="justify">   організація роботи медичних закладів по поданню  допомоги населенню, надання у межах  повноважень встановлених пільг  і допомог, пов’язаних з охороною материнства і дитинства, поліпшенням умов життя багатодітних сімей;

   забезпечення  виконання законодавства щодо всебічного розвитку та функціонування української  мови як державної в усіх сферах суспільного життя, створення умов для розвитку та використання мов  інших національностей;

   сприяння роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, фондів, асоціацій, жіночих, молодіжних, дитячих та інших громадських організацій та ін.

   Повноваження  в галузі соціального  забезпечення та соціального  захисту населення:

   реалізація  державної політики в галузі соціального забезпечення та соціального захисту соціально незахищених громадян, які внаслідок недостатньої матеріальної забезпеченості потребують допомоги та соціальної підтримки з боку держави. Сприяння розвитку їх соціального забезпечення, правильному і своєчасному призначенню і виплаті державних пенсій та допомоги, поданню адресної соціальної допомоги та підтримки, призначенню та виплаті цільової грошової допомоги, інших компенсаційних заходів соціального захисту;

   забезпечення  працевлаштування інвалідів, сприяння здобуттю ними освіти, набуттю необхідної кваліфікації, матеріально-побутовому обслуговуванню, санаторно-курортному лікуванню інвалідів, ветеранів війни та праці, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

   сприяння  громадським, релігійним організаціям, благодійним фондам, окремим громадянам у поданні допомоги соціально незахищеним громадянам;

   здійснення  згідно із законодавством заходів соціального  патронажу щодо осіб, які відбували  покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк;

   створення мережі, забезпечення зміцнення і  розвитку матеріально-технічної бази закладів соціального захисту населення, підвищення рівня і якості обслуговування в них та ін.

   Повноваження  в галузі зайнятості населення, праці  та заробітної плати:

   забезпечення  реалізації державних гарантій у  сфері праці;

   забезпечення  соціального захисту працюючих, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності, якісного проведення атестації робочих місць;

   участь  у веденні колективних переговорів  та укладанні територіальних тарифних угод, вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) та ін.

   Повноваження  в галузі забезпечення законності, правопорядку, прав і свобод громадян:

   забезпечення виконання Конституції та законів України, рішень Конституційного Суду України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади;

   забезпечення  здійснення заходів щодо охорони  громадської безпеки, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

   забезпечення  розгляду звернень громадян та їх об’єднань, здійснення контролю за станом цієї роботи в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в організаціях і  установах, розташованих на відповідній  території;

   розгляд питань і внесення пропозицій про нагородження державними нагородами України;

   забезпечення  виконання актів законодавства  з питань громадянства, пов’язаних з перебуванням іноземців та осіб без громадянства;

   забезпечення  виконання законодавства щодо національних меншин і міграції, про свободу думки і слова, свободу світогляду і віросповідання;

   оголошення  у разі стихійного лиха, аварій, катастроф, епідемій, епізоотій, пожеж, інших надзвичайних подій зони надзвичайної ситуації; здійснення передбачених законодавством заходів, пов’язаних із підтриманням громадського порядку, врятуванням життя людей, захистом їх здоров’я і прав, збереженням матеріальних цінностей;

   участь  у вирішенні питань проведення виборів  і референдумів та адміністративно-територіального  устрою у межах, визначених законодавством;

   забезпечення  здійснення заходів щодо соціальної адаптації осіб, які відбували  покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк  та ін.

   Повноваження  в галузі міжнародних  та зовнішньоекономічних відносин:

   сприяння  розвитку міжнародного співробітництва  в галузі економіки, захисту прав людини, боротьби з тероризмом, екологічної  безпеки, охорони здоров’я, науки, освіти, культури, туризму, фізкультури і  спорту;

   сприяння  зовнішньоекономічним зв’язкам підприємств, установ та організацій, розташованих на її території, незалежно від форм власності;

   сприяння  розвитку експортної бази і збільшенню виробництва продукції на експорт;

   внесення  у встановленому порядку до відповідних  органів пропозицій щодо залучення  іноземних інвестицій для розвитку економічного потенціалу відповідної території та ін.

   Повноваження  в галузі оборонної  роботи:

   забезпечення  виконання законодавства про  військовий обов’язок посадовими особами  і громадянами, підприємствами, установами і організаціями;

   здійснення  заходів, пов’язаних із мобілізаційною підготовкою, цивільною обороною на відповідній території;

   забезпечення  виконання законодавства про  пільги, встановлені для ветеранів  війни та прирівняних до них осіб, військовослужбовців, звільнених з  військової служби, а також про пільги і допомогу сім’ям військовослужбовців строкової служби та ін.

   Для реалізації наданих повноважень  місцеві держадміністрації мають  право:

   1) проводити перевірки стану додержання  Конституції України та законів  України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, керівниками підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і підпорядкування за напрямами, визначеними ст.16 закону;

   2) залучати вчених, спеціалістів, представників громадськості до проведення перевірок, підготовки і розгляду питань, що належать до компетенції місцевих держадміністрацій;

   3) одержувати відповідну статистичну  інформацію та інші дані від  державних органів і органів  місцевого самоврядування, їх посадових осіб, політичних партій, громадських і релігійних організацій, підприємств, установ та організацій, їх філіалів і відділень незалежно від форм власності;

   4) давати згідно з чинним законодавством  обов'язкові для виконання розпорядження керівникам підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і громадянам з контрольованих питань, порушувати питання про їх відповідальність у встановленому законом порядку;

   5) здійснювати інші функції і повноваження згідно з чинним законодавством. 
 

 

ВИСНОВОК 
 

   Відновлення та розбудова на демократичних засадах української державності об'єктивно призвели до пошуку такого конституційно-правового статусу державних органів влади, яка б, з одного боку, відповідала національним традиціям, а з іншого - сучасним світовим стандартам, була б спрямована на забезпечення сталого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, ефективного державного управління, місцевого самоврядування, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного громадянина незалежно від місця його проживання. Такі відносини, на мою думку, мають будуватись не на принципах субординації та властивого радянській моделі організації влади так званого демократичного централізму, а на принципах субсидіарності, децентралізму, правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування.

   Місцеві державні адміністрації входять  до єдиної системи органів виконавчої влади. За станом на 10 липня 2002 р., в Україні діяли 24 обласних, 488 районних, 2 міських (в містах Києві та Севастополі) та 14 районних у місті державних адміністрацій.

   Правовий  статус місцевих державних адміністрацій  встановлюється Конституцією України (статтями 118-119), Законом України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р. та іншими законами України.

   Керівництво місцевою державною адміністрацією здійснює її голова. Він також формує й її склад.

   Голови  місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Конституція України передбачає особливі механізми взаємовідносин місцевих державних адміністрацій "по вертикалі" (з вищестоящими органами виконавчої влади) та "по горизонталі" (з відповідними органами місцевого самоврядування), що пов'язано з особливостями територіальної організації влади в Україні на регіональному (область) та субрегіональному (район) рівнях.

     До  центральних органів виконавчої влади віднесено: міністерства; державні комітети (державні служби); центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Провідне місце серед центральних органів посідають міністерства України. Особи, що їх очолюють — міністри — входять до складу Кабінету Міністрів і безпосередньо беруть участь у формуванні державної політики в країні. Міністерства є єдиноначальними органами, тобто адміністративно-правовий статус міністерства уособлюється посадою міністра. Суттєвою особливістю адміністративно-правового статусу міністерств є надане окремим міністрам право здійснювати функцію Кабінету Міністрів щодо спрямування і координації діяльності інших ЦОВВ. Міністерства у межах своїх повноважень видають (у вигляді наказів міністра) загальнообов'язкові нормативно-правові акти. Державні комітети (державні служби) — це центральні органи виконавчої влади, які на відміну від міністерств, безпосередньо не формуючи урядову політику, покликані сприяти міністерствам та уряду в цілому в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного управління, як правило, міжгалузевого чи функціонального характеру. Державні комітети очолюють голови, які не входять до складу Кабінету Міністрів. Діяльність державних комітетів спрямовують і координують Прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри чи відповідні міністри. Державні комітети — органи єдиноначальні. В межах своєї компетенції вони можуть видавати загальнообов'язкові нормативно-правові акти. Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом — це відносно новий вид ЦОВВ, утворений згідно з Концепцією адміністративної реформи в Україні. Їх особливість полягає в тому, що вони мають визначені Конституцією та законодавством України специфічні завдання та повноваження; щодо них може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників, вирішення інших питань. Центральні органи виконавчої влади всіх видів у процесі розв'язання покладених на них завдань взаємодіють з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні (місцеві) органи, які в сукупності становлять систему відповідного ЦОВВ.

     Із проведенням змін до Конституції України, Президент України був суттєво обмеженим у можливості впливу на виконавчу гілку влади, за ним залишили право вносити за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України та подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України. І хоча за законом про КМУ від 16 травня 2008 року № 279-VI Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом, останній суттєвих важелів впливу на нього не має. З огляду на це, на даний час і відбувається у нашій Державі криза влади, так як Президента вочевидь не задовольняє те становище, в яке його поставила конституційна реформа, перетворивши по суті із «голови» виконавчої влади у статиста, якому, виходячи із принципу системи ваг та противісів дали на відкуп хоч якусь можливість впливати на формування зовнішньої політики Держави та утримувати в своїх руках армію. Якби не це, то напевно роль Президента зводилась лише у представницьких функціях, але як же важко втрачати владу! От і маємо те, що маємо. 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 

1. АВЕРЬЯНОВ В.Б. Организация государственного управлення, структурно-функциональньїй аспект. — К., 1985. — 146 с.
2. АВЕРЬЯНОВ В.Б. Аппарат государственного управлення: содержание деятель-ности й организационньїе структурм. — К., 1990. — 145 с.
3. АВЕР'ЯНОВ В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. — К., 1997. — 48 с.
4. АВЕР'ЯНОВ В.Б., КРУПЧАН О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. — X., 1998. — 40 с.
5. АВЕР'ЯНОВ В.Б., АНДРІЙКО О.Ф. Виконавча влада і державний контроль. — К, 1999.—48с.
6. Адміністративне право: сучасний стан і напрями рефрмування. Матеріали Першої науково-практичної конференції. 18—21 червня 1998р. в м. Яремче Івано-Франківської області. - 82 с.
7. Адміністративне право України / За заг. Ред.. Ю.П. Битяка. – Харків, 2000. – С. 146
8. АНДРІЙКО О.Ф. Державний контроль: теорія і практика. Наукова доповідь. -К., 1999.-24с.
9. АНДРІЙКО О.Ф. Державний контроль в Україні-К.,1999-48 с. Аппарат государственного управлення: интересьі й деятельность. - К.„ 1993. -165с.
10. БАНДУРКА О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. - X., 1996. - 398с.
11. БІТЯК Ю.П., ЗУЙ В.В. Адміністративне право (Загальна частина). — X., 1997.
12. В.В. Кравченко. Правознавство: навчальний посібник / За ред. В.В. Копєйчикова. - К.: 2001.
13. ГЛАДУН 3. Поняття і зміст державного управління: адміністративно-правовий аналіз. — Львів, 1996. —21с.
14. ГОЛОСНІЧЕНКО І.П. Адміністративне право України (основні Демократизация аппарата управления. — К., 1990. — 304 с.категорії і поняття). — К, 1998. — 108 с.
15. Державне управління: Підручник/ В. Дьяченко , 2005. — 544 с
16. Державне управління: Підручник/ П. Розумнюк , 2007 -455с
17. ДОДИН Е.В. Административная деликтология. Курс лекций. — Одесса, 1997.
18. Закон України "Про міліцію" від 10.12.1992р.
19. Конституція України. Розділ VI (ст.113-120) - К.: вид-во Право., 1996. - С.63.
20. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. - К.: 2002. - 544 с
21. Конституційне право України: Підручник. - К: 2002. - 536 с.
22. "Концепція адміністративної реформи в Україні" від 27.07.1998р. №810/98
23. Колиушко І., Аверянов В. "Реформування центральних органів : від концепції до законодавчого втілення". Голос України, 1998р., 29 грудня.
24. Положення "Про Міністерство внутрішніх справ України" затверджений Указом Президента України від 17.10.2000р. №1138/2000.
25. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 р. N 960 «Про затвердження Положення про Міністерство закордонних справ України»
26. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.1998р. "Про концепцію розподілу між центральними і місцевими органами виконавчої влади повноважень з управління об’єктами державної власності та заходи щодо її реалізації". Урядовий кур’єр , 1998р., 5 листопада
27. Указ Президента України "Про зміну структурі центральних органів виконавчої влади" від 15.12.1999р. №1573/99.
28. Указ Президента України «Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України» від 12 березня 1996 року N 179/96.
29. Указ Президента України «Питання Міністерства аграрної політики України» від 7 червня 2000 року N 772/2000
30. Указ Президента України «Про Міністерство економіки України» від 23 жовтня 2000 року N 1159/2000
31. Указ Президента України Про Положення про Міністерство охорони здоров'я України від 24 липня 2000 року N 918/2000
32. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 10 жовтня 2005 року N 1430/2005
33. Указ Президента України «Про Міністерство палива та енергетики України від 14 квітня 2000 року N 598/2000.
34. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство промислової політики України від 21 вересня 2001 року N 849/2001
35. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України» від 27 серпня 2004 року N 1009/200
36. Указ Президента України «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України від 30 грудня 1997 року N 1396/97
37. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України» від 19 грудня 2005 року N 1801/2005
38. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство культури і туризму України» 2 грудня 2005 року N 1688/2005
39. Указ Президента України «Про затвердження положень про Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України» від 21 серпня 1997 року N 888/97
40. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство праці та соціальної політики України» від 30 серпня 2000 року N 1035/2000
41. Указ Президента України «Про Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту» від 18 серпня 2005 року N 1176/2005
42. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство фінансів України» від 26 серпня 1999 року N 1081/99
43. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи» від 10 жовтня 2005 року N 1430/2005
44. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України» від 27 грудня 2005 року N 1842/2005