Публічне адміністрування сферою культури

Державний комітет телебачення  і радіомовлення України як орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, відіграє важливу роль у взаємодії між культурою і засобами масової інформації та виконанні державних програм із книговидання.

Система державних органів у  сфері культури включає також 24 обласних і 2 міських (Київ та Севастополь) управлінь  культури. Обласним і міським управлінням культури підпорядковані районні відділи культури, що є структурними підрозділами районних державних адміністрацій.

 Відповідно  до типових положень про управління культури і туризму обласної, Севастопольської міської, Головне управління культури, Головне управління охорони культурної спадщини, управління туризму і курортів Київської міської, відділ культури і туризму районної, районної у м. Севастополі, відділ культури, туризму та охорони культурної спадщини районної у м. Києві державної адміністрації¹³ зазначені органи, що утворюється головою держадміністрації, підзвітні та підконтрольні голові держадміністрації та Міністерству культури України.

Основними завданнями управління є:

1) реалізація  державної політики у сфері  культури, туризму, охорони культурної  спадщини, а також державної мовної  політики;

2) забезпечення:

 вільного  розвитку культурно-мистецьких процесів;

 доступності  всіх видів культурних послуг  і культурної діяльності для  кожного громадянина; 

3) сприяння:

 відродженню  та розвитку традицій і культури  української нації, етнічної, культурної  і мовної самобутності корінних  народів і національних меншин;

 захисту прав  професійних творчих працівників  та їх спілок, соціальному захисту  працівників підприємств, установ  та організацій у сфері культури  та охорони культурної спадщини;

 загальнонаціональній  культурній консолідації суспільства,  формуванню цілісного культурно-інформаційного  простору, захисту та просуванню  високоякісного різноманітного  культурного продукту;

4) участь у  розробленні та виконанні державних  і регіональних програм розвитку  культури, охорони культурної спадщини, а також державної мовної політики.

В той же час  відділ культури районної, районної у  м. Севастополі, відділ культури та охорони  культурної спадщини районної у м. Києві  держадміністрації є структурним  підрозділом відповідної держадміністрації, що утворюється головою держадміністрації, підзвітний та підконтрольний голові держадміністрації та управлінню культури обласної, Севастопольської міської  держадміністрації, Головному управлінню культури, Головному управлінню охорони культурної спадщини Київської міської держадміністрації.

Основними завданнями відділу є:

1) реалізація  державної політики у сфері  культури, охорони культурної спадщини, а також державної мовної політики;

2) забезпечення:

 вільного  розвитку культурно-мистецьких процесів;

 доступності  всіх видів культурних послуг  і культурної діяльності для  кожного громадянина; 

3) сприяння:

 відродженню  та розвитку традицій і культури  української нації, етнічної, культурної  і мовної самобутності корінних  народів і національних меншин;

 захисту прав  професійних творчих працівників  та їх спілок, соціальному захисту  працівників підприємств, установ  та організацій у сфері культури  та охорони культурної спадщини;

 загальнонаціональній  культурній консолідації суспільства,  формуванню цілісного культурно-інформаційного  простору, захисту та просуванню  високоякісного і різноманітного  культурного продукту;

 участь у  розробленні та виконанні державних  і регіональних програм розвитку  культури та охорони культурної  спадщини, а також державної мовної  політики.

Наступним суб’єктом  публічного адміністрування в сфері  культури є органи місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування означає право і спроможність місцевих властей, в межах закону, здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою публічних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Для реалізації функцій розвитку культури на підвідомчій  території сільські, селищні та міські ради наділено комплексом повноважень, які закріплено в Законі України  «Про місцеве самоврядування в Україні».

Так, відповідно до ст. 26 вищезазначеного Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються  питання про:

затвердження  програм культурного розвитку відповідних  адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування;

прийняття рішень про організацію територій і  об'єктів природно-заповідного фонду  місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних  органів щодо оголошення природних  та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову  цінність, пам'ятками природи, історії  або культури, які охороняються законом;

Для реалізації рішень сільських, селищних та міських  рад та здійснення їх виконавчих функцій  і повноважень створюються виконавчі  органи місцевого самоврядування.

В Україні виконавчими  органами місцевого самоврядування є виконавчі комітети сільських, селищних і міських рад, які формують та очолюють відповідно сільські, селищні  та міські голови.

До відання  виконавчих органів сільських, селищних та міських рад у сфері культури відповідно до ст. 32 згаданого закону належать:

підготовка програм  соціально-економічного та культурного  розвитку сіл, селищ, міст, подання їх на затвердження ради, організація  їх виконання; подання раді звітів про  хід і результати виконання цих  програм;

забезпечення  складання балансів фінансових, трудових ресурсів, грошових доходів і видатків, необхідних для управління культурним розвитком відповідної території, а також визначення потреби у  місцевих будівельних матеріалах, паливі;

подання до районних, обласних рад необхідних показників та внесення пропозицій до програм  культурного розвитку відповідно районів  і областей, а також до планів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, з питань, пов'язаних із культурним розвитком території, задоволенням потреб населення;

забезпечення  соціально-культурних закладів, які  належатьдо комунальної власності  відповідних територіальних громад, а також населення паливом, електроенергією, газом та іншими енергоносіями; вирішення  питань водопостачання, відведення та очищення стічних вод; здійснення контролю за якістю питної води;

організація охорони, реставрації та використання пам'яток історії і культури, архітектури, природних заповідників.

Водночас частину  своїх повноважень у сфері  культури районні та обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям. Згідно ст. 44 вищезазначеного закону до таких  повноважень відносяться:

підготовка і  внесення на розгляд ради проектів програм культурного розвитку відповідно районів і областей, а в місцях компактного проживання національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку; забезпечення виконання рішень ради;

підготовка пропозицій до програм культурного розвитку відповідно областей та загальнодержавних  програм економічного, науково-технічного, соціального та культурного розвитку України;

організація охорони, реставрації, використання пам'яток історії  та культури, архітектури і містобудування, палацово-паркових, паркових та садибних комплексів, природних заповідників місцевого значення;

забезпечення  відповідно до законодавства культури; сприяння відродженню осередків  традиційної народної творчості, національно-культурних традицій населення, художніх промислів  і ремесел, роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, асоціацій, інших громадських та неприбуткових  організацій, які діють у сфері  культури;

підготовка і  подання на затвердження ради пропозицій щодо організації територій і  об'єктів природно-заповідного фонду  місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками історії або культури, які охороняються законом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                         Висновок:        Отже, у молодій незалежній демократичній державі, яка проходить крізь складні трансформаційні процеси, роль культури набуває особливої важливості, з чого випливає й ключова роль державної культурної політики.     Така політика, за умов продуманості й дієвості, має забезпечувати правові, інституційні, фінансові умови для розвитку сучасної української культури як ключового чинника формування зрілого демократичного суспільства, сталої національної ідентичності, що буде необхідною передумовою успішного входження України до світової спільноти розвинених демократичних держав, перетворення її культури на шанованого учасника світових культурних процесів.  Поняття культури є одним із фундаментальних наукових понять соціально-гуманітарного пізнання. Воно характеризує дуже складний і багатогранний фактор людського буття, що знаходить свій прояв та відображається у великій кількості найрізноманітніших феноменів соціального життя, що мають назву культурних явищ, та складає їх загальну основу.       Існують різні підходи до розуміння цього феномену суспільного життя. В сучасній науковій літературі зустрічається понад 250 визначень культури. Спеціалістами з теорії культури А. Кребером та К. Клахоном було проаналізовано понад сто основних визначень, які вони згрупували наступним чином:    1. Описові визначення, згідно з якими культура - це сума всіх видів діяльності, звичаїв, вірувань, до неї входить все що було створено людством за часи свого існування: книги, картини і т.п., знання шляхів пристосування до соціального та природного оточення, мова, звичаї, система етикету, етика, релігія, тобто все, що створювалось на протязі століть.       2. Історичні визначення, що підкреслюють роль соціального спадку і традицій, які залишились для сучасної епохи від попередніх етапів розвитку людства.             3. Нормативні визначення, що акцентують значення прийнятих норм та правил. У таких визначеннях культура - це спосіб життя індивіду, який визначається соціальним оточенням.         4. Ціннісні визначення, де культура - це матеріальні та соціальні цінності групи осіб, їхні інститути, звичаї, реакція поведінки.      5. Психологічні визначення, що виходять із вирішення людиною певних проблем на психологічному рівні. Тут культура постає як особливе пристосування людей до природного оточення та економічних потреб і складається з усіх результатів такого пристосування.          6. Визначення на базі теорій навчання, згідно з якими культура - це поведінка, якої людина навчилася, а не отримала в якості біологічного спадку.  7. Структурні визначення, які виокремлюють важливість моментів організації чи моделювання. Тут культура являє собою систему визначених ознак, різним чином пов’язаних між собою. Матеріальні та нематеріальні культурні ознаки, організовані навколо основних потреб, утворюють соціальні інститути, які є ядром (моделлю) культури.           8. Ідеологічні визначення: культура - це потік ідей, що переходять від особистості до особистості шляхом особливих дій, тобто за допомогою слів або наслідування.            9. Символічні визначення: культура - це організація різних феноменів (матеріальних предметів, дій, ідей, почуттів), що складається із застосування символів або залежить від цього.         Легко помітити, що кожна з перерахованих груп визначень охоплює якісь важливі риси культури. Але узагальненого терміну який би охоплював всі сторони цього феномену не має.           Отже, мова йде про категорію, яка за своїм змістом несе надзвичайно широке семантичне навантаження. Вона зачіпає проблеми соціологічного, етнологічного, історичного, правового аспектів життя суспільства. «Культура»– це сукупність матеріального і духовного надбання певної людської спільноти (етносу, нації), нагромадженого, закріпленого і збагаченого протягом тривалого періоду, що передається від покоління до покоління, включає всі види мистецтва, культурну спадщину, культурні цінності, науку, освіту та відображає рівень розвитку цієї спільноти.

Література:

1. Нерсесянц В.С., Муромцев Г.И., Мальцев Г.И. и др. Право и культура: Монография. –  М.: Изд-во РУДН, 2002. – 423 с.
2. Семашко О.М. Українська культура в умовах нової соціальної реальності: стан і проблеми розвитку // Культур. відродження в Україні: Моногр. / За ред. Т.О.Сілаєвої. – Л.: Астериск, 2005. – 290 с.
3. Закон України «Про культуру» вiд 14.12.2010.
4. Карлова В.В. Державна політика у сфері культури: сутність та особливості реалізації в сучасних умовах / В.В. Карлова; Академія державного управління при Президентові України. – К., 2003. – 180 с.
5. Тамбовцев В.Л. Субъекты и объекты культурной политики // Организационно-экономические преобразования в сфере культуры: проблемы и перспективы: Сб. науч. тр. НИИ культуры – М., 2001. - 224 с.
6. Гусейнова Н.М. Культура в Центральной и Восточной Европе: смена ценностных ориентиров и институциональные изменения // Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения. – Науч-информ. сб.- Вып. 3 –М.: Изд-во РГБ, 2003. - 112 с
7. Войтович С. О. Світ соціальних відносин в українській культурі: історико-соціологічне дослідження. – К., 2004.
8. Задихайло О.А. Організація управління культурою в Україні (адміністративно-правовий аспект): дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2006. – 208с.
9. Колпаков В.К. Кузьменко О.В. Адміністративне право України Підручник –К. : Юрінком Інтер, 2003.
10. Адміністративне право: сучасний стан і напрями рефрмування. Матеріали Першої науково-практичної конференції. 18 – 21 червня 2006р.
11. Гладун 3. І. Поняття і зміст державного управління: адміністративно-правовий аналіз. – Львів, 2006. – 21с.
12. ГОЛОСНІЧЕНКО І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). – К, 2005. – 108 с.
13. Карлова В. Державна політика України у сфері культури в контексті європейських інтеграційних процесів // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф.  за  міжнарю  участю   (29 трав. 2002 р., Київ) / За заг. ред В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - Т.2. - С. 132-133.
14. Карлова В. Державна політика у сфері культури: проблеми та напрями здійснення в сучасних умовах // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар.участю (30 трав. 2001 р., Київ / Редкол.: В.І.Луговий (голов. ред.) та ін.: У 3 т. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – Т. 2. – С. 348-352.
15. Укранська культура європейська інтеграція : [зб. аналт. матералів] / наук. ред. О. А. Гриценко. – К. : УЦКД, 2007. – 99 с.