Публічне адміністрування сферою культури

  Жоден з видів культури не зводиться до двох інших ані в сумі, ані по окремості. І потрібно зазначити, що будь-яка класифікація форм і видів культури, певною мірою, відносна, і в реальній діяльності вони переплітаються, взаємопов'язані між собою. Складність соціокультурної реальності обумовлюється також історичною мінливістю (варіативністю) всіх її істотних характеристик. Тому теоретичні поняття суб'єкта, видів і форм культури потребують подальшого тлумачення за допомогою конкретного історичного матеріалу.

  

 

 

 

 

1.2 Так, культура суспільства – це об'єктивна цілісність культурної творчості, структура і закономірності якої не залежать від діяльності окремих колективів або особистостей, первинних по відношенню до них.

 Культура  коллективу – складається як результат накопичення досвіду, традицій спільної діяльності групи людей, об'єднаної однією метою.

Культура  особистості – визначається не тільки мірою засвоєння суспільної і колективної культури, але і суб'єктивністю, унікальним характером кожного конкретного «Я».

Залежно від того, хто  створює культуру і яким є її рівень, розрізняють й інші її види.

Так, загальнолюдська культура — це культура, вироблена людством протягом усієї історії його існування. Вона ґрунтується на загальнолюдських цінностях — істині, добрі, красі, справедливості тощо. У межах окремого суспільства виокремлюють такі форми культури, як елітарна, народна й масова.

Елітарна  культура — сукупність артефактів, які завдяки своїй вишуканості доступні в основному вузькому колу людей, культурній еліті.

До елітарної, чи високої, культури належить класична музика, високоінтелектуальна література, витончене мистецтво, що вони призначені для високоосвічених  людей. Створюється елітарна культура фахівцями високого класу.

Народна культура (її ще називають аматорською, чи фольклором) — це примітивна культура. Вона створюється аматорами-творцями, що не мають професійної підготовки, і зв'язана з життям широких народних мас. її репрезентують казки, легенди, міфи, пісні, танці, живопис. За формою вияву елементи народної культури можуть бути індивідуальними, груповими, масовими.

У сучасному суспільстві  під впливом засобів масової  інформації виникла ще одна, так звана масова культура, що апелює до всіх і розрахована на масове вживання. Вона поширюється засобами масової інформації і з'явилась у середині XX ст., коли засоби масової інформації стали доступними всім верствам населення. Масова культура витісняє і елітарну, і народну. їй притаманна поверховість, стандартизація, уніфікація. Вона має меншу художню цінність і значно менше збагачує особистість духовно, ніж елітарна чи народна культура. Ясна річ, бувають і винятки.

Кожне суспільство має  деяку сукупність культурних взірців, які сприймаються всіма членами  суспільства. Така сукупність називається домінуючою культурою.

Водночас окремі групи  суспільства розвивають певні культурні комплекси, що не сприймаються всіма членами суспільства, тобто формують свою культуру, яка відрізняється від домінуючої і називається субкультурою. Це самостійне цілісне утворення в межах домінуючої культури (цінностей, норм, переконань, взірців поведінки тощо), модифікованих відповідно до вікових, професійних, класових, територіальних та інших особливостей певної соціальної групи, спільноти. Наприклад, етнічна чи професійна субкультура, субкультура організації тощо.

Професійна  культура тісно зв'язана зі змістом професійної діяльності, роллю, яку вона відіграє в суспільстві, організацією робочого місця представників даної професії. На неї справляє великий вплив професійна освіта та підготовка.    Інший загальноприйнятий спосіб розуміння культури — розглядати її як сукупність трьох елементів: цінностей (ідей), норм (поведінки) та артефактів (предметів, або матеріальної культури). Цінності — уявлення про те, що в житті є важливим. Цінності скеровують інші складові культури. Норми — це очікування того, як людина поводитиметься в різних ситуаціях. Кожна культура має різні методи (санкції) приведення норм в дію. Санкції змінюються в залежності від важливості норм. Норми, які суспільство офіційно проводить в життя, називаються законами. Артефакти — третя складова культури — походять з культурних норм та цінностей.        Культурна система (або система культури чи просто культура) може розглядатись як частина соціальної системи і ієрархічно прирівнюватись до економічної системи, політичної системи, законодавчої системи, тощо.  Правова культура тісно пов'язана з загальною культурою народу, ґрунтується на її засадах, служить відображенням рівня її розвитку. Формування правової культури не є відокремленим процесом від розвитку інших видів культури — політичної, моральної, естетичної. Це комплексний процес, їх поєднує спільність завдання – створення морально-правового клімату в суспільстві, який би гарантував особі реальну свободу поведінки в поєднанні з відповідальністю перед суспільством, забезпечував її права, соціальну захищеність, повагу її гідності, тобто поставив би людину в центр економічних, соціальних, політичних, культурних процесів.       Тісна взаємодія і взаємозв'язок проявляються між правовою і моральною культурою. Оцінка правових явищ, здійснювана правосвідомістю, є не тільки правовою, а й їх моральною оцінкою, визначенням їх відповідності моралі суспільства. Тому будь-які порушення законності, ігнорування законних прав і інтересів особи, недодержання вимог справедливості при вирішенні питань про юридичну відповідальність завжди розглядаються як аморальні явища. У свою чергу, правова культура справляє зворотний вплив на моральну культуру. Вона служить необхідною умовою формування високих моральних якостей громадянина. Знання і розуміння сутності і соціального призначення правових явищ –  права, правосуддя, законності, правової відповідальності, непохитна переконаність у необхідності суворого додержання норм права сприяють зміцненню у свідомості людини основних принципів і категорій моралі.     

Характерними  ознаками культурної сфери як об'єкта публічного адміністрування є:

– множинність проявів (до об'єктів культури належать кінематографія, театр, цирк, архівні установи, бібліотечна справа тощо),

– регулюванню підлягає не сам творчий процес, а діяльність, спрямована на організацію творчої діяльності, процес оприлюднення результатів творчості,

– необхідність гарантування свободи творчої діяльності, не втручання у творчий процес з боку держави, політичних партій та інших громадських об'єднань,

– поєднання державних і громадських засад у забезпеченні розвитку культури,

– важливість збереження цілісної мережі закладів, підприємств, організацій та установ культури і цілісного інформаційно-культурного простору, ефективного використання наявних культурних і творчих ресурсів;

– намагання подолати «залишковий принцип» ставлення до культури у суспільстві та у здійсненні державної політики.

Культурна сфера має  складну гетерогенну систему, до якої входять наступні явища:

1.культурне надбання (включає  культурну спадщину);

2. музейна справа;

3. бібліотечна справа;

4. мистецтво (художня  творчість, циркове, театральне);

5. архівна справа;

  6. друковані засоби масової інформації;

7. видавнича справа;

8. кінематографія;

9. телебачення та радіомовлення; 

10. музична індустрія; 

11. концертно-гастрольна  справа.

  

 Законодавець наступним чином трактує дані явища.

Культурне надбання – це сукупність унікальних культурних цінностей, об'єктів культурної спадщини, що мають виняткове історичне значення для формування культурного простору України ².

Архівна справа – це галузь життєдіяльності суспільства, що охоплює наукові, організаційні, правові, технологічні, економічні та інші питання діяльності юридичних і фізичних осіб, пов'язані із нагромадженням, обліком, зберіганням архівних документів та використанням відомостей, що в них містяться.

Друковані засоби масової інформації – це періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Музейна справа - це спеціальний вид наукової та культурно-освітньої діяльності, що включає комплектування, зберігання, охорону та використання музеями культурних цінностей та об'єктів культурної спадщини України, в тому числі їх консервацію, реставрацію, музеєфікацію, наукове вивчення, експонування та популяризацію.

Телебачення і  радіомовлення - це виробництво аудіовізуальних програм і передач або комплектування (пакетування) придбаних аудіовізуальних програм і передач та їх поширення незалежно від технічних засобів розповсюдження ¹.

Видавнича справа – це сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції.

 Складовими  частинами видавничої справи  є:

 видавнича діяльність - сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції;

 виготовлення видавничої продукції - виробничо-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними чи іншими технічними засобами;

 розповсюдження  видавничої продукції - доведення видавничої продукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими способами²

Кінематографія – це галузь культури, що об'єднує комплекс видів професійної діяльності, пов'язаної з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням та демонструванням фільмів, навчально-науковою роботою у цій галузі.

Бібліотечна справа – це діяльність, що охоплює створення і розвиток мережі бібліотек, формування та обробку бібліотечних фондів, організацію бібліотечного, інформаційного та довідково-бібліографічного обслуговування користувачів бібліотек, підготовку бібліотечних кадрів, наукове та методичне забезпечення розвитку бібліотек.

Мистецтво – це творча художня діяльність у сферах: літератури, архітектури, скульптури, живопису, графіки, декоративно-вжиткового мистецтва, музики, танцю, театру, кіно та інші види діяльності людини, що відображають дійсність у художніх образах.

Музичне мистецтво  – це активність у художньо-естетичному сприйнятті музичних цінностей, особливістю якого є естетичне цілепокладання, що полягає в можливості суб'єкта відкрити для себе в музичному явище нову думку, переживання. Музична діяльність людини підрозділяється на три основні різновиди: композиція, виконавство і сприйняття музики ^3.

Театральне  мистецтво – це вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами. В той же час театральна справа - це комплекс заходів, спрямованих на створення, публічне виконання та публічний показ творів театрального мистецтва, їх поширення і збереження, забезпечення умов для розвитку театральної творчості, професійної освіти, науки, театральної журналістики, видавничої діяльності з історії, теорії та практики театрального мистецтва, відповідної музейної та архівної діяльності.

Концертно-гастрольна справа – це реалізація системи заходів по здійсненню концентро-гострольної діяльності.

Гастрольні  заходи – це видовищні заходи (фестивалі, концерти, вистави, лекційно-концертні, розважальні програми, виступи пересувних циркових колективів, пересувні механізовані атракціони типу «Луна-парк» тощо) закладів, підприємств, організацій культури, творчих колективів, у тому числі тимчасових, окремих виконавців за межами їх стаціонарних сценічних майданчиків ⁴.

В той же час в системі  сфери культури можна виокремити об'єкти культурного призначення. Це: цілісні майнові комплекси клубних  закладів (клуби, будинки культури, палаці культури тощо), паркі культури та відпочинку, бібліотеки, музеї, архіви історико-культурні заповідники, театрально-видовищні  заклади (театри, філармонії, концертні  організації, музичні колективи, ансамблі тощо), кінотеатри, інші заклади культури; пам'ятки культурної спадщини, предмети колекцій, зібрання, фонди, будівлі, споруди  культурного призначення та інші культурні цінності.

Отже, культура – це загальний спосіб існування людини, її діяльності та об'єктивований результат цієї діяльності. Продуктами культури є уявлення про добро і зло, звичаї, знаряддя праці, засоби комунікації та ін. Культура – соціальне нормативна, а її норми – історично первинні, основа всіх інших нормативних систем: релігії, моральності, естетики, права. Право, як мораль і релігія, є інститутом культури, визначається її змістом. Усі юридичні норми є нормами культури, однак не всі норми культури перетворюються на юридичні норми. Суспільство добирає культурні норми з настановою на включення їх до права. До числа відібраних трапляють ті культурні норми, що мають найбільшу значущість для всього суспільства, виконання загальносоціальних завдань держави. Не можуть перетворитися на право ті правила поведінки, що не стали нормою культури. Право – частина соціальної культури.

 

 

 

 

 

2.1 Державна політика в сфері культури – це організована та цілеспрямована діяльність публічної адміністрації, направлена на створення сприятливих умов національно-культурного розвитку, збереження національно-культурної спадщини, задоволення інтелектуальних та духовних потреб людини, шляхом застосування нормативно визначеної (встановленої) системи заходів [4,67].

Основними засадами державної політики у сфері  культури є:

           –  визнання культури одним  з основних факторів самобутності  Українського народу – громадян  України всіх національностей; 

–   сприяння створенню єдиного культурного  простору України, збереженню цілісності культури;

–   захист і збереження культурної спадщини як основи національної культури, турбота  про розвиток культури;

–   сприяння утвердженню гуманістичних ідей, високих моральних засад у  суспільному житті;

–   забезпечення свободи творчості, захист прав інтелектуальної  власності, авторського права і  суміжних прав;

–   гарантування прав громадян у сфері культури;

–   створення  умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня, естетичного  виховання громадян, доступності  освіти у сфері культури для дітей  та юнацтва, задоволення культурних потреб Українського народу, розвитку закладів культури незалежно від  форми власності, залучення до сфери  культури інвестицій, коштів від надання  платних послуг, благодійництва, інших  не заборонених законодавством джерел;