Публічне адміністрування сферою культури

–   сприяння діяльності професійних творчих  спілок та громадських організацій  у сфері культури, активному функціонуванню державної мови в культурному  просторі України, доступу громадян до культурних благ;

–   визначення естетичного виховання дітей  та юнацтва пріоритетом розвитку культури;

 –  забезпечення  діяльності базової мережі закладів  культури, закладів освіти сфери  культури;

–  підтримка  діяльності у сфері культури, пов'язаної з виготовленням і розповсюдженням  електронних та друкованих засобів  масової інформації, аудіо- та аудіовізуальної  продукції, розробленням комп'ютерних  технологій та підвищенням їх потенціалу для розширення доступу та залучення  громадськості до діяльності у сфері  культури тощо;

 – пропагування  української національної культури  у всій її різноманітності  за кордоном та світового культурного  надбання в Україні; 

           –  підтримка вітчизняного  виробника у сфері культури;

–  забезпечення розвитку міжнародного культурного  співробітництва;

–  створення  страхового фонду документації про  культурні цінності та документів на об'єкти культурної спадщини.

Пріоритети  державної політики у сфері культури визначаються:

–   державними програмами економічного і соціального  розвитку України та програмами діяльності Кабінету Міністрів України, в яких обов'язково враховуються аспекти розвитку культури;

 –  державними  цільовими програмами у сфері  культури, що розробляються і  затверджуються згідно із законодавством.

 Держава також  у пріоритетному порядку створює  умови для: 

 –  розвитку  культури української нації, корінних  народів та національних меншин  України; 

–   збереження, відтворення та охорони історичного  середовища;

–   естетичного  виховання громадян, передусім дітей  та юнацтва;

 –  розширення  культурної інфраструктури села.

Аналіз законодавчої бази у сфері культури дозволяє виділити чотири групи нормативних актів, що тим чи іншим чином регулюють суспільні відносини у зазначеній сфері.

До першої групи слід віднести нормативно-правові акти, що регулюють загальні питання функціонування культурної сфери в Україні. До цієї групи належить, перш за все, нещодавно прийнятий Закон України «Про культуру», котрий визначає правові засади діяльності у сфері культури, регулює суспільні відносини, пов’язані із створенням, використанням, розповсюдженням, збереженням культурної спадщини та культурних цінностей, і спрямований на забезпечення доступу до них, та Проект «Концепції Державної цільової програми інноваційного розвитку української культури на 2009- 2013 роки» схвалений Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2008 року.

Закон України  «Про культуру» був прийнятий 14 грудня 2010 року Верховною Радою України. Він спрямований на вдосконалення  чинного законодавства України  у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, підвищення відповідальності за порушення його вимог, уточнення  повноважень публічних органів  охорони культурної спадщини, положень щодо збереження пам’яток історії, культури та діяльності історико-культурних заповідників тощо.

 В даному  нормативно-правовому акті передбачено,  що держава забезпечує всебічний  розвиток і функціонування державної  мови у сфері культури на  всій території України, сприяє  створенню вітчизняного (національного)  культурного продукту українською  мовою та його популяризації  в Україні й за кордоном. Вільне  використання інших мов у сфері  культури гарантується, окрім випадків, коли таке використання звужує  права чи можливості громадян  на доступ до отримання культурних  благ українською мовою.

З метою поліпшення умов роботи діючих закладів, установ  організацій, підприємств галузі:

–  запроваджуватиметься базова мережа закладів культури, фінансування якої має гарантовано

–  здійснюватися  на нормативній основі, відповідно до законодавства України, з державного та місцевого бюджетів. Запровадження  нормативів забезпечення населення  основними видами закладів культури, а також нормативів їх фінансування є обов’язковою передумовою запровадження  базової мережі, інакше це може призвести  до неконтрольованого скорочення існуючої мережі закладів культури.

У Розділі VI Закону передбачено низку важливих положень щодо соціальних гарантій працівникам  культури – гарантії щодо роботи на повну ставку, право на доплату за вислугу років, інші грошові винагороди, а також пільги з оплати житлово-комунальних послуг [3, 4].

Згідно даного закону, не підлягають приватизації:

–  архіви (архівні  установи), об’єкти культури, мистецтва, у тому числі виняткової історичної, художньої, наукової чи іншої культурної цінності, що занесені чи підлягають занесенню  до Державного реєстру національного  культурного надбання України, а  також об’єкти архітектури, меморіальні  комплекси, заповідники, парки загальнодержавного значення;

–  об’єкти  культури, що належать до майнових комплексів установ Національної академії наук України;

–  пам’ятки, які включені до переліку тих, що не підлягають приватизації; пам’ятки археології;

–  документи  Національного архівного фонду  України;

–  музейні  предмети, колекції та зібрання державної  частини Музейного фонду України;

–  документи  Державного бібліотечного фонду  України; вихідні матеріали та фільмокопії, що зберігаються у фільмофонді;

–  заклади  культури, що забезпечують державні соціальні  нормативи у сфері обслуговування населення закладами культури; заклади  освіти у сфері культури.

Крім того, забороняється  виселення закладів культури (театрів, філармоній, бібліотек, музеїв, архівів, художніх галерей (виставок), кінотеатрів, позашкільних закладів естетичного  виховання і дозвілля дітей та юнацтва, клубних закладів тощо) з  приміщень без надання їм іншого рівноцінного приміщення.

Документом, що визначає перспективи розвитку української  культури на 2009-2013 роки, є Проект «Концепції Державної цільової програми інноваційного  розвитку української культури на 2009- 2013 рр.», реалізація якого спрямована на подолання кризових явищ в культурній сфері, пов’язаних із недостатньою роллю  національної культурної спадщини, національної кінематографії та сучасних культурних індустрій у розбудові й наповненні національним культурним продуктом  інформаційно-культурного простору України, у справі виховання молодого покоління і формування національної свідомості. На основі порівняльного аналізу у Програмі запропоновано визначення оптимального варіанту розв’язання проблем, який ґрунтується на концептуально нових засадах і передбачає стимулювання залучення позабюджетних джерел фінансування, зокрема коштів спонсорів, благодійників, меценатів та інвесторів, перехід до продюсерської системи організації і фінансування культурного виробництва, впровадження передових технологій ^5.

До другої групи можна віднести нормативно-правові акти, що регулюють окремі ділянки сфери культури, зокрема бібліотечну справу, клубну та музейну справу, діяльність театральних, архівних установ, кінематографію та ін. Це Закони України «Про охорону археологічної спадщини», «Про театри і театральну справу», «Про охорону культурної спадщини», «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», «Про національну раду України з питань телебачення та радіомовлення», «Про охорону і використання пам’яток історії та культури», «Про національний архівний фонд та архівні установи», «Про музеї та музейну справу», «Про кінематографію», «Про гастрольні заходи в Україні», «Про бібліотеки та бібліотечну справу», Концепція Державної цільової національно-культурної програми створення єдиної інформаційної бібліотечної системи «Бібліотека – ХХІ», «Про видавничу справу», «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні», «Про інформацію», а також «Про схвалення Концепції Державної цільової програми популяризації вітчизняної книговидавничої продукції на 2009-2012 роки» та інші. Чекають на належне законодавче регулювання циркова та виставкова галузі [14, 65].

До третьої групи належать нормативно-правові акти, до сфери регулювання яких, належать окремі аспекти культурної діяльності, що виникають в процесі здійснення суспільних відносин. До таких законів слід віднести Земельний кодекс України, Господарський кодекс України, Закони України «Про авторське право і суміжні права», «Про рекламу» та ін.

 До четвертої групи варто віднести регіональні та обласні Програми розвитку галузей культури міст та областей України, котрі є важливим елементом правової бази культури та практичною основою для планування роботи установ сфери культури в регіоні. Наприклад, на теренах Львівської області з початку 2010 року діяло декілька таких Програм, а саме: «Цільова обласна програма забезпечення підготовки високопрофесійних кадрів для установ культури; Обласна програма «Поповнення бібліотечних фондів на період до 2010 року»; Програма розвитку української мови, української культури та історичної свідомості громадян України на території Львівської області на 2010-2014 рр.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Суб’єкти публічного адміністрування сфери культури

Основними суб’єктами публічного адміністрування сфери  культури є: Верховна Рада України, Президент  України, Кабінет Міністрів України (органи виконавчої влади), місцеве  самоврядування. Розглянемо їх повноваження щодо даної сфери [5, 76].

Законодавче регулювання  відносин у визначеній сфері здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів.

Треба відзначити, що Парламент безпосередньо не здійснює публічне адміністрування сферою культури, а лише впливає на неї через  реалізацію функцій держави в  цілому, зокрема, згідно зі ст. 85 Конституції  України Верховна Рада України приймає закони (у тому числі з питань культури); затверджує Державний бюджет України та зміни до нього; визначає основні засади внутрішньої і зовнішньої політики; затверджує загальнодержавні програми соціального і національно-культурного розвитку; затверджує перелік об’єктів, що не підлягають приватизації. Верховна Рада України має профільний Комітет з питань культури і духовності, одним із головних завдань якого є формування законодавчого поля в галузі культури, виконання контрольних функцій у зазначеній сфері.

Публічне адміністрування  сферою культури здійснює глава держави  – Президент України.

Згідно зі ст. 102 Конституції України, Президент  України є главою держави, гарантом прав і свобод людини і громадянина. Застосовуючи свої повноваження, він  згідно із Конституцією України та законами України видає укази  й розпорядження, які є обов’язковими  для виконання на всій території  держави, присвоює почесні звання, нагороджує державними нагородами, встановлює президентські  відзнаки та нагороджує ними.

Президент України  відіграє важливу роль у суспільно-політичному  житті країни та впливає на процеси  публічного адміністрування. Здійснюючи свої повноваження, глава держави  своїми указами, розпорядженнями врегульовує  питання функціонування сфери культури, її окремих видів. Він визначає пріоритетні напрями розвитку української культури, принципи підтримки культурної сфери суспільства в умовах розвитку ринкових відносин.

Укази Президента мають важливе значення для урегулювання питань щодо збереження й відтворення  культурної спадщини українського народу, створення і поширення культурних цінностей, забезпечення фінансової підтримки  кращих мистецьких колективів, окремих  митців, обдарованої творчої молоді шляхом надання президентських стипендій, грантів мають. Заклади та установи культури, які мають особливе підґрунтя  для розвитку української та загальносвітової культури, згідно з указами Президента, одержують статус «національних».

Адміністрація Президента України є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України відповідно до п. 28 частини першої ст. 106 Конституції України, він втілює організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення визначених повноважень Президента України (в тому рахунку в сфері культури).

Указом Президента України №1647/2005 від 24 травня 2005 р. «Про першочергові заходи щодо збагачення та розвитку культури і духовності українського суспільства» проголошено: «Визначити одним із пріоритетних завдань  Кабінету Міністрів України, центральних  та місцевих органів виконавчої влади  забезпечення збагачення та розвитку культури і духовності українського суспільства». Згідно з цим Указом, створено Національну раду з питань культури і духовності як консультативно-дорадчий орган при Президентові України, яка проіснувала до квітня 2010 року. На її основі при Президентові України 2 квітня 2010 року була створена Громадська гуманітарна рада ⁶, яка є консультативно-дорадчим органом, що діє з метою врахування суспільно значущих інтересів у вирішенні найважливіших питань гуманітарного розвитку, підготовки пропозицій щодо забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина у сферах освіти, науки, культури і мистецтва, охорони здоров'я, інтелектуальної та творчої діяльності, впровадження системних реформ для досягнення відповідності європейським стандартам захисту таких прав.

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення— постійно діючий позавідомчий державний контролюючий орган, підзвітний в своїй діяльності Верховній Раді і Президенту України та відповідальний за розвиток, якісний стан телебачення і радіомовлення України, зростання професійного, художнього та етичного рівня програм і передач телерадіоорганізацій.