Правові основи управління і контролю в екологічній сфері

     Виходячи  із зазначеного та керуючись чинним екологічним законодавством, слід виділити такі види екологічних спорів: у  галузі охорони навколишнього природного середовища; земельні спори; з пи тань використання; охорони вод та відтворення водних ресурсів; в галузі охорони, захисту, використання та відтрворення рослинного світу, у тому числі лісів; з питань користування надрами; з питань охорони і використання атмосферного повітря.

     Однією  з функцій управління в галузі природокористування й охорони навколишнього природного середовища є контроль і нагляд.

     Екологічний контроль являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на спостереження та перевірку дотримання усіма юридичними та фізичними особами нормативних положень та вимог, сформульованих у чинному екологічному законодавстві.

     Залежно від системи органів, що виконують  екологічний контроль, та його відомчо-галузевого підпорядкування розрізняють такі види контролю: державний, відомчий, виробничий, громадський.

     Державний екологічний контроль здійснює надвідомчі функції, а саме: забезпечення додержання вимог екологічного законодавства  усіма держанними органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування і фізичними особами на всій території України. Виконання державного екологічного контролю покладається на центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також на спеціально уповноважені органи управління в сфері екології.

     Основною  ознакою, що характеризує відомчий екологічний  контроль, є його організаційне та юридичне відокремлення межами об'єктів  відповідного міністерства чи відомства. Тому відомчий контроль здійснюється міністерствами, державними комітетами за додержанням вимог екологічного законодавства підприємствами, установами й організаціями в межах підпорядкованої їм галузі управління.

     Виробничий  екологічний контроль має на меті перевірку дотримання екологічних вимог на відповідному виробництві. Тому він здійснюється підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких впливає на стан навколишнього природного середовища, у межах своїх організаційно підпорядкованих структур. Виконання виробничого контролю покладається на спеціальні управління або відділи по охороні природи, природоохоронні лабораторії, інші структурні підрозділи, що функціонують на відповідних промислових чи інших підприємствах.

     Основною  ознакою громадського екологічного контролю є те, що здійснення перевірок, рейдів та інших напрямків контрольної діяльності в галузі екології виконується безвідносно до форм власності і відомчого підпорядкування підприємств, установ та організацій, але не державними органами, а громадськими об'єднаннями і угрупованнями загального чи галузевого профілю. Громадський екологічний контроль здійснюють Українське товариство охорони природи, Українське товариство мисливців та рибалок, громадські інспектори Міністерства екології та природних   ресурсів, студентські дружини охорони природи та інші.

     Екологічний контроль можна також класифікувати  за ознакою його ресурсної спрямованості, тобто за об'єктом природи, охорону  та раціональне використання якого  забезпечує контроль. Виходячи із зазначеного, слід розрізняти контроль у галузі: охорони навколишнього природного середовища; використання і оборони земель; використання і охорони вод ча відтворення водних ресурсів; охорони, захисту, використання та відтворення лісів; ведення робіт по геологічному вивченню надр, їх використанню та охороні; охорони, використання і відтворення тваринного світу; додержання режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду; охорони атмосферного повітря.

     Контроль  підвищує дієвість і ефективність усіх функцій управління. Він допомагає втілювати в життя закони та інші правові акти, спрямовані на забезпечення раціонального використання і охорони природних ресурсів, надає можливість виявляти прогалини в правовому регулюванні екологічних відносин, недоліки в організаційній, господарській і виховній роботі, що пов'язана з використанням і охороною природи.

     Контроль  допомагає своєчасно виявляти і  усувати помилки та недоліки в галузі екології, примушує недобросовісних користувачів неухильно виконувати свої прямі обов'язки, належно використовувати і охороняти природне багатство. Він підвищує почуття відповідальності керівників усіх рівнів за стан справ в екології. Отже, контроль - це порядок, організованість і робота. Він дисциплінує і підвищує відповідальність за доручену справу. Контроль здійснюється Радами народних депутатів та їх виконавчими органами, Міністерством екології та природних ресурсів, його органами на місцях та іншими спеціально вповноваженими державними органами.

     З метою вдосконалення системи  державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів Кабінетом Міністрів України створена Державна екологічна інспекція Міністерства екології та природних ресурсів. Положення про Державну екологічну інспекцію.

     Порядок здійснення державного контролю за охороною навколишнього природного середовища та використовуванням природних  ресурсів визначається законодавством України, що діє в цій галузі. 

ВИСНОВКИ 

     Державна  політика у сфері екології, як і  будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів, але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною, тобто  вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів, вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища.  І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної функції держави.

     Правовий  механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі   екології, застосуванню превентивних, оперативних,  стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних  осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

     Витрати на реалізацію природоохоронних програм  і заходів потребують значних  коштів. Однак протягом найближчих 5-10 років країна буде дуже обмежена у коштах, необхідних для поліпшення стану навколишнього природного середовища та забезпечення раціонального використання природних ресурсів. Тому необхідно чітко визначити пріоритетні напрями та проблеми з метою відпрацювання  реалістичних, ефективних та економічно  вигідних рішень.

       З цією метою, виходячи з  реального екологічного стану території України, необхідно враховувати такі основні критерії і чинники: погіршення здоров'я людей через значну забрудненість довкілля; втрати, що призводять до зниження продуктивності народного господарства, зумовлені збитками або   руйнуванням фізичного капіталу і природних ресурсів; погіршення стану або загроза завдати непоправної шкоди біологічному та ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам, пасовищам, озерам, водоймам, річкам, землям, лісовим, прибережним і морським екосистемам, гірським районам; еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів.

     Складність  і багатогранність управління в  галузі екології зумовлені тим, що, з одного боку, слід враховувати  об'єктивні, стихійні процеси самоуправління в природі, а з іншого - необхідне цілеспрямоване управління довкіллям в інтересах суспільства. Об'єктом управління стають відносини в галузі суспільства і відносини в галузі природного середовища, які не співпадають із законами розвитку людства. Суспільство повинно визначати основні напрямки діяльності органів державного управління  та громадських організацій у вирішенні завдань охорони довкілля і раціонального природокористування, розробляти і проводити відповідну систему заходів, спрямованих на реалізацію висунутих у галузі екологічного управління завдань, надати їм державно-правового забезпечення.

     Окремі  управлінські дії зобов'язані виконувати також власники природних ресурсів і користувачі ними, оскільки так  зване виробниче управління природокористуванням є продовженням державного, а при  виконанні ряду функцій (наприклад, обліку природних ресурсів) навіть передує управлінню державному. Деякі нормативні акти містять пряме закріплення правоздатності природокористувачів з виробничого управління природним об'єктом, що використовується.

     Підтвердженням пріоритетності екологічних інтересів суспільства є встановлення в Україні Дня довкілля, який згідно з Указом Президента від 6 червня 1998 року проводиться щороку в третю суботу квітня. Мета цього заходу полягає в здійсненні комплексу заходів, спрямованих на поліпшення стану довкілля, озеленення і благоустрій населених пунктів, очищення водних джерел, збереження природно-заповідних та інших особливо цінних природних об'єктів, поширення екологічних знань, активізацію державного та громадського контролю за додержанням екологічного законодавства.

     Екологізація  виробництва має стати першочерговою метою і основною задачею всіх державних, кооперативних, громадських підприємств, установ і організацій, їх посадових осіб, усіх громадян України.

     Ефективність  складного процесу управління у сфері екології залежить від наявності людських, матеріальних, організаційних факторів та безлічі інших чинників, серед яких слід виділити професіоналізм і сумлінність.

     Ефективне управління неможливе без високого професіоналізму, дисципліни, відповідальності, чіткої організації управлінських відносин, суворого виконання правил і процедур управлінського процесу, неухильного дотримання принципів законності.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ І НОРМАТИВНИХ  АКТІВ 

1. Конституція України від 28 червня 1996 року.
2. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.1999р. // Відомості Верховної Ради України. 1999. № 20-21.
3. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України // Відомості Верховної Ради. 1997. № 24.
4. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 26.06.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. 1991. №41.
5. Про екологічну експертизу: Закон України від 9.09.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. 1995. №8
6. Про охорону атмосферного повітря: Закон України від 16 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. 1992. №50
7. Земельний Кодекс України // Відомості Верховної Ради, 2002, №3-4
8. Лісовий Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. 1994. №17.
9. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради. 1994. №27.
10. Постанова Верховної Ради України від 5 березня 1998 року “Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” // Відомості Верховної Ради України. 1998. № 38-39.
11. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 вересня 1995 року №767 “Про затвердження обліку лісів і державного лісового кадастру”
12. Андрейцев В. І. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. Київ. 1998.
13. Андрейцев В.А. Екологічне право України. – К.: Юрінком, 2000.
14. Андрейцев В.А. Право громадян на екологічну безпеку: превентивні гарантії реалізації та захисту // Право України. – 2001. - № 12. – С. 15-20.
15. Андрейцев В.А. Право екологічної безпеки: проблеми формування об’єктного складу // Право України. – 2001. – № 10. – С. 9-14.
16. Баб’як О. С., Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України. Навчальний посібник. Київ. 2001.
17. Гавриш С. Б., Грузков В. Г., Дудник А. А. Екологічні злочини: кваліфікація та методика розслідування. Харків. 1994.
18. Дмитренко І. А. Екологічне право Украіни: Підручник. – 2-е вид., переробл. та допов. – К.: Юрінком Інтер, 2001.
19. Екологічне право України: Підручник для студентів юридичних вищіх навчальних закладів / В.К. Попов, А.П. Гетьман,              С.В. Размєтаєв та ін.; За ред. В. К. Попова та А. П. Гетьмана. – Харків: Право, 2001.
20. Каракаш М. І. Екологічне право України. Одеса. 2001.
21. Лунев А.Е. Природа, право, управление. М. 1981.
22. Малышко Н.И. Государственный контроль за охраной атмосферного воздуха. К. 1982.
23. Малишко М. І. Основи екологічного права України: Навч. Посібник. – К.: МАУП, 1999.
24. Шемшученко Ю. С. Правові прблеми екології. Київ. 1989.