Правові основи управління і контролю в екологічній сфері

     Державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведуться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді та забезпечення Рад народних депутатів, зацікавлених органів державної виконавчої впади, лісокористувачів відомостями щодо лісового фонду.

     Облік лісів і лісовий кадастр містять  систему відомостей і документів щодо правового режиму лісового фонду, розподілу його між користувачами, якісного і кількісного стану лісового фонду, поділу лісів за групами та віднесення до категорій захищеності, економічної оцінки та інших даних, необхідних для раціонального ведення лісового господарства і оцінки результатів господарської діяльності в лісовому фонді.

     Державний облік лісів і державний лісовий  кадастр ведуться державними органами лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів за єдиною для України системою на кошти державного бюджету¹¹.

     Порядок ведення державного обліку лісів  і державного лісового кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України. Чинний нині порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 1995 р. “Про затвердження обліку лісів і державного лісового кадастру”.

     Аналогічний зміст і призначення мають  і кадастри інших природних об'єктів. Дуже важливою функцією управління природокористуванням і охороною природи є планування цих двох основних екологічних дій. Від якісного і своєчасного планування багато в чому залежить раціональність використання і надійність охорони природних ресурсів.

     Планування  здійснюється на всіх рівнях - від підприємства до держави в цілому. У державних планах економічного і соціального розвитку України є окремі розділи, присвячені питанням природокористування і охорони навколишнього природного середовища.

     Відповідні  міністерства складають плани використання і охорони земель, вод, лісів, надр, тваринного світу, атмосферного повітря і природно-заповідного фонду.

     Використання природних ресурсів і їх охорона планується також підприємствами та іншими господарськими організаціями.                                                  Законодавством передбачено, що посадові особи, з вини яких не виконуються плани раціонального використання і охорони природи, позбавляються повністю або частково премій. За певних обставин може наставати також той чи інший вид юридичної відповідальності, особливо якщо йдеться щодо охорони здоров'я і життя людей, їх добробуту, щодо збереження чистоти довкілля. Поряд з плануванням використання природних ресурсів планується їх охорона, в основі якої лежить екологічне законодавство. Саме в законодавчих актах передбачені ті засади і напрями планування, які знаходять конкретизацію в експлуатаційних і охоронних планах державних органів управління, відомчих і внутрішньогосподарських планах.

     Недоліком є те, що планування природоохорони ще не стало обов'язковим для всіх суб'єктів екологічних відносин, а там, де такі плани є, вони не завжди виконуються.

     Це свідчить про те, що охоронна спроможність права в екологічних відносинах реалізується недостатньо. Однак наша сьогоденна дійсність вимагає виправлення такого становища.

     Функція інформування про стан навколишнього  природного середовища (екологічне інформування) являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на забезпечення доступу до наявних відкритих, повних і достовірних відомостей про події, явища, предмети, факти, процеси у сфері використання, відтворення природних ресурсів, природних комплексів, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки.

     Екологічне  інформування поділяється на різні  види, а саме: термінове (оперативне), періодичне, комплексне, галузеве, територіальне (регіональне), прогнозне. Класифікаційними критеріями такого поділу є цільове спрямування екологічного інформування, еколого-соціальна важливість інформування. територіальність, екологічний стан тощо.

     Суб'єктами інформування про стан навколишнього  природного, середовища є громадяни, держава та її відповідні органи, підприємства, установи, організації, громадські об'єднання, засоби масової інформації.

За  спрямованістю екологічне інформування може бути:

  - про рівень забруднення, у тому  числі радіоактивного, грунту, атмосферною повітря, поверхневих вод суші і морських вод, підземних вод, продуктів тваринництва і рослинництва;

- про стан екологічно небезпечних  промислових підприємств і виробніщтв;

- про застосування хімічних, біологічних  засобів захисту сільськогосподарських культур і заходи щодо запобігання забруднення довкілля засобами хімізації;

  - про рівень техногенних змін  геологічного середовища;

  - про обсяги побутових відходів, зайняті ними площі земель  розміри підтоплених міських  територій:

  - про виконання завдань будівництва та введення в дію природоохоронних об'єктів, здійснення природоохоронних заходів;

  - про додержання вимог екологічної  (радіаційної) безпеки на атомних  електростанціях;

  - про результат контролю за  охороною та використанням земельних, водних і лісових ресурсів, станом атмосферного повітря, додержання екологічних стандартів;

- про іншу статистичну екологічну інформацію.

       Забезпечення відповідною інформацією  Верховної Ради України, Президента  України, Кабінету Міністрів України,  інших державних та громадських підприємств, установ і організацій, поширення екологічної інформації в засобах масової інформації покладено на Міністерство екології та природних ресурсів України - у частині відомостей про якість та режим використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища, стан екологічної (у тому числі радіаційної) обстановки; Міністерство охорони здоров'я України - у частині відомостей про ступінь впливу екологічної обстановки та застосування забруднених продуктів харчування на здоров'я та стан захворювання населення.

     Важливою  функцією управління в галузі використання і охорони навколишнього природного середовища є проведення екологічної  експертизи, що визначається Законами України "Про екологічну експертизу"¹², "Про охорону навколишнього природного середовища"¹³ та іншими актами законодавства України.

     Завданням законодавства про екологічну експертизу є регулювання суспільних відносин у галузі екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту екологічних прав та інтересів громадян і держави.

     У Законі України “Про екологічну експертизу”  визначені компетенція Верховної  Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Уряду цієї республіки, місцевих Рад народних депутатів, Міністерства екології та природних ресурсів у цій галузі.

     Поряд з питанням державного регулювання  та управління у галузі екологічної; експертизи Закон закріпив права та обов'язки замовників екологічної експертизи, порядок її проведення та фінансування.

     Окремий розділ у Законі закріплює відповідальність за порушення законодавства про екологічну експертизу. Винні особи притягаються відповідно до дисциплінарної, адміністративної, цивільної чи кримінальної відповідальності.

Згідно  зі ст. 50 Закону України "Про екологічну експертизу" правопорушеннями в галузі екологічної експертизи є:

     1) порушення встановленого законодавством  порядку проведення екологічної експертизи;

     2) надання свідомо неправдивих  відомостей про екологічні наслідки  діяльності об'єкта екологічної  експертизи;

     3) надання дозволів на спеціальне  природокористування; фінансування та реалізацію проектів і програм або діяльності, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, без позитивного висновку екологічної експертизи;

     4) здійснення екологічної експертизи  неправоздатними підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян та іншими формуваннями;

     5) недотримання під час реалізації  об'єкта експертизи вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки відповідно до висновку державної екологічної експертизи;

     6) незаконне втручання будь-кого  у проведення екологічної експертизи;

     7) ухилення від надання на законну  вимогу державних еколого-експертних  органів і формувань необхідних  відомостей і матеріалів;

     8) підготовка свідомо неправдивого  висновку державної екологічної експертизи.

Законодавством  України може встановлюватися відповідальність також за інші правопорушення в галузі екологічної експертизи.

     Управлінню  у сфері природокористування  і охорони навколишнього природного середовища притаманна така функція, як стандартизація і нормування. Все це проводиться для встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

     Державні  стандарти в галузі охорони навколишнього середовища є обов'язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я людей.

     Екологічні  стандарти розробляються і вводяться  в дію в порядку, що встановлюється законодавством України.

Важливу роль у забезпеченні раціонального  використання і охорони природних ресурсів відіграє екологічне нормування. Система екологічних нормативів складається з:

     а) нормативів екологічної безпеки (гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, граничне допустимих рівнів акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище та вмісту шкідливих речовин у продуктах харчування);

     б) нормативів гранично допустимих викидів  та скидів в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів.

     Законодавством  України можуть встановлюватися  нормативи використання природних  ресурсів та інші екологічні нормативи, які розробляються і вводяться в дію Міністерством екології та природних ресурсів, Міністерством охорони здоров'я та іншими уповноваженими на те органами відповідно до законодавства України. Вони повинні відповідати вимогам охорони навколишнього природного середовища та здоров'я людей від негативного впливу його забруднення.

     Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі на рівні шкідливих впливів на нього є єдиними для всієї території України.

     У разі необхідності для курортник, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.

     Функція вирішення екологічних спорів являє  собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на розгляд та усунення розбіжностей, пов'язаних з порушенням прав і законних інтересів власників, користувачів (у тому числі орендаторів) з приводу володіння, користування чи розпорядження об'єктами природи.

     Термін  “екологічні спори” використовується в науці екологічного права як поняття для визначення різних видів  спорів, в основі яких лежать різноманітні об'єкти природи або в цілому навколишнє природне середовище.                                         І