Правові основи управління і контролю в екологічній сфері

       По-четверте, громадяни України мають  право на свободу об'єднання  у політичні партії та громадські  організації для захисту своїх прав і свобод та задоволення інтересів (ст. 36), у тому числі і екологічних.

       Отже, наведені норми свідчать, що  кожний громадянин як вправі - так і зобов’язаний вносити свій особистий внесок у раціональне природокористування і охорону довкілля, діючи самостійно або в складі громадського об'єднання екологічного напряму.

       В основі державного управління лежить законодавча діяльність, яка створює нормативну базу для діяльності органів держави з виконання управлінських функцій у галузі природокористування і природоохорони. За останні роки правове регулювання в цій галузі значно поліпшилось. Були прийняті визначені закони та інші правові акти, присвячені регулюванню відносин у використанні, відтворенні і охороні природних ресурсів: Закони України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про природно-заповідний фонд України”, “Про тваринний світ”, “Про охорону атмосферного повітря”; “Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні”, яка затверджена Веоховною Радою України 22 вересня 1994р., “Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води”, що затверджена постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р. тощо.

В екологічних законодавчих актах визначені функції уп-равління, система державних органів, які здійснюють управління, і їх компетенція. Отже, щоб розкрити зміст державного управління природокористуванням і охороною природи, треба з'ясувати зміст функцій управління, систему державних органів, що здійснюють ці функції, і їх компетенцію.

     Відповідно  до законодавства України здійснюється загальне і спеціальне використання природних ресурсів. Загальне використання природних ресурсів гарантується громадянам України для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) і здійснюється безкоштовно, без закріплення ресурсів за окремими особами і без надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

     Спеціальне  використання природних ресурсів передбачає надання громадянам, підприємствам, установам і організаціям природних ресурсів у володіння, користування або оренду на підставі спеціальних дозволів. Це право використання надається для здійснення виробничої та іншої діяльності за плату, а у випадках, передбачених законодавством, — на пільгових умовах.

     Природні  ресурси України поділяються  на ресурси загальнодержавного і місцевого значення. До ресурсів загальнодержавного значення належать:

• територіальні та внутрішні морські води;
• природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;
• атмосферне повітря;
• підземні води;

     - поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області;

     - лісові ресурси державного значення;

     - природні ресурси в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

     - дикі тварини, що перебувають  у стані природної волі, інші  об'єкти тваринного світу у  межах територіальних і внутрішніх  морських вод, водойм, розташованих  на території більш ніж однієї області, державних мисливських угідь, лісів державного значення, а також види тварин і рослин, занесені до Червоної книги України;

     - корисні копалини, за винятком загальнопоширених. Законодавством України сюди можуть бути віднесені й інші природні ресурси.

     До  природних ресурсів місцевого значення належать такі, що не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення. 

2. ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ  Й КОНТРОЛЮ В  СФЕРІ ЕКОЛОГІЇ 

2.1. ОРГАНИ ЗАГАЛЬНОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ І МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ 

     До  державних органів загальної  компетенції належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет  Міністрів України, Верховна Рада і Рада міністрів Автономної Республіки Крим, державні адміністрації регіонів, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи.

     Кожен із зазначених органів здійснює управління в межах своєї компетенції та притаманними йому методами. Вищі органи державної влади і управління приймають закони, постанови, інші правові акти, спрямовані на забезпечення раціонального використання і охорону природних ресурсів. Місцеві органи державної влади і управління приймають свої природоохоронні акти і контролюють виконання законодавчих актів, прийнятих вищими органами влади у цій галузі.

     Єдиний  законодавчий орган України - Верховна Рада - правоздатний розглядати і вирішувати будь-які питання, що не є компетенцією державної виконавчої чи судової влади. Виключно законами України визначаються засади власності, використання природних ресурсів, екологічної безпеки та правового режиму зон надзвичайних екологічних сиіуацій. Поряд із своєю основною функцією - законодавчою - парламент затверджує загальнодержавні програми охорони довкілля, оголошує окремі місцевості зонами надзвичайної екологічної ситуації, здійснює парламентський контроль тощо (ст. 85 Конституції України). Так, постановою від 5 березня 1998 року затверджено “Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”³. Значний обсяг роботи в парламенті виконують комітети Верховної Ради - з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, аграрної політики та земельних відносин, охорони здоров'я, материнства і дитинства та ін.

     До  виключної компетенції Верховної  Ради України віднесено:

     а) визначення основних напрямів державної  політики у галузі охорони навколишнього  природного середовища;

     б) затвердження державних екологічних  програм;

     в) визначення правових основ регулювання відносин у галузі природокористування і охорони навколишнього природного середовища;

     г) визначення повноважень Рад народних депутатів, порядку організації та діяльності органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної бєзпеки;

     д) встановлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації, статусу потерпілих громадян та оголошення таких зон на території республіки.

     Президент України є главою держави. Як вища посадова особа він виступає гарантом стабільності суспільних, у тому числі екологічних правовідносин. Зокрема, Президент утворює, реорганізовує та ліквідує за поданням Прем’єр-міністра міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, призначає їх керівників; укладає міжнародні договори, включаючи угоди і конвенції екологічної спрямованості.

       Президент очолює Раду національної безпеки і оборони України (РНБОУ), яка координує і контролює  діяльність державних органів у сфері оборони і національної безпеки, а обов’язковою складовою частиною останньої є екологічна безпека суспільства.

     Так, 31 грудня 1998 року НБОУ прийняла рішення  “Про нейтралізацію загроз, обумовлених  погіршенням екологічної і техногенної  обстановки в країні”, яке було затверджене відповідним Указом Президента.

     Консультативно-дорадчим органом Ради національної безпеки  і оборони України є Комісія  з питань ядерної політики та екологічної  безпеки, основними завданнями якої є підготовка пропозицій з питань забезпечення ядерної та екологічної безпеки, аналіз екологічних проблем та визначення механізмів здійснення заходів щодо поліпшення екологічної ситуації в Україні. Раді також підпорядкований утворений 1997 року Інститут досліджень навколишнього природного середовища та ресурсів.

     Загальне  керівництво і координацію земельної  і аграрної реформи в  Україні здійснює Комісія з питань аграрної політики при Президентові України.

     Згідно з Конституцією Автономної Республіки Крим 1998 року Верховна Рада автономії здійснює представницькі, нормотворчі, контрольні функції та повноваження у межах, передбачених законодавством України. Зокрема, вона затверджує екологічні програми, вирішує питання земельних відносин та використання інших природних ресурсів, організує території і об’єкти природно-заповідного фонду Автономної Республіки Крим.

     Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він вправі вирішувати усі питання державного, зокрема, екологічного управління. Це, наприклад, забе’зпечення проведення політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; здійснення заходів щодо забезпечення національної безпеки України; координація роботи міністерств та інших органів виконавчої влади.

       Для підвищення ефективності  такої діяльності і попередньої підготовки урядових рішень в структурі Кабінету Міністрів створено урядовий комітет з реформування аграрного сектора та з питань екології.

     Для забезпечення безпеки і захисту  населення і територій, запобігання  надзвичайним природним і техногенним ситуаціям та реагування на них, координації контролю на державному рівні комплексу робіт і заходів у цій сфері створено Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.

     Основними її завданнями є  профілактичні заходи щодо запобігання виникненню та ліквідації надзвичайних ситуацій природно-техногенного походження - аварій, катастроф, стихійного лиха; експертиза найважливіших проектів заходів щодо техногенно-екологічної безпеки, їх впливу на навколишнє природне середовище, життя та здоров’я людини; безпосереднє керівництво ліквідацією надзвичайних ситуацій національного і регіонального масштабів.

     Рада  міністрів Автономної Республіки Крим здійснює виконавчі функції та повноваження в галузі екології згідно з Конституцією та законами України, а також нормативно-правовими актами Верховної Ради Криму з питань, віднесених до самостійного відання Автономної Республіки Крим, а також делегованих Конституцією України. Це питання сільського і лісового господарства, землеустрою, водогосподарського будівництва і зрошуваного землеробства, охорони довкілля, оргаїнізації курортно-рекреаційної сфери і туризму.

     Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, компетенція яких визначена відповідним Законом України від 9 квітня 1999 року⁴. Адміністрації на певній території забезпечують виконання програм охорони довкілля, взаємодію з органами місцевого самоврядування, реалізацію делегованих відповідними радами повноважень. Зокрема, наведеним Законом передбачається, що районні і обласні ради делегують місцевим державним адміністраціям підготовку питань про надання землі для містобудівних потреб, організацію охорони природно-заповідних об’єктів місцевого значення, ліквідацію наслідків екологічних катастроф, стихійного лиха.

     Широкими  повноваженнями в галузі охорони  навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів наділені місцеві Ради народних депутатів та їх виконавчі органи. Згідно з діючим законодавством щодо правового регулювання використання і охорони природних ресурсів місцеві органи влади і управління:

     - забезпечують реалізацію екологічної політики України, екологічних прав громадян;

     - затверджують з урахуванням екологічних вимог проекти планування і забудови населених пунктів;

     - затверджують місцеві екологічні програми;

     - здійснюють контроль за додержанням законодавства щодо охорони навколишнього середовища;

     - припиняють господарську діяльність підприємств, установ і організацій місцевого підпорядкування в разі порушення ними законодавства щодо охорони навколишнього природного середовища;

     - здійснюють екологічну освіту  та екологічне виховання громадян.

     Повноваження  територіальних громад сіл, селищ і  міст та їх органів -  рад і виконавчих органів у галузі екології визначені Законом “Про місцеве самоврядування в Україні”⁵. Земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних і громад, становлять матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування. Виключно на пленарних засіданнях ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин; надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення; надання згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об’єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких включає відповідну територію.