Порівняльна характеристика органів виконавчої влади України та Російської Федерації

     Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України. Кабінет  Міністрів  України  за   ініціативою   Президента України  або  з  власної  ініціативи  здійснює підготовку проектів актів  Президента  України,  вносить  їх  на  розгляд   Президенту України,  забезпечує  виконання виданих Президентом України актів, наданих   Президентом   України   доручень,   реалізацію   програм Президента України. Прем'єр-міністр  України і міністр,  відповідальний за акт Президента  України,   виданий   Президентом   України   в   межах повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 15, 17, 18, 21, 22,  23,  24 частини першої  статті  106  Конституції  України, та за виконання такого акта, зобов'язані скріпити його своїми підписами у п'ятиденний строк з дня надходження акта для скріплення.

     За   ініціативою   Президента  України  Кабінет  Міністрів України вносить на  розгляд  Верховної  Ради  України,  подає  для внесення  Президентом  України  на  розгляд Верховної Ради України підготовлені проекти законів,  бере участь у здійсненні експертизи прийнятих  Верховною Радою України законів,  що надійшли на підпис Президенту України,  готує та подає  в  установленому  Президентом України   порядку  вмотивовані  пропозиції  щодо  застосування  до законів права вето. Кабінет Міністрів   України   вносить   Президенту    України клопотання  щодо  визначення  законопроектів  як  невідкладних для позачергового розгляду Верховною Радою України. У засіданнях Кабінету Міністрів України може брати  участь Президент України або уповноважений ним представник. Особи, уповноважені Президентом України, мають право брати участь у засіданнях урядових комітетів. 

     Єдиним  органом  законодавчої  влади  в  Україні  є парламент - Верховна Рада України. Верховна Рада України є парламентом нашої країни, одним із вищих органів держави, який уособлює законодавчу гілку влади та виступає від імені Українського народу.

       Вона є постійно діючим органом, що забезпечує безперервність законодавчого процесу й оперативне вирішення питань державної політики. Саме вона визначає загальні засади внутрішньої та зовнішньої політики нашої держави, їй підконтрольний і підзвітний уряд. Такий статус обумовлює пріоритетну роль парламенту в державному механізмі, свідчить про його провідне місце серед органів державної влади України і дає підстави твердити, що в нашій країні існує парламентаризм.

     Правову основу організації та діяльності Верховної  Ради України становлять:

     1. Норми Конституції України  вiд 28.06.1996  № 254к/96-ВР;

     2. «Про вибори народних депутатів України» Закон України вiд 25.03.2004  № 1665-IV;

     3. «Про статус народного депутата України» Закон України вiд 17.11.1992  № 2790-XII;

     4. «Про комітети Верховної Ради України» Закон  України вiд 04.04.1995  № 116/95-ВР та інших.

     Основні засади виборів народних депутатів України: Народні депутати  України (далі  -  депутати) обираються громадянами  України  на  основі  загального,  рівного  і  прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Кількісний   склад  Верховної  Ради  України  визначається Конституцією України. Вибори  депутатів здійснюються  на  засадах  пропорційної системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі (далі -  загальнодержавний  округ)  за  виборчими списками  кандидатів  у  депутати  (далі  -  виборчі  списки)  від політичних партій,  виборчих  блоків  політичних  партій  (далі  - партії (блоки). У   розподілі  мандатів  депутатів  беруть  участь  партії (блоки),  виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах депутатів  набрали  не менше трьох відсотків голосів виборців,  що взяли участь у голосуванні.

     Народний  депутат здійснює свої повноваження  на  постійній основі. При виконанні  своїх повноважень народний депутат  керується Конституцією  України,  законами  України   та   загальновизнаними  нормами моралі. Повноваження    народного   депутата   починаються   після складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України з моменту скріплення  присяги особистим підписом під її текстом.  Народний депутат не може брати участі у засіданнях  Верховної Ради  України та її органів,  а також здійснювати інші депутатські повноваження до того часу,  поки він не скріпить присягу особистим підписом під її текстом.  Відмова скласти та підписати присягу має наслідком втрату депутатського мандата.

     Народний  депутат не має права: 1) бути   членом   Кабінету   Міністрів  України,  керівником центрального органу виконавчої влади;  2) мати інший представницький мандат  чи  одночасно  бути  на державній службі;  3) обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;  4) займатися   будь-якою,   крім   депутатської,  оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної  практики  у вільний від виконання обов'язків народного депутата час; 5) залучатись  як  експерт органами   досудового   слідства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською діяльністю; 6) входити   до   складу   керівництва,   правління  чи  ради підприємства,  установи,  організації,  що має на  меті  одержання прибутку. Народний депутат зобов'язаний додержуватись інших вимог та обмежень, які встановлюються законом.

     Суттєве значення для належного впорядкування  діяльності посадових осіб та структурних  підрозділів парламенту мають розпорядження  Голови Верховної Ради України

     Верховна  Рада України є однопалатним парламентом, що складається з 450 народних депутатів. Згідно зі ст. 82 Конституції України, вона є повноважною за умови обрання не менш як 2/3 від її конституційного складу. Основними структурними елементами Українського парламенту є:

     Керівництво Верховної Ради України (Голова Верховної Ради України, його Перший заступник і заступник) — посадові особи, що організовують роботу парламенту, координують роботу його структурних підрозділів, здійснюють представницькі функції.

     Депутатські об'єднання — фракції і групи  та Погоджувальна рада фракцій і депутатських груп — колегіальний координаційний орган парламенту, покликаний забезпечити компроміс чи консенсус між депутатськими об'єднаннями з основних питань порядку денного.

     Комітети  Верховної Ради України — постійно діючі допоміжні органи парламенту, які складаються з народних депутатів і здійснюють попередню підготовку питань до розгляду в пленарному засіданні.

     Тимчасові (спеціальні та слідчі) комісії Верховної  Ради України — допоміжні органи парламенту, що складаються з народних депутатів і створюються «ad hoc» з конкретного питання, на визначений термін.

     Апарат  Верховної Ради України  (далі - Апарат)  є органом, який  здійснює  правове,  наукове,  організаційне,  документальне, інформаційне,           кадрове,           фінансово-господарське, матеріально-технічне,   соціально-побутове  та  інше  забезпечення діяльності Верховної Ради України, народних депутатів України. Апарат у своїй діяльності керується Конституцією  України,  законами  України,  постановами  Верховної  Ради України, Регламентом        Верховної         Ради         України,  розпорядженнями Голови Верховної Ради та Керівника Апарату, а також цим Положенням.

     До  складу  Апарату  входять  його  структурні  підрозділи: головні   управління,  управління,  відділи,  секретаріати  Голови Верховної Ради України та його заступників, секретаріати комітетів Верховної Ради України,  спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань  приватизації,  секретаріати  зареєстрованих депутатських фракцій і груп, інші структурні підрозділи. Структура  Апарату  Верховної Ради України,  його гранична чисельність відповідно до пункту 35 статті 85 Конституції  України  затверджуються Верховною Радою України. Штатний   розпис   Апарату   та   чисельність  працівників структурних підрозділів затверджує в установленому порядку  Голова Верховної Ради України. Апарат  є  юридичною  особою,  має  печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

     Головними функціями Верховної Ради України  є представницька, законодавча, установча, функція парламентського контролю — традиційні для сучасної практики парламентаризму. До функцій парламенту зараховують також фінансово-бюджетну, квазісудову та зовнішньополітичну, однак для Верховної Ради України вони є похідними від чотирьох головних.

     Пріоритетною  функцією Верховної Ради України  є законодавча, яка полягає у  прийнятті законів, внесенні до них  змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасуванні або призупиненні їх дії. Складовою частиною цієї функції  є законопроектна робота, а також проведення відповідних наукових досліджень, зокрема з проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи законопроектів тощо.

     Іншою, не менш важливою, функцією Верховної  Ради України є установча. Значне місце в діяльності парламенту відводиться участі у формуванні органів виконавчої і судової влади, а також формуванню власних, парламентських структур; призначенню чи обранню на посади, звільненню з посад, наданню згоди на призначення і звільнення з посад осіб інших органів державної влади та державних організацій, сприянню формуванню органів місцевого самоврядування; вирішенню питань, що стосуються територіального устрою, Збройних Сил тощо.

     Політичну роль у діяльності Верховної Ради України відіграє парламентський контроль3, основними напрямами якого є: контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України; парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина та їх захист; бюджетно-фінансовий контроль; парламентський контроль за діяльністю СБУ та органів прокуратури; здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії.

     Про нарощування уваги парламенту до контрольної функції свідчить рівень організації та проведення днів уряду та парламентських слухань з найактуальніших питань соціально-економічного розвитку держави та захисту конституційних прав і свобод громадян. Тільки протягом п'ятої сесії Верховної Ради України четвертого скликання було проведено дванадцять таких заходів.

     Поряд із зазначеними функціями Верховна Рада України, як і парламенти багатьох країн, здійснює об'єктні функції, тобто  ті, що опосередковують зміст діяльності держави в цілому. Зокрема, вона здійснює серед внутрішніх функцій: політичну, економічну, фінансово-бюджетну, соціальну, культурну та екологічну функції, а серед зовнішніх — обо­ронну, зовнішньополітичну, зовнішньоекономічну тощо.

     Про політичну функцію парламенту свідчать, зокрема, такі його конституційні повноваження, як: 1) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; 2) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента про внутрішнє й зовнішнє становище України; 3) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів тощо. 

     Уряд  Російської Федерації (рос. Правительство Российской Федерации) — найвищий федеральний орган виконавчої влади в Російській Федерації (згідно статті 110 Конституцій РФ).

     Виконавча влада реалізується через діяльність спеціальних суб'єктів, наділених  виконавчої компетенцією. У державно-владному механізмі вона представлена органами виконавчої влади. Через діяльність державних органів - суб'єктів виконавчої влади, виконавча влада набуває динамічні якості. Статус Уряду РФ визначений в розділі 7 Конституції РФ. Відповідно до ст. 77 Конституції Російської Федерації федеральні органи виконавчої влади та органи виконавчої влади суб'єктів федерації утворюють єдину систему виконавчої влади в Російській Федерації. Такими є чітко визначені конституційні межі, необхідні для розуміння суб'єктної характеристики виконавчої влади. Однак ст. 110 Конституції РФ зводить всю виконавчу владу виключно до діяльності Уряду Російської Федерації.

     В відповідно до Конституції РФ виконавча  влада організується і здійснюється на засадах федералізму, тобто законодавчим шляхом проводиться розмежування предметів ведення і повноважень між федеральними і виконавчими органами та аналогічними органами суб'єктів федерації. Ведуча роль при цьому належить федеративного договору та іншими договорами про розмежування предметів ведення і повноважень (ст. 11). Це розмежування проводиться сумарно, тобто стосовно до законодавчих та виконавчим органам державної влади (ст. 71-72). Конкретизація цього розмежування між відповідними суб'єктами виконавчої влади здійснюється при оформленні організаційно-правового статусу тих чи інших суб'єктів.

     Слід  особливо підкреслити неправомірність  ототожнення виконавчої та адміністративної влади. Адміністративна влада пов'язана  з реалізацією повноважень позасудового, тобто адміністративного примусу, який є лише одним із засобів досягнення цілей, що стоять перед виконавчою діяльністю. Але зміст виконавчої влади не вичерпується застосуванням в необхідних випадках суто примусових заходів. Більшість юридично владних повноважень, якими наділені всі суб'єкти виконавчої влади, реалізується саме в позасудовому порядку. У такому ж порядку реалізуються повноваження органів законодавчої влади, але це не означає, що вони здійснюють адміністративну владу.