Організаційно-правові аспекти державного регулювання нотаріальної діяльності в Україні

МВС УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут фінансово-екнономічної безпеки і права

 

      Кафедра адміністративного права та адміністративної діяльності ОВС

 

 

КУРСОВА  РОБОТА

 

з навчальної дисципліни

«АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО»

На тему:

«Організаційно-правові аспекти державного регулювання

нотаріальної  діяльності в Україні»

 

 

 

                                                                          Роботу виконала:

                                                                          студентка 2–го курсу,____ групи

                                                                          (заочної форми навчання)

                                                                          Грицаєнко Олена Віталіївна 

                                                                          Миколаївська область

                                                                          М. Южноукраїнськ, пр.Леніна,

                                                                          Буд. 27, кв. 146, 0635985427

                                                                          Науковий керівник:     

 

Одеса

2013

 

 

ПЛАН

	ВСТУП
1.	Державний контроль за нотаріальною діяльністю як різновид державного контролю
1.1	Становлення та розвиток державного контролю за нотаріальною діяльністю у правовій доктрині та законодавстві
1.2.	Поняття, сутність, призначення  державного контролю
2.	Організаційно-правовий механізм державного контролю за нотаріальною діяльністю
2.1.	Об’єкт та предмет державного контролю за нотаріальною діяльністю
2.2.	Суб’єкти контрольних  повноважень щодо нотаріальної діяльності
3.	Шляхи реформування державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні
3.1.	Проблемні аспекти при  здійсненні державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні
3.2.	Основні напрямки удосконалення  державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні
	ВИСНОВКИ
	ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Для країн, які входять  до романо-германської системи права, завжди, на всіх етапах розвитку економічних, соціальних та правових відносин характерна наявність органів, які виконують нотаріальні функції. Однак роль та місце нотаріату в правовій системі країни, обсяг функцій й повноважень, що надаються державою органам нотаріату, сутність та межі організаційно-регулюючого впливу з боку держави на нотаріальну діяльність не завжди однакові і пов’язані із ступенем розвитку економічних відносин, приватної власності та активності цивільного обігу.

Характеризуючи нотаріальну  діяльність як об’єкт державного регулювання  слід акцентувати увагу на визначенні її двох особливостях: по-перше, змінюючи або доповнюючи деякі свої функції  на певних етапах розвитку, нотаріальна  діяльність залишається незмінною  за своєю основною (публічно-правовою) сутністю та призначенням; по-друге, в  рамках одного об’єкта державного регулювання співіснують два, різнопорядкові за своїм правовим статусом, елементи – державний нотаріат та приватний, причому правовий статус останнього характеризується дуалістичним статусом при органічному поєднанні публічно-правових (функціонального значення) та приватно-правових (організаційного значення) засад, при тому, що превалюючи є публічно-правові засади. Саме ці основні особливості нотаріату та нотаріальної діяльності зумовлюють необхідність державного впливу на процес функціонування зазначеного об’єкту та існування адміністративно-правового механізму його регулювання, з одного боку, та, з іншого, визначають особливості такого регулювання.

Державне регулювання  нотаріальної діяльності - це впорядковуючий, цілеспрямований вплив держави на суспільні відносини в галузі організації та функціонування нотаріальної діяльності, межі та сутність якого зумовлені публічно-правовою природою нотаріату, та який полягає в організації нотаріальної діяльності та контролю за її здійсненням.

Державне   регулювання   нотаріальної  діяльності  полягає  у становленні  умов  допуску  громадян  до  здійснення нотаріальної діяльності,  порядку зупинення і припинення приватної нотаріальної діяльності,   анулювання   свідоцтва   про   право   на   зайняття нотаріальною   діяльністю;  здійсненні  контролю  за  організацією нотаріату,    проведенням   перевірок   організації   нотаріальної діяльності    нотаріусів,   дотримання   ними   порядку   вчинення  
нотаріальних  дій  та  виконання правил нотаріального діловодства; визначенні   органів   та  осіб,  які  вчиняють  нотаріальні  дії, здійснюють контроль за організацією нотаріату, проводять перевірки організації  нотаріальної  діяльності  нотаріусів, дотримання ними порядку    вчинення   нотаріальних   дій   та   виконання   правил нотаріального  діловодства; визначенні ставок державного мита, яке справляється   державними   нотаріусами;   встановленні   переліку додаткових   послуг  правового  і  технічного  характеру,  які  не пов’язані  із  вчинюваними  нотаріальними  діями,  та встановленні розмірів  плати за їх надання державними нотаріусами; встановленні правил професійної етики нотаріусів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Державний контроль  за нотаріальною діяльністю як  різновид державного контролю

 

1.1 Становлення  та розвиток державного контролю  за нотаріальною діяльністю у  правовій доктрині та законодавстві

У процесі пошуку оптимальної  моделі державного контролю за нотаріальною діяльністю, який триває нині у нашій  державі, особливої актуальності набуває  аналіз процесу його формування у  правовій науці та законодавстві, що дозволяє розкрити історичну повторюваність, загальні принципи, тенденції руху та розвитку будь-якого і цього  конкретного, правового інституту, виділити позитивні та негативні  аспекти, які обов’язково потрібно врахувати задля досягнення його ефективного існування.

У вітчизняній правовій науці  прийнято виділяти кілька варіантів  періодизації розвитку нотаріальної діяльності і нотаріату в цілому, які можна  використати і для етапізації генезису державного контролю за відповідною діяльністю в Україні. Так, Л. Ясінська умовно виділяє чотири етапи відповідного розвитку нотаріальної діяльності − до середини ХІХ століття; середина ХІХ століття – початок ХХ століття; початок ХХ століття – кінець ХХ століття; сучасний (з 1993 року) [52, с.113].

Г. Трофанчук вдається до більшої деталізації періодизації, починаючи з часів прийняття “Руської Правди” й до сучасного періоду, виділяючи сім часових відрізків: доба Київської Русі, період під протекторатом Великого князівства Литовського, реформаторський (1866 – 1917 рр.), революційний (1917 – 1941рр.), воєнний (1941 – 1945 рр.), повоєнний (1945 – 70-ті р. ХХ ст.), 70-ті – 90-ті роки ХХ століття, сучасний (з 1991 року) [46, с.105−106].

Узагальнюючи наявні варіанти періодизації розвитку нотаріальної діяльності, можна визначити шість періодів такого процесу, а саме:

− перший (“початковий”), з  середини ХІV ст. й продовжувався до судової реформи середини ХІХ ст. Характерною ознакою його була номінальність державного контролю за нотаріальною діяльністю. Контроль реалізувався суто формально і, як правило, лише щодо дотримання обмеженого кола вимог [23, с.66].

− другий (“реформаторський”), розпочався одночасно із судовою  реформою 1864 року й завершився у 1917 році. Державний контроль здійснювався як судовими (головами судових палат  окружних судів), так й адміністративними  органами (урядом), для якого було характерне збільшення вимог щодо осіб, які бажають займатися нотаріальною діяльністю (віковий ценз, заборона сумісництва, складання іспитів та внесення грошової застави [23, с.66]).

− третій (1917–1941 р.р.), Г.Ю.Гулєвська називає “радянським періодом” [23, с.66]. Характерним для цього етапу розвитку державного контролю за нотаріальною діяльністю було: посилення вимог щодо процедури вчинення нотаріальних дій, формування системи адміністративно-судових органів контролю, розподілом між ними відповідних повноважень, уніфікацією та нормативною регламентацією засад державного контролю за всіма суб’єктами нотаріальної діяльності;

− четвертий (“воєнний”). У 1941–1945 роках державний контроль за нотаріальною діяльністю здійснювався спочатку військовим командуванням  країни, а пізніше як адміністративними  органами (щодо загальних питань) Міністерством  юстиції, так і обласними судами (безпосередній контроль) [23, с.67].

− п’ятий (60 – 90-ті роки ХХ століття). Цей етап можна умовно назвати  періодом стабільного розвитку державного контролю за нотаріальною діяльністю, посиленням його відомчого різновиду  в особі Міністерства юстиції  УРСР, відділів юстиції при місцевих органах виконавчої влади, істотною зміною джерельно-правової бази, а саме переходом від підзаконного до законодавчого  регулювання засад здійснення відповідної  діяльності (Закон УРСР від 25 грудня 1974 року “Про державний нотаріат”), остаточним визначенням елементів  організаційного механізму державного контролю.

− шостий, “новітній” етап умовно можна поділити на два підетапи.

Перший почався з набуттям Україною незалежності й ознаменувався  прийняттям Закону України від 02 вересня 1993 року “Про нотаріат”, згідно з положеннями  якого:

-  по-перше, державний контроль поширювався як діяльність державних нотаріальних органів, у тому числі й архівів, так і приватних нотаріусів;

-  по-друге, посилилися засади відомчого державного контролю з боку Міністерства юстиції України та його органів на місцях при збереженні певних контрольних повноважень іншими державними органами (наприклад, щодо дотримання вимог податкового законодавства у органів державної податкової служби України);

-  по-третє, активізувався державний контроль за нотаріальною діяльністю на різних етапах здійснення останньої (починаючи від допуску особи до нотаріальної діяльності й аж до моменту її припинення).

З початком ХХІ ст. розпочався другий підетап розвитку державного контролю за нотаріальною діяльністю, який умовно можна назвати періодом перспективного розвитку, оскільки:

         - по-перше, істотно активізувалася робота щодо розробки перспективного законодавства, яке б визначало нові засади державного контролю за нотаріальною діяльністю. У різний час на розгляд Верховної Ради України було внесено кілька проектів Закону України “Про нотаріат”, у тому числі й його остаточний варіант [4], який передбачає запровадження істотно нової моделі контрольної діяльності держави у відповідній сфері суспільних відносин із сутнісною модифікацією її організаційно-правового механізму.

- по-друге, акумулюються зусилля вчених-юристів у напрямі розробки ґрунтовної наукової бази для прийняття досконалого законодавства та забезпечення його ефективного застосування, що в цілому лише позитивно впливає на розвиток інституту державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні.

 

1.2 Поняття, сутність, призначення державного контролю

Контроль (від франц. „controlе”) у довідковій літературі традиційно визначається як перевірка, спостереження з метою перевірки [37, с.256].

Більшість сучасних вчених тлумачать поняття контролю, як перевірка, а також спостереження з метою перевірки для протидії чомусь небажаному, тобто виявлення, попередження та припинення протиправної поведінки з боку будь-кого [44, с.37]. Якщо ж розглядати державний контроль, то відповідна перевірка і спостереження здійснюються саме з боку держави в особі уповноважених органів та осіб.

Державний контроль на сьогодні розглядається у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні поняття  державного контролю охоплює спостереження, аналіз, зіставлення, перевірку, масштаб  та обсяг, у вузькому – певну діяльність державних органів, які за допомогою  притаманних їм форм, методів і  визначених процедур здійснюють перевірку  та нагляд [34, с.42]. Якщо державний контроль у широкому розумінні є діяльністю, що має місце у роботі усіх державних  органів, у вузькому – це діяльність органів держави, які у межах  своїх повноважень наділяються  функцією контролю, що є основним видом  їхньої роботи [40, с.6].

Ознаки державного контролю визначають його сутність, яка, як зазначає О. Орлюк, „полягає у проведенні інформаційно-аналітичної роботи стосовно стану чи ситуації, що виникають, перевірці раціональності, економічності, економності, доцільності організації процесу управління та об’єктивності рішень, коли мається на увазі не лише їх правомірність (законність), але також і їх професійна обґрунтованість” [41, с.5].

Державний контроль має багатоаспектний характер, що дозволяє розглядати його у різних ракурсах, однак найоптимальніше все ж таки визнати аналіз його потенціалу як функції державного управління. З метою усунення термінологічної плутанини, помилкового ототожнення державного контролю із суміжними правовими поняттями у контексті кардинального оновлення його сутності та призначення, а також удосконалення положень чинного законодавства доцільним вбачається таке його визначення – сукупність дій уповноважених державних органів та службових осіб щодо спостереження за функціонуванням відповідного об’єкта контролю з метою: отримання об’єктивної та достовірної інформації про стан справ на ньому; застосування заходів щодо попередження правопорушень із правом прямого втручання в оперативну діяльність об’єкта контролю; надання допомоги підконтрольній структурі у поновленні законності і дисципліни; встановлення причин і умов, що сприяють порушенню вимог правових норм; застосування заходів щодо притягнення винних осіб до правової відповідальності.