Апеляційний суд України

 

Зміст

 

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Розділ 1. Загальна характеристика апеляційних судів в судовій  системі України. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1.1. Місце апеляційних судів в судовій системі. . . . . . . . . . . . . . . . . . 1.2. Види апеляційних судів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Розділ 2. Склад і організація  роботи апеляційних судів . . . . . . . . . . . . 2.1. Порядок обрання і  склад (апарат) апеляційних судів. . . . . . . . . . . 2.1.1. Судді. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2.1.2. Голова суду. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2.1.3. Заступники голови  суду. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2.1.4. Судові палати. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2.2. Повноваження апеляційних судів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2.3. Організація роботи  в апеляційних судах. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Розділ 3. Апеляційний суд  України . . . . . Висновок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Додатки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

3   4 4 9 11 11 11 13 16 17 18 23 29 30 31 33

 

Вступ

 

Апеляційні суди є важливою ланкою судів загальної юрисдикції. Розгляд кримінальних і цивільних справ у апеляційному порядку має важливе значення, дозволяє не допустити набрання чинності незаконними і необґрунтованими рішеннями, вироками, ухвалами і постановами, тим самим сприяючи здійсненню цілей і завдань правосуддя. Не порушуючи принципу незалежності суддів місцевих судів при розгляді ними справ, суди апеляційних судів дають вказівки у матеріалах конкретних справ, підвищуючи якість і ефективність правосуддя.

У системі судів загальної  юрисдикції діють апеляційні суди, як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення.

Апеляційні суди - це суди другої ланки єдиної судової системи  судів загальної юрисдикції. Вони є судами вищого рівня для місцевих судів і нижчими стосовно Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів.

У системі судів загальної  юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. До загальних апеляційних судів відносяться: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим. За потреби замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальну юрисдикцію яких поширено на кілька районів області.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних  округах відповідно до Указу Президента України.

Зважаючи на вищезазначене, обрана тема курсової роботи є актуальною.

Метою роботи є характеристика змісту, складу, видів, компетенції, організації  роботи апеляційних судів за новим  законом “Про судоустрій і статус суддів”, який був прийнятий 07.07.2010 року 

Розділ 1. Загальна характеристика апеляційних судів  в судовій системі України

 

1. Місце апеляційних судів в судовій системі.

Судову владу представляють  незалежні суди, які від імені  держави, в порядку, встановленому  законом, здійснюють правосуддя, наділені владними повноваженнями, завданням  яких є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних  осіб, інтересів суспільства і  держави (ст. 2 Закону "Про судоустрій України та статус суддів" (далі по тексту - Закону).

Судова система  України становить сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу.

Суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв'язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі властивості як ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Судова система України, уособлюючи організаційний аспект судової влади — однієї з гілок державної влади, — віддзеркалює особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню соціальноекономічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду і певним традиціям.

Відмітна риса судової системи України полягає в тому, що вона є системою унітарної держави, котра, на відміну від федеративних держав, де існує система, як федеральних судів, так і судів окремих суб'єктів федерації (штатів, земель, областей і країв), має єдину судову систему, яка не передбачає поділ предмета юрисдикції між судами за ознакою приналежності до різних внутрішньодержавних утворень.

Судову систему України  складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціальних судів.

Характерними ознаками судової  системи України є її пристосованість  до адміністративно-територіального  устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.

Єдність судової системи  зумовлено метою та завданнями організації  і діяльності судових органів, єдиними  засадами судочинства для всіх ланок  судової системи, незалежністю суддів у відправленні судочинства, обов'язковістю  для всіх суддів правил судочинства, визначених законом, забезпеченням  Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної  юрисдикції, обов'язковістю виконання  на всій території України судових  рішень, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України  та вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Відповідно до адміністративно-територіального  устрою судову систему України поділено на ланки. Поняття "ланка судової  системи" пов'язане з компетенцією кожного конкретного судового органу. Суди, які належать до певної ланки судової системи, мають однакову предметну компетенцію, ті самі функції і здебільшого розташовані в межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної за адміністративним поділом.

Відповідно  до ст. 125 Конституції України та ч. 2 ст. 17 Закону до системи судів загальної юрисдикції належать: місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.

Відповідно до ст. 25 Закону  [3] у системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди.

Судова система загальних  судів складається з трьох  ланок:

1) місцеві суди району, району в місті, міськрайонні, військові суди гарнізонів;

2) апеляційні суди Автономної  Республіки Крим, областей, міст  Києва та Севастополя;

3) вищі спеціалізовані  суди;

4) Верховний Суд України.

Важливою ланкою судів  загальної юрисдикції є апеляційні суди.

Суд апеляційної інстанції — це суд, який розглядає апеляції на рішення судів першої інстанції, що не набрали законної сили, з вирішенням питання про законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень.

Апеляція - це основний спосіб перегляду судових рішень у цивільних, кримінальних і господарських справах, закріплений у законодавстві більшості країн світу.

Інститут апеляції здавна відомий і в Україні, зокрема  його досить докладно врегульовано в "Правах, за якими судиться малоросійський народ" (1743 р.), де апеляцію визначено як "правильне  відкликання і перенесення з  нижчого суду до вищого справи сторін, що судяться, коли одна якась із них  вважала себе скривдженою вироком, винесеним у її справі в цьому  нижчому суді".

Інститут апеляції відомий  в Україні з давнини. Як універсальний спосіб оскарження судових рішень, що не набрали законної сили, апеляція набула законодавчого закріплення в Статуті цивільного судочинства Російської імперії (1864 р.) і деякий час застосовувалась у судочинстві України після проголошення нею незалежності в 1917 році. Згодом, у радянський період, інститут апеляції припинив своє існування, а натомість було введено інститут касації, що за змістом суттєво відрізнявся від однойменного інституту європейського та світового процесуального законодавства. В результаті проведення так званої малої судово-правової реформи апеляція зайняла належне місце в процесуальних кодексах країни.

Метою звернення до апеляції є повторний  розгляд справи у цілому або в  частині.

Існують два види апеляції: повна  і неповна.

Неповна апеляція означає перегляд рішень судів першої інстанції на підставі лише фактичних даних, встановлених ним з матеріалів, наданих особами, які брали участь у справі в суді першої інстанції.

При повній апеляції особи, що беруть участь у справі, можуть надавати в апеляційних судах поряд з раніше дослідженими й нові матеріали. При повній апеляції, на відміну від неповної, суд при розгляді скарги не вправі повернути справу для нового розгляду в суд першої інстанції, а повинен сам винести нове рішення. Таким чином, при повній апеляції суд апеляційної інстанції здійснює перевірку правильності розгляду і вирішення судом першої інстанції справи, а при неповній — перевірку рішення (вироку). Запропоноване у вітчизняному судочинстві апеляційне провадження є змішаним, тобто воно містить елементи як повної, так і неповної апеляції, вид якої залежить переважно від змісту апеляційної скарги та тих вимог, що в ній сформульовані.

У суді апеляційної інстанції справа може перевірятися або у повному обсязі, або в обсязі вимог, вказаних в апеляції. При створенні інститутів перегляду судових рішень західноєвропейські держави виходили з принципу «скільки скарги — стільки й рішення». Відбиттям цього принципу стали відповідні правила у законодавстві цих країн, згідно з якими апеляційний суд перевіряє вірність рішення першої інстанції відносно особи, що подала скаргу, і лише відносно тієї частини рішення суду першої інстанції, що нею оскаржена.

В Україні до введення апеляційного порядку другою інстанцією була касаційна. Суд касаційної інстанції був  зобов'язаний перевірити законність і  обґрунтованість рішення суду першої інстанції у повному обсязі як в оскарженій, так і в неоскарженій частині, як відносно осіб, котрі подали скарги, так і відносно тих, які  скарги не подавали. Тобто касаційна  інстанція мала значні ревізійні  повноваження. Після запровадження у якості другої інстанції апеляційного суду обсяг перегляду був визначений у процесуальному законодавстві по-різному. Якщо цивільне процесуальне законодавство виходячи з диспозитивності цивільного судочинства повністю втілило принцип пов'язаності суду вимогами скаржника, то кримінально-процесуальне законодавство реалізуючи принцип публічності, залишило суду можливість вийти за межі апеляції, якщо її розгляд дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли. У такому випадку апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення [7, c.49].

Апеляційні суди — це судові органи другої ланки системи  судів загальної юрисдикції, що виступають як суди першої та апеляційної інстанцій  і діють в АРК, областях, містах Києві і Севастополі. До судової реформи 07.07.2010 р. військові апеляційні суди діяли у кожному військовому регіоні (Західному, Центральному та Південному) і Військово-Морських Силах України. Реформою було ліквідовано військові суди — тепер справи, що мали б розглядатися гарнізонними військовими судами розглядаються судами загальної юрисдикції першої інстанції, а справи, що мали б розглядатися у апеляційних військових судах розглядаються у апеляційних судах загальної юрисдикції. За потреби замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальну юрисдикцію яких поширено на кілька районів області.

Апеляційні суди діють  як суди апеляційної інстанції щодо рішень місцевих судів, як суди першої інстанції за адміністративними, кримінальними  та цивільними справами, віднесеними  законом до їх підсудності, а також  переглядають справи у зв'язку з  нововиявленими обставинами. Вони також вивчають і узагальнюють судову практику та здійснюють інші повноваження, надані їм законом [6, с.42].

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних  округах відповідно до Указу Президента України.

Місцеві суди, як суди першої інстанції вирішують зараз 90 відсотків цивільних і кримінальних справ. Апеляційні суди будуть розглядати апеляції на ці 90 відсотків рішень, а справи, в яких сторони не погоджуються з рішенням апеляційної інстанції, направлятимуться до касаційної інстанції .

Слiд зазначити, що у господарському судочинствi, як i в адмiнiстративному та цивiльному, касацiйному оскарженню пiдлягають лише тi судовi рiшення першої iнстанцiї, якi були предметом перегляду апеляцiйним судом (ст. 107 Господарського процесуального кодексу України).

 

1.2. Види апеляційних судів.

В системі судів загальної юрисдикції України функціонують загальні і спеціалізовані апеляційні суди.

Апеляційний загальний суд діє  у АРК, у кожній області, містах Києві  і Севастополі.

До апеляційних спеціалізованих  судів належать апеляційні господарські суди і апеляційні адміністративні  суди в апеляційних округах.

Таким чином, апеляційні суди є другим рівнем (ланкою) в системі судів  загальної юрисдикції, які призначені реалізувати конституційний принцип щодо забезпечення апеляційного оскарження рішень суду.

Судові округи (територія, на яку поширюється юрисдикція суду) в загальних і спеціалізованих апеляційних судах не співпадають. Окрім того, в підсистемі загальних судів назва суду і межі судового округу визначені Законом. Щодо спеціалізованих судів, то вирішення вказаного питання віднесено до компетенції Президента України.