Зміст та місце податкового обліку в системі бухгалтерського обліку підприємства

-в бухгалтерському і податковому  обліку можуть використовуватися  ті ж самі регістри обліку, за виключенням книг обліку  придбання і продажу товарів,  робіт, послуг, а при спрощеній  системі - книг обліку доходів  і витрат.

Слід зазначити, що найбільш значні розбіжності в обліку та звітності  стосуються двох об`єктів обліку  –витрат і доходів. Очевидно це пов`язано  з тим, що саме доходи і витрати формують кінцевий результат роботи будь-якого підприємства: за однієї й тієї самої величини доходу, якщо витрат більше, отримують менший прибуток; і навпаки, якщо менше витрат – більший прибуток. Якщо прибуток більший, то з нього має бути сплачений у бюджет більший податок; а якщо прибуток менший, то й податок, що підлягає сплаті в бюджет, буде меншим.

Як відомо, в системі цілісного  бухгалтерського обліку, узагальнюючи однакові вхідні дані, отримані з первинних  документів на рахунках бухгалтерського  обліку виводили одну велику величину результату: або прибуток, або збиток. Він був єдиним для всіх користувачів облікової інформації, в тому числі  слугував базою для системи оподаткування. Однак з переходом до ринкової економіки до нас прийшли нові правила обліку, поширені у міжнародній  практиці; фінансового  – за національними  положеннями (стандартами) бухгалтерського  обліку П(С)БО), складеними на основі міжнародних стандартів з бухгалтерського обліку (МСБО), і податкового обліку – за законами та стандартами податкового законодавства.

За вимогами різних користувачів облікової  інформації розроблені різні методики обчислення кінцевого результату роботи підприємства: одна застосовується у  системі оподаткування і податковому  обліку; інша  – у фінансовому, де готується інформація для кредиторів, потенційних інвесторів, власників  тощо; третю методику використовують різні керівники підприємств  та його підрозділів  – в управлінському обліку. Отже первинні бухгалтерські  документи, в яких відображені одні й ті самі факти господарської  діяльності одного й того самого суб`єкта господарювання, є базою даних  для різноманітних інтерпретацій  залежно від цілей користувачів. Різниця буває настільки суттєвою, що в одному обліку (наприклад, у  бухгалтерському) отримують прибуток, тоді як у податковому – збиток. Це суперечить принципам логіки, за якими на основі одних і тих самих даних має бути отриманий один результат: прибуток або збиток, який би слугував одночасно і основою для звітності, і базою для оподаткування. Інакше,  не забезпечується достовірність як одна із важливих ознак бухгалтерського обліку.

Центральне місце тут займає документальна обґрунтованість,  вона і забезпечує достовірність. Якщо ж показники, отримані на основі одних  і тих самих документів у одному обліку кардинально відрізняються  від показників у іншому, то це дає  привід дійти висновку, що достовірності  в сучасному обліку немає. Відповідно до  цього первинний документ як база даних і для обліку, і  для будь-якої звітності, і для  аналізу (економічного, статистичного  тощо) дає різну вихідну інформацію за запитами тих чи інших користувачів. Відбувається не що інше, як маніпулювання  обліковими даними. Про це свідчить анонімне анкетування бухгалтерів, проведене Фондом інтенсивних технологій макроекономіки. Згідно з ним 80 % респонденті  вдавалися до маніпулювання даними при складанні фінансової звітності  [4]. Ця ситуація настільки поширилася, що окремі фахівці сміливо заявляють про регулярне викривлення (фальсифікацію) звітності. Зокрема, А. Рабошук наголошує: “На жаль, з реформуванням до українського облікової практики перенесено недоліки західної системи контролю і, як наслідок, маємо суцільну фальсифікацію звітності в державі” [16]. Його підтримує Ф. Бутинець, який зазначає, що сучасний бухгалтерський облік не виконує покладених на нього завдань: власник не впевнений, що облік гарантує йому збереження та примноження майна, а керівник не відчуває в ньому потреби як засобу управління бізнесом. Фальсифікація обліку та звітності, привласнення майна, його неефективне використання стали нормою бухгалтерського життя [2, c. 216].

Існує багато розбіжностей між бухгалтерськими  даними та потребами фіскальних органів  щодо витрат. Їх можна зменшити або зовсім ліквідувати лише за умови інтеграції вимог бухгалтерського та податкового законодавства. У зв`язку з цим доцільно нагадати досвід ведення обліку початку 90-х роках минулого століття, коли у системі цілісного бухгалтерського обліку створювалася інформація для всіх без винятку користувачів.

Прийняття Верховною Радою України 4 листопада 2011 року Закону України "Про  внесення змін до Податкового кодексу  України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної  системи оподаткування, обліку та звітності" №4014-VI — важливий крок у напрямку поліпшення податкового клімату для підприємців України. Закон України №4014-VI набирає чинності з 1 січня 2012 року. [21].З цього часу спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів господарювання встановлюватиметься виключно в умовах Податкового кодексу України.

При підготовці цього Закону пройдено нелегкий шлях. Адже базою для підготовки цього документу послугували не тільки раніше підготовлений підрозділ 1. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва розділу XІV. Спеціальні режими оподаткування Податкового кодексу України, а й попередній досвід щодо негативного відношення до редакції цього розділу підприємницької спільноти, та як наслідок, його вилучення при прийнятті Кодексу. 

Норми цього Закону чітко регламентують:

• критерії перебування на спрощеній  системі;

• порядок переходу платника на спрощену систему оподаткування і навпаки;

• порядок визначення доходу;

• ведення обліку та складання звітності;

• порядок видачі та анулювання свідоцтва платника єдиного податку;

• відповідальність платника єдиного  податку за недотримання норм кодексу, безумовно підтримуються ДПС України.  

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України  та деяких інших законодавчих актів  України щодо спрощеної системи  оподаткування, обліку та звітності" (від 04.11.2011 № 4014) передбачено:

• збільшення обсягів річного доходу, що дає право перебувати на спрощеній системі; прив'язку ставок єдиного податку до розміру мінімальної заробітної плати; встановлення з метою оподаткування 4 категорії платників;

• не встановлення надбавки, що застосовується до фіксованих ставок податку за кожного найманого працівника фізичної особи;

• скасування обмеження віднесення на витрати платника податку на прибуток витрат на придбання товарів (робіт, послуг) у фізичних осіб — платників єдиного податку.

• обмеження сфери застосування спрощеної системи оподаткування  для окремих видів господарської  діяльності;

• встановлення відповідальності платника податку за застосування іншого способу  розрахунків, провадження діяльності, не зазначеної у свідоцтві, перевищення граничного обсягу доходу тощо;

• встановлення підстав для анулювання органами податкової служби свідоцтва платника єдиного податку, тощо. 

 В розрізі фізичних осіб: 

1. Групи платників податків, які  застосовують спрощену систему  оподаткування, обліку та звітності  

Відповідно до Закону фізичні особи  — підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на три групи:

— до першої групи віднесено підприємців, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150 тис. грн. 

Для таких підприємців встановлюється ставка податку в межах від 1% до 10% мінімальної заробітної плати (10-100 грн.). 

— друга група — підприємці, що протягом календарного року використовують працю не більше 10 найманих осіб та обсяг доходу не перевищує 1 млн. грн., які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства. Ставка — від 2% до 20% мінімальної заробітної плати (20-200 грн.). 

— до третьої групи належать особи, які мають не більше 20 найманих осіб та обсяг доходу не перевищує 3 млн. грн. Ставка для цієї групи — 3% від отриманої виручки за умови сплати ПДВ або 5% без сплати ПДВ. 

Платники єдиного податку повинні  здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій). 

При розрахунку загальної кількості  осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного  податку — фізичною особою, не враховуються наймані працівники, які перебувають:

• у відпустці у зв’язку з  вагітністю і пологами;

• у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку. 

2. Ставки єдиного податку 

Фіксовані ставки єдиного податку  встановлюються сільськими, селищними  та міськими радами для фізичних осіб — підприємців, які здійснюють господарську діяльність залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць. 

У разі здійснення платниками єдиного  податку першої і другої груп кількох  видів господарської діяльності застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений для таких видів господарської діяльності. Якщо вказані платники єдиного податку здійснюють господарську діяльність на територіях більш як однієї сільської, селищної або міської ради застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений для відповідної групи таких платників єдиного податку. 

Ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку  першої, другої і третьої груп у  розмірі 15%:

1) до суми перевищення обсягу  доходу, визначеного для відповідної групи;

2) до доходу, отриманого від провадження  діяльності, не зазначеної у свідоцтві платника єдиного податку, віднесеного до першої або другої груп;

3) до доходу, отриманого при застосуванні  іншого способу розрахунків, ніж зазначений у цій главі;

4) до доходу, отриманого від здійснення  видів діяльності, які не дають  права застосовувати спрощену  систему оподаткування. 

3. Податковий період 

Податковим (звітним) періодом для  платників єдиного податку:

— першої групи є календарний  рік.

— другої — третьої груп є календарний  квартал. 

4. Умови перебування на спрощеній  системі 

Платники єдиного податку, які  у календарному/податковому кварталі перевищили граничний обсяг доходу:

— першої групи (понад 150 тис. грн.) — за заявою з наступного календарного кварталу переходять на застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку другої або третьої групи, або відмовляються від застосування спрощеної системи оподаткування;

— другої групи (понад 1 млн. грн.) —  за заявою в наступному податковому (звітному) кварталі переходять на застосування ставки податку для третьої групи, або відмовляються від застосування спрощеної системи оподаткування

— третьої групи (понад 3 млн. грн.) — зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, встановлених Кодексом.

При цьому, вказані платники до суми перевищення зобов’язані застосувати  ставку єдиного податку у розмірі 15%. 

Платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності  з таких податків і зборів:

1) податку на доходи фізичних  осіб у частині доходів (об’єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані згідно з цією главою;

2) податку на додану вартість  з операцій з постачання товарів,  робіт та послуг, місце постачання  яких розташоване на митній  території України, крім податку  на додану вартість, що сплачується  фізичними особами, які обрали  ставку єдиного податку у розмірі 3%;

3) земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності;

4) збору за провадження деяких  видів підприємницької діяльності;

5) збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Нарахування, сплата та подання звітності  з інших податків і зборів, здійснюються платниками єдиного податку в порядку та розмірах, встановлених Кодексом. 

Спрощена система оподаткування  не поширюється на фізичних осіб —  підприємців, які здійснюють:

діяльність з організації, проведення азартних ігор;

• обмін іноземної валюти;

• виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного  продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів, пива та столових вин);

• видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного  каміння, у тому числі органогенного утворення;

• видобуток, реалізацію корисних копалин;

• діяльність у сфері фінансового  посередництва, крім діяльності у сфері  страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України "Про страхування", сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами, визначеними розділом ІІІ Податкового  кодексу України;