Слід погодитися з тим, що в Україні проведення зовнішнього аудиту справді регламентоване чинним законодавством і нормативними актами. Але це стосується лише зовнішнього аудиту фінансової звітності і не відноситься до внутрішнього аудиту.

   Що стосується договірного аудиту, то він теж є прерогативою тільки зовнішнього. Внутрішній аудит не передбачає укладання договору, оскільки його здійснюють штатні працівники. Тому доцільно класифікувати аудит залежно від обов'язковості укладання договору на договірний і недоговірний.

   Продовжуючи аналіз класифікації аудиту, яку запропонував проф. М.Т. Білуха за ознакою організації, можна помітити, що він виділяє лише внутрішній і державний аудит. Якщо організація процесу аудиту притаманна внутрішньому, то можна стверджувати, що без організаційних заходів не обходиться зовнішній аудит. Крім цього, виділення за організаційною ознакою тільки державного аудиту є неправомірним, бо функціонування незалежних аудиторів (аудиторських фірм) випадає з поля зору.

   На нашу думку, ознака класифікації не є науково обгрунтованою і не може служити критерієм поділу одночасно на аудит регламентований, договірний, внутрішній, державний. Залежно від регламентації аудиту чинним законодавством його можна поділяти на регламентований і нерегламентований. Як було відзначено, регламентації з боку держави підлягає тільки зовнішній аудит. Щодо поділу аудиту на державний і недержавний (незалежний, приватний), то в цьому випадку за ознаку класифікації доцільно взяти форму власності.

   Заслуговує на увагу класифікація аудиту, за змістом і функціями в управлінні фінансово-господарською діяльністю підприємств, яку запропонував проф. М.Т. Білуха. Згідно з цією класифікацією аудит поділяється на запобіжний, перманентний, ретроспективний (післяопераційний) і стратегічний.

   "Запобіжний аудит — це аудит, який має застерегти від різного роду конфліктних ситуацій у фінансово-господарській діяльності до виникнення їх, тобто на стадії підготовки технології виробництва, до проведення маркетингових операцій тощо" .

   На думку М.Т. Білухи, перманентний аудит проводять безперервно у процесі фінансово-господарської діяльності підприємства, а ретроспективний здійснюють здебільшого за минулий період. Стратегічний аудит вирішує питання стратегії розвитку фірми, компанії на перспективу.

   Економісти С.Я Зубілевич. і С.Ф. Голов залежно від періодичності здійснення поділяють аудит на періодичний і неперіодичний .

   Поділ аудиту на періодичний і неперіодичний викликає певне заперечення. Даний поділ буде правильний лише з погляду аудиторської фірми. Проте підприємство має право вибору аудитора, тому для конкретної аудиторської фірми аудит може бути одноразовий, а для суб'єкта перевірки періодичним.

   На наш погляд, враховуючи певні традиції наукової класифікації в економічному аналізі, ревізії і контролі, буде доцільнішим залежно від періодичності здійснення поділити аудит на одноразовий і періодичний. У свою чергу залежно від часу проведення аудит варто класифікувати на: попередній, оперативний (перманентний), послі дуючий (ретроспективний) та стратегічний.

   Вживання терміну "попередній" є правильнішим, ніж "запобіжний", бо аудитор не завжди в змозі запобігти негативним явищам і фактам, що виникають у господарській діяльності суб'єкта перевірки.

   Викликає певний науковий і практичний інтерес класифікація аудиту, яку запропонували відомі зарубіжні вчені Р. Джодж, Р. Адамс, Е.А. Аренс, Дж. К. Робертсононом та ін. на: підтверджуючий, системно-орієнтований, аудит, що базується на ризику. Цю думку підтримує і більшість українських економістів.

   Відомі російські економісти А.Д. Шеремет і В.П. Суйц пропонують залежно від напряму застосування поділяти аудит на: загальний, банківський, страхових організацій, бірж, позабюджетних фондів, інвестиційних компаній та ін. . За ознаку наведеної класифікації аудиту більше підходить не напрям застосування, а галузь діяльності суб'єкта перевірки.

   В економічній літературі нема класифікацій аудиту залежно від видів послуг. Це пояснюється тим, що ряд економістів розуміють під аудитом лише аудит фінансової звітності, а інші види послуг відносять до аудиторської діяльності. Ми дотримуємося думки американських вчених Ф.Л. Дефліза, Г.Р. Дженіка, В.М. О'Рейллі, М.Б. Хирша, які є послідовниками вчення відомого родоначальника аудиту Роберта Монтгомери, котрий вказав, що "визначення аудиту повинно бути достатньо широким, щоб ним можна було охопити всю гаму типів і цілей перевірки" . Детальніше це питання ми розглянули в попередньому параграфі. Отже, виходячи з характеру аудиторських послуг, аудит можна класифікувати на: аудит фінансової звітності, підтвердження бухгалтерської звітності у зв'язку з приватизацією, випуском цінних паперів, аналіз фінансового стану, консультації з питань ведення бухгалтерського обліку, оподаткування, складання бухгалтерської звітності, розробка бізнес-планів тощо.

   На основі розглянутої вище економічної літератури і практичного досвіду роботи вітчизняних та закордонних аудиторських фірм, ми запропонуємо класифікацію аудиту за такими ознаками: суб'єкт аудиту, напрями аудиту, обсяг (масштаб) роботи, охоплення об'єктів контролю, обов'язковість укладання договору, форма власності аудиторського органу, періодичність здійснення, час проведення, стадії розвитку аудиту, галузь діяльності суб'єкта перевірки, характер аудиторських послуг (табл. 2.4.).

   

 Таблиця 2.4. Класифікація аудиту 

 
 
 

   Запропонована в табл. 2.4. класифікація аудиту має не тільки теоретичне, а й практичне значення. По-перше, дозволяє краще зрозуміти суть окремих видів аудиту та їх використання на практиці. По-друге, допомагає чіткіше визначити об'єкти аудиту. По-третє, науково обгрунтована класифікація має практичне значення для організації аудиту, зокрема для його планування, вибору методики аудиторського контролю та форми і змісту аудиторського висновку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Класифікація аудиту

 

     За  характером виконуваної аудиторської роботи виділяють три типи аудиту: 

     - Операційний аудит. 

     - Аудит на дотримання нормативних  вимог. 

     - Аудит фінансової звітності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3.1. Операційний аудит 

     Операційний аудит. Операційний аудит - це перевірка будь-яких існуючих на підприємстві, в організації процедур і методів з метою оцінки їх ефективності. Результатом проведення операційного аудиту стають рекомендації керівництву щодо шляхів підвищення ефективності роботи організації.

     Через те, що операційний аудит проводиться  у багатьох сферах, у яких можна  оцінити операційну ефективність, неможливо  точно охарактеризувати типовий операційний аудит. В одній організації аудитори можуть оцінити надійність і достатність інформації, що використовується керівництвом для прийняття управлінських рішень (наприклад, щодо придбання нових основних засобів), тоді як в іншій організації аудитори можуть оцінити ефективність документообороту, пов'язаного з процесом продажу. У процесі операційного аудиту перевірка не обмежується тільки перевіркою процедур ведення бухгалтерського обліку.

     Результати  операційного аудиту значно важче визначити, ніж результати двох інших видів аудиту. Причина полягає в тому, що ефективність проведення певних операцій оцінити об'єктивно значно важче, ніж дотримання нормативних вимог або опублікування фінансової звітності відповідно до загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку. Установлені для оцінки операційної ефективності критерії є дуже суб'єктивними, тому з цього погляду операційний аудит часто відносять скоріше до управлінського консультування, ніж до аудиту. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3.2. Аудит на дотримання нормативних вимог 

     Метою аудиту на додержання нормативних вимог  є визначення, чи дотримується організація, аудит якої проводиться, процедур і  правил, установлених для неї.

     Аудит на дотримання нормативних вимог, що проводиться для організацій, які  ведуть комерційну діяльність, передбачає, зокрема, таке:

     - визначення, чи дотримуються працівники  бухгалтерського відділу компанії  установлених для них керівництвом  процедур ведення бухгалтерського  обліку;

     - перевірку ставок заробітної  плати, з метою визначити, чи  дотримуються при нарахуванні заробітної плати встановлених законодавством мінімальних ставок заробітної плати;

     - перевірку дотримання компанією  умов договорів із позичальниками  та ін.

     В окремих підрозділах складність проведення аудиту на дотримання нормативних  вимог значно зростає, оскільки їх діяльність регулюється великою кількістю нормативних актів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3.3. Аудит фінансової звітності 

     Аудит фінансової звітності проводиться, з тим щоб визначити, чи дотримано  під час складання фінансової звітності в цілому спеціально встановлених критеріїв. Цими критеріями звичайно є загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку.

     Проводячи аудит фінансової звітності, з самого початку припускають, що ця звітність  буде використовуватись різними  групами людей і для різних цілей. 

     Зокрема, користувачами фінансової звітності  можуть бути: 

     - кредитори або потенційні кредитори,  які використовують фінансову  звітність, щоб оцінити ризик,  пов'язаний із кредитуванням даного  підприємства; 

     - фінансові аналітики або потенційні  інвестори, які оцінюють доцільність інвестування у підприємство; 

     - банки або спеціальні рейтингові  агентства, яких цікавить фінансовий  стан підприємства. Працівники даного  підприємства, яких цікавить можливість  збільшення заробітної плати  і стабільність роботи; 

     - урядові структури, які використовують  фінансову звітність для законодавчих  чи статистичних цілей. 

     Зрозуміло, що підхід, за якого один аудитор проводить аудит і готує загальний висновок, котрий може задовольнити усіх користувачів фінансової звітності, є значно ефективнішим за підхід, коли кожен користувач фінансової звітності здійснює аудит сам. Якщо ж користувачеві недостатньо загального аудиторського висновку, він завжди може отримати додаткові дані. Наприклад, загальний аудит фінансової звітності дає достатньо інформації для банку, до якого компанія звертається за кредитом, але корпорація, яка хоче злитися з цією компанією, може потребувати докладнішої інформації (наприклад, про вартість заміни основних засобів та ін.). У цьому разі корпорація може скористатися послугами своїх власних аудиторів, щоб отримати потрібну їй інформацію. 

Висновок 

     Отже, найпоширинішим видом аудиту  в  практиці є внутрішній аудит. Внутрішній аудит визначають як незалежну діяльність в організації (на підприємстві) з перевірки й оцінки роботи цієї організації в її інтересах. Внутрішні аудитори вивчають господарські операції з метою надання рекомендацій щодо економного й ефективного використання ресурсів, досягнення найкращого кінцевого результату і вироблення політики компанії. Аудит повинен допомагати керівникам у виконані їхніх функцій і сприяти збільшенню прибутковості підприємства.