Шпаргалка з бухгалтерського обліку

 

117. Маржинальні  та середні витрати.

Марж. витрати – це витрати на вир-во додаткової одиниці прод-ії. Припустимо, загальні витрати на вир-во одного стола – 2000 грн. А на вир-во двох столів було витрачено 3900 грн. Отже, маржин. витрати на вир-во другого стола дорівн. 1900 грн.

Тепер визначимо середні витрати на вир-во одного стола = 3900 : 2 =1950. Як бачимо, в середньому собів-ть одного стола дорівнює 1950 грн., хоч фактично столи мають різну собів-ть.

Залежно від ситуації менеджера можуть цікавити як маржин., так і серед. витрати. Наприклад, менеджер приватн. коледжу може вивчати  можл-ть додатк. набору, виходячи з маржин. витрат розглядати середні витрати  на методичне забезп-ня студентів  для склад-ня бюджету. 

 

118. Контрольовані  та неконтрольовані витрати: сут-ть, приклади та застос-ня в обліку.

Для контролю д-сті  окремих підрозділів та оцінки роботи керівників виділяють контрольовані  та неконтрольовані витрати.Контрольовані витрати – це витрати, які менеджер може безпосер. контролювати або може чинити на них значний вплив. Відповідно, неконтрольовані витрати – це витрати, які менеджер не може контролювати або не може на них впливати. Практичний розподіл витрат на контол. та неконтрол. залежить від сфери повноважень менеджера. Одні й ті самі витрати можуть бути контрол. з боку начальника цеху одн. підпр-ва та неконтрол. для начальника цеху інш. підпр-ва. Прикладом традиційно контрол. витрат з позиції начальника цеху є основні матер. витрати і осн. зарплата, а неконтрол.  – амотизація верстатів. 

 

119. Дійсні  та можливі витрати, їх сутн. та застосув.

Дійсні  витр. – це витр., які вимагають сплати грошей або витрачання інш. активів. Ці витр. відображ-ся в бух. реєстрах в міру їх виникнення. Можливі витр. (втрати) – це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитися від альтернат. рішення. Напр., підпр-во розглядає альтернативу викор-ня вільних коштів: покласти їх у банк на депозит або придбати комп”ютер і здати його в оренду. Дійсні витр.+ можливі витр.= релевантні витр.

Варіант 1: покласти кошти на депоз.: плата за відкриття  депоз.+ втрата доходу від здачі комп. в оренду = релев. витр. для вар.1

Варіант 2 : придбати комп. і здати в оренду: вартість комп. + втрати доходу від процентів = релев. витр. для вар.2

Можливі витр. не відображають в облікових реєстрах і беруть до уваги тільки в разі викор-ня обмежених  ресурсів.. 

 

120. Система  обліку і калькулювання повних  витрат: сут-ть та знач-ня.

Кальк-ня – це процес визначення собі варт. Певного об”єкту  витрат. Під об”єктом витрат розуміють  сегменти діяльності під-ва, які потребують вимірювання пов”язаних з ними витрат.

Собі варт-ть об”єктів витрат визнач-ся за допомогою системи  виробн. обліку. Сист. вироб. обліку –  це система обліку, яка забезпеч. кальк-ня і контроль собі варт-ті об”єктів  витрат. У загальному вигляді сист. вироб. обліку має дві стадії: на перш. стадії витрати об”єдуються за однорідн. елементами: матеріали, з/п тощо. Потім вони віднос-ся до певних об”єктів витрат. Порядок віднесення витрат залежить від кількості та взаємозв”язку  об”єктів. На пром. підпр-вах витрати спочатку віднос-ся до відпов. підрозділів, а потім – до певних видів прод-ції, що виробл-ся відпов. підрозділами. Різні підпр-ва викор-ть різні системи виробн. обліку. Важливим етапом впров-ня виробн.обліку є вибір системи кальк-ня продукції.

Система кальк-ня визнач-ся хар-ром прод-ції. Виділяють дві  системи кальк-ня: по окремих замовленнях (контрактах, роботах, партіях) та по процесах вир-ва, які постійно повторюються. Кальк-ня може здійсн-ся за повними  виробн. витратами або тільки за змінними витр. Кальк-ня повних витр. –  це метод кальк-ня, що передбачає включення  у собі варт-ть усіх (змінних і  пост. ) виробн. витрат.

В індивід. та дрібносерійних вир-вах ( друкарні, будівн-во ) застосов-ся кальк-ня по замовленнях – це система  кальк-ня на основі обліку витрат по кожному  індивід. виробу або окремій партії товарів. В системі кальк-ня повних витрат у  собі варт-ть прод-ії включ-ся всі виробн. витрати. Усі виробн. накладні витрати розподіл-ся між виробами і включ-ся у собі варт-ть незаверш. вир-ва та готової прод-ції. 

 

121. Система обліку і кальк-ня змінних витрат: сут-ть та знач-ня.

Кальк-ня змінних  витр. – це метод кальк-ня, що передбачає включення у собі варт-ть прод-ції  лише змінних виробн. витрат. У собі варт-ть незаверш. вир-ва і готової  прод-ії включ-ся тільки змінні виробн. витрати. Система кальк-ня змінних  витрат дозволяє визначити маржинальний доход, який відображає різницю між  доходом від реалізації прод-ції  та змінними витратами підпр-ва.

Звіт, побудований  на основі кальк-ня змінних витрат, відображає маржин. доход, або декілька показників марж. доходу: виробн., загальний, тощо.

Система кальк-ня змінних  витр. надає інформацію, необхідну  для прийняття поточних рішень щодо: оптимізації виробн. програми, ціноутворення, розширення або скорочення вир-ва певної прод-ії. Перевагою системи кальк-ня змін. витрат є:

-    звіти, складені на основі кальк-ня змін. витрат, більшою мірою відповідають інтересам керівників підпр-ва, оскільки дозволяють приймати поточні рішення й здійсн-ти оцінку окремих сегментів д-сті ;

-    спрощується кальк-ня собі варт-ті прод-ції, а оцінка запасів здійсн-ся відпов. до поточних витрат, що необхідні для вигот-ня певних виробів;

-    величина операц. прибутку перебуває у прямій залежності від обсягу реалізації.

Вадами цієї системи  є :

-    звітність, складена на основі кальк-ня змін. витрат, не відповідає принципам підготовки фін. звітності та вимогам податкової системи;

-    Для розподілу витрат на змінні та постійні потрібні додаткові розрахунки, які не завжди забезп-ть точний результат. 

 

122. Аналіз  взаємозв”язку витрат, обсягу д-сті  та прибутку.

Аналіз ”витрати-обсяг-прибуток”  – це метод системного дослідження  взаємозв”язку витрат, обсягу д-сті  та прибутку компанії заради вичення:

-    обсягу реалізації, який забезпечує відшкод-ня всіх витрат та отримання бажаного прибутку;

-    величини прибутку при певному обсязі реалізації;

-    впливу зміни величин витрат, обсягу та ціни реалізації на прибуток підпр-ва;

-    оптимальної структури витрат.

Важливим елементом  аналізу є аналіз беззбитковості – він побудований на основі розподілу  витрат на змінні та постійні, а також  розрахунку точки беззбитковості, яка  визначає критичний обсяг реалізації.

Точка беззбитк. –  це обсяг реалізації, при якому  доходи підпр-ва дорівнюють його витратам, а прибуток дорівнює нулю. Точка  беззбитк. може бути виражена в натур., грош. одиницях або у відсотках  до нормальної потужності. Точка беззбитк. у грошов. одиницях може бути виведена з рівняння: Точка беззбитк. = змінні витрати + постійні витрати.

Точка беззбитк. в  натур. одиницях = точка беззбитк. в  грош.один.: ціну за одиницю

Розрахунок точки  беззбитк. за допомогою показника  маржин. доходу: точка беззбитк. в  натур. один. = постійні витрати : маржин. доход на одиницю.

На практиці менеджера  цікавить обсяг та ціна реалізації, які забезпечать отримання бажаного прибутку.

Доход від реалізації = змінні витрати = постійні витрати = бажаний  прибуток

Для визначення прибутку при певному обсязі реалізації можна  застосувати

рівняння: прибуток = доход від реалізації – ( змінні витрати + постійні витрати). 

 

124. Система  обліку стандартних (нормат.) витрат: сут-ть та знач-ня.

Стандартні витрати  – це витрати, необхідні для вир-ва певної прод-ції або послуг за норм. умов д-сті. Стандарти відображають заплановані витрати на один. прод-ції, величина яких базується на обгрунтов. нормах праці та інженерних розрах-ках. Виділяють три види стандартів:

1.Базисні стандарти  – це довго строк. стандарти  витрат, які встан-ся на строк  від двох до п”яти років,  щоб вивчати динаміку цін та  прод-ть праці.

2.Теоретичні стандати  – це стандарти витрат, які  можуть бути досягнуті лише  за ідеальних умов д-сті.

3.Поточні стандарти  – це стандарти, що відображають  витрати, необх. для виготовлення  прод-ції у звітн. періоді за  наявних умов д-сті.

Застос-ня поточних стандартів витрат дає можл-ть заздалегідь  визначити собів-ть прод-ції для  встан-ня цін, скласти звіт про прибуток, оперативно виявити та контролювати відхилення, оцінити д-сть центрів  відпов-ті. Система калькулювання  станд. витрат – це система обліку, яка використовує станд. витрати  задля: контролю витрат; прийняття рішень щодо цін; оцінки викон-ня бюджетів; усвідомлення витрат; упр-ня за відхиленнями. Розробка стандартів витрат здійсн-ся підрозділми, які відповідають за ті чи ті статті витрат. Технолог. відділ визначає стандарти  викор-ня матеріалів, а відділ постач-ня встановлє стандарти цін на матеріали. Виробн. відділ розробляє стандарти  роб. часу по операціях, а відділ персоналу  – тарифні ставки оплати праці  відпов. категорій працівників. Затверджені  стандарти узагалн-ся бухгалтером  в карті станд. собів-ті один. прод-ції. Стандарти витрат періодично переглядають для того, щоб вони відповідали  сучасним і реальним умовам вир-ва. 

 

125. Поняття  центрів відпов-ті і обліку  за центрами відпов-ті.

Оцінка д-сті центрів  відпов-ті є складовою частиною системи  управл. контролю. Система управл. контролю – це процес, за допомогою якого  менеджери впливають на прац-ків  компанії для забезп-ня досягн-ня поставленої  мети. Проект-ня системи управл. контролю включає: визнач-ня загальн. мети компанії та її проміжних цілей; визнач-ня центрів  відпов-ті; розробку показників д-сті  для мотивації та узгодж-ня мети; вимірюв-ня факт. показн-ків д-сті  та склад-ня звітності. Розробка показників та оцінка д-сті окремих підрозділів, менеджерів, прац-ків є центр. проблемою, оскільки саме її вивчення дозволяє узгодити інтереси окремих людей та всієї  компанії. Бюджет відображає тілки  внутр. фін. показники, викон-ня яких є  об”єктом бухг. обліку. Але менеджера  цікавлять ще й нефін. пок-ки д-сті, тобто показники, що виражені не у  грош. вимірі (напр., плинність кадрів, коеф. корисної дії обладнаня, відсоток забракованих виробів, викор-ня роб. часу, відсоток повторних замовлень, поїздки  за викликами та інш.). Викор-ня нефін. пок-ків дає змогу здійсн-ти комплексну оцінку д-сті, яка баз-ся на врахув-ні кільк-х та якісних чинників. Проведені  дослідження свідчать, що серед нефін. пок-ків д-сті на першому плані  в багатьох країнах є якість прод-ції  та викон-ня поставок. Сучасна система  управл. контролю нагадує доку приладів чи табло. Традиц. звіти містять лише пок-ки, що контролюються менеджером, а система “Табло” розглядає  всі центри відпов-ті з урах-ням  їхніх горизонт. і вертик. зв”язків. Це дозволяє отримати більш повну  інформацію про д-сть взаємопов”яз. центрів відпов-ті незал. від ступеня  контрольованості окремих пок-ків  з боку менеджерів. Вибір пок-ків  і оцінка д-сті центрів відпов-ті зал-ть насамперед від типу центру. Оцінка д-сті центрів приб-ку здійсн-ся на підставі звіту, який показує прибуток кожного центру. Розподіл операц. витрат між центрами приб-ку дає змогу  скласти такий звіт про приб-ки, який показує операц. прибуток кожного  центру. Розподіл опреац. витрат включає  два етапи:

1)                  визнач-ня витрат, що можуть бути прямо віднесені до певного центру відпов-ті;

2)                  визнач-ня непрямих витрат і розподіл їх між центрами прибутку на підставі такої бази, яка є найбільш релевантною.