Шпаргалка з бухгалтерського обліку

Дт “Нерозподілений  прибуток”; Кт “Статутний капітал: прості акції до розподілу”; Кт “Додатковий  капітал (прості акції)”.

Слід зазначити, що рахунок “Статутний капітал: прості акції до розподілу” – це рахунок  акціонерного капіталу, він переноситься в баланс як додаток до статутного капіталу.

Виплата дивідендів:

Дт “Статутний капітал: прості акції до розподілу”; Кт “статутний капітал (прості акції)”.

Таким чином, акції, випущені під дивіденди, змінюють структуру  акціонерного капіталу, нерозподілений прибуток переходить у статутний  капітал, але загальна сума акціонерного капіталу не змінюється. Активи корпорації не змінюються, як це відбувається при  виплаті дивідендів грошима. Збільшується кількість циркулюючих акцій  і через це зменшується облікова вартість однієї акції. 

 

107. Облік  розщеплення акцій.

Розщеплення акцій  – це збільшення кількості випущених  акцій з пропорційним зниженням  їхньої номінальної чи оголошеної вартості за одну акцію. Метою розщеплення  акцій є необхідність підняти  їхню привабливість на ринку, доступність  для малих інвесторів. До розщеплення  акцій компанія вдається при значному зростанні ринкових цін на акції.

Операція розщеплення  акцій бухгалтерськими проводками не відображається. На рахунок “Статутний капітал (прості акції)” в баланс буде внесено зміни про кількість  і номінальну вартість акцій. Наприклад,

Акціонерний капітал (до розщеплення акцій)

Прості акції (30000шт за номінальною вартістю 20 дол кожна) 600000; Нерозподілений прибуток   150000; Разом  750000.

Акціонерний капітал (після розщеплення акцій)

Прості акції (60000шт за номінальною вартістю 10 дол кожна) 600000; Нерозподілений прибуток   150000; Разом  750000.

Таким чином, ефект  збільшення кількості акцій в  обігу і зниження ринкових цін  досягаються розщепленням акцій  і випуском додаткових акцій для  оплати дивідендів. Різниця полягає  в тому, що, акції для оплати дивідендів можуть випускатися тільки при наявності  нерозподіленого прибутку, тоді як розщеплення акцій може здійснюватись  і без наявності нерозподіленого  прибутку. 

 

108. Податки  на прибуток корпорацій та  облік розрахунків з бюджетом  по них.

Важливим  питанням  є  визначення  об’єкта  оподаткування , іншими  словами  з якої  суми  прибутку  стягується  податок. Міжнародна  практика  свідчить , що завжди  є  різниця  між сумою  прибутку   підприємства , що  витікає  з  даних  бухгалтерського  обліку  і  відображається у  фінансовій  звітності , та  сумою  прибутку  для  цілей  оподаткування. Бухгалтерський   облік  не  залежить  і  не  повинен  залежати  від  податкової  системи.  Він  організовується  на  основі  загальноприйнятих  принципів обліку , які є  постійними , і  саме за  цими принципами відображається  формування  фінансових  результатів.

Ставка  податку  на  прибуток  корпорацій  та ін. підприємств  в  різних  країнах. В  США , наприклад, податок  на  прибуток  стягується  за  трирозрядною  шкалою ставок : 15 % на  перші  50 тис.$ прибутку , 25%  на  наступні  25 тис. , 34% - понад  цю суму. У  Франції  податок на прибуток  АТ коливається  від  34% - 42%. В  усіх  країнах  застосовується  авансова  система  виплат  податку  на  прибуток  у  державні  та  місцеві  бюджети , яка  встановлюється  державою. Наприклад,  французькі  АТ  здійснюють  протягом  року 4-и  авансові   виплати  податку  на  прибуток: 1)9,25 %  - 15  березня ; 2) 9,75 % - 15 червня ; 3) 9,75% - 15 вересня ; 4)9,25% - 15  грудня ; 5) решта – 34% від податкового  прибутку року –  4-и  попередні аванси – 15 квітня наступного року.

Авансові виплати  податку на прибуток відображаються в обліку наступним чином: Дт “Розрахунки  з бюджетом (субрахунок “Розрахунок  з бюджетом по податку на прибуток”)”, Кт “Рахунок в банку”.

Наприкінці  звітного  періоду , виходячи  з  фактичної  суми  одержаного  прибутку , скоригованого  для  цілей оподаткування ,  визначають реальну  суму  податку  на  прибуток. Наприкінці  року  на річну  суму  податку  на прибуток  підприємство  зробить  такий  запис : Дт “Витрати  по  податку на  прибуток” ; Кт “Розрахунки  з  бюджетом ( по  податку  на  прибуток)” .  Таким  чином , сальдо  рахунку  “Розрахунки  з  бюджетом ( по  податку  на  прибуток)”   на 1.01 наступного  року  показує  решту  заборгованості  перед  бюджетом , яка  має  бути  перерахована у  встановлений  строк. Сума  прибутку  після  сплати  податку  становить  чистий  прибуток  корпорації ,  що  залишається  в її розпорядженні. 

 

109. Облік  розподілу прибутку корпорацій  зарубіжних країн.

Чистий  прибуток  ,  отриманий  корпорацією,  використовується  на  виплату  дивідендів  та ін.  цілі , передбачені  статутом  корпорації  та  законодавством  країни .  Серед  них – створення  спеціальних  резервів : фінансового (легального)  резерву ; статутного  резерву ; деяких  факультативних  резервів. Розмір фінансового  резерву регулюється  державою. У Франції, наприклад, АТ зобов’язані  відраховувати  в  цей  резерв  щорічно  5% чистого  прибутку, доки  він не  досягне  10%  статутного  капіталу. Інші  резерви  створюються  згідно  зі  статутом  та  за  рішенням загальних  зборів  акціонерів. Невикористаний   прибуток  перераховується   на  рахунок  “Нерозподілений  прибуток”  і  складає  частину  власного ( акціонерного)  капіталу.

За  результатами  розподілу  чистого  прибутку звітного  періоду   буде  зроблено такий  бухгалтерський  запис :  Дт “Фінансові  результати  звітного  періоду”;  Кт “Легальний резерв”; Кт “Статутний  резерв” ; Кт “Інші  резерви” ; Кт “Акціонери – Дивіденди до  сплати” ; Кт “ Нерозподілений  прибуток”.

Можливі  випадки ,  коли корпорація  може  реінвестувати  всю  суму  чистого  прибутку  задля розширення  господарської   та  фінансової діяльності. 

 

112. Вичерпані  та невичерп. витрати: визнач-ня, приклади, та застос-ня в обліку.

Для визнач-ня фін. рез-тів  підпр-ва слід розуміти різницю між  вичерп. та невичерп. витратами. Фін. рез-т (прибут. або збиток ) – це різниця  між доходами і витратами звітного періоду. Які витр. віднос-ся до звітн. періоду?

Припустимо, підпр-во витратило гроші на придбання  товарів і устатк-ня. Оскільки мав  місце лише обмін грошей, тобто  одного виду активів на інші (товари та устати-ня)– це невичерпані (ще не спожиті) витрати які принесуть користь у майбут.

Тепер припустимо, що ми реалізували товари і ввели  в експлуатацію устатк-ня. Отже, замість  товарів ми отримали доход ( у вигляді  грошей або зобов”язань кредиторів), і для отримання цього доходу була спожита частка устатк-ня ( у  вигляді амортизації). Тому собі варт-ть реалізов. товарів та амортиз. відрах-ня – це вичерп. (спожиті) витрати. Якщо частина товарів була втрачена внаслідок пожежі або інш. випадку, то це означає збитки, оскільки товари не були обміняні ні на які інші речі і не дали жодної користі. Витрати можуть не збігатися в часі з реальними витратами активів. Напр., нарахована з/п за січень, яку буде виплачено на початку лютого. Оскільки праця роб. і служб. була використана в січні, а з/п є грошовою формою витрат на оплату праці, то ці витрати пов”язані з виникненням зобов”язань, для погашення яких пізніше буде передано активи.

Можна зробити виснов., що вичерпані витрати – це збільш. зобов-нь або зменш. активів у  процесі поточної д-сті для отримання  доходу звітн. періоду. У свою чергу  невичерп. витрати – це збільш. зобов-нь або зменш. активів у процесі  поточн. д-сті  для отримання доходу або інш. вигоди в майбутн. періодах.

Невичерп. витрати  відображ-ть в активі балансу, а вичерпані - у звіті про фін. рез-ти ( звіті  про прибуток).

113. Витрати  на прод-цію та витрати періоду:  визнач., прикл., застос-ня.

На практиці не всі  витрати пов”язані з вир-вом  або придбанням товарів. Тому для  визначення собіварт-ті прод-ції розрізняють  витрати на прод-цію та витрати  періоду. Витрати на прод-ю – це витрати, пов”язані з вир-вом або з придбанням товарів для реалізації. У виробн. сфері до таких витрат належать усі витрати ( матеріали, з/п, амортизація верстатів), пов”язані з функц. вир-ва прод-ції. У торговельному підпр-ві витратами на прод-цію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду - це витрати, що не включаються у собі варт-ть запасів і розгляд-ся, як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Підпр-ва, що виробл-ть прод-цію, до таких витрат відносять витрати на здійсн-ня всіх інш. ф-цій ( упр-ня, маркетинг, дослідження, тощо) вартісного ланцюжка. У торгов. підпр-вах витратами періоду є витрати обігу. У звіті про прибуток витрати періоду включають до складу операційних витрат. Такий підхід до витрат є цілком обґрунтованим, оскільки, напр., витрати на оренду слід сплачувати незал. від кільк-ті придбаних або реалізов. товарів. Але витрати на придбання товарів будуть вичерпані лише тоді, коли ці товари реалізують і отримають доход.

Вичерп. витрати  на прод-цію відображ-ся у звіті  про прибуток, як собі варт-ть реалізов. прод-ції. Собіварт-ть реаліз. прод-ції  або товарів визнач-ся з урахув-ням. зміни залишків запасів. У сфері  вир-ва попередньо слід визначити собі варт-ть готової прод-ції. Для цього  слід узяти до уваги зміну залишків незавершеного вир-ва. Собіварт-ть виробл. прод-ції = залишок незаверш. вир-ва на поч. періоду + витрати на вир-во протягом періоду – залишок незаверш. вир-ва на кінець періоду.

114. Прямі  та непрямі витр.: визнач., приклади  та застос. в обліку.

Прямі витрати- це витр., які можуть бути віднесені безпосер. до певного об”єкта витрат економічно можливим шляхом.Непрямі витр.- це витр., що не можуть біти віднесені безпосер. до певного об”єкта витрат економічно можл. шляхом. Це означає, що при вирішенні питання про віднесення витрат до певного об”єкта слід керуватися принципом співвідношу-ня витрат і вигод. Так, напр., якщо витрати на віднесення варт-ті цвяхів до кожного конкретн. виготовленого стільця перевищують саму вартість цвяхів, то доцільніше розподіляти ці матеріали пропорційно до прямих витрат. Віднесення витрат до прямих або непрям. залежить від того, що є об”єктом витрат.

Напр.., амортиз. верстатів  та опалення цеху є прямими витрат. щодо цього цеху, але непрямими  витрат. щодо окремих видів прод-ї  яка виробл. в цьому цеху.

Отже одні й ті самі витрати можуть бути одночасно  прямими і непрям. щодо різних об”єктів.

На підпр-вах виробн. сфери витрати на прод-цію наз-ся виробничими витратами, а витрати  періоду – невиробн. витратами.Виробн. витр. поділяють на три групи:

1. Прямі  матер. витрати – це вартість витрач. матеріалів, які стають часткою готов. прод-ції і можуть бути віднесені  до певного виробу екон. можливим шляхом. Напр., це деревина у вир-ві меблів або тканина для вир-ва одягу.

2. Прямі  витр. на оплату праці – з/п робітників, яка може бути включена у собі варт-ть певних виробів екон. можл. шляхом. Витрати на оплату праці інш. категорій виробн. персоналу і з/п робітн., що не може бути прямо віднесена на продукцію, розглядають як непряму з/п і включ. до складу виробн. накладних витрат.

3.  Інші прямі витрати – всі інші прямі витрати, крім прямих матер. витрат та прямих витрат на оплату праці. Напр. амортизація або оренда спец-го устати-ня.

Виробн. накладні витрати – це витрати, пов”язані з процесом вир-ва, які не можуть бути віднесені до певних виробів екон. можл. шляхом. Напр., допоміжні матер., затрати на ремонт будівель, орендна плата, тощо. Прямі витрати на оплату праці та виробничі накладні витр. в сумі складають конверсійні витрати. Це витрати на обробку сировини для перетворення її на готовий продукт. 

 

115. Релевантні  та неревантні витрати: сутність, прикл. та застос-ня.

Для прийняття управлінських  рішень необхідно розрізн. релев. та нерелев. витрати і доходи. Релев. витрати – це витр., що можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення, а нерелев. витрати – це витр., що не залежать від прийняття рішення.

Напр., придбати комп”ютер  для ведення бух. обліку чи орендувати його.

У цьому випадку, вартість комп”ютера та орендна плата  є релевантн. витратами, а от вартість програмн. забезп-ня є нерелевантн. витр., оскільки вони матимуть місце  в обох випадках. Витрати, що складають  різницю між альтернат. рішеннями, назив. диференціальними витр. У нашому прикл. диференц. витр. – це різниця  між вартістю комп”ют. і сумою  орендної плати за період його експлуатації. Щоб управляти витратами, важливо  знати, є вони змінними чи постійними щодо певної д-сті. 

 

116. Постійні  та змінні витрати: визнач-ня  приклади та застос-ня в управл. обліку.

Змінні  витрати – це витрати, що змін-ся прямо пропорційно до зміни обсягу д- сті (або інш. фактора витрат). Це означає, що збільш. кільк-ті виробленої прод-ції в 10 разів призведе до збільш. загальних змінних виробн. витрат теж вдесятеро. Якщо змінні витрати на один. прод-ції складають 100 грн., то взаємозв”язок між обсягом вир-ва та змінними витратами матиме такий вигляд: Діяльність (кільк-ть прод-ції): 1, 10, 20, 30; Змінні витрати на одиницю, гривень: 100, 100, 100, 100; Загальні змінні витрати, гривень: 100, 1000, 2000, 3000. Як бачимо загальна сума змінних витрат є лінійною щодо обсягу д-сті, а величина змінних витрат на один. прод-ції є постійною для всіх рівнів д-сті. Типовим прикладом змінних витрат є прямі матер. витрати, відрядна з/п, енергія для роботи устати-ня, пальне для автомобілів, комісійні виплати торговим агентам.

Постійні  витрати – це витрати, що залиш-ся незмінними в разі зміни обсягу д-сті (або інш. фактора витрат). Прикладом постійних витрат є прямолінійна амортизація, орендна плата, зарплата персоналу офісу тощо. Для ілюстрації поведінки постійних витрат використаємо такі дані: Д-сть (кільк-ть прод-ції): 1, 5, 10, 20, 30; Постійні витрати на один, грн.: 1500, 300, 150, 75, 50; Загальні пост. витрати, грн.: 1500, 1500, 1500, 1500, 1500. Наведені дані свідчать, що загальна сума пост. витрат не змін-ся при зміні обсягу д-сті, але сума пост. витрат на один. прод-ції відпов. зменш. при збільш. обсягу д-сті та збільш. при його зменшенні.