Шляхи покращення фінансової стійкості СТОВ “Агрофірма “Зоря”

     Проаналізувавши запас фінансової стійкості СТОВ “Агрофірма “Зоря”, можна зробити такі висновки:

• у 2002 році необхідно було реалізувати продукції на суму 3408,5 тис. грн., щоб покрити всі витрати. При такій виручці рентабельність дорівнює нулю. Фактично виручка склала 5380,0 тис. грн., що вище порогу рентабельності на 1971,5 тис. грн., або на 36,6%.;
• у 2003 році необхідно було реалізувати продукції на суму 4685,9 тис. грн., щоб покрити всі витрати. При такій виручці рентабельність дорівнює нулю. Фактично виручка склала 5957,8 тис. грн., що вище порогу рентабельності на1271,9 тис. грн., або на 21,3%;
• у 2004 році необхідно було реалізувати продукції на суму 5252,2 тис. грн., щоб покрити всі витрати. При такій виручці рентабельність дорівнює нулю. Фактично виручка склала 7157,5 тис. грн., що вище порогу рентабельності на 1905,3 тис. грн., або на 26,6%. Це і є запас фінансової стійкості. Виручка може зменшитися ще на 26,6% і тільки тоді рентабельність буде дорівнювати нулю. Якщо виручка впаде ще більше, то підприємство стане збитковим, буде “проїдати” власний і позиковий капітал, стане банкрутом. Тому слід постійно слідкувати за порогом рентабельності та запасом фінансової стійкості.

     У 2003 році, порівняно з даними 2002 року, запас фінансової стійкості зменшився  на 699,6 тис. грн., або на 15,3%.Це зменшення відбулося внаслідок зростання порогу рентабельності на 1277,4 тис. грн. В свою чергу збільшення порогу рентабельності зумовлено за рахунок зростання постійних витрат на 277,4 тис. грн. і зменшення частки маржинального доходу на 5,1 тис. грн.

     У 2004 році, порівняно з даними 2003 року, запас фінансової стійкості зріс на 633,4 тис. грн., або на 5,3%. Це зростання  було зумовлено збільшенням виручки  від реалізації на 1199,7 тис. грн. та порогу рентабельності на 566,3 тис. грн. В свою чергу поріг рентабельності зріс за рахунок зростання постійних витрат на 283,7 тис. грн. та зростання частки маржинального доходу на 1,6 тис. грн.

      3. Шляхи удосконалення фінансової стійкості СТОВ “Агрофірма “Зоря” 

     Нестабільність  економіки, законодавства, політичної ситуації всередині країни і за рубежем  зумовлена тим, що немає чітко  визначеної моделі розвитку України, призводить до переважання на підприємствах  діяльності, спрямованої на розв’язання  тимчасових завдань виживання, підтримки стійкості. Довгострокові стратегічні рішення відкладаються на невизначений час. Це може призвести підприємство в майбутньому до втрати стійкості, неспроможності, банкрутства та інших негативних наслідків.

     У сучасних умовах доцільне виділення таких стратегій:

• стратегія подолання нестійкості, або стратегія виживання, що використовується в умовах економічної кризи, нестабільності та інфляції, і до якої вдаються, коли показники діяльності підприємства набувають стійкої тенденції до погіршення ;
• стратегія підтримки стійкості або стабілізації, що використовується в умовах нестабільності обсягів продажів і прибутку та застосовується переважно в галузях із стабільною технологією, коли керівництво задовольняється в цілому станом свого підприємства ;
• стратегія розвитку або стійкого зростання, що виражає прагнення підприємства до зростання обсягів продажу, підвищення рентабельності й інших показників ефективності виробництва.

     Важливу роль при виборі стратегії відіграє забезпеченість товариства власними і позиковими коштами, можливість і ефективність їхнього використання в своєму обороті у сформованих економічних умовах. У зв’язку з цим при розробці стратегічних альтернатив підприємства мають керуватися показниками фінансової стійкості.

     Фінансова стійкість передбачає здатність підприємства зберігати заданий режим функціонування за найважливішими фінансово-економічними показниками. Вона може розглядатися як результуюча категорія, що характеризує рівень стійкості роботи підприємства, його здатність забезпечити стабільні техніко-економічні показники й ефективно адаптуватися до змін у зовнішньому оточенні та внутрішньому середовищі. Рівень фінансової стійкості впливає і на можливості підприємства. Визначення меж фінансової стійкості належить до найбільш важливих економічних проблем, тому що недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємства й відсутності засобів для розвитку виробництва, а надлишкова буде перешкоджати розвитку, формуючи на підприємстві зайві запаси і резерви. Фінансова стійкість має характеризуватися таким станом фінансових ресурсів, який відповідає вимогам ринку, а їхній розподіл і використання мають забезпечувати розвиток підприємства на основі зростання прибутку й капіталу при збереженні платоспроможності в умовах допустимого рівня ризику.

     Фінансовий  стан підприємства повязаний із ефективністю його виробничо-господарської діяльності. Однак необхідно зазначити, що стійкість  того чи іншого підприємства не завжди є наслідком недостатньої ефективності йог діяльності. У хиткому стані може опинитись і ефективн функціонуюче підприємство. Криза може бути результатом недостатньо високого рівня менеджменту, прояву впливу яких-небуть несприятливих факторів, внаслідок яких кошти не надійдуть на розрахунковий рахунок підприємства.[27, 56-58]

     Таким чином, можна запропонувати наступні шляхи удосконалення фінансової стійкості СТОВ “Агрофірма “Зоря”.

     З огляду на те, що фінансово-економічний  стан господарства беспосередньо визначається розміром власного капіталу, стає зрозумілим, що міцний і фінансово стійкий розвиток господарства зумовлює його економічне зростання і, тим самим, визначає тенденції та можливості господарства. Для збереження фінансової стійкості СТОВ “Агрофірма “Зоря” необхідно знайти “золоту середину”, тобто вибрати таку модель зростання, яка б забезпечувала можливість розвитку й одночасно давала змогу уникнути банкрутства. Темпи зростання орієнтовані на “золоту середину”, вважаються стійкими. При цьому економічне зростання можна розглядати як збалансовану в часі фінансову стійкість.

     Однією  з умов розвитку СТОВ “Агрофірма “Зоря” виступає збільшення власного капіталу. Саме зміна цього показника відбиває взаємозв’язок і вплив таких факторів зростання господарства, як динаміка прибутку, напрямки використання, прибутку, фінансова структура капіталу. Зростання власного капіталу за умов нестачі позикових коштів буде обмежуватися рентабельністю власних засобів.

     Темпи зростання господарства лімітуються  насамперед темпами збільшення його власних засобів і залежить від  таких чинників:

     1). співвідношення прибутку та коштів  від реалізації. Чим більше зростає  прибуток, тим більше можливості  для зростання розміру власних  оборотних коштів;

     2). швидкості обороту власних засобів.  Чим більше оборотів роблять  оборотні кошти, тим мнше їх потрібно для забезпечення процесу виробництва і реалізації;

     3). оптимального співвідношення власних  і позикових коштів. Чим більше  зростання розміру позикових  коштів, тим більша втрата фінансової  стійкості;

     4). частки прибутку, що йде на  розвиток виробництва. Чим більша ця частка, тим вищітемпи стійкості зростання господарства.

     Для зростання реалізації господарству потрібно збільшення активів. Необхідності у зростанні рівня основних засобів  частіше всього немає. Але завжди потрібен приріст оборотних коштів.

     Забезпечення  господарством достатнього рівня  фінансової стійкості дає йому змогу  активізувати діяльність, спрямовану на завоювання ним конкурентних переваг, розвиток свого потенціалу і забезпечення економічного зростання, яке можна  розглядати як збалансовану в часі фінансову стійкість.

      Висновки та пропозиції 

     З розвитком ринкових відносин відбувається становлення і формування конкурентного  середовища в національній економіці. Сама поява конкуренції, форми і  методи її прояву вимагають радикальної  перебудови організаційно-функціональної структури і методів управління сучасним підприємством, принципово нових підходів др планування і реалізації стратегії і тактики виробничо-господарської діяльності.

     Функціонування  підприємства характеризується впливом  на нього факторів зовнішнього середовища. Послабити їхній негативний вплив можна, якщо розглядати підприємства як відкриту і самостійну економічну систему. Успіх діяльності підприємства залежить від стійкості його фінансової системи.

     Процес  підвищення рівня фінансової стійкості можна поділити на 3 етапи. На 1-му етапі необхідне доведення значень фінансових коефіцієнтів, таких як коефіцієнти забезпеченості власними оборотними коштами, до нормативного рівня. Для цього доцільне використання методів фінансового оздоровлення як вдосконалювання платіжного календаря, регулювання рівня незавершеного виробництва, переоформлення короткострокової заборгованості в довгострокову.

     На 2-му етапі ставиться мета забезпечення стійкого фінансового стану підприємства в середньостроковій перспективі, що виявляється в стабільному рівні ліквідності активів, підвищенні рентабельності продукції до 3-5%. При цьому оцінюється можливість залучення додаткових внутрішніх джерел фінансування, припинення штрафних санкцій за прострочену кредиторську заборгованість, забезпечення достатності фінансових ресурсів для покриття поточних зобов’язань, що виникають знову.

     На 3-му етапі досягається стійкий  фінансовий стан підприємства в довгостроковій перспективі. Для цього необхідне  створення оптимальної структури балансу і фінансових результатів, забезпечення стійкості фінансової системи підприємства до несприятливих зовнішніх впливів. Результатом реалізації стратегії виживання має стати фінансова стабілізація підприємства.

     Діяльність  стійких підприємств має бути спрямована на підтримку і розвиток досягнутого рівня стійкості за рахунок реалізації такого комплексу організаційно-технічних заходів, які забезпечили б можливість удосконалювати більшості основних показників роботи підприємства, зокрема й підтримку фінансової стійкості.

     У ході роботи було проведено аналіз фінансової стійкості СТОВ “Агрофірма “Зоря”. Розрахунок показників фінансової стійкості показали, що:

• у 2004 році порівняно з даними 2002 і 2003 років  показники наявності власних  оборотних коштів, власних та довгостроково позикових джерел формування запасів та затрат, основних джерел формування запасів і затрат зросли і становлять 3465,8 тис.грн., 5710,8 тис.грн., 4227,6 тис.грн. відповідно;

• проаналізувавши абсолютні показники фінансової стійкості СТОВ видно, що господарство має нормальний стан фінансової діяльності;
• з аналізу відносних показників фінансової стійкості господарства можна зазначити, що господарство має нормальну фінансову стійкість, оскільки в результаті нижчої фінансової незалежності у 2004 році збільшилась залежність господарства від залучених коштів;
• у 2003 році, порівняно з даними 2002 року, запас фінансової стійкості зменшився на 699,6 тис. грн., або на 15,3; у 2004 році, порівняно з даними 2003 року, запас фінансової стійкості зріс на 633,4 тис. грн., або на 5,3%.

     Таким чином, у хиткому і слабопрогнозованому  зовнішньому середовищі підприємства поставлені перед проблемою виживання, адаптації до ринкових умов господарювання. Практично єдиним виходом із цієї ситуації є пошук шляхів організаційного розвитку, підвищення ефективності – діяльності і структур. Звідси випливає, що необхідність збалансованого зростання підприємства може виникнути як наслідок прагнення до збереження, підтримки фінансової стійкості, а також економічного зростання підприємства. При цьому саме зростання може виступати як засіб, що гарантує підприємству підтримку стійкості.

      Список використаної літератури

1. Про  бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні: Закон  України, прийнятий Верховною  Радою України 16 липня 1999 р. №996-Х1V (зі змінами та доповненнями). – К., 1999.

2. Положення  (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»: Затв. Наказом Міністерситва  фінансів України від 31 березня  1999 р. №87 і зареєстровано Міністерством  юстиції України 21 червня 1999 р., №391/3689. – К., 1999.

3. Положення  (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати»:  Затв. Наказом Міністерситва фінансів  України від 31 березня 1999 р.  №87 і зареєстровано Міністерством  юстиції України 21 червня 1999 р., №391/3690 (зі змінами та доповненнями). – К., 1999.