Шляхи покращення фінансової стійкості СТОВ “Агрофірма “Зоря”

     1.3 Характеристика типів фінансової стійкості

     Фінансове становище являє собою найважливішу характеристику фінансової діяльності підприємства. Воно визначає конкурентноздатність підприємства і його потенціал у діловому співробітництві, є гарантом ефективної реалізації економічних інтересів усіх учасників фінансових відносин: як самого підприємства, так і його партнерів. Якщо підприємство фінансово стійке, воно має перевагу перед іншими підприємствами того ж профілю в залученні інвестицій, в одержанні кредитів, у виборі постачальників і виборі кваліфікованих кадрів. Чим вища стійкість підприємства, тим більш незалежне воно від несподіваної зміни ринкової кон’юнктури.

     Стійкий фінансовий стан підприємства є результатом ефективного управління всією сукупністю виробничо - господарських факторів, що визначають результати діяльності підприємства. Поняття “стійкого фінансового стану” необхідно розглядати не тільки як якісну характеристику, а і як кількісно виміряне явище. Адже фінансова стійкість визначається відношенням вартості матеріальних оборотних активів (запасів і затрат) до величини власних та позичених джерел коштів для їх формування.

     По  рівню покриття різних видів джерел суми запасів і затрат розрізняють декілька видів фінансової стійкості підприємства:

• абсолютна стійкість фінансового стан, коли власні джерела формування оборотних активів покривають запаси і затрати. При цьому наявність власних джерел формування оборотних активів визначається по балансу підприємства як різниця між сумою джерел власних та прирівняних до них коштів і вартістю основних фондів і позаоборотних активів;

 

З < ВОК                                                                                                               (3) 

     

• нормальна стійкість фінансового стану, коли запаси і втрати покриваються сумою  власних джерел формування оборотних  активів і довгостроковими позиченими джерелами (ДПД);

     З < ВОК + ДПД                                                                                        (4)

• нестійкий фінансовий стан, коли запаси і затрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів, довгострокових позикових джерел, короткострокових кредитів і позик (КК);

     З < ВОК + ДПД + КК                                                                               (5)

• кризовий фінансовий стан, коли запаси і витрати не покриваються всіма видами можливих джерел їх забезпечення (власних, позикових та ін.), підприємство знаходиться на межі банкрутства [13, с. 232-233].

        З > ВОК + ДПД + КК                                                                                  (6)

     Характеристика  фінансової ситуації [6, с.320]

                                                                                                            Таблиця 1.2

 

     Для визначення типу фінансової стійкості підприємства за даними форми № 1 “Баланс” складають агрегований баланс, позиції активу і пасиву якого за ступенем агрегації відповідають меті аналізу. Алгоритм складання агрегованого балансу наведено в таблиці 1.3. 

     Таблиця 1.3. Агрегований баланс

 

     На  основі даних агрегованого балансу  проводиться аналіз фінансової стійкості  підприємства [24, с.90].

     При проведенні фінансового аналізу підприємства важливо визначити запас фінансової стійкості (зони безпечності), під яким розуміють той обсяг реалізації, який забезпечує підприємству стійкість його фінансового становища.

     Для цього використовують такі показники:

1. виручка від реалізації (без ПДВ, АЗ);
2. повна собівартість продукції;
3. прибуток;
4. постійні витрати;
5. змінні витрати;
6. маржинальний дохід;
7. поріг рентабельності;
8. запас фінансової стійкості.

     Для того, щоб отримати прибуток від  реалізації (П), необхідно від виручки (ВР) відняти повну собівартість продукції (ПС):

     П = ВР – ПС                                                                                            (6.1)

     У короткостроковому періоді всі  витрати відносно обсягу виробництва  умовно поділяють на змінні та постійні.

     Змінні  витрати змінюються зі зміною обсягу виробництва. Це матеріали, корми, насіння, паливо, заробітна плата робітників, які виконують основні технологічні роботи, тощо.

     Постійні  витрати не змінюються із зміною обсягу виробництва. Це, наприклад, амортизація  основних засобів, орендна плата, витрати  на управління та організацію виробництва, заробітна плата службовців, керівного  складу і т. ін.

     Постійні витрати і прибуток складають маржинальний дохід підприємства.

     Поріг рентабельності являє собою відношення суми постійних витрат у собівартості продукції до питомої ваги маржинального  доходу у виручці:

          Прен. = ПЗ / ПВМД ,                                                                                (6.2)

де Прен – поріг рентабельності (точка  беззбитковості, критична точка);

ПВМД  – питома вага маржинального доходу у виручці.

     Економічний зміст даного показника полягає  в тому, що визначається та сума виручки, яка необхідна для покриття всіх постійних витрат підприємства. Прибутку при цьому не буде, але не буде і збитку. Рентабельність тут дорівнює нулю. Показник (точка беззбитковості) використовується для розрахунку запасу фінансової стійкості (ЗФС):

     ЗФС = ВР – Прен / ВР * 100%                                                                (6.3)

     або ЗФС = ВР – Прен                                                                            (6.3.1)

     де  ВР – виручка від реалізації продукції [13 , с. 235-236].

     1.4 Недоліки методики оцінювання фінансової стійкості підприємства

     Сьогодні  головною проблемою ефективного  функціонування підприємств України є відсутність комплексної системи оцінки фінансової стійкості, яка б справді допомогла керівництву підприємства виявляти “больові точки” та ухвалювати управлінські рішення.

     Щоб бути реалізованим у ході аналізу  й контролю, поняття “фінансова стійкість”, повинно бути формалізовано у вигляді системи показників. Саме вони є важливим інструментом оцінки, планування та управління діяльністю підприємств [12, с. 113-117].

     На  основі дослідження та узагальнення різних методичних підходів щодо оцінювання фінансового стану підприємства виокремлюють три фундаментальних:

1. визначення рівня забезпеченості запасів у складі оборотних активів підприємства джерелами їх формування;
2. обчислення певної кількості коефіцієнтів і на основі дослідження їх в динаміці та порівняння з нормативними значеннями вироблення певних висновків щодо фінансового стану підприємства;
3. застосування одного інтегрованого показника, який складається з декількох найбільш вагомих коефіцієнтів, визначення певних меж його значення для ідентифікації фінансового стану підприємства.

     Згідно  з першим методичним підходом (В.Павловська, Г.Савицька, О.Шеремет) визначають чотири типи фінансової стійкості підприємства [18,20,24]:

• абсолютна стійкість фінансового стану;
• нормальна стійкість фінансового стану;
• нестійкий (передкризовий) фінансовий стан;
• кризовий фінансовий стан.

     Щодо  визначення ступеня фінансової стійкості  залежно від того, які саме джерела  використовуються для формування запасів, найбільш зрозумілою, на мою думку, є методика запропонована В.Ковальовим. Вважаю, що підхід до ідентифікації типу фінансової стійкості залежно від джерел покриття запасів не втратив своєї актуальності, проте слід застосовувати уточнення, які стосуються, по-перше, порівняння величини запасів з показником “чисті оборотні активи”, по-друге, диференціація нестійкого фінансового стану з погляду на його припустимість або неприпустимість.

     Другий  підхід, який використано у Положенні  про порядок здійснення аналізу  фінансового стану підприємства, що підлягають приватизації, та за якого “загальний висновок про рівень фінансового стану підприємства робиться на підставі аналізу відповідності кожного з показників, включених у спеціально підібрану систему, їх граничним значенням”, в літературних джерелах можна зустріти як одно факторний дискримінантний аналіз. Проте вітчизняний економіст О.Терещенко зазначає, що “в Україні використовуються численні методики одно факторного дискримінантного аналізу, однак вони безсистемні, не враховують галузевих особливостей і не містять відповідних “ключів” інтерпретації.”

     Таким чином, простежуються такі недоліки методики оцінки фінансового стану, яку містить положення про  порядок здійснення аналізу фінансового  стану підприємств, що підлягають приватизації:

• застосування єдиних нормативних значень для підприємств різних галузей та напрямків економічної діяльності;
• неможливість точного обчислення більшості показників, що пропонуються до розрахунку за формами фінансової звітності;
• відсутність поглибленої класифікації рівнів фінансової стійкості (фінансовий стан згідно з Положенням ідентифікується за двома характеристиками: “задовільний” або “незадовільний”, завдяки чого підприємство, яке має недостатню фінансову стійкість, може бути умовно віднесене до таких, фінансовий стан яких визначається як “задовільний”).

     Третій  методичний підхід, який полягає у  застосуванні єдиного інтегрованого  показника, найчастіше застосовується для оцінки вірогідності банкрутства  досліджуваного підприємства. Вироблення таких показників є результатом  досліджень можливості здійснення комплексної оцінки фінансового стану за допомогою багатофакторного дискримінантного аналізу.

     Метою багатофакторного дискримінантного аналізу  є виведення та інтерпретація  значення однієї залежної (пояснювальної) змінної за допомогою значень  багатьох незалежних (пояснювальних) змінних. У процесі аналізу підбирають ряд показників, для кожного з яких визначається вага у “дискримінантній функції”.

     В економічній літературі розглядаються  моделі: Альтмана, Спрінгейта, Талера, Тішоу, Ліса, Конана, Гольдера та ін.

     Проаналізувавши наявні методики, можна дійти висновку, що основними недоліками є те, що за їх використання: